www.chabad.odessa.ua | Блоги | Новини громади

НАШІ ДАТИ

Sat, 1 Aug 2026 4:53:00 PM

20 менахем-ава 5318 року (4 серпня 1558 року) — Перша публікація книги «Зогар»

Цього року вперше було опубліковано «Зогар» — фундаментальний кабалістичний твір. Його автором є відомий мудрець рабі Шимон бар-Йохай — один із найвидатніших кабалістів. «Зогар» був написаний приблизно у II столітті н. е., але тривалий час зміст книги був відомий лише в усній формі. У XIII столітті рукопис «Зогара» був виявлений кабалістом рабі Моше де Леоном з Іспанії. Книгодрукування в ті часи ще не існувало, тому рабі Моше почав поширювати рукописні копії «Зогара», і лише через два з гаком століття «Зогар» був надрукований.

Наші мудреці кажуть, що хоча й до рабі Шимона бар Йохая існували великі знавці Кабали, ніхто з них не записував своїх знань. «Зогар» був першим кабалістичним текстом, дозволеним Всевишнім для запису на папері.

20 менахем-ава 5704 року (9 серпня 1944 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) великого каббаліста (відомого під ім’ям «Божественний кабаліст») раббі Лейві-Іцхака Шнеерсона, батька нинішнього Ребе.

Після свята Песаха раббі Лейві-Іцхак, змучений і ослаблений, прибув із місця свого заслання в місті Чайлі до казахської столиці Алма-Ати.

Здавалося, що тепер він нарешті знайшов спокій, але саме цей спокій і призвів до нового загострення невиліковної хвороби, на яку рабі Лейві-Іцхак страждав уже тривалий час. Як не дивно, під час заслання, в нелюдських умовах і стражданнях від нужди та голоду, хвороба вщухла. Однак після прибуття в спокійне місце, оточений доброзичливим ставленням, рабі Лейві-Іцхак знову почав страждати від хвороби, що прокинулася з подвоєною силою. Лікарі, які його лікували, не знайшли засобів для порятунку.

21 менахем-ава 5678 року (30 липня 1918 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Хаїма Соловейчика (Бріскер рав).

Цього дня пішов з життя відомий рабин і мудрець останніх поколінь, один із лідерів європейського єврейства, рав Хаїм Соловейчик із Бреста (єврейською — «Бріск»), відомий як Бріскер рав.

Рав Хаїм, про якого всі говорили не інакше, як про великого генія логіки й аналізу, не меншою мірою був генієм доброти й любові до людей. Розповідають, що «гроші палили йому кишеню». Усі ті гроші, які він отримував на своїй рабинській посаді, і які приносили заможні люди, він роздавав нужденним, не думаючи ні хвилини про власну родину. Його завжди можна було застати вдома, коли він сидів із групою найближчих учнів за круглим столом: Рав Бріскер віддавав перевагу саме круглому столу, щоб не сидіти на чолі столу й не створювати дистанції між собою та відвідувачами

24 менахем-ава приблизно 3660 року (приблизно 100 рік до н. е.) — свято, засноване Хашмонеями.

Нащадки братів Маккаві, царі Хашмонейської династії, знову ввели в дію єврейське законодавство, засноване на законах Тори, і замінили ним римське секулярне право, що діяло на той момент. Тоді ж цей день було проголошено святковим.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 31 Jul 2026 5:24:00 AM

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 31 Jul 2026 4:31:00 AM

Час запалення шабатних свічок 31 липня:

● Одеса — 20:11

● Ізмаїл — 20:16

● Білгород-Дністровський — 20:12

● Балта — 20:21

Закінчення шабату 1 серпня:

● Одеса — 21:21

● Ізмаїл — 21:24

● Білгород-Дністровський — 21:21

● Балта — 21:32

Шабат шалом!

15 АВА

Tue, 28 Jul 2026 2:19:00 PM

ЄВРЕЙСЬКІ ІНСТРУКЦІЇ

Sat, 25 Jul 2026 6:56:00 PM

ДЕНЬ УСІХ ЗАКОХАНИХ

Протягом останніх десятиліть на теренах колишнього Радянського Союзу набув популярності день, що походить із західнохристиянської традиції, так званий День святого Валентина. Все більше й більше людей саме цього дня роблять рішучі зізнання в коханні, сподіваючись, що «покровитель усіх закоханих» допоможе їм завоювати серце людини, яка їм подобається. Не оминула ця мода й євреїв, відірваних від своїх традицій, які надсилають одне одному «валентинки», стверджуючи, що не бачать у цьому нічого поганого і взагалі шкодують, що в нас такого свята немає.

Але… якщо копнути глибше, то, як це зазвичай буває, виявиться, що в євреїв уже давно існує подібне свято. «Давно» — це приблизно на 1500 років раніше… І називається це свято Ту бе-ав — 15 ава.

У давнину існував звичай, за яким єврейські дівчата виходили танцювати у виноградники Єрусалима, а юнаки милувалися їхніми танцями та придивлялися собі відповідну пару. Як сказано в Талмуді: «кожен, у кого не було дружини, приходив сюди». Найвідоміший випадок такого вибору дружин описаний у Танаху, у книзі Суддів (той самий випадок із помилуванням коліна Біньяміна).

Щоб бідні дівчата, які не мали гарного одягу, не соромилися цього, і щоб багатство їхніх батьків не впливало на вибір юнаків, було прийнято, щоб дівчата обмінювалися сукнями. У результаті ніхто не відчував сорому через небагате вбрання, та й обирати наречену за красою сукні було ризиковано — хто знає, кому насправді належить ця сукня.

Ось так це було. А ви кажете — День святого Валентина…

До речі, й донині дуже багато хто намагається призначити хупу саме 15 ава. Кажуть, це щасливий день для закоханих.

ДЕНЬ, КОЛИ ЛАМАЛИ СОКИРИ

А ось ще одна традиція цього дня. Поки молодь придивлялася одне до одного, у старших євреїв було своє заняття. 15 ава завершувалася підготовка палива для служіння в Храмі. Річ у тому, що 15 ава було останнім днем літа: далі починало підвищуватися вологість повітря, деревина ставала м’якшою, і в ній могли з’явитися черв’яки. Використовувати для жертвоприношень дрова з некошерними домішками було неприпустимо, тому 15 ава було останнім днем, коли заготовляли дрова для майбутніх храмових жертв.

Завершення заготівлі дров відзначалося ламанням сокир. Це не було актом безглуздого вандалізму чи проявом широкої єврейської душі на кшталт биття посуду або дзеркал у ресторанах. Навпаки, наші мудреці говорять, що, ламаючи сокири, люди висловлювали головну мету Храму.

Як саме? Згадаймо, що говорить Всевишній: «А коли ти будуватимеш Мені жертовник із каміння, не клади його тесаним, щоб не підняв ти над ним заліза й не осквернив його» (Шмот, 20:22), і: «Не піднімай над ними заліза… із цільного каміння побудуй жертовник Господу, Б-гу твоєму» (Дварим, 27:5–6). Отже, якщо будь-який залізний інструмент хоча б торкався каменю, цей камінь уже вважався непридатним для жертовника. Наші мудреці пояснюють це так: «Залізо було створене для того, щоб скорочувати людське життя, а жертовник був створений для того, щоб продовжувати людське життя. Тому не личить тому, що скорочує, торкатися того, що подовжує».

Тобто залізом, із якого виготовляли знаряддя смерті й руйнування, не можна було користуватися під час створення жертовника, покликаного принести людині вічний мир і злагоду.

І якщо використовувати ті самі сокири для цілей, цілком протилежних цілям служіння жертовника та Храму, було неприйнятно, то саме тому й ламали сокири, які служили Храму. Щоб, не дай Б-же, не скористатися ними за їхнім прямим призначенням.

НАШІ ДАТИ

Sat, 25 Jul 2026 6:43:00 PM

13 менахем-ава 5645 року (25 липня 1885 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) сера Моше (Мозеса) Монтефіоре.

Цього дня, на 101-му році життя, з нашого світу відійшов один із найвідоміших благодійників і захисників єврейського народу — сер Моше Монтефіоре.

Сер Монтефіоре народився в релігійній єврейській родині. Значний статок він здобув, заснувавши за підтримки Ротшильда першу в Англії компанію зі страхування життя, а також першу в Європі компанію з освітлення вулиць газовими ліхтарями.

На початку 1820-х років, будучи членом Ради єврейської сефардської громади Лондона, він вклав значні кошти та доклав багато зусиль для розвитку єврейської освіти, заснував лікарню, товариство допомоги бідним єврейським нареченим і передав громаді тринадцять будинків.

Згодом він брав участь у боротьбі за право євреїв бути обраними до парламенту та обіймати державні посади без складання присяги «на істинній християнській вірі». Він надав британському урядові велику позику для скасування рабства в британських колоніях, а після обрання у 1837 році шерифом Лондона і графства Мідлсекс фактично домігся скасування там смертної кари.

Із кінця 1830-х років Монтефіоре став загальновизнаним лідером англійського єврейства. Він доклав величезних зусиль для захисту євреїв — жертв «кривавих наклепів» і безправ'я. Завдяки його діяльності було облаштовано численні поселення в Ерец-Ісраель, а збудований ним у Єрусалимі вітряк («Млин Монтефіоре») став однією з визначних пам'яток міста.

На його кошти було споруджено перший єврейський квартал за межами мурів Старого міста Єрусалима — Мішкенот-Шаананім, а пізніше за кошти заснованого Монтефіоре фонду був збудований квартал Ємін-Моше, названий на його честь.

14 менахем-ава 5561 року (24 липня 1801 року) — Алтер Ребе оселився в місті Ляди.

Після другого арешту раббі Шнеура-Залмана (Алтер Ребе) влада побажала, щоб цей єврей, який завдавав їй чимало клопоту, оселився в Петербурзі. Це дуже засмутило хасидів, адже для них шлях до столиці був закритий.

У ті дні в Петербурзі перебував князь Любомирський. Один із хасидів розповів йому про Алтер Ребе і про те, що влада хоче залишити його в Петербурзі. Князь зустрівся з раббі Шнеуром-Залманом і сказав, що якщо той погодиться оселитися в одному з міст, які належали князеві, то він, Любомирський, зможе переконати чиновників. Алтер Ребе погодився оселитися в Лядах.

15 менахем-ава 2487 року (1274 рік до н. е.) — перестали помирати люди покоління Виходу.

Історія з розвідниками показала, що євреї ще не були готові завоювати землю Ханаану й зробити її Святою землею. Тоді Б-г постановив, що всі люди цього покоління помруть у пустелі, а до цієї землі увійдуть уже їхні діти.

Протягом тридцяти восьми років євреї помирали в пустелі, і помирали вони лише в один день року — 9 ава. Через тридцять вісім років, 10 ава, вони прокинулися й не виявили у своєму таборі жодного померлого.

Вважаючи, що помилилися у своїх календарних розрахунках, вони ще кілька днів чекали смерті. І лише побачивши на небі повний місяць, зрозуміли, що вже настало 15 ава — середина місяця. Це означало, що помилки в розрахунках не було: просто виконання вироку завершилося, і нове покоління було готове до входження в Ерец-Ісраель.

15 менахем-ава (приблизно XIII століття до н. е.) — скасовано заборону на шлюби між представниками різних колін Ізраїлю.

Раніше, щоб справедливо розподілити Святу землю між дванадцятьма колінами Ізраїлю, були встановлені обмеження на шлюби між людьми з різних колін. Уся територія Ерец-Ісраель була розподілена між колінами за жеребом, і за законами Тори жінці, яка успадкувала від батька земельний наділ, заборонялося виходити заміж за чоловіка з іншого коліна, щоб їхні діти, які належали до коліна батька, не передавали успадковану землю з одного коліна до іншого.

Це правило діяло протягом чотирнадцяти років — лише за життя покоління, яке завойовувало й заселяло Святу землю, з 2488 по 2503 рік (1273–1258 роки до н. е.).

Після того як 15 ава це обмеження було скасовано, ця дата стала своєрідним святом закоханих.

15 менахем-ава (приблизно 1228 рік до н. е.) — амністія коліна Біньяміна.

15 ава стало днем, коли старійшини Ізраїлю зняли відлучення з коліна Біньяміна, що також стало однією з причин появи цього свята. Підставою для відлучення стала позиція, яку зайняли представники коліна Біньяміна у справі про «Наложницю з Ґіви».

Після того як біньямінівці відмовилися видати винних, було заборонено шлюби між коліном Біньяміна та іншими колінами Ізраїлю. Більше того, між біньямінівцями та об'єднаним військом інших колін розпочалися криваві бої, у яких вижило лише шістсот чоловіків із коліна Біньяміна.

Ці події відбувалися за часів судді Отніеля бен Кеназа, який очолював єврейський народ із 2533 по 2573 рік (1228–1188 роки до н. е.).

15 менахем-ава 3187 року (574 рік до н. е.) — скасовано заборону царя Єровама на відвідування Єрусалима.

Після смерті у 2964 році (797 рік до н. е.) царя Шломо (Соломона) єдине єврейське царство розділилося на дві частини — Північне та Південне.

Правитель Північного (Ізраїльського) царства Єровам бен Нават заборонив своїм підданим відвідувати столицю Південного (Юдейського) царства — Єрусалим, тим самим позбавивши їх можливості приносити жертвоприношення в Храмі.

Щоб забезпечити виконання цього указу, Єровам розмістив на дорогах застави. Заборону (разом із заставами) було скасовано лише через двісті років — 15 ава 3187 року, за правління останнього царя Ізраїльського царства Гошеа бен Ейли.

15 менахем-ава 3908 року (148 рік н. е.) — дозволено поховати захисників Бейтара.

Після падіння Бейтара — останнього оплоту повстання під проводом Бар-Кохби — римляни жорстоко розправилися із захопленими в полон захисниками фортеці. Усі вони були страчені, причому римляни навіть не дозволили євреям поховати загиблих.

Такий дозвіл було отримано лише через п'ятнадцять років.

Після того як загиблих у Бейтарі було поховано, до благословення після їжі було додано ще одне благословення — «га-Тов ве-га-Мейтів».

16 менахем-ава 5689 року (22 серпня 1929 року) — Шостий Любавицький Ребе, раббі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), завершив свою поїздку Святою землею й вирушив до США.

Ось що згадують очевидці:

«...На вокзалі в Лоді Ребе Раяца проводжали понад п'ятсот осіб, які прибули з Єрусалима, Хеврона, Цфата, Тверії та Петах-Тікви. Залізничний вокзал не зміг вмістити всіх, тому багато людей залишилися на вулиці.

Піднявшись на сходинку вагона, Ребе Раяц благословив присутніх, і поїзд рушив. Велика група тих, хто проводжав, поїхала тим самим поїздом разом із Ребе до Реховота. Із Реховота Ребе Раяц вирушив до Єгипту, а звідти відплив кораблем до Сполучених Штатів».

17 менахем-ава 5689 року (23 серпня 1929 року) — погром у Хевроні.

Наступні три дні минули в місті під гаслом: «Ріж євреїв!»

Шістдесят сім хевронських євреїв — чоловіків, жінок і дітей — були вбиті, а багато інших поранені й покалічені внаслідок заколоту, піднятого їхніми арабськими сусідами.

Євреї, які залишилися живими, втекли до Єрусалима, і давня хевронська громада, яка протягом кількох століть відносно мирно співіснувала зі своїми арабськими сусідами, була знищена.

Відновити єврейську присутність у давній єврейській столиці вдалося лише після Шестиденної війни 1967 року.

18 менахем-ава, приблизно 3190 року (приблизно 570 рік до н. е.) — за часів царя Ахаза в Храмі згас західний світильник.

Цар Юдеї Ахаз, який перебував у конфлікті з царем Ізраїлю Пекахом, закликав на допомогу ассирійського царя Тіглатпаласара, заплативши йому золотом і сріблом із Храму.

Ассирійці розгромили арамейців, союзників ізраїльтян, а приблизно через півтора десятка років наступний ассирійський володар, Шалманесер, знищив Північне (Ізраїльське) царство й відвів у полон євреїв із десяти колін Ізраїлю.

НАШІ ДАТИ

Sat, 25 Jul 2026 6:43:00 PM

14 менахем-ава 5561 року (24 липня 1801 року) — Алтер Ребе оселився в місті Ляди.

15 менахем-ава 2487 року (1274 рік до н. е.) — перестали помирати люди покоління Виходу.

Після того як 15 ава це обмеження було скасовано, ця дата стала своєрідним святом закоханих.

15 менахем-ава (приблизно 1228 рік до н. е.) — амністія коліна Біньяміна.

15 менахем-ава 3187 року (574 рік до н. е.) — скасовано заборону царя Єровама на відвідування Єрусалима.

15 менахем-ава 3908 року (148 рік н. е.) — дозволено поховати захисників Бейтара.

Такий дозвіл було отримано лише через п'ятнадцять років.

Ось що згадують очевидці:

17 менахем-ава 5689 року (23 серпня 1929 року) — погром у Хевроні.

Наступні три дні минули в місті під гаслом: «Ріж євреїв!»

Відновити єврейську присутність у давній єврейській столиці вдалося лише після Шестиденної війни 1967 року.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 24 Jul 2026 3:45:00 AM

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 24 Jul 2026 3:41:00 AM

Час запалення шабатних свічок 24 липня:

● Одеса — 20:19

● Ізмаїл — 20:24

● Білгород-Дністровський — 20:24

● Балта — 20:30

Закінчення шабату 25 липня:

● Одеса — 21:32

● Ізмаїл — 21:34

● Білгород-Дністровський — 21:34

● Балта — 21:43

Шабат шалом!

9 ава

Wed, 22 Jul 2026 5:47:00 AM

ДЕНЬ НАГАДУВАННЯ

Wed, 22 Jul 2026 5:37:00 AM

9 ава – не просто дата в календарі

👉 Це день, коли храм був зруйнований через безпричинну ненависть і ми будуємо його завдяки безпричинному коханню

Без їжі, без води, без звичного комфорту.

Щоб згадати:

Справжнє горе — не в зруйнованому камені, а в тому, що ми перестаємо любити одне одного.

🍽️ Піст починається ввечері 8 ава [22 липня 2026] і закінчується з виходом зірок 9 ава [23 липня 2026].

9 ава не про те, щоб страждати. Це про те, щоб усвідомити, що кожен з нас може зробити для наближення Машіаха.

А коли запаляться зірки, ми встанемо і почнемо будувати заново.

Нехай дні скорботи зміняться на радість!

* Точний час початку та закінчення посту можна дізнатися у рабина вашого міста.

З любов'ю, твій @enerjew_ukraine 🩵

ПІСТ 9 АВА

Mon, 20 Jul 2026 11:54:00 AM

Середа 22 липня

Шахаріс 9:00

Мінха 13:40

Початок посту 9 Ава 20:40

Маарів 21.15

Четвер пост 9 Ава

Шахарит 9:00

Одягання тфілін та закінчення молитви Шахаріс 19:50

Мінха 20.10

Маарів 21.10

Вихід посту 21.16

ЄВРЕЙСЬКІ ІНСТРУКЦІЇ

Sat, 18 Jul 2026 7:36:00 PM

15 РЕЧЕЙ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ХРАМ

1. Івритом Храм називається «Бейт ѓа-Мікдаш» — «Дім святості».

2. Сутність Храму виражена словами «Місце поцілунку землі й небес», оскільки Б-г найближче до землі саме в цьому місці.

3. У Першому Храмі було 13 воріт — для кожного з колін Ізраїля і один вхід для тих, хто не знав точно, до якого коліна належить.

4. На відміну від звичайних будівель, вікна у Храмі розширювалися від внутрішньої стіни до зовнішньої.

5. У Другому Храмі в Святая Святих уже не було Ковчега Завіту, однак первосвященник, входячи туди, мав подумки уявляти собі Ковчег на його місці.

6. Підлога в Храмі була мармурова, з чорних і білих плит, викладених у шаховому порядку і символізувала, що і добро, і те, що ми сприймаємо за зло, — все походить від Єдиного Б-га.

7. Коли підлога Храму забруднювалася, труба з водою, що проходила через Храм, затикалася, вода розливалася й заливала підлогу. Бруд швабрами зганяли в каналізацію, і підлога знову сяяла чистотою (приблизно так само підлоги в Ізраїлі миють і зараз).

8. Коѓени поділялися на 24 зміни, кожна з яких служила у Храмі приблизно 2 тижні на рік. Решту часу вони займалися звичайними господарськими справами. Після руйнування Другого Храму більшість коѓенів переселилися на північ Галілеї, і аж до приходу хрестоносців у тамтешніх синагогах щоденно проголошувалося, яка зміна сьогодні мала б служити у Храмі. Наразі відомі списки 11 із 24 цих змін.

9. Пандус на жертовнику був необхідний, тому що, згідно з Торою, не можна підніматися на жертовник Храму сходами, «щоб не відкрилася нагота твоя на ньому». Для цього ж у коѓенський одяг входили штани (при тому, що більшість людей стародавнього світу штанів не знала).

10. Цілий рік на жертовнику горів вогонь. Тора розповідає, що в Першому Храмі це був вогонь, який упав з небес при освяченні Храму, і мудреці повідомляють, що цей вогонь лежав на жертовнику, подібно до лева — символізуючи народ Ізраїля, повний сил, що спокійно перебуває у своїй країні.

11. Десять чудес, явних для всіх, постійно відбувалися в Храмі. Серед них такі: жодна муха не з'являлася там, де розбирали туші жертв; жоден вітер не міг похитнути стовп диму, що піднімався від жертовника вертикально вгору; жоден дощ не міг загасити вогонь на жертовнику; на Йом-Кіпур люди стояли так тісно, що між ними не було просвіту, але коли вони падали ниць, навколо кожного утворювався вільний простір шириною в лікоть.

12. Попри те, що сьогодні Храм перебуває в руїнах через наші гріхи, кожна людина зобов'язана відчувати перед ним благоговійний страх точно так само, як у дні, коли Храм стояв у своїй повній величі. Тому ніхто не має права зайти далі, ніж дозволяється, або сісти на території Храмового двору, або поводитися легковажно навпроти місця, де стояли Східні ворота.

13. Після захоплення римлянами Єрусалима начальнику аравійських кінних найманців Пангару було наказано зруйнувати Храм до основи. Пангар же вирішив залишити маленький фрагмент західної стіни, для нагадування про велич і міць Риму. За порушення наказу Пангар був страчений, а Західна стіна так і залишилася стояти.

14. В основі празької Альтнойшул (Старо-Нової синагоги), за переказом, знаходяться камені Храму.

15. Мудреці кажуть, що в день руйнування Храму народився Мошиах.

ДЕНЬ, КОЛИ НЕ КАЖУТЬ «ШАЛОМ»

Місяць ав узагалі важко віднести до категорії «це добре для євреїв», і обізнані люди, наприклад, наполегливо радять тим, хто втягнутий у судовий процес, постаратися уникнути ухвалення судового рішення аж до кінця ава, або, у крайньому разі, відкласти його хоча б до завершення 9 ава, але 9 ава — це апогей національної трагедії, день, Гірше-Якого-Просто-Не-Придумати.

Причому за останні два з половиною століття цей день став символом не лише національної трагедії, а й національної ідентифікації. Річ у тім, що в другій половині XVII століття, коли виник рух Шаббтая Цві, його керівник скасував піст Дев'ятого ава, оголосивши його святковим днем, та й реформістський рух протягом тривалого часу також не визнавав Дев'яте ава днем жалоби, тому наразі дотримання цього посту стало ознакою прихильності до справжнього (ортодоксального) юдаїзму.

Загальним правилом жалоби Дев'ятого ава є прирівнювання її до жалоби за найближчим родичем. Починається вона із заходом сонця в день, що передує дев'ятому числу, і триває до появи зірок у день Дев'ятого ава.

Остання трапеза перед початком посту (називається сеуда-мафсекет, «розділова трапеза») має починатися з вареного яйця — традиційного символу скорботи та їжі скорботних, яке занурюють у попіл, як нагадування про спалений Храм. Цю трапезу бажано їсти на самоті або ще з однією людиною за столом (якщо за столом виявиться троє дорослих чоловіків, то після трапези доведеться промовляти спільне благословення — зімун, а перед Дев'ятим ава це робити не рекомендують).

Однак, якщо переддень Дев'ятого ава (або саме Дев'яте ава, як цього року) припадає на суботу, то сеуду-мафсекет не роблять і можна їсти й пити (зокрема їсти м'ясо й пити вино, оскільки це буде суботній день) практично до самого початку посту.

Протягом усього посту наказано дотримання таких правил:

повне утримання від їжі й пиття;

утримання від купання (можна лише споліскувати руки в гігієнічних цілях);

утримання від інтимних стосунків;

утримання від користування пахощами й притираннями (парфумерією);

заборона носити шкіряне взуття;

не прийнято працювати чи займатися справами (або, якщо ці справи невідкладні, то ними займаються з другої половини дня);

першу половину дня (починаючи з вечора попереднього дня) слід сидіти на підлозі або на низенькій лавці;

заборонено вивчати Тору, бо вона є джерелом радості. Можна читати й вивчати лише тексти, пов'язані з вираженням скорботи й горя.

Увечері, напередодні Дев'ятого ава, до синагоги приходять у тканинних капцях або гумовому взутті (цього року капці залишають у синагозі з п'ятниці).

Після вечірньої молитви всі сідають на низенькі лавочки й при скупому освітленні читають найжалобнішу книгу Танаха, книгу «Ейха» (Плач Ірмії) і жалобні елегії, які називаються кінос.

Із синагоги розходяться, не вітаючи одне одного (слово «шалом» одного кореня зі словом «шлемут» (досконалість), а якраз цього дня ми від неї ой як далекі). Те саме й вранці. Загалом, Дев'ятого ава при зустрічах-прощаннях обмежуються кивками, але якщо з вами вітається людина, не знайома з цим звичаєм, потрібно відповісти на її привітання, не виражаючи, однак, надмірної радості й даючи їй зрозуміти, що «зараз не той час».

Під час ранкової молитви не надягають тфілін і талес, але роблять це під час денної молитви. Наприкінці Дев'ятого ава здійснюють кідуш левоне (благословення місяця) і влаштовують трапезу, однак пити вино й їсти м'ясо все одно не можна аж до полудня наступного дня (це пов'язано з тим, що хоча Храм і був спалений дев'ятого числа, але вогонь палав до полудня наступного дня).

НАШІ ДАТИ

Sat, 18 Jul 2026 7:27:00 PM

5 ава 5332 року (15 липня 1572 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака Лурії бен Шломо Ашкеназі (відомий під акронімом «Арі» — ѓа-рабі Іцхак)

Рабі Іцхак Лурія Ашкеназі, відомий також як Арі ѓа-Койдеш («Святий лев») народився в 1534 році в Єрусалимі. Його батько походив з ашкеназької родини (тобто родини європейських євреїв), мати — із сефардського (іспанські та магрибські євреї) роду Франсес. Після смерті батька дитину забрала мати до Єгипту, де він виріс у домі дядька (а згодом тестя), багатого відкупника Мордехая Франсеса.

Більшу частину свого короткого життя він прожив у Єгипті, в домі свого дядька (кілька років він прожив пустельником на нільському острові Рауда, що належав йому), де багато й напружено навчався, осягаючи різноманітні розділи Тори та її приховану частину (кабалу). У 1570 році рабі Іцхак оселився в Цфаті, де навчався у великого кабаліста рабі Моше Кордоверо. У Цфаті він провів останні два роки свого життя, але за цей короткий період встиг повністю змінити підхід до вивчення кабали й заслужити загальне визнання як один з найбільших єврейських містиків. Арі проголошував, що «Зараз ми повинні й зобов'язані розкривати мудрість кабали», маючи на увазі поширення вивчення Кабали серед якомога більшої кількості євреїв (раніше це було уділом невеликого числа людей кожного покоління).

Рабі Іцхак Лурія не записував свого вчення, і воно відоме нам за працями його учнів (ми знаємо імена 30 з них). Відомо, що Арі оселився в Цфаті після того, як пророк Елія порадив йому переїхати до цього міста, щоб зустрітися там з рабі Хаїмом Віталем і зробити його своїм учнем.

Помер Арі ѓа-Койдеш у віці 38 років, і відтоді у єврейському світі, говорячи про нього, прийнято називати його Арізаль (АріЗаЛь — Арі зіхроно лівроха («Арі, благословенна його пам'ять»)). Його ім'ям названо дві ашкеназькі синагоги міста.

5 ава 5716 року (13 липня 1956 року) — 12 посланців Ребе прибули до Ерец-Ісраель, у щойно засноване поселення Кфар-Хабад.

Після вбивства, що сталося там 1 іяра, коли від рук терористів загинули п'ятеро учнів і вихователів професійно-технічної школи, Ребе виступив у Нью-Йорку зі словами підтримки жителів Кфар-Хабада. Після цього кілька молодих хасидів висловили бажання переїхати на Святу Землю, до хабадських громад Кфар-Хабада та Лода, для зміцнення духу й підтримки всіх хасидів Хабаду загалом і жителів Кфар-Хабада зокрема.

7 ава 3328 року (432 рік до н. е.) — Захоплення Першого Храму.

Після майже місяця жорстоких вуличних боїв усередині Єрусалима армія вавилонського володаря Навухаднеццара (Навуходоносора) прорвалася всередину храмового комплексу. Тут вавилоняни почали буйствувати, трощачи все, що траплялося під руку. Це тривало до ранку 9 ава, коли Храм було віддано вогню.

8 ава 2449 року (1311 рік до н. е.) — Повернення розвідників, відправлених Моше (Мойсеєм) на обстеження Кнаану (землі Ханаанської).

Розвідники, за 40 днів до цього відправлені Моше на обстеження Обіцяної Землі, повернулися із завдання, несучи із собою наочні свідчення родючості й багатства тієї землі. Плоди вражали своїм чудовим смаком і гігантськими розмірами, наприклад, для перенесення величезного грона винограду потрібно було щонайменше двоє дорослих чоловіків. Але водночас із демонстрацією чудових властивостей землі, обіцяної єврейському народові, розвідники почали лякати народ розповідями про могутніх велетнів, що живуть на землі Кнаан, і про те, що вони, розвідники, виглядали в їхніх, велетенських, очах, немов мурахи. Після цього розвідники заявили, що, мовляв, попри обіцянку Всевишнього, цю землю завоювати неможливо. До чого це призвело, стало зрозуміло наступного дня, 9 ава.

8 ава 3827 року (67 рік н. е.) — Початок громадянської війни в Єрусалимі.

Після того як римська армія обложила Єрусалим, серед обложених почалися чвари. Частина городян вважала, що слід битися з обложниками до кінця, частина вважала, що слід здатися й зберегти місто та Храм цілими. У результаті конфлікту одна зі сторін підпалила продовольчі склади. Тим самим вони відрізали шлях до відступу, але й прирекли на голод єрусалимців. Після цього протягом трьох років єврейська столиця протистояла римським легіонам, але голод і братовбивча війна взяли своє.

9 ава 2449 року (1311 рік до н. е.) — Покоління Виходу засуджене Всевишнім на смерть у пустелі.

Цього дня покоління євреїв, що 16 місяцями раніше вийшли з Єгипту під керівництвом Моше-рабейну (Мойсея), було засуджене Всевишнім на загибель у пустелі. Тоді ж їм було передбачено, що вони досягнуть Ерец-Ісраель лише через 40 років мандрів пустелею.

Після того, як 8 ава розвідники, що повернулися із завдання, налякали слухачів розповідями про страшних жителів-велетнів і передбачили неминучу загибель народу при спробі завоювання цієї землі, євреї всю ніч оплакували свою сумну долю, заявляючи, що краще б вони повернулися до Єгипту, ніж намагатися завоювати цю землю й жити на ній. І тоді Б-г постановив, що це покоління протягом 40 років мандруватиме пустелею, доки не помруть усі люди, старші за 20 років, і лише їхні діти, під керівництвом Єгошуа бін-Нуна, зможуть увійти в країну, обіцяну дому Ізраїля у вічне володіння.

9 ава 3337 року (423 рік до н. е.) — руйнування вавилонянами Першого Храму.

Руйнування призвело до того, що місцерозташування Храму покинула Шхіна (Б-жественна присутність), було втрачено більшість свідчень подій, описаних у Торі — Ковчег Завіту, скрижалі Завіту, посохи Аарона й Моше, менору тощо. Щоправда, більшість мудреців вважає, що в переддень майбутньої трагедії ці речі були заздалегідь сховані в надрах Храмової гори, тож із приходом Мошиаха й відновленням Храму все це буде знову добуто з потаємних місць.

9 ава 3829 року (69 рік н. е.) — руйнування римлянами Другого Храму.

Після руйнування Другого Храму були припинені жертвоприношення (вони будуть відновлені після приходу Мошиаха й відновлення Храму), а також втрачено або знищено храмове начиння. І якщо руйнування Першого Храму призвело до вавилонського вигнання, що тривало 70 років, то загибель Другого Храму стала прелюдією до нинішнього, що триває вже майже 2000 років, едомського вигнання (Едом — прабатько римлян і більшості європейських народів).

9 ава 3893 року (133 рік н. е.) — Падіння фортеці Бейтар.

Бейтар був останньою цитаделлю, яку обороняли воїни армії Бар-Кохби — керівника Великого повстання, і цього дня, після трирічної облоги, Бейтар упав. Його падіння поставило крапку в цьому повстанні. Загалом у ході нього від голоду або від рук римлян загинуло майже 600 тисяч євреїв, включно з самим Бар-Кохбою.

9 ава 3895 року (135 рік н. е.) — Єрусалим зрівняли з землею, а його територію було розорано плугом.

Прагнучі знищити всяку пам'ять про євреїв, які завдали своїм повстанням стільки прикрощів Риму, імператор Адріан наказав перейменувати римську провінцію Юдея на Палестину, а Єрусалим зруйнувати й його територію розорати. На місці нашої столиці було зведено римське поселення Елія Капітоліна. Доступ на його територію євреям дозволявся один день на рік — 9 ава, щоб вони могли поплакати біля Храмової гори та решток західної стіни храмового комплексу (Стіни Плачу).

9 ава 4885 року (14 липня 1095 року н. е.) — Папа римський Урбан II оголосив про початок першого хрестового походу, внаслідок якого «воїни Ісуса» вбили десятки тисяч євреїв і знищили безліч єврейських громад.

9 ава 4906 року (20 липня 1146 року н. е.) — Погроми в єврейських громадах Німеччини та Франції під час другого хрестового походу.

9 ава 5050 року (18 липня 1290 року н. е.) — Вигнання євреїв з Англії.

Цього дня королем Едуардом I було підписано указ про вигнання євреїв з Британських островів.

9 ава 5252 року (2 серпня 1492 року н. е.) — Вигнання євреїв з Іспанії.

Указ про вигнання євреїв з території Іспанії, підписаний цього дня королем Фердинандом і королевою Ізабеллою, закрив останню сторінку багатовікової історії блискучої іспанської громади.

Нащадки іспанських євреїв, відомі під назвою сефарди (Сфарад (іврит) — Іспанія), розповсюдилися по всьому Середземномор'ю.

9 ава 5108 року (5 липня 1348 року н. е.) — Європейські євреї звинувачені в організації однієї з найбільших в історії епідемій чуми («Чорної смерті»). Це звинувачення призвело до жорстокої хвилі погромів і вбивств.

9 ава 5315 року (27 липня 1555 року н. е.) — євреї Риму переселені в перше в історії гетто.

9 ава 5315 року (15 липня 1567 року н. е.) — Переселення в гетто решти євреїв Італії.

9 ава 5408 року (18 липня 1648 року н. е.) — Різанина десятків, а то й сотень тисяч євреїв у Польщі, Україні та Бессарабії, влаштована Хмельницьким та його соратниками.

9 ава 5642 року (25 липня 1882 року н. е.) — Єврейські погроми в межах смуги осілості Російської імперії.

9 ава 5575 року (15 серпня 1815 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова-Іцхака ѓа-Леві Горовиця (ѓа-Хозе мі-Люблін, Провидець з Любліна).

Розповідають, що при народженні «Провидець» отримав дар бачити всю землю від краю до краю, однак, поглянувши на цей світ, упросив Всевишнього обмежити його дар 400 верстами. Рабі Яаков-Іцхак був учнем рабі Шмуеля-Шмельке Гурвиця з Нікольсбурга, рабі Дова-Бера з Межерича, рабі Леві-Іцхака бен Меїра з Бердичева та рабі Елімелеха з Ліженська.

Спочатку рабі Яаков-Іцхак жив у галицьких містечках Ланьцут, Розвадов, а потім перебрався до Любліна. Завдяки його діяльності Польща і Галичина стали великими центрами хасидизму. Сам «Провидець з Любліна» був учителем більшості лідерів хасидських громад Польщі, Галичини й Угорщини. Серед його учнів були рабі Яаков-Іцхак бен Ашер (ѓа-Єгуді ѓа-Койдеш, «Святий Єврей»), рабі Сімха-Бунем з Пшисхи, рабі Меїр з Апти, рабі Давид з Лелова, рабі Моше Тейтельбаум із Шатораульхея, рабі Цві-Елімелех Шапіро з Динова, рабі Нафталі-Цві з Ропшиц, рабі Клонимус-Калман ѓа-Леві Епштейн з Кракова (Маор Ва-Шемеш), рабі Шалом Рокеах з Белза (Белзький ребе), рабі Іцхак Каліш з Ворки, рабі Цві-Гірш з Жидачева і багато-багато інших.

Рабі Яаков-Іцхак, як і інші хасидські лідери, зазнавав лютих нападок міснагдим, і його основним противником був однофамілець — люблінський рабин рабі Азріель Горовиц (за свій незламний характер отримав прізвисько Ді айзерне коп — «залізна голова» на їдиш).

Рабі ѓа-Хозе мі-Люблін вважав похід Наполеона на Росію початком війни Гога і Магога і, відповідно, провісником приходу Мошиаха, але тут його опонентом виступав Альтер ребе, який вважав, що наполеонівська політика щодо євреїв призведе виключно до їхньої асиміляції.

У день свого відходу з цього світу він передбачив, що рівно через сто років цього дня Росія втратить владу над Польщею. Рівно через сто років, 9 ава 5675 року (20 липня 1915 року), австрійські війська зайняли Люблін, і польські газети надрукували повідомлення про здійснене передбачення рабі Яакова-Іцхака.

Незадовго до свого відходу з цього світу він почувся недобре, і його численні недоброзичливці, почувши це, так зраділи, що влаштували справжні святкування (якби вони були не міснагдим, а хасиди, можна було б сказати, що вони влаштували справжній фарбренген), де піднімали повні чаші й чарки за «швидке позбавлення світу від цього нечестивця» тощо. Дізнавшись про це, рабі Яаков-Іцхак сказав, що все одно в день його смерті у них не вийде радіти, і вони не зможуть випити навіть води. Що він мав на увазі, стало зрозуміло в день йорцайту — 9 ава.

9 ава 5674 року (1 серпня 1914 року н. е.) — Початок Першої світової війни.

Перша світова принесла незліченні лиха всьому європейському континенту. Основний театр воєнних дій на Східному фронті припав на смугу осілості Російської імперії, і російська влада, запідозривши євреїв у лояльності до наступаючих німецьких та австро-угорських військ, ухвалила рішення виселити всіх євреїв з прифронтової смуги. Це спричинило розорення й загибель багатьох єврейських містечок, а наслідком світової війни стала революція та громадянська війна з її денікінськими, петлюрівськими, махновськими погромами і радянсько-польська війна, де погроми влаштовували обидві сторони.

9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н. е.) — Початок депортації (а фактично — знищення) євреїв з Варшавського гетто.

9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н. е.) — Початок роботи табору смерті в Треблінці.

9 ава 5754 року (17 липня 1994 року н. е.) — Вибух у єврейському громадському центрі (AMIA) Буенос-Айреса.

Організований арабськими терористами вибух у столиці Аргентини став найкривавішою дією проти євреїв у країнах діаспори з часів Голокосту. Під час вибуху загинуло 86 людей і було поранено понад 120.

10 менахем-ава 2197 року (1564 рік до н. е.) — День народження Іссахара, сина Яакова і Леї.

10 менахем-ава 2319 року (1442 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Іссахара, сина Яакова і Леї.

Іссахар був п'ятим сином нашого праотця Яакова й праматері Леї та родоначальником коліна Іссахара. Уділ Іссахара займав плоскогір'я Нижньої Галілеї й включав частини Йорданської та Ізреельської долин, на півночі досягаючи гори Тавор.

Припускають, що пророчиця Дебора походила з коліна Іссахара; з нього ж походили суддя Тола і цар Північного (Ізраїльського) царства Баша.

Рабі Іцхак Лурія Ашкеназі говорив, що душа Іссахара була частиною душі сина Адама Каїна (тієї частини його душі, яка залишилася непідвладною злому початку). Надалі душа Іссахара реінкарнувалася в душах рабі Аківи та знаменитого мудреця рабі Йоханана бен Заккая.

Іссахар був похований у місті Сідон (нинішня Сайда (південний Ліван), у ті часи — володіння коліна Іссахара).

10 менахем-ава 5066 року (22 липня 1306 року) — Вигнання євреїв з Франції.

Наступного дня після дев'ятого ава того року було видано указ Філипа IV Красивого про вигнання євреїв з Франції, причому все своє майно євреї мали залишити в країні.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 17 Jul 2026 5:36:00 AM