www.chabad.odessa.ua | Блоги | Новини громади

День народження Ребе Рашаба

Sat, 31 Oct 2026 4:15:00 PM

НАШІ ДАТИ

Sat, 31 Oct 2026 4:13:00 PM

20 хешвана 5624 року (2 листопада 1863 року) — Трирічного Шолом-Дов-Бера «помазує» ребе Цемах-Цедек.

Коли Шолому-Дов-Беру виповнилося три роки й настав час його опшерніш (першої стрижки), його дідусь, третій Любавицький Ребе Цемах-Цедек, наказав своєму синові, рабі Шмуелю, зробити це скромно, не привертаючи уваги.

Увечері, за добу до того, як Шолому-Дов-Беру виповнилося три роки, ребе Цемах-Цедек наказав принести дитину спати до його кімнати. Уранці, прокинувшись, він наказав омити руки дитині й промовив разом із нею ранкові благословення. Після молитви ребе Цемах-Цедек покликав батьків дитини й сказав їм: «Силою того духовного глечика з олією, який учитель наш рабі Баал-Шем-Тов передав своєму учневі й нашому вчителеві, Межерицькому магіду (щоб той помазав Алтер Ребе на правління в наступних поколіннях), було помазано мого тестя, Мітелер Ребе. А я цією силою помазав тебе, і цією силою помазую його…»

Того дня трирічного Шолома-Дов-Бера принесли до хедера, і відповідно до давньої традиції дідусь (ребе Цемах-Цедек) кинув на нього цукерки, сказавши, що їх кинув ангел Михаїл. Малюк сприйняв це серйозно й не хотів їсти цукерки, бо вони були «послані з небес». Однак напередодні свята Песах, коли заведено перевіряти кишені дитячого одягу, ребе Цемах-Цедек покликав онука, запитав, що той зробив із цими цукерками, і змусив його з’їсти їх.

22 хешвана 5666 року (14 листопада 1805 року) — День народження рабі Баруха-Шалома (Рабаша), прадідуся нинішнього Ребе.

Рабі Барух-Шалом, старший син третього Любавицького Ребе Цемах-Цедека, не створив власної гілки в Хабаді, а його нащадки були рабинами в містах Російської імперії. Проте його правнуком по чоловічій лінії був наш Ребе Менахем-Мендл Шнеєрсон.

23 хешвана 3624 року (137 рік до н. е.) — Свято очищення Храму.

За часів укладання Талмуду день 23 хешвана заведено було відзначати як день, коли Хашмонаї (у біблійних перекладах — Хасмонеї, вони ж брати Маккавеї) почали очищати Храм. Цього дня з Храму винесли камені жертовника, на якому греки приносили жертви на честь язичницьких божеств.

24 хешвана 5404 року (8 листопада 1643 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Аврагама Азулая.

Рабі Аврагам народився в місті Фес (Марокко) того року, коли відійшов із цього світу великий кабаліст рабі Моше Кордоверо, і сам став видатним кабалістом.

Дорогою з Марокко до Ерец-Ісраель корабель, на якому плив рабі Аврагам, пристав до берега в Греції, де його потопив сильний шторм. На щастя, самого рабі Аврагама на борту не було, однак багато його унікальних рукописів загинуло. Рабі Аврагам був дуже вдячний Всевишньому за свій порятунок і відтоді змінив свій підпис так, що тепер він нагадував обриси корабля.

Одна з примітних сторінок життя рабі Аврагама Азулая пов’язана з рукописами учня Арізаля — рабі Хаїма Віталя. За бажанням рабі Хаїма майже всі його рукописи поховали разом із ним у Дамаску (Сирія). Проте через рік кабалісти рабі Аврагам Азулай і Яаков Цемах під час кабалістичних медитацій отримали від нього дозвіл розкрити його могилу й забрати рукописи.

Правнуком рабі Аврагама був відомий мудрець рабі Йосеф-Хаїм-Давид Азулай, також відомий як Хіда.

25 хешвана 5703 року (7 листопада 1942 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендла Горенштейна.

Рабі Менахем-Мендл був сином ребецн Хаї-Мушки, дочки четвертого Любавицького Ребе, рабі Шмуеля, та рабі Моше га-Когена Горенштейна. Його дружиною була ребецн Шейна, молодша дочка шостого Любавицького Ребе, рабі Йосефа-Іцхака (Ребе Раяца).

Після того як Ребе Раяцу та його родині вдалося вирватися до Риги із захопленої фашистами Варшави, він спробував урятувати свою дочку й зятя, проте їх, польських громадян, не випустили з країни. Крім того, рабі Менахем-Мендл не хотів залишати свого батька, рабі Моше, який був прикутий до ліжка, а після його відходу з цього світу в березні 1941 року покинути Польщу вже було неможливо.

Рабі Менахем-Мендла схопили нацисти й відправили до концентраційного табору Треблінка. 25 хешвана він разом з іншими євреями-в’язнями потрапив до печі крематорію.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 30 Oct 2026 9:59:00 AM

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 30 Oct 2026 4:05:00 AM

Час запалення шабатних свічок 30 жовтня:

● Одеса — 16:27

● Ізмаїл — 16:37

● Білгород-Дністровський — 16: 30

● Балта — 16:28

Закінчення шабату 31 жовтня:

● Одеса — 17:31

● Ізмаїл — 17:39

● Білгород-Дністровський — 17:32

● Балта — 17:33

Шабат шалом!

НАШІ ДАТИ

Sat, 24 Oct 2026 3:56:00 PM

11 хешвана 1656 року (2105 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Метушелаха бен Ханоха.

Метушелах (у біблійних перекладах його називають Мафусаїл) став відомим як людина, яка прожила на землі найдовше. Він був главою восьмого, рахуючи від Адама, покоління і прожив 969 років, пішовши з цього світу менш ніж за тиждень до початку Вселенського Потопу. Як ви пам’ятаєте, у тому потопі вціліла лише родина його онука Ноаха (Ноя).

11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) нашої праматері Рахелі.

Рахель народилася в місцевості Арам (територія нинішнього Іраку) приблизно в 1585 році до н. е. Її батьком був Лаван, брат Рівки — дружини нашого праотця Іцхака. Живучи в домі Лавана, Яаков закохався в Рахель і попросив її руки, а, не маючи грошей на викуп нареченої, відпрацював у Лавана сім років. На жаль, майбутній тесть обдурив його, і на ранок після весілля Яаков виявив, що його дружиною стала не Рахель, а її сестра Лея. Яків відпрацював ще сім років, вже за Рахель, і таким чином опинився одруженим одразу на двох сестрах.

Протягом довгих років Рахель була безплідною, тоді як її сестра-суперниця народила шістьох хлопчиків і одну дівчинку. Однак у 1562 році до н. е. Рахель все ж народила свого первістка Йосефа, а через 9 років, коли вся родина Яакова поверталася до його батька Іцхака в Хеврон, народила другого сина, Біньяміна.

На жаль, під час пологів Рахель померла, і Яків поховав її біля дороги, поблизу міста Бейт-Лехем (Віфлеєм). Її могила досі є одним із тих місць, куди євреї приходять просити у Всевишнього заступництва.

Найбільше людей приходить до могили Рахель у рош-ходеш (новомісяць, день, який у єврейській традиції присвячений жінкам), протягом усього місяця нісан та в день йорцайта нашої праматері.

11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — День народження Біньяміна бен Яакова.

11 хешвана 2318 року (1443 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Біньяміна бен Яакова.

Гад був дванадцятим сином нашого праотця Яакова і другою дитиною однієї з його дружин — Рахелі. Біньямін народився в Ерец-Ісраель (єдиним із дітей Яакова) і покинув цей світ рівно через 111 років. На жаль, мати Біньяміна померла під час пологів і була похована біля міста Бейт-Лехем (Віфлеєм). Перед смертю вона назвала сина «Бен-Оні» («син скорботи»), але Яаков перейменував його на Біньяміна (за однією з думок це означає «син моєї сили», тобто син правої руки, яка уособлює силу; за іншою думкою, це ім’я він отримав тому, що народився в Ерец-Ісраель, яка розташована на півдні, якщо йти з Арам-Нагараїма. Біньямін — Бен-Ямін, син півдня (у давнину у євреїв схід позначався як «прямо», а південь — «направо», тобто «ямін»).

Територія колена Біньяміна простягалася від гірської області, населеної коленом Ефраїма, до гірської області колена Єгуди. На території колена Біньяміна розташовувався Єрусалим, хоча він перебував у особистому царському володінні.

Плем’я Біньяміна вважалося наймолодшим із племен, і його територія була найменшою, проте це плем’я відігравало важливу роль в єврейській історії. Одним із перших суддів був Егуд, син Гери з племені Біньяміна, а перший цар Ізраїлю Шауль також належав до цього племені. Війна племені Беньяміна з усіма іншими племенами ледь не поставила його на межу знищення, однак усе закінчилося благополучно.

Одними з останніх згаданих нащадків племені Беньяміна були герої пурімської історії Мордехай та його племінниця Естер.

11 хешвана 5588 року (31 жовтня 1797 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Нахума бен Цві Тверського з Чорнобиля.

Прізвище цієї знаменитої династії утворено не від назви російського міста Твер, а на згадку про предків, які походили з Тверії — одного зі святих міст Ерец-Ісраель.

Родоначальником став Менахем-Нахум бен Цві, який навчався в єшивах Литви, а потім став учнем рабі Баал Шем-Това, а після його відходу з цього світу — одним із найвідоміших учнів його наступника рабі Дов-Бера з Межерича (Межерицького маггіда).

Рабі Менахем-Нахум був прийнятий на посаду магіда (проповідника) у містечку Чорнобиль, де й прожив усе своє подальше життя, ставши родоначальником чорнобильського хасидизму.

11 хешвана 5669 року (5 листопада 1908 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Агарона (Разо), старшого сина четвертого Любавицького ребе.

Рабі Разо, що мав багато чеснот і чудових якостей, був гідним сином свого батька, але після його відходу з цього світу він відмовився очолити рух і зайнявся торгівлею, хоча, як і раніше, приділяв багато часу та сил громаді та її потребам.

Рабі Разо пішов з цього світу на 51-му році життя і був похований у місті Вітебську.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 23 Oct 2026 6:23:00 AM

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 23 Oct 2026 4:45:00 AM

Час запалення шабатних свічок 23 жовтня:

● Одеса — 17:38

● Ізмаїл — 17:48

● Білгород-Дністровський — 17: 41

● Балта — 17:41

Закінчення шабату 23 жовтня:

● Одеса — 18:41

● Ізмаїл — 18:49

● Білгород-Дністровський — 18:42

● Балта — 18:44

Шабат шалом!

НАШІ ДАТИ

Sat, 17 Oct 2026 2:16:00 PM

7 хешвана 3339 року (423 рік до н. е.) — убивство синів царя Юдеї Цидкіягу.

Після того як армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила мури Єрусалима й увірвалася до міста (див. 9 тамуза), цар Юдеї Цидкіягу здався в полон. Через місяць Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм зруйновано, а більшість євреїв відведено у вигнання.

Перед тим як відвести царя Цидкіягу в полон, вавилоняни осліпили його, а перед тим на його очах убили царських синів, щоб ця жахлива картина завжди стояла перед очима (точніше, у пам'яті) Цидкіягу.

7 хешвана, епоха Другого Храму — останні євреї повертаються додому після завершення свята Суккот.

За часів Другого Храму євреї, які жили на берегах Євфрату у Вавилонії (найдалі від Єрусалима), поверталися додому до 7-го числа місяця хешван. Їхня двотижнева подорож завершувалася, і тепер уже абсолютно всі прочани, які були в Єрусалимі на свято Суккот, опинялися у рідних місцях.

Євреї чекали на цей день, щоб починати молитви про дощ (до цього просили дощу на майбутнє, щоб він не завадив подорожнім у дорозі, але тепер уже можна було просити дощу «з негайною доставкою додому»). 7 хешвана також був своєрідним вододілом: починаючи з цього дня євреї поверталися від сповненого святами місяця тішрей до повсякденного життя.

7 хешвана 5694 року (27 жовтня 1933 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Меїра Шапіро з Любліна.

Рабі Єгуда Меїр Шапіро народився 3 березня 1887 року в буковинському містечку Шацьк і походив із відомих рабинських родин. Його батько, рав Яков-Шимшон, голова рабинського суду Шацька, був правнуком відомого хасидського мудреця рабі Пінхаса з Кореца, а його мати, ребецн Маргуля, була дочкою Монастирищенського ребе рабі Шмуеля Шора, який походив одразу від двох видатних галахічних авторитетів — рабі Цві-Гірша Шора, автора книги «Байт Хадаш», назва якої стала його ім'ям (скорочено — Бах), і рабі Давида га-Леві, автора книги «Турей загав», також відомого за назвою своєї книги (скорочено — Таз).

Хлопчик вирізнявся надзвичайними здібностями й до восьми років знав напам'ять майже весь Талмуд. У дев'ять років Меїр Шапіро став широко відомим у всій окрузі як «ілуй (юний геній) із Шацька». Але коли через безперервні заняття здоров'я хлопчика почало погіршуватися, лікарі порадили йому менше сидіти над книжками. Він послухався їх і справді скоротив час, який проводив за книжками. Натомість Меїр брав друзів, і вони йшли гуляти, дорогою повторюючи й переказуючи один одному вивчений матеріал.

Протягом життя рабі Меїр жив у Монастирищах, Тернополі, Глині, Петрикові та Любліні. У цьому місті 1924 року він заснував знамениту єшиву «Хахмей Люблін» («Єшива люблінських мудреців») — першу польську єшиву, у якій велику увагу приділяли не лише духовному, а й фізичному здоров'ю учнів. Рабі Меїр був одним із найяскравіших єврейських духовних лідерів свого покоління і навіть обирався депутатом польського сейму. На Рош га-Шана 5684 року (11 вересня 1923 року) за його пропозицією євреї всього світу розпочали цикл щоденного вивчення одного аркуша Талмуду (івритом це називається даф га-йомі, або блат Геморе їдишем). Саме минулого року завершився одинадцятий цикл вивчення Талмуду.

Його дітище — єшиву «Хахамей Люблін» — під час Другої світової війни зруйнували нацисти, а бібліотеку єшиви спалили, причому книжок було так багато, що багаття палало 20 годин! Рабі Меїр цього не побачив, оскільки відійшов із цього світу 1933 року. Спочатку його поховали в Любліні, але 1958 року він здійснив свою останню подорож, знайшовши спочинок в Єрусалимі.

9 хешвана 5088 року (25 жовтня 1327 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) мудреця й законодавця рабі Ашера бен Єхіеля.

Видатний знавець Талмуду рабі Ашер бен Єхіель (відомий також як Ашері або Рош) народився в середині XIII століття в Німеччині у відомій єврейській родині (його предком був великий законоучитель рабі Гершон Меор га-Гола («Світило вигнання»)). Його вчителем був лідер європейських (ашкеназьких) євреїв рабі Меїр бен Барух із Роттенбурга, але після того, як рабі Меїра ув'язнили, загальновизнаним лідером європейського єврейства став Рош. Побоюючись, що його спіткає така сама доля, Рош 1303 року залишає Німеччину й на запрошення великого мудреця рабі Шломо ібн Адерета (Рашби) вирушає з Барселони до Іспанії. 1305 року він стає головою єврейської громади Толедо.

Тут рабі Рош прожив решту свого життя, зробивши дуже багато для зближення ашкеназької (німецької) та сефардської (іспанської) єврейських традицій. Зокрема, він запровадив в Іспанії систему вивчення Талмуду за методами, прийнятими в Німеччині, тож до його єшиви стікалися студенти з усієї Європи. Коментарі Роша є невіддільною частиною Талмуду, а його праці з Галахи (єврейського закону) стали основою для створення законодавчих кодексів, наприклад «Шульхан аруха». Крім своїх видатних знань, рабі Ашер був відомий своїм благочестям і гідною наслідування поведінкою.

10 хешвана 2197 року (1564 рік до н. е.) — день народження Гада бен Яакова.

10 хешвана 2322 року (1439 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Гада бен Яакова.

Гад був сьомим сином нашого праотця Яакова й первістком однієї з його дружин — Зілпи (служниці Леї). Він народився в Арам-Наґараїмі (територія сучасного Іраку), де його батько служив у свого тестя (діда Гада) — Лавана, і відійшов із цього світу через 125 років, перебуваючи в Єгипті.

Коли на шляху до Ерец-Ісраель євреї зайняли Зайордання, коліна Гада й Реувена, а також половина коліна Менашше звернулися до Моше з проханням віддати їм у наділ пасовища Гілада, де вони могли б кочувати зі своїми численними овечими отарами. Моше погодився за умови, що всі чоловіки, здатні воювати, залишивши жінок і дітей у щойно отриманих наділах, перейдуть Йордан і разом з іншими колінами візьмуть участь у завоюванні Ерец-Кнаана (Ханаану, майбутньої Ерец-Ісраель). Отриманий Гадом наділ охоплював південний Гілад, західну частину північного Гілада та майже всю Йорданську долину до озера Кінерет.

Із коліна Гада походив суддя Іфтах. Після розпаду єдиного єврейського царства коліно Гада входило до складу Ізраїльського (Північного) царства.

11 хешвана 1656 року (2105 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Метушелаха бен Ханоха.

Метушелах (у біблійних перекладах його називають Мафусаїлом) здобув відомість як людина, яка прожила найдовше на землі. Він був главою восьмого, якщо рахувати від Адама, покоління й прожив 969 років, відійшовши з цього світу менш ніж за тиждень до початку Всесвітнього Потопу. Як ви пам'ятаєте, під час того Потопу врятувалася лише родина його онука Ноаха (Ноя).

11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) нашої праматері Рахелі.

Рахель народилася в місцевості Арам (територія сучасного Іраку) приблизно 1585 року до н. е. Її батьком був Лаван, брат Ривки — дружини нашого праотця Іцхака. Живучи в домі Лавана, Яаков покохав Рахель і попросив її руки, а оскільки не мав грошей на викуп нареченої, відпрацював на Лавана сім років. На жаль, майбутній тесть обдурив його, і вранці після весілля Яаков виявив, що його дружиною стала не Рахель, а її сестра Лея. Яаков відпрацював ще сім років — уже за Рахель, — і таким чином виявився одруженим одразу з двома сестрами.

Протягом багатьох років Рахель була безплідною, тоді як її сестра-суперниця народила шістьох хлопчиків і одну дівчинку. Однак 1562 року до н. е. Рахель усе ж народила свого первістка Йосефа, а через дев'ять років, коли вся родина Яакова поверталася до його батька Іцхака в Хеврон, народила другого сина — Біньяміна.

На жаль, під час пологів Рахель померла, і Яаков поховав її біля дороги, неподалік міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Її могила й досі є одним із тих місць, куди євреї приходять просити у Всевишнього заступництва.

Найбільше людей приходить до могили Рахелі на рош-ходеш (новомісяччя — день, який у єврейській традиції присвячений жінкам), упродовж усього місяця нісан і в день йорцайту нашої праматері.

11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — день народження Біньяміна бен Яакова.

11 хешвана 2318 року (1443 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Біньяміна бен Яакова.

Гад був дванадцятим сином нашого праотця Яакова й другою дитиною однієї з його дружин — Рахелі. Біньямін народився в Ерец-Ісраель (єдиний із дітей Яакова) і відійшов із цього світу рівно через 111 років. На жаль, мати Біньяміна померла під час пологів і була похована біля міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Перед смертю вона назвала сина «Бен-Оні» («син скорботи»), але Яаков перейменував його на Біньяміна (за однією з думок, це означає «син моєї сили», тобто син правої руки, яка уособлює силу; за іншою думкою, це ім'я він отримав тому, що народився в Ерец-Ісраель, яка розташована на південь, якщо йти з Арам-Наґараїма. Біньямін — Бен-Ямін, син півдня (у давнину євреї позначали схід як «прямо», а південь — як «праворуч», тобто «ямін»).

Територія коліна Біньяміна простягалася від гірської області, заселеної коліном Ефраїма, до гірської області коліна Єгуди. На території коліна Біньяміна розташовувався Єрусалим, хоча він перебував в особистому царському володінні.

Коліно Біньяміна вважалося наймолодшим серед колін, а його територія була найменшою, проте це коліно відігравало важливу роль в єврейській історії. Одним із перших суддів був Еґуд, син Гери з коліна Біньяміна, а перший цар Ізраїлю Шауль також належав до цього коліна. Війна коліна Біньяміна з усіма іншими колінами ледь не поставила його на межу знищення, однак усе завершилося благополучно.

Одними з останніх згаданих нащадків коліна Біньяміна були герої пуримської історії Мордехай і його племінниця Естер.

11 хешвана 5588 року (31 жовтня 1797 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Нахума бен Цві Тверського з Чернобиля.

Прізвище цієї знаменитої династії походить не від назви російського міста Твер, а є нагадуванням про предків, які походили з Тверії — одного зі святих міст Ерец-Ісраель.

Родоначальником став Менахем-Нахум бен Цві, який навчався в єшивах Литви, а згодом став учнем рабі Баал-Шем-Това, а після його відходу з цього світу — одним із найвідоміших учнів його наступника, рабі Дов-Бера з Межиріча (межиріцького магіда).

Рабі Менахема-Нахума призначили на посаду магіда (проповідника) в містечку Чернобиль, де він і прожив решту свого життя, ставши родоначальником чернобильського хасидизму.

11 хешвана 5669 року (5 листопада 1908 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Аарона (Разо), старшого сина четвертого Любавицького ребе.

Рабі Разо, наділений багатьма чеснотами й чудовими якостями, був гідним сином свого батька, але після його відходу з цього світу відмовився очолити рух і зайнявся торгівлею, хоча й надалі присвячував багато часу й сил громаді та її потребам.

Рабі Разо відійшов із цього світу на 51-му році життя й був похований у місті Вітебську.

ЗУСТРІЧАЄМО СУБОТУ!

Fri, 16 Oct 2026 4:48:00 AM

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 16 Oct 2026 4:45:00 AM

Час запалення шабатних свічок 16 жовтня:

● Одеса — 17:50

● Ізмаїл — 18:00

● Білгород-Дністровський — 17: 53

● Балта — 17:54

Закінчення шабату 17 жовтня:

● Одеса — 18:53

● Ізмаїл — 19:00

● Білгород-Дністровський — 18:54

● Балта — 18:56

Шабат шалом!

НАШІ ДАТИ

Sat, 10 Oct 2026 2:44:00 PM

30 тішрея 5676 року (8 жовтня 1915 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Якова-Мордехая Безпалова, рабина Полтави.

Рабин Яків-Мордехай протягом тридцяти років обіймав посаду рабина Полтави та був хасидом четвертого і п’ятого Любавицьких ребе — рабина Шмуеля (ребе Маhараш) і рабина Шолома-Дов-Бера (ребе Рашаб). Він був одним із трьох учнів, які отримали «сміху» (посвячення в рабини) з рук ребе Маhараша. До того часу, як ребе Рашаб очолив рух Хабад, рабин Яків-Мордехай навчався з ним у парі (ми вже розповідали, що в єшивах існує така практика: двоє студентів, рівних за знаннями та інтелектом, утворюють хавруту (товариство) й навчаються удвох, разом шукаючи розв’язання складних проблем і незрозумілих місць у матеріалі, який вивчають).

1 хешвана 5642 року (24 вересня 1881 року) — день народження ребецн Нехами-Діни, дружини рабина Йосефа-Іцхака, шостого Любавицького ребе.

Ребецн Нехама-Діна народилася в Кишиневі. Її матір’ю була ребецн Йохевед, а батьком — онук третього Любавицького ребе Цемах-Цедека, син рабина Ісраеля-Ноаха (ребе Маhараяна) з Ніжина, рабин Авраhам Шнеєрсон.

1 хешвана 5002 року (1 жовтня 1241 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Елазара бен Єhуди бен Калонімуса з Вормса (Рокеаха).

Рабин Елазар, також відомий під ім’ям Рокеах (за назвою однієї з його головних праць; назву обрано не випадково — гематрія слова «Рокеах» (виготовлювач пахощів) дорівнює гематрії імені автора. До речі, під ім’ям Рокеах також відомий рабин Елазар із Брода), і по батьківській, і по материнській лінії походив зі старовинного роду Калонімус, відомого своїми мудрецями-кабалістами.

Рабин Елазар народився в Майнці й спочатку навчався у свого батька, а потім — у багатьох видатних рабинів Європи. Роки його життя припали на час Третього хрестового походу, і, ще живучи в Майнці, рабин Елазар був змушений переховуватися від хрестоносців. У 1189 році стотисячне військо на чолі з імператором Фрідріхом Барбароссою зібралося біля Регенсбурга, але рабин Елазар усе ж вирушив туди, щоб вивчати Кабалу у великого мудреця рабина Єhуди Хасида. Після завершення навчання він оселився у Вормсі, де його обрали рабином міста, і заснував власну єшиву.

Через кілька років хрестоносці все ж дісталися до мудреця. Вони зарубали мечем його дружину та двох дочок, а сам рабин Елазар, його син та учні були тяжко поранені.

Серед учнів рабина Елазара був і Рамбан, причому рабин Елазар спеціально переїхав до Жерони, щоб навчити його таємниць практичної Кабали.

Хоча рабин Елазар і отримав від своїх учителів дозвіл привідкрити те, що протягом століть вважалося таємницею посвячених і передавалося з уст в уста (зокрема, у книзі «Содей разія» («Таємниці прихованого») він дає докладні вказівки щодо виготовлення штучної людини — голема), більша частина з написаних ним 60 книг досі залишається в рукописах. Час оприлюднення кабалістичних таємниць, що містяться в них, ще не настав.

2 хешвана 5672 року (24 жовтня 1911 року) — рабин Шолом-Дов-Бер (четвертий Любавицький ребе, ребе Рашаб) засновує в Хевроні єшиву «Торат Емет».

Для створення єшиви рабин Шолом-Дов-Бер відправив до Ерец-Ісраель учнів любавицької єшиви «Томхей тмімім» Алтера Сімховіца, Гілеля Пріюткіна, Цві-Гірша Кацева, Єхезкеля Фейгіна, Нахмана-Менахема Карасика, Авраhама-Елі Ошерова та Ісраеля-Залмана Аснаса, а також їхнього наставника, рабина Шломо-Залмана Гевліна.

Єшива розпочала свою роботу, але через кілька років, із початком Першої світової війни, коли Росія та Туреччина, яка володіла Ерец-Ісраель, опинилися по різні боки фронту, усім власникам російських паспортів довелося залишити країну.

3 хешвана 5627 року (12 жовтня 1866 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Єhуди-Лейба з Кописа.

Рабин Єhуда-Лейб (відомий також за акронімом Маhариль) був сином третього Любавицького ребе, рабина Цемах-Цедека. Він народився 1807 року, був другим сином ребе Цемах-Цедека, а під час церемонії обрізання сандаком (людиною, яка тримає немовля на руках) був його прадід — Альтер ребе. Дитячі роки рабин Єhуда провів поруч зі своїм улюбленим дідусем — другим Любавицьким ребе Мітелер ребе, який навчав його Торі та хасидуту.

Після відходу з цього світу його батька, третього Любавицького ребе, рабин Єhуда залишив Любавичі й оселився в містечку Копис, де очолив групу хасидів. У рабина Маhариля були тисячі послідовників (так звані копиські хабадники), хоча сам він очолював їх лише два місяці — елул і тішрей. На свято Сімхат-Тора він захворів, і 3 хешвана, через пів року після відходу його батька, рабин Єhуда-Лейб також відійшов із цього світу.

3 хешвана 5611 року (9 жовтня 1850 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Ісраеля Фрідмана, ребе з Ружина.

Рабин Ісраель Фрідман, правнук рабина Дов-Бера з Межиріча (відомого як Межиріцький магід), народився 1797 року в містечку Погребище під Києвом. Уже в ранній молодості рабин Ісраель обрав містечко Ружин (івритом воно називалося Рижин) своєю резиденцією. Двір Ружинського ребе (тобто його почет і майно) за блиском і пишнотою не поступався більшості князівських дворів тогочасної Європи — рабин Ісраель тримав численну прислугу й виїжджав у розкішній кареті, запряженій четвіркою коней. Втім, незважаючи на такий демонстративний спосіб життя, Ружинський ребе був загальним улюбленцем (зокрема, він дружив із третім Любавицьким ребе, рабином Цемах-Цедеком), і йому все прощали. Казали, що «Рижинер ребе, звісно, ходить у золотих чоботях, але ці чоботи без підошов, тож він ступає босими ногами по снігу».

У 1838 році рабина Ісраеля звинуватили власті в тому, що він віддав розпорядження про страту двох донощиків. Процес тривав півтора року, сотні євреїв були заарештовані й піддані тортурам, а 80 осіб постали перед судом. Шістьох керівників громади було засуджено до довічної каторги, інших — до заслання в Сибір. Ружинський ребе перебував під арештом майже два роки; адвокати зробили все, щоб довести його непричетність до справи, і після завершення слідства його звільнили, але залишили під поліцейським наглядом, оскільки влада запідозрила його в намірі стати єврейським правителем. Ребе переїхав до Кишинева, де місцевий губернатор був прихильнішим до євреїв, потім перебрався до Ясс, а звідти — до буковинського містечка Шацк. Так він переїжджав із міста до міста, аж поки після численних зусиль його прихильників 20 грудня 1845 року імператор Фердинанд I не дозволив йому проживати в Садагорі (Садигурі) на Буковині (нині Сад-гора — один із районів Чернівців). Хасиди придбали для нього маєток Золотий Потік поблизу міста. Він побудував собі розкішний особняк і знову почав вести розкішний спосіб життя. Ружинський ребе багато зробив для жителів Ерец-Ісраель, зокрема надав кошти на будівництво синагоги «Тіферет Ісраель» у єврейському кварталі Старого міста Єрусалима.

Рабин Ісраель Фрідман похований у Садигурі. Сини Ружинського ребе заснували хасидські династії в інших містечках, ставши родоначальниками садигурського та боянівського хасидизму.

Час запалювання шабатніх свічок

Fri, 9 Oct 2026 12:39:00 AM

Час запалення iабатних свічок 9 жовтня

• Одеса – 18:03

• Ізмаїл – 18:12

• Білгород-Дністровський – 18:06

• Балта – 18:09

Закінчення шабату 10 жовтня

• Одеса – 19:05

• Ізмаїл – 19:12

• Білгород-Дністровський – 19:06

• Балта – 19:09

Шабат шалом!

Представники єврейської громади зустрілися із заступницею Посла Німеччини в Україні

Wed, 7 Oct 2026 2:46:00 PM

У центральної синагозі Одеси відбулася робоча зустріч представників єврейської спільноти міста із заступницею Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні, пані Катрін Бухгольц.

Під час зустрічі обговорили актуальні виклики, з якими сьогодні стикається єврейська громада, діяльність соціальних та освітніх установ, а також можливості подальшої співпраці та підтримки з боку Німеччини.

Подяка за порятунок дітей

На початку зустрічі рабин Мендель Вольф висловив щиру вдячність німецькій владі за масштабну допомогу, надану єврейській громаді на початку 2022 року.

Завдяки сприянню уряду Німеччини тоді вдалося евакуювати вихованців дитячих будинків громади до Берліна. Протягом року діти перебували у безпеці, отримували необхідну турботу, освіту та підтримку.

«Висловлювання вдячності — одна з найвищих фундаментальних цінностей у єврейській традиції. Саме тому ми використовуємо кожну можливість, щоб щиро подякувати Німеччині за порятунок і турботу про наших дітей у найважчі часи».

Масштабна соціальна та освітня діяльність

Голова Ради єврейських громад Південного регіону України Ігор Шатхін ознайомив пані Катрін із діяльністю єврейської громади Одеси та ширшої єврейської спільноти України.

Зокрема, йшлося про роботу:

* дитячих садків, шкіл та університету;

* дитячих будинків;

* центрів допомоги біженцям і вимушеним переселенцям;

* будинків для людей похилого віку;

* соціальних їдалень та інших гуманітарних і соціальних проєктів.

Окремою частиною зустрічі став виступ Романа Шварцмана — 90-річного голови Одеської обласної асоціації євреїв — колишніх в'язнів ґетто і нацистських концтаборів.

Пан Шварцман поділився особистою історією, розповів про діяльність асоціації, збереження пам'яті про жертв Голокосту та сучасну роботу громади з підтримки людей похилого віку.

Пам'ять, відповідальність і сьогодення

Пані Катрін висловила повагу до єврейської громади, яка, попри війну та численні виклики, продовжує залишатися в Україні, працювати, розвивати свої інституції та допомагати людям.

Вона також зазначила, що зустріч має особливе символічне значення, адже відбулася наступного дня після 6 жовтня — дня пам'яті жертв Бабиного Яру, та 7 жовтня — третьої річниці терористичної атаки ХАМАС на Ізраїль, що стала найбільшим масовим вбивством євреїв за один день після Голокосту.

У цьому контексті особливо важливими залишаються пам'ять про минуле, боротьба з антисемітизмом, безпека єврейських громад та підтримка людей, які продовжують будувати своє життя в умовах війни.

Пані Бухгольц наголосила на важливості подальшої співпраці між Німеччиною та Україною та висловила готовність німецької сторони й надалі підтримувати спільні проєкти та українське суспільство.

Зустріч стала важливою можливістю для відкритого діалогу, подяки та обговорення майбутнього — з особливою увагою до безпеки, освіти, соціальної підтримки та збереження єврейського життя в Україні.

ЄВРЕЙСЬКІ ІНСТРУКЦІЇ

Fri, 2 Oct 2026 8:26:00 AM

ГОШАНА РАБА

Під час ранкової молитви у дні свята Сукот із арон-койдеша (шафи для зберігання сувоїв Тори) дістають Тору й переносять її на піднесення в центрі синагоги. Кантор і громада на повний голос чотири рази благають про спасіння, вигукуючи «Гошана!» (це слово складається з двох слів: гоша («спаси») і на («будь ласка»)).

Після цього присутні промовляють текст із проханнями про спасіння (гошанот), і всі, хто перебуває в синагозі, з чотирма рослинами в руках обходять навколо піднесення, на якому лежить сувій Тори.

Цей звичай нагадує про той час, коли існував Храм. Тоді під час свята священики-когєни влаштовували процесію, що обходила жертовник із хвалебними гімнами. Щодня процесія обходила жертовник один раз, а на сьомий день свята, день Гошана Раба — сім разів.

Гошана Раба — останній день, коли виконуються заповіді про суку та про «чотири види рослин». Він названий так тому, що цього дня читають кілька гошанот, а сувій Тори, що лежить на піднесенні в центрі синагоги, обходять не один раз, а сім. У Храмі цей день називався в ті часи «днем струшування листя з гілок верби» — хібут аравот, і такий звичай зберігся досі — беруть п’ять гілочок верби, складають їх разом і б’ють пучком гілок об підлогу, струшуючи листя. Потім використані гілки складають у таке місце, де їх не будуть топтати ногами.

Опівдні цього дня прийнято влаштовувати святкову трапезу, під час якої, як і напередодні Йом-Кіпура, їдять креплах.

НАПЕРЕДОДНІ ШМІНІ-АЦЕРЕТ

Підготовка до гідного зустрічі Шміні Ацерет і Сімхат Тора (а отже, і до гідного завершення багатотрудного тритижневого святкування) — справа не те щоб складна, але така, що вимагає виконання низки певних дій. По-перше, як завжди, напередодні йом-това слід подбати про підготовку вогню для потреб свята (і не тільки). Наприклад, оскільки під час свята заборонено прикріплювати свічки до свічників, на яких вони горять, то краще використовувати готові свічники з фольги. Крім того, перед початком свята потрібно підготувати полум’я, від якого можна буде запалити свічки другого дня свята, і яке можна буде використовувати під час свята для господарських потреб.

Найкраще для цього підійдуть так звані «добові» свічки, які можна придбати в синагозі. Цього року вам знадобляться 2 свічки — одна буде запалена ввечері 2 жовтня, перед початком Шміні Ацерет, а ввечері 3 жовтня від неї будуть запалені свічки Сімхат Тора та друга добова свічка.

А по-друге, у Шміні Ацерет і Сімхат Тора на нас чекають танці з Торою — гакафот, тож слід подбати про стратегічний запас напоїв, що розвеселять і зігріють (а краще навіть — розпалять) душу, щоб танцювати було веселіше.

БЛАГОСЛОВЕННЯ ПІД ЧАС ЗАПАЛЮВАННЯ СВЯТКОВИХ СВІЧОК

Свічки запалює жінка, промовляючи при цьому два благословення:

У ПЕРШИЙ ДЕНЬ

1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідешону, беміцвойсов вецівону леѓадлік нейр шель шабес ве-шель Йойм-Тойв! (Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Цар Всесвіту, що освятив нас Своїми заповідями і наказав нам запалювати свічку на честь суботи та свята!)

2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векімону веѓігійону лізман ѓазе! (Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Цар Всесвіту, що дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)

У ДРУГИЙ ДЕНЬ

1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідешону, беміцвойсов вецівону леѓадлік нейр шель Йойм-Тойв! (Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Цар Всесвіту, що освятив нас Своїми заповідями і наказав нам запалювати свічку на честь свята!)

ШМІНІ-АЦЕРЕТ: ОСЬ І ЛІТО МИНУЛО

Святами Шміні-Ацерет і Сімхат-Тора завершується осінній святковий цикл. Власне кажучи, в Ерец-Ісраель ці два свята припадають на один день, восьмий за рахунком від початку Сукот («Шміні Ацерет» так і перекладається з івриту — «Збори восьмого дня»), але в діаспорі, де кожне свято триває два дні, у нас є можливість відзначити кожне зі свят з почуттям, розумінням, належним настроєм і відповідною радістю.

Хоча Шміні-Ацерет настає одразу ж після закінчення свята Сукот, це окреме свято, не пов’язане з Сукот (точніше, пов’язане, але опосередковано). Ось що говорить з цього приводу Тора, звідки, власне, і походить назва свята: «На восьмий (івритом — шміні) день у вас буде святкове зібрання (ацерет)». Наші мудреці коментували це так: «Слово «Ацерет» є виявом любові. Так батько, не бажаючи розлучатися з синами, каже їм: «Затримайтеся (іцру) ще на один день».

Кабалістична книга «Зоар» говорить, що в останній день свята Сукот, у день, який називається «Гошана раба», виноситься вирок усьому живому — рослинам, тваринам тощо, а вирок остаточно скріплюється печаткою на світанку Шміні-Ацерет.

Серед багатьох рішень, що ухвалюються Всевишнім у Сукот, також вирішується, чи будуть рясні дощі цього року. Для досить вологих і дощових Європи, Азії та обох Америк це питання здається неактуальним, але в Ерец-Ісраель, де все зрошення залежить від кількості вологи, що випала з неба, це в буквальному сенсі питання життя і смерті. Навіть зараз, попри наявність Всеізраїльського водогону, що подає на поля воду з озера Кінерет, ситуація не змінилася, бо єдиним реальним джерелом поповнення озера є дощі.

Після ранкової молитви «Шахаріт» під час додаткової молитви «Мусаф» ми вперше промовляємо молитву про дощ (у європейських повенях ми не винні — це молитва виключно про дощ для Ерец-Ісраель)

Ця молитва промовлятиметься щодня до початку свята Песах, коли в Ерец-Ісраель розпочнеться збір врожаю. Тоді молитва про дощ зміниться на молитву про росу. Логічно запитати: а чому ж зараз ми починаємо просити «про дощ» не з самого початку свята? Якщо викласти суть своїми словами, точніше — словами наших мудреців, то «роса — це завжди благословення для світу, тому ми просимо, щоб вона випадала й у святкові дні». Але дощ є благословенням лише тоді, коли він випадає вчасно, а дощ у Сукот — це прокляття, а не благословення, оскільки він виганяє нас із куреня-суки, заважаючи виконувати заповідь»

Саме тому в дні Сукот про дощ не згадують, обмежуючись натяками на кшталт арбаа мінім — чотирьох видів рослин, що потребують води. І лише в Шміні-Ацерет ми починаємо висловлювати свої прохання прямо. Хоча й тоді ми лише згадуємо про дощ. А ось по-справжньому просити ми починаємо з 7-го числа місяця хешван, через два тижні після закінчення свят, тому що за часів Єрусалимського Храму останні паломники, які побували на святах, встигали повернутися додому лише до цього періоду.

СІМХАТ-ТОРА

Сімхат-Тора (або, як казали в Одесі, Сімхес-Тойре, «радість Тори») — свято порівняно молоде. Воно не згадується в Торі й встановлене нашими мудрецями. Оскільки цього дня відзначають закінчення річного циклу читання Тори та його (циклу) новий початок, то при своїй появі свято називалося «День книги»,

Першу главу Тори, главу «Брейшит», читають у суботу, що настає після свята Шміні-Ацерет. Завершують річний цикл читання Тори у Шміні-Ацерет, причому в діаспорі ця подія відзначається у другий святковий день, який називається Сімхат-Тора.

Моше заповідав євреям читати Тору по суботах, щоправда, не вказав, що саме і в яких обсягах слід читати, тож дві тисячі років тому серед євреїв Вавилонії було прийнято читати Тору за три роки, тоді як євреї, що жили в Ерец-Ісраель, читали її за рік. Мудреці наступних поколінь розділили Тору на 54 тижневі розділи — за кількістю тижнів у високосному році — таким чином, щоб весь сувій можна було прочитати рівно за рік.

Під час ранкової молитви ми читаємо останню главу Тори, главу «Зот га-браха», викликаючи за один раз безліч людей, щоб усі присутні підійшли до Тори й взяли участь у читанні або.

Хатан Тора («Наречений Тори») — той, кого запрошують до Тори для читання останнього уривка — зазвичай це рабин або інший шанований член громади — завершує річний цикл читання Тори. Завершують читання Тори словами «хазак, хазак ве нітхазек!» — «Наберися мужності, тримайся міцно!».

Але читання та вивчення Тори ніколи не переривається ні на одну годину, тому одразу ж після цього до Тори піднімається хатан Брейшит — людина, якій довірено розпочати новий цикл читання Тори.

А далі — веселощі, які важко описати, але в яких дуже легко взяти участь.

МОЛИТВА «ІЗКОЙР»

Ізкойр — це поминальна молитва, яку читають чотири рази на рік: в останній день Песаху, у Швуес (за межами Ерец-Ісраель — у другий день свята), у Йом Кіпур та у Шміні-Ацерет.

Ізкойр — це особлива молитва, в якій молільник просить Всевишнього дати душі померлого спокій, Божественне світло та місце серед душ праведників, а також проголошує свій намір зробити пожертву на згадку про душу покійного.

Слова Ізкойра, що містять обіцянку благодійності, слід сприймати цілком серйозно: обіцянку треба виконати після свята (адже у свято, згідно з єврейським Законом, не можна платити гроші). Якщо людина не збирається робити пожертву, їй краще утриматися від обіцянки; у такому разі не слід вимовляти фразу, де йдеться про пожертву.

Згідно зі звичаєм більшості громад, ті, у кого живі обоє батьків, під час читання Ізкоіра виходять із зали синагоги. В Ізкойрі згадують єврейське ім’я покійного та єврейське ім’я його матері, якщо, звісно, воно відоме. Якщо воно невідоме або якщо у покійного не було єврейського імені, його згадують тим ім’ям, яким зазвичай називали за життя.

ГАКАФОТ

Гакафа — у перекладі з івриту «кружляння», відповідно гакафот (акойфес) — «кружляння». У день Сімхат-Тора з арон-койдеша дістають усі наявні в синагозі сувої Тори й влаштовують процесію з танцями та співами, обходячи (точніше, витанцьовуючи) навколо піднесення зі сувоями в руках сім разів.

У роки радянської влади серед євреїв СРСР (мова йде не про окремих людей, які зберігали традиції, а про основну масу народу, яка пам’ятала лише слова «маца» і «кіш мир ін тухес», та знала, що Маркс теж був євреєм) існував звичай приходити до синагоги й влаштовувати у дворі танці-хороводи. Не заходити всередину, боронь Боже, що їм, комсомольцям та членам партії, там було робити, а просто танцювати й веселитися від того, що вони євреї.

Минули роки. Немає вже комсомолу, немає вже тієї партії, а Сімхат-Тора залишилася. Немає потреби влаштовувати танці у дворі, але танцювати все-таки треба — рабі Баал Шем-Тов казав, що з підмет, стоптаних євреями під час акойфес, ангели шиють Всевишньому корону Слави.

НАШІ ДАТИ

Fri, 2 Oct 2026 8:24:00 AM

23 тішрея 5702 року (14 жовтня 1941 року) — Шостий Любавицький ребе, раббі Йосеф-Іцхак, оголошує про написання сувою Тори до зустрічі Мошіаха.

Початок написання сувою було призначено на 20 хешвана, день народження попереднього ребе, раббі Шолома Дов-Бера, однак фактичний початок написання сувою було відкладено до 2 іяра.

24 тішрея 5559 року (4 жовтня 1798 року) — Алтер ребе заарештований і відправлений до свого першого ув’язнення в Петербурзі.

Хасиди Алтер ребе за його вказівкою займалися підтримкою єврейських сімей, які жили в Ерец-Ісраель, для чого 1787 року було засновано організацію «Колель Хабад». Однак противники хасидизму склали донос на Алтер ребе, основною думкою якого було те, що Залман Борухович (Алтер ребе) бунтує проти царя, надсилаючи до Туреччини (тодішнього ворога Росії) великі суми грошей.

Донос подіяв, і в хол hа-моед Суккоту до Ліозно прибув загін поліції, щоб заарештувати Алтер ребе та доставити його до Петербурга.

Алтер ребе не стали заарештовувати одразу, не бажаючи заважати святу, але пізно ввечері 24 тішрея за Алтер ребе все-таки прийшли. Його посадили в чорну карету («чорний воронок» тих часів) і в супроводі озброєної охорони відправили через Вітебськ до Петербурга.

24 тішрея 5561 року (13 жовтня 1800 року) — друге ув’язнення Алтер ребе в Петербурзі.

Після звільнення Алтер ребе з його першого ув’язнення противники хасидизму продовжили боротьбу. Цього разу донос був спрямований не особисто на Алтер ребе, як уперше, а на вчення хасидизму загалом. Стверджувалося, що саме вчення хасидизму суперечить ідеї матеріального царства.

Донос був прийнятий владою, але, на відміну від першого разу, коли до Петербурга «бунтівника» доставили в супроводі солдатів, удруге Алтер ребе вирушив у вільній кареті. Саме ув’язнення також було легшим — першого разу він утримувався у Петропавлівській фортеці, а тепер — у будівлі Таємної ради.

Протягом двох місяців, з 28 тішрея до 27 кіслєва, відбулося понад 20 засідань, у яких брали участь фахівці, що займалися дослідженням релігії, ідей Каббали та літописів Ізраїлю. Алтер ребе доступно відповідав на всі запитання, іноді російською, іноді івритом (у цьому разі його син, раббі Моше, перекладав сказане).

Після двох місяців розслідувань і допитів чиновники переконалися, що Тора хасидизму не суперечить матеріальному царству, і 27 кіслєва Алтер ребе був звільнений із ув’язнення.

24 тішрея 5688 року (20 жовтня 1927 року) — Шостий Любавицький ребе, раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц), залишає СРСР і оселяється в Ризі (Латвія).

Після того як 12 тамуза ребе Раяц був звільнений з ув’язнення і повернувся додому, стало очевидно, що Євсекція не заспокоїться. Небезпека нового ув’язнення залишалася цілком реальною, і вихід був лише один — виїхати. Завдяки зусиллям групи, яку очолював депутат латвійського сейму Мордехай Дубін, радянська влада дозволила ребе Раяцу виїхати до Риги. Однак дозволу на виїзд членів його сім’ї отримано не було — їх хотіли залишити як заручників, щоб не давати ребе можливості вести антирадянську діяльність.

І хоча дозвіл на виїзд ребе Раяца був великою перемогою, він не побажав виїжджати з країни без сім’ї. Дубін продовжив свої зусилля, і дозвіл на виїзд усіх членів сім’ї ребе було отримано, однак бібліотеку ребе влада вивезти не дозволила. Ребе Раяц заявив, що не залишить країну без бібліотеки, і зрештою зусилля Дубіна дозволили ребе виїхати з СРСР разом із сім’єю та бібліотекою.

Коли в Ризі ребе Раяца запитали про самопочуття після всього, що він пережив, ребе відповів: «Якщо хтось запропонує мені продати за мільярд одну мить майбутніх страждань, я не куплю, а якщо хтось захоче купити в мене за мільярд секунду минулих страждань, я не продам».

24 тішрея 5542 року (13 жовтня 1781 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Яакова-Йосефа бен Цві hа-Коhена Каца з Полонного.

Раббі Яаков-Йосеф був нащадком відомих рабинів і кабалістів — раббі Шимшона бен Песаха з Острополя, раббі Йом-Това Ліпмана Геллера та раббі Йосефа hа-Коhена — і здобув добру освіту (зокрема, ґрунтовні знання з Каббали).

Спочатку він очолював громаду Шаргорода і був палким противником руху хасидизму, що зароджувався. Однак, зустрівшись із раббі Ісраелем Баал Шем-Товом, він буквально протягом кількох годин став його відданим прихильником і найближчим учнем. Це призвело до конфлікту з громадою, і йому довелося залишити місто. Він очолював громади Рашкова та Немирова і навіть намагався виїхати до Ерец-Ісраель, але безуспішно, а зрештою став спочатку проповідником (магідом), а потім і рабином громади у волинському містечку Полонному.

Раббі Яаков-Йосеф був старшим і найосвіченішим (з талмудичного погляду) учнем Баал Шем-Това, але після смерті вчителя хасидський рух очолив Межирицький магід раббі Дов-Бер із Межирича. Раббі Яаков не став главою жодної хасидської громади, але його твір «Толдойс Яаков-Йосеф» («Розповідь Яакова Йосефа») був першою книгою хасидизму і справив великий вплив на становлення хасидського руху.

Противники хасидизму — міснагдім — скуповували книгу та знищували її. Дійшло навіть до публічного спалення книги (це сталося в Бродах перед будинком раббі Єхіеля-Михаеля зі Злочева). Міснагдім називали книгу «посудиною нечестя, джерелом темряви, вмістилищем усіляких отрут», а хасиди, зі свого боку, заявляли, що «не було на світі книги, рівної цій».

Раббі Йосеф був найстаршим учнем Баал Шем-Това (він був навіть старшим за свого вчителя), і хоча рік його народження точно невідомий, за переказами він прожив 110 років.

24 тішрея 5756 року (18 жовтня 1995 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Хаїма-Занвела Абрамовича (Рибницького ребе).

Засновник рибницької хасидської династії раббі Хаїм-Занвел народився 1902 року в молдавському містечку Ботошани. Його батько помер, коли хлопчикові було три роки, і він виріс при дворі Штефанештського ребе — раббі Матітьягу (реб Матесл), послідовником якого він вважав себе все життя. Реб Матесл замінив йому батька і сам навчав дитину читати й писати. Тут же Хаїм-Занвел потоваришував зі своїм ровесником і майбутнім Скулярським ребе, а поки що — штефанештським хасидом — Лейзером-Зисею Португалом (див. 29 ава). Коли хлопчик підріс, реб Матесл відправив його до знаменитої кишинівської єшиви Цирельсона, де той отримав сміху (аналог рабинського диплома) з рук самого рош-єшиви раббі Єгуди-Лейба Цирельсона.

Хаїм-Занвел одружився з ребецн Суркою і служив рабином у різних містечках Бессарабії, де його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року його було депортовано румунською окупаційною владою до Рибницького ґетто (Трансністрія), він пережив окупацію і після війни залишився в Рибниці, де здобув серед єврейського та неєврейського населення відомість як чудотворець. Його спосіб життя разюче відрізнявся від загальноприйнятого в післявоєнний радянський час, передусім своїм аскетизмом.

Раббі Хаїм-Занвел проводив у молитві щодня по 6–8 годин, приблизно з третьої години ночі посипаючи голову попелом, приділяв велику увагу частим обмиванням та іншим очисним ритуалам, зокрема голодуванню і депривації сну (простіше кажучи, не дозволяв собі заснути). Також він щодня, незалежно від погоди, занурювався в Дністер. У місцевій єврейській громаді раббі Хаїм-Занвел виконував ролі моhеля, різника та кантора в одній особі. Він приймав тисячі відвідувачів щороку, переважно молдовських та українських євреїв. Це був справжній хасидський цадик, який дивом зберігся в Радянському Союзі. Багато сімей намагалися відвідати його хоча б раз на рік, і така практика тривала й після його переїзду до США.

У 1972 році Рибницький ребе отримав дозвіл на виїзд до Ізраїлю та оселився в Єрусалимі, а ще через рік перебрався до Брукліна, де на той час уже жив його друг дитинства Скулярський ребе та деякі інші послідовники Ружинської династії. Після смерті дружини раббі Хаїм-Занвел вів напівкочовий спосіб життя, переїжджаючи з громади до громади, від Флориди до Каліфорнії, доки його стан здоров’я не погіршився і він не оселився в єврейському поселенні Монсі у штаті Нью-Йорк, де опинився під опікою громади. Тут у нього швидко з’явилися послідовники, і він навіть заснував дві Рибницькі синагоги: у Монсі та в бруклінському районі Боро-Парк (там само, де розташована і штаб-квартира Хабаду — «Севен севенти»).

25 тішрея 5571 року (23 жовтня 1810 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Леві-Іцхака бен Меїра Дербаремдикера з Бердичева.

Раббі Леві-Іцхак бен Меїр народився в містечку Гусаков і походив зі старовинного рабинського роду. Будучи ще досить молодим, за пропозицією свого наставника, раббі Шмуеля (Шмельке) з Нікольсбурга, він вирушив до Межирича і став одним з учнів раббі Дов-Бера з Межирича (Межирицького магіда). Пізніше він працював у Литві та Україні й був засновником хасидизму в центральній Польщі.

Раббі Леві-Іцхак був одним із найулюбленіших народом цадиків, заслуживши прізвисько «захисник Ізраїлю», тому що в будь-якому непривабливому вчинку єврея він намагався побачити щось добре. Під час молитви він часто звертався до Творця, називаючи Його мовою їдиш «дер Баремдикер» («милосердний»), і це звертання стало прізвищем його нащадків (деякі з них до недавнього часу жили в Одесі).

Раббі Леві-Іцхак був рабином у кількох містах, але останні 25 років свого життя обіймав посаду рабина міста Бердичева. Він не став засновником династії, однак мав багато учнів, найвідомішим із яких був Яаков-Іцхак hа-Леві Горовіц «Провидець із Любліна». За хасидським переказом, після смерті раббі Леві-Іцхака в Бердичеві більше не було міського рабина — усіх, хто обіймав цю посаду, називали море hораа («учитель»).

Раббі Леві-Іцхак похований у Бердичеві, і його могила й досі є місцем паломництва хасидів.

25 тішрея 5600 року (3 жовтня 1839 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше Софера (Хатам Софер) із Пресбурга.

Раббі Моше був відомим галахічним авторитетом і лідером ортодоксального єврейства, відомим у єврейському світі як Хатам Софер, за назвою однієї з його книг.

Хатам Софер обіймав посади рабина в моравському місті Дрежниці та прусському Маттерсдорфі, а з 1806 року став рабином Пресбурга (Братислава, нині Словаччина, тоді — Угорщина), де на той час була найбільша єврейська громада Угорщини. Раббі Моше обіймав цю посаду до кінця життя, заснувавши в Пресбурзі знамениту єшиву, найбільшу від часів вавилонських академій.

Хоча раббі Моше був противником нових методів навчання, запропонованих лідерами реформістів, він не заперечував проти вивчення світських наук, якщо це не заважає традиційному способу життя і служить для заробітку на прожиття. У своїй боротьбі з лідерами реформістів раббі Моше використовував досить незвичайні для того часу методи — їдкі дотепні епіграми та яскраві гасла, на кшталт: «Потрібно більше сміливості, щоб посилювати суворість, а не полегшувати».

Також Хатам Софер поклав край палким дебатам щодо того, чи можна вважати «Шулхан арух» остаточним авторитетним зводом законів, і відтоді повне підпорядкування настановам «Шулхан арух» стало однією з основоположних доктрин ортодоксального юдаїзму.

26 тішрея 5589 року (4 жовтня 1828 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Ашера бен Аhарона Перлова зі Століна.

Раббі Ашер був сином знаменитого раббі Аhарона «Великого» (Аhарон hа-Гадоль) із Карліна — засновника карлінської хасидської династії. Після відходу з цього світу батька рух очолив учень раббі Аhарона — раббі Шломо бен Меїр hа-Леві, який був духовним наставником багатьох хасидських цадиків, зокрема й раббі Ашера. Раббі Ашер оселився в містечку Століні (поблизу Карліна), і відтоді карлінські хасиди стали відомі також як столінські (карлін-столінські). Як «глава секти» він був заарештований 1798 року, а після звільнення знову оселився в Карліні.

27 тішрея 5502 року (25 жовтня 1742 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Елазара бен Шмуеля Рокеаха.

Раббі Елазар народився у Кракові, в родині, що вела своє походження від царя Давида. Його батьком був раббі Шмуель-Шмельке Маргаліот, який очолював громади польських містечок Ліска та Макова, а ім’я хлопчик отримав на честь свого великого прадіда — знаменитого кабаліста раббі Елазара бен Єгуди бен Клонімуса з Вормса.

Раббі Елазар очолював громади Макова та Тарнува, а потім переїхав до Бродів. Розповідають, що за 20 років перебування тут раббі Елазара жодна жінка в місті не мала викидня і жодна з них не мала проблем під час пологів.

Із Брод раббі Елазар вирушив до Амстердама, де (кажуть, на прохання короля Нідерландів) разом із рабином із Белза допомагав голландцям позбутися епідемії, яка загрожувала країні. Після молитви раббі Елазара небезпека відступила, і уряд Нідерландів на знак подяки випустив пам’ятну монету з профілем раббі Елазара та текстом псалмів.

Раббі Елазар очолював амстердамську громаду п’ять років, борючись тут із послідовниками лжемесії Шабтая Цві. В Амстердамі він видав свою головну книгу — «Маасе Рокеах» із кабалістичними коментарями до Тори та Талмуду. Назву він запозичив із книги великого кабаліста раббі Елазара Рокеаха, щоб підкреслити безперервність традиції передачі знань.

Потім раббі Елазар вирушив до Ерец-Ісраель, де очолив єврейську громаду Святої землі. Вирушаючи до Ерец-Ісраель, раббі Елазар розраховував зустріти тут одного з найвидатніших учнів Баал Шем-Това — раббі Нахмана з Городенки, щоб разом із ним привести у світ Мошіаха. Однак, прибувши до країни, він дізнався, що раббі Нахман терміново вирушив до Європи. Своєю чергою раббі Нахман, почувши, що раббі Елазар прибув до Ерец-Ісраель, терміново повернувся, але, на жаль, поки він дістався до Святої землі, раббі Елазар, проживши в Ерец-Ісраель один рік, відійшов із цього світу.

Нащадком раббі Елазара був раббі Сар-Шалом із Белза, засновник белзького хасидизму.

28 тішрея 5587 року (29 жовтня 1826 року) — арешт Мітелер ребе.

Від часу появи засновника хасидизму раббі Баал Шем-Това минуло вже майже сто років, змінилося третє покоління хасидів, а противники хасидизму не заспокоювалися. На раббі Дов-Бера (Мітелер ребе), сина Алтер ребе, так само, як і на його батька, було складено донос про те, що він допомагає грошима турецькому султану. Влада не надто повірила цьому, але для порядку все-таки вирішила викликати главу Хабаду з Любавичів, де він проживав, до Вітебська, де перебувала резиденція генерал-губернатора.

У перші дні слідства Мітелер ребе перебував під арештом, однак йому дозволяли спілкуватися з хасидами, і він навіть написав у цей час маймор (лекцію-проповідь на тему хасидизму). Через кілька тижнів ребе випустили на свободу до завершення розгляду справи, а 10 кіслєва його звільнили, і цей день відтоді відзначається хасидами як веселе свято.

29 тішрея 3450 року (312 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященника раббі Шимона hа-Цадика (Шимона Праведника).

У талмудичному трактаті «Піркей Авот» раббі Шимон названий одним із останніх «із плеяди мужів Великого зібрання» (аншей Кнесет hа-Гдола). Велике зібрання — рада старійшин і пророків на чолі з Езрою-писарем. Серед його членів були Даніель, Мордехай, Нехемія, Хананія, Мішаель, Азарія та інші. Ця рада функціонувала близько тридцяти років і налічувала 120 членів. Згодом функції цієї ради перебрав Санѓедрін, який складався із сімдесяти одного мудреця.

Мужі Великого зібрання встановили свято Пурім, запровадили звичай публічного читання Тори, а також порядок і систему її читання, розділивши текст за кількістю тижнів у році таким чином, щоб протягом року була прочитана вся Тора. Мужі Великого зібрання записали пророцтва 12 «малих» пророків, а також книги Єхезкеля, Даніеля та Естер.

Раббі Шимону належить відомий вислів: «На трьох засадах тримається світ: на Торі, на молитві та на добрих справах». Протягом 40 років він був первосвященником Храму (тобто 40 разів входив до Святая святих і вимовляв там «Шем hа-Мефораш» — невимовне ім’я Б-га, залишаючись при цьому живим. У пізніші часи бували періоди, коли первосвященники змінювали один одного щороку, оскільки були не в змозі витримати перебування у Святая святих і вимовляння Б-жественного імені). Крім того, усі роки його життя в Храмі, як і раніше, відбувалося ще багато чудес, які свідчили, що Шхіна (Б-жественна присутність) усе ще перебуває в Храмі. З його смертю чудеса остаточно припинилися.

Під час облоги фінікійського міста Цур (сучасний Тір) Александр Македонський вимагав від усіх місцевих народів постачати його військо провіантом і підкріпленням, на що єрусалимська влада відповіла відмовою, оскільки вже дала клятву вірності перському царю. Захопивши Цур, Александр, підбурюваний доносами сусідніх народів (тих самих самаритян), рушив на Єрусалим, бажаючи покарати євреїв за непослух. Почувши про наближення біди, раббі Шимон на чолі делегації почесних мешканців Єрусалима вийшов назустріч уславленому завойовнику, щоб умилостивити його.

Зустріч відбулася в Шаронській долині. І тут сталося несподіване: Александр, зіскочивши з колісниці, схилив коліно перед первосвященником. «Образ цієї людини не раз являвся мені в битвах і віщував перемогу», — пояснив цар приголомшеним македонянам. Переказ розповідає, що Александра провели до Єрусалима, де він обсипав євреїв царськими милостями і, відвідавши Храм, визнав його архітектуру та оздоблення гідними уваги, «лише» порадивши поставити десь на видному місці його царський бюст. Священники запропонували натомість дещо інше, на їхню думку, важливіше для увічнення пам’яті великого Александра: усіх хлопчиків, які народяться цього року, назвати його ім’ям. Полководець погодився, і так ім’я Александр увійшло до числа єврейських імен.

Могила раббі Шимона в Єрусалимі — місце паломництва євреїв у свято Лаг ба-Омер.

29 тішрея 5269 року (23 вересня 1508 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Іцхака бен Єгуди Абраванеля.

Родина Абраванель, яка вела своє коріння від царської династії Давида, проживала на території Піренейського півострова від часів руйнування Другого Храму, і найвідомішим її представником став раббі дон Іцхак бен Єгуда.

Раббі Іцхак народився 1437 року в Лісабоні (Португалія) і успадкував від батька посади державного фінансиста та скарбника португальського короля. Однак 1483 року, коли його звинуватили в підтримці заколоту проти короля, дон Іцхак був змушений утекти до Іспанії, де вступив на службу до королів Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської як відкупник. Раббі Іцхак був одним з організаторів експедиції Колумба і 1492 року разом з Авраhамом Сеньйором, який також мав великий вплив при дворі, безуспішно намагався домогтися скасування едикту про вигнання євреїв. Скасувати указ не вдалося, але дон Іцхаку, єдиному з євреїв, було дозволено залишитися в королівстві, не змінюючи віри. Він відмовився від цієї «честі» та поїхав до Неаполя, де місцевий король призначив його на посаду, аналогічну іспанській. На жаль, під час вигнання з Іспанії родину Абраванеля спіткала трагедія — його маленького онука викрали та віддали на виховання до монастиря, звідки він вийшов досить відомим католицьким проповідником та інквізитором.

У 1503 році Абраванель оселився у Венеції, де прожив до самого відходу з цього світу. Окрім слави фінансового генія, раббі Іцхак бен Єгуда був відомий як видатний учений і коментатор Тори (коментарі, написані ним у Венеції, були видані там же, але лише після його смерті, у 1579 році).