15 сівана 2196 року (1565 рік до н.е.) - День народження Єѓуди.
15 сівана 2315 року (1466 рік до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Єѓуди.
Йеѓуда - родоначальник відповідного покоління був четвертим сином нашого праотця Яакова і його дружини Леї.
Йеѓуду завжди вирізняли лідерські якості (зокрема саме він умовив братів не вбивати Йосефа, а продати в рабство і він же, згодом, відіграв провідну роль у процесі примирення). Коли перед смертю Яаков благословляв своїх синів, нащадкам Єѓуди було передбачено лідерське становище: "Не відійде скіпетр від Єѓуди, і законодавець від стегон його".
У Єѓуди було п'ятеро синів - Ор, Онан, Шела і близнюки Перець і Зерах, які й поклали початок поколінню Єѓуди, найчисельнішому з усіх колін. Нащадком Переца був цар Давид, який поклав початок єдиній легітимній єврейській правлячій династії. Мошиах також буде нащадком Давида.
Після смерті сина Давида - Шломо - єдине єврейське царство розкололося на дві частини. Північне, під владою якого перебували 10 поколінь, отримало назву Ізраїль, південне (зі столицею в Єрусалимі) - Іудея (насправді там жили представники не тільки покоління Єѓуди, а й нечисленного покоління Шимона й певна кількість левітів, які не мали своєї частки й служили в Храмі)).
Хоча коліно Йеѓуди історично володіло невеликою територією в центрі країни, згодом назва Іудея поширилася на всю Ерец-Ісраель (при створенні держави Ізраїль так само дискутували над питанням, як назвати нове державне утворення - Ізраїль чи Іудея). Крім того, назва "іудей", яка раніше була назвою вихідців із відповідного коліна, згодом стала синонімом слова "єврей" (так само, як і єврейська релігія дістала назву "іудаїзм").
Йеѓуда прожив 119 років і покинув цей світ коли євреї жили в Єгипті.
15 сівана 5665 року (18 червня 1905 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шмуеля-Бецалеля Шефтеля (Рашбац), вчителя й наставника шостого Любавицького ребе, раббі Йосефа-Іцхака.
Уперше раббі Рашбац, уродженець міснагедського містечка (тобто містечка, де мешкали супротивники хасидизму), прибув до Любавичів недільного дня 1 адара 5608 (1848) року. За наступні майже шість десятиліть Рашбац став не просто прихильником хасидських ідей, а одним із найвизначніших хасидів третього Любавицького ребе, рабі Менахема-Мендела (ребе Цемах-Цедек), а також одним із найвизначніших хасидів четвертого та п'ятого ребе, відповідно рабі Шмуеля (ребе Маґараш) та рабі Шолом-Дов-Бера (ребе Рашаб).
15 сівана 5687 року (15 червня 1927 року) - Шостого Любавицького ребе, раббі Йосеф-Іцхака (ребе Раяц) заарештували і помістили в Шпалерну в'язницю.
Це сталося в ніч із вівторка на середу, з 14 на 15 червня. Ребе Раяц у своїй квартирі на Моховій, 22, тільки-но закінчив приймання останніх відвідувачів, які хотіли особисто поспілкуватися з ним (така особиста аудієнція називається на івриті йехідус). Останні відвідувачі прийшли о 23.00, тож лише близько опівночі ребе зміг прочитати вечірню молитву "Маарів", омити руки і сісти разом з усією родиною за вечірню трапезу. Але... ледь минуло кілька хвилин після опівночі, як пролунав дзвінок у двері. Двері відчинили і в кімнату увірвалися люди з вигуками "Це ГПУ! Хто тут Шнеєрсон?"
Очолювали "операцію" з арешту ребе двоє євреїв - Нахмансон і Лулов - вихідці з хасидських родин, які, на жаль, опустилися до рівня прислужників зла.
15 сівана 5695 року (16 червня 1935 року) - Шостий Любавицький ребе, ребе Раяц, переселяється в польське місто Отвоцьк.
Після висилки з Радянського Союзу ребе оселився в столиці незалежної Латвії - Ризі. У 1932 році він залишає місто і вирушає до столиці Польщі - Варшави, а 1935 року ребе Раяц переїжджає звідти в розташоване неподалік невелике містечко Отвоцьк.
16 сівана 5573 року (14 червня 1813 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) дочки Алтер ребе ребецн Фрейди.
Ребецн Фрейда була чудовою і дуже розумною жінкою. Алтер ребе дуже любив свою доньку, давав їй уроки хасидута (хасидської філософії) і часто говорив, що її душа належить до "алма дедухра" (чоловічого світу), але чомусь Всевишній вирішив помістити її в тіло жінки. Навіть брат Фрейди, майбутній очільник хасидів, раббі Дов-Бер (Мітелер ребе), коли хотів з'ясувати якесь питання з хасидизму, звертався саме до неї, а вже вона запитувала вчителів.
Ребецн Фрейда народилася 1763 року і пішла з цього світу за півроку після смерті батька, оточена любов'ю і повагою. Ребецн Фрейда була похована поруч з Алтер ребе на єврейському кладовищі в Гадячі (Полтавська область).
16 сівана 5669 року (5 червня 1909 року) - день народження раббі Ісраеля-Ар'є-Лейба Шнеєрсона, молодшого брата Ребе.
Раббі Ісраель теж народився в Миколаєві і з дитинства вирізнявся величезною любов'ю до навчання, і для того, щоб погодувати його, матері (ребецн Хані) доводилося, в буквальному сенсі цього слова, силою відтягувати сина від книг.
17 сивана 1656 року (2105 рік до н.е.) - Ноїв ковчег причалює до гори Арарат.
Через сім місяців після початку Всесвітнього Потопу і через 17 днів після того, як вода, що вкриває землю, пішла на спад, ковчег з Ноахом, його сім'єю і всіма тваринами, що перебували там, підійшов до вершини гори Арарат.
17 хешвана приблизно 3620 року (140 рік до н.е.) - Перемога війська братів Маккабі.
Цього дня війська під керівництвом братів Маккабі відбили у греків фортецю Мигдаль-Цур. У Талмуді (трактат "Тааніт") сказано, що цей день було оголошено святковим.
17 сівана 5632 року (23 червня 1872 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Аѓарона бен Ашера (Аѓарон II) з Карліна.
Раббі Аѓарон був онуком раббі Аѓарона "Великого" з Карліна, першого карлінського ребе і сином раббі Ашера, другого карлінського ребе. У 26 років він став карлінським ребе, увійшовши в історію під ім'ям раббі Аѓарона II. Саме за його правління карлінський хасидизм досягнув свого розквіту і тоді ж з'явилися найвідоміші карлінські наспіви та пісні.
1867 року раббі Аѓарон переїхав у містечко Столін і з цього моменту рух отримав назву "карлін-столінський хасидизм".
Як і його батько, раббі Ашер, раббі Аѓарон всіляко підтримував хасидів, які оселилися в Ерец-Ісраель. Нині карлін-столінський хасидизм - досить впливовий і динамічний хасидський рух, основні центри якого розташовані в Єрусалимі та Тверії (Ізраїль), Брукліні (США). Є карлін-столинські хасиди і в Україні (в Києві).
20 сівана 4931 року (26 травня 1171) - Кривавий наклеп у Блуа (Франція).
Раббі Йосеф ѓа-Коѓен записав у своїй книжці "Емек ѓабаха" історію єврейських погромів в епоху хрестових походів, починаючи з 4846 року (1096) року, де розповів про жахливу долю єврейської громади міста Блуа. Ось що він пише:
"Один чоловік, єврей, повів свого коня на водопій і зустрів там іншу людину, неєврея. Єврей злякався, бо побачив, як неєврей топить неєврейського юнака. Неєврей також злякався, прийшов до свого пана і сказав йому: "Я бачив єврея, який кинув у воду маленького хлопчика, який завдавав неприємностей євреям - і повідомляю тобі про це". За наказом лиходія-хазяїна було заарештовано раббі Йехіеля бен Давида та раббі Йекутіеля бар Йегуда, коѓени, учні рабейну Шмуеля, а також раббі Йеѓуда бен Аѓарон. Потім лиходії розвели багаття, закололи мечами зв'язаних євреїв і кинули їхні тіла у вогонь - але вони не згоріли! Було вбито й інших євреїв, заарештованих разом із ними, загалом тридцять одну особу, душі покинули їхні тіла, але тіла не згоріли у вогні багаття! Ці євреї померли на багатті зі словами "Алейну лешабейах" ("Наш обов'язок - славити Володаря світу") на вустах, і душі їхні піднеслися на небо.
Ці люди стояли перед вибором: перейти в християнство або зійти на вогнище, але всі вони залишилися вірними Всевишньому. Їх піддали жорстоким тортурам, сподіваючись таким чином схилити до віровідступництва. Вони відмовилися від пропозицій ворогів і всіляко підтримували один одного.
Їхні тіла кинули в багаття, але вони не згоріли, хоча душі залишили їх. Коли необрізані побачили, що їхні тіла не згорають, вони були приголомшені і сказали одне одному: "Безсумнівно, ці люди - святі, і все, що сталося, - перст Всевишнього".
На згадку про жертви навету раббі Яаков бен Меїр (Рабейну Там) і найбільші з єврейських мудреців Франції проголосили 20 сівана днем посту.
20 сівана 5409 року (31 травня 1649 року) - Початок немирівського погрому.
У 1648-1649 роки банди Богдана Хмельницького, хай будуть прокляті їхні імена, знищили в Україні сотні громад і багато десятків тисяч євреїв. Наступного року рабини і громадські діячі, які входили до вищого законодавчого єврейського органу Польщі - "Ради чотирьох земель" - зібралися під час люблінського ярмарку і оголосили 20 сівана днем жалоби за загиблими єврейськими громадами, а також днем пам'яті двох мучеників - рабі Йехіеля Міхаля з Немирова і рабі Шимшона бен Песаха з Острополя, вбитих саме в цей день.
Було встановлено, що всі чоловіки віком від вісімнадцяти років і старше і всі жінки віком від п'ятнадцяти років зобов'язані постити цього дня так, як постять у дні громадських постів. Постанова стосувалася тільки євреїв Польщі, але рада литовських громад, яка керувала єврейськими громадами тієї частини Литви, що не входила до польського королівства, також погодилася з цією постановою і заборонила литовським євреям упродовж трьох років одягати багатий одяг.
20 сівана 5662 року (25 червня 1902 року) - Розташована в Любавичах єшива "Томхей тмімім" була закрита за розпорядженням влади.
Заснована 1897 року єшива слугувала надійним заслоном новим віянням - асиміляції та "просвітництву", поширюваним серед євреїв, що викликало ненависть прихильників цих віянь - маскілімів. Вони-то і доклали неабияких зусиль для того, щоб домогтися її закриття.
У 1902 році їхні зусилля увінчалися успіхом, проте рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), який керував єшивою, не здався і незабаром то в одному, то в іншому місті Росії, Польщі, а потім і всього світу, почали відкриватися нові єшиви, які теж називалися "Томхей тмімім". З 1999 року єшива "Томхей тмімім" діє і в Одесі.