21 тамуза 5396 року (24 липня 1636 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Еліяѓу Баал Шем-Това з Вормса.
Життя раббі Еліяѓу, який очолював союз ністарім (прихованих праведників), було оповите таємницями. За одними даними його звали раббі Еліяѓу бен Моше Лоанц і він був онуком знаменитого діяча єврейської громади раббі Йосельмана з Росхейма, за іншими - його батьком був єврей з Іспанії раббі Йосеф Йозпа.
Краківська громада запросила відомого іспанського кабаліста і мудреця раббі Йосефа оселитися в їхньому місті, коли йому було вже за 50. Він не був одружений і вів усамітнене життя, присвячуючи весь свій час молитвам і навчанню. Тут він прожив ще 30 років, коли пророк Еліяѓу, який навчав раббі Йосефа таємниць Тори, передав йому наказ одружитися з молодою вдовою нещодавно вбитого купця, щоб привести у світ нову душу, яка допоможе єврейському народу.
Через півроку раббі Йосеф з'явився перед бейс-діном (єврейським судом) і оголосив про свій намір одружитися з цією жінкою. Вдова, почувши про це, заплакала, бо, як виявилося, їй уже кілька разів являвся уві сні покійний батько, який благословляв її на шлюб із раббі Йосефом.
Через рік, 1555 року в молодої пари народився хлопчик, якого назвали Еліяѓу (на честь пророка). З двох років і до самої бар-міцви Еліяѓу навчався під керівництвом батька, але за два тижні до бар-міцви раббі Йосеф покинув цей світ. За кілька тижнів хлопчик повідомив мамі, що хоче покинути рідний дім.
Наступні 40 років його життя вкриті таємницею - невідомо, де він жив і чого навчався, але коли він з'явився у Вормсі, то був уже одружений, мав дітей і був відомий як рабі Еліяґу Баал Шем-Тов. Він організував групу ністарім - прихованих праведників-каббалістів, які мандрували з міста в місто, допомагаючи євреям. Після раббі Еліяѓу цю групу очолив рабі Баал Шем із Замосць, після рабі Адам Баал Шем із Ропшиц, а після раббі Адама керівником став засновник хасидизму раббі Ісраель Баал Шем-Тов.
Раббі Еліяѓу прожив у Вормсі понад 30 років. Тут він організував єшиву, з якої вийшло безліч блискучих учнів. Після переїзду раббі Еліяѓу до Праги 1624 року, єшива також перемістилася туди. Одним з його учнів був відомий рабин раббі Йом-Тов Ліпман Геллер.
22 тамуза 5552 року (12 липня 1792 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Шломо бен Меїра ѓа-Леві Сегаль із Карліна.
Раббі Шломо був другом і спочатку однокласником, а потім найближчим учнем засновника карлінської хасидської династії раббі Аѓарона бен Яакова Перлова (Аѓарон Великий). Після відходу з цього світу раббі Аѓарона карлінські хасиди залишилися без ребе. Раббі Шломо наполегливо відмовлявся обійняти цю посаду, і розповідають, що знадобилося втручання вчителя, рабі Аѓарона, який з'явився рабі Шломо уві сні і порадив йому все-таки погодитися з посадою.
Раббі Шломо перебрався в містечко Людомир (нині Володимир-Волинський) і 1792 року загинув під час погрому, влаштованого польськими повстанцями, які боролися проти Російської імперії. Його наступником на посаді карлінського ребе став син раббі Аѓарона раббі Ашер, який переїхав у містечко Столін. А хасиди відтоді почали називатися карлін-столінськими.
23 тамуза 5330 року (26 липня 1570 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з найвидатніших середньовічних кабалістів раббі Моше бен Якова Кордоверо (Рамак).
Місце його народження невідоме, а сім'я, судячи з прізвища, походила з Іспанії. Вчителями Моше були раббі Йосеф Каро - автор книги "Шулхан арух", кодексу життєвих норм єврея, і раббі Шломо Алькабец - відомий каббаліст, автор суботнього гімну "Леха доді".
Раббі Моше був одним із 4 мудреців, удостоєних 1538 року зміхи (свідоцтва про посвяту в рабини) від знаменитого раббі Яакова Бейрава. Решта троє - автор "Шульхан аруха" раббі Йосеф Каро, раббі Моше з Трані і раббі Йосеф Сагіс.
Раббі Моше був даяном (суддею громади) і главою єшиви в Цфаті, і серед його учнів був великий кабаліст рабі Іцхак Лурія Ашкеназі (Арізаль). За своє недовге життя раббі Моше створив кілька монументальних праць, до того ж його перший і найзнаменитіший твір, "Пардес рімонім" ("Гранатовий сад"), був написаний ним у 27 років.
Інші відомі твори раббі Моше - "Еліма раббаті" ("Великий Елім"), "Ор якар" ("Дорогоцінне світло") - невиданий досі розлогий коментар до "Зоѓару" (основної книги каббали), а також вступ до каббали "Ор неерів" ("Вечірнє світло") і коментар до П'ятикнижжя "Сефер герушин" ("Книга вигнань").
26 тамуза 5519 року (23 липня 1759 року) - перемога Баал Шем-Това над франкістами під час диспуту у Львові.
У херсонській генізі (сховище єврейських текстів, наявне при кожній синагозі, куди поміщають тексти святих книг, що стали непридатними. Оскільки в листах євреї постійно цитували святі тексти, то в генізи потрапляла і велика кількість побутових паперів. Найвідомішими є каїрська геніза, де чудово збереглися документи за майже 1000 років життя єгипетської єврейської громади, та досліджена на початку XX століття херсонська геніза, де було знайдено багато хасидських документів), так от, у херсонській генізі був виявлений лист, у якому розповідалося про заснування раббі Ісраелем Баал Шем-Товом звичаю святкування дня перемоги над франкістами.
Франкісти були послідовникам Якова Франка, одного з учнів лжемесії Шабтая Цві. Після того, як Шабтай Цві прийняв іслам, Франк почав проповідувати щось подібне і за час свого життя встиг перейти з іудаїзму спершу до ісламу, звідти до католицької віри, а опісля збирався перейти і до православ'я. Серед іншого Франк проповідував занурення в безодню гріха, щоб якнайшвидше переповнилася чаша терпіння і Мошіах уже прийшов тощо.
17 липня 1759 року у Львові, з ініціативи франкістів і католицького архієпископа Львова, відбувся диспут між ними і нормальними євреями. З нашого боку брало участь сорок рабинів і в їхньому числі рабі Баал-Шем Тов. Оскільки перемога в диспуті означала поразку католицької церкви та могла спричинити погіршення становища польських євреїв, більшість рабинів не бажали брати участі в диспуті, бажаючи лише одного - щоб франкісти якнайскоріше полишили іудаїзм. Із цим не погоджувався лише Баал Шем Тов, який говорив, що "поки уражений член ще пов'язаний із тілом, залишається хоч якась надія коли-небудь його вилікувати; коли ж його відрізали, він уже пропав назавжди".
Після закінчення диспуту священики зажадали, щоб франкісти охрестилися, що і було зроблено, причому нові "поляки" змінили не тільки віру, а й імена, а в багатьох випадках і прізвища. Ну а потім, ці прізвища, як і належить, стали гордістю Польщі та Росії - Бжезинські, Крисинські, Ясинські, Маєвські, Піотровські, Зелінські. Зокрема мати великого польського поета Адама Міцкевича походила з родини Маєвських і він сам ніколи цього не забував.