16 адара 5709 року (17 березня 1949 року) - Шостий Любавичний ребе раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) приймає американське громадянство.
Це суттєво полегшило йому роботу з відродження іудаїзму та ідишкайту в США. Для того щоб ребе Раяц міг прийняти громадянство, перебуваючи у власній оселі, Конгрес ухвалив спеціальний закон, і 17 березня о 13.00 до "Севен севенті" (синагоги, що розташована в будинку № 770 на Істерн-Парквей у Нью-Йорку, яку придбав ребе Раяц, що стала осередком хабадського руху), прибула спеціальна юридична делегація уряду США. Ребе прийняв їх у своїй кімнаті, вдягнений у суботній одяг - шовкову капоту і штраймл.
18 адара 5650 року (10 березня 1890 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з великих мудреців свого покоління, рабі Авраама Довіда Лавута, прапрадідуся нашого нинішнього Ребе.
Раббі Лавут, який народився в колонії Романівка під Херсоном і довгі роки прожив у Миколаєві, відомий як автор книжки "Кав накі" - фундаментальної праці, присвяченої одному з найскладніших розділів єврейського права - питанню правильного оформлення розлучень.
20 адара приблизно 3700 року (I століття до н.е.) - Молитва раббі Хоні ѓа-Меагель (Хоні, що малює коло) про дощ.
У Талмуді (трактат Тааніт) розповідається: "В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу все не було. Звернулися до раббі Хоні. Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину його і сказав: "Владико Світу! Твої діти звернулися до мене і я присягаюся Твоїм ім'ям, що не зрушу з місця, поки ти не зглянешся над своїми дітьми". Капнуло кілька крапель. Раббі Хоні сказав: "Владико світу! Я прошу, щоб дощ був сильнішим". Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости в потоп, але раббі Хоні сказав: "Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням". І тоді пішов звичайний дощ".
20 адара 5400 року (14 березня 1640 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Йоеля Бен Шмуеля Яффе (Йоель Сіркес, рав Бах).
Раббі Йоель народився 1561 року в Любліні і був рабином у громадах Польщі та Литви, а потім - главою бейс-діна (суду) і єшиви в Кракові. Багато хто з її випускників став видатними польськими рабинами, а один із найкращих учнів - раббі Давид бен Шмуель ѓа-Леві став зятем раббі Йоеля.
Живучи в Меджибожі, він заснував там велику єшиву, до того ж нужденних учнів він забезпечував коштом своєї сім'ї. Значну допомогу йому надавала його теща, ребецн Сірка, звідки й пішло його родинне прізвисько Сіркес, тобто "зять Сірки".
Раббі Йоель відомий також як рав Бах - акронім назви його книжки "Байт хадаш", у якій він встановлює талмудичне джерело кожного закону, наведеного в збірці "Шулхан арух".
Кабалісти, причетні до таємниць Небесного суду, стверджують, що за все своє життя рав Бах вчинив лише один (та й то ненавмисний) гріх: якось раз, проходячи вулицею повз упряжку, запряжену віслюком і биком водночас, він голосно чхнув, так що тварини шарахнулися і пройшли кілька кроків. Вийшло, що рав Бах мимоволі переступив заборону Тори: "Не паши на віслюку і бику разом", яка також передбачає заборону спільного використання цих двох тварин для переміщення вантажу або воза.
21 адара 5546 року (21 березня 1786 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Елімелеха Вайсблюма (Елімелеха з Ліженська).
У раббі Еліезера-Ліпи і його дружини Мірл було семеро синів, двоє з яких стали учнями Межерічського магіда раббі Дов-Бера, і прославилися в сотнях і тисячах хасидських історій. Раббі Елімелеха інколи називають раббі Ноам Елімелех, за ім'ям книжки, написаної ним, однак для більшості з нас він насамперед рабі Елімелех із Лиженська, брат раббі Зусі з Аніполя.
Ще за життя Магіда раббі Елімелех і раббі Зуся роз'їжджали Польщею, поширюючи хасидизм, але після відходу з цього світу рабі Дов-Бера вони полишили мандри. Раббі Елімелех повернувся до рідного Лиженська, що став центром польського хасидизму, а рабі Зуся оселився у волинському містечку Аніполь, де поховали їхнього вчителя.
Учнями раббі Елімелеха були такі хасидські цадики, як раббі Авраѓам-Йеѓошуа Ґешель з Апти (Опатува, Аптер ребе), раббі Яаков-Іцхак ѓа-Леві Горовіц ("ѓа-Хозе мі Люблін"), раббі Клонімус-Калман ѓа-Леві Епштейн із Кракова (раббі Маор Ва-Шемеш), раббі Нафталі-Цві з Ропшица, раббі Менахем-Мендл із Риманува, раббі Моше-Лейб із Сасова.
Розповідають, що одного разу, сидячи за трапезою зі своїми учнями, раббі Елімелех незграбним рухом перекинув поставлену перед ним супницю. Супницю ще двічі наповнювали, але щоразу її вміст опинявся на столі. Після третього разу юний Менахем-Мендл (майбутній раббі Менахем-Мендл з Риманува), котрий був особливо духовно близький до наставника, злякано вигукнув: "Ребе, якщо вони дізнаються, нас усіх можуть стратити!". Дехто з учнів розсміявся, але раббі Елімелех заспокоїв його, сказавши: "Вони не дізнаються".
Пізніше з'ясувалося, що у Відні цього дня і цієї години імператор мав підписати указ, спрямований проти євреїв. Імператор тричі тягнувся за пером і тричі чорнильниця перекидалася, заливаючи папери. І тоді імператор відклав указ, сказавши царедворцям: "Я не буду це підписувати. Очевидно, у вищих сферах не бажають, щоб це здійснилося".