3 сівана 5589 року (4 червня 1829) - Прийняття ребе Цемах-Цедеком керівництва хасидами Хабада.
Після відходу з цього світу Мітелер ребе ребе Цемах-Цедек, незважаючи на рішення найстарших хасидів Мітелер ребе, відмовлявся очолювати Хабад. Він вважав більш гідними кандидатурами синів Алтер ребе - рабі Хаїм-Авраѓама та рабі Нахума або онука Алтер ребе - рабі Аѓарона з Кременчука. І лише після довгих умовлянь він погодився обійняти цю посаду, з умовою, що його не будуть обтяжувати питаннями, пов'язаними з матеріальними речами.
4 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) - Моше почав записувати Тору.
Цього дня (за два дні до Синайського одкровення) Моше записав перші 68 розділів Тори, що оповідають про події від Створення світу і аж до Виходу з Єгипту.
5 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) - Наасе ве нішма.
Цього дня біля підніжжя гори Синай Моше уклав договір із народом, під час якого "І взяв він [Моше] книгу заповіту, і прочитав, щоб почув народ, і сказали вони: Усе, що прорік Г-сподь, виконаємо і будемо слухати" (Мішпотім 24:7). Поставивши слова "наасе" (виконаємо) перед "нішма" (слухатимемо), євреї підтвердили свою беззастережну довіру до Всевишнього і готовність виконувати будь-які дані їм заповіді, навіть якщо сенс їхній ще прихований від нашого розуміння (тому "виконаємо" слідує перед "слухатимемо").
6 сивана 2448 року (1313 рік до н.е.) - Дарування євреям Тори на горі Синай.
Через сім тижнів після Виходу з Єгипту Всевишній явив себе єврейському народу на горі Синай. Тут 600 тисяч євреїв (а в той момент біля гори Синай перебували також душі євреїв, яким судилося народитися в усіх майбутніх поколіннях) почули перші дві з десяти заповідей, проте злякалися того, що відбувається, тому вісім заповідей, що залишилися, передали через Моше-рабейну. Далі Моше піднявся на вершину Синаю і провів там 40 днів, отримуючи решту Тори.
6 сівана 2854 року (906 р. до н. е.) - день народження великого мудреця і праведника, царя Давида.
Мідраш розповідає, що Всевишній, творячи першу людину, Адама, провів перед його внутрішнім поглядом усі прийдешні покоління і Адам побачив немовля, якому призначалося велике майбутнє, але якому судилося померти відразу ж після народження. І Адам, якому було уготовано 1000 років життя, пожертвував 70-ю з них на користь немовляти. Цим немовлям і був Давид, молодший син глави коліна Йеѓуди Ішайя, і правнук знаменитої праведниці Рут.
6 сівана 2924 року (836 р. до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) царя Давида.
Один із найвидатніших у єврейській історії царів і мудреців, праведник і мудрець, солодкоголосий співак Ізраїлю Давид бен Ішай прожив рівно 70 років, пішовши з цього світу того самого дня, коли й прийшов у нього. Мідраш розповідає, що Ангел Смерті (малхемувес) довго не міг забрати царя Давида, тому що він був постійно занурений у вивчення Тори. І тоді він зламав гілочку дерева. Давид відволікся на звук, і ангел зробив свою справу.
Батько Давида, Ішай, був реінкарнацією глави коліна Йеѓуди Нахшона бен Амінодава (який при переході через Чорне море першим увійшов у воду - див. 21 нісана). На царство Давида помазав пророк Шмуель (див. 29 іяра), і надалі саме його нащадків визнали законними єврейськими царями (Мошиах також походитиме з нащадків царя Давида).
Цар Давид був великим воїном, який переміг велетня Гольята (Голіафа) і відвоював Єрусалим у євусеїв, а потім зробив його своєю столицею. Цар Давид купив в останнього євусейського царя Арамни Храмову гору (саме купив у вже переможеного супротивника (!), а не просто захопив, як переможець), на якій згодом його син, Шломо (Соломон) спорудив Храм. Сам Давид мав намір почати зведення Храму. Але Всевишній заборонив йому це, оскільки він, будучи воїном, пролив багато крові.
А ще, цар Давид був автором багатьох псалмів, зібраних у книгу Теѓілім.
Похований цар Давид у Єрусалимі. Коли в XVI столітті турецький султан Сулейман вирішив обнести стіни Єрусалима новою кріпосною стіною, то могила праведника (того самого Дауда, чийого сина Сулеймана постійно згадують у "1000 і 1 ночі" та "Старому Хоттабичі") через недогляд архітекторів опинилася поза межами міста. Розгніваний Сулейман, який сподівався, що могила праведника охоронятиме місто не гірше за товсті фортечні стіни, стратив архітектора.
6 сівана 2924 року (836 р. до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) царя Давида.
Один із найвидатніших у єврейській історії царів і мудреців, праведник і мудрець, солодкоголосий співак Ізраїлю Давид бен Ішай прожив рівно 70 років, пішовши з цього світу того самого дня, коли й прийшов у нього. Мідраш розповідає, що Ангел Смерті (малхемувес) довго не міг забрати царя Давида, тому що він був постійно занурений у вивчення Тори. І тоді він зламав гілочку дерева. Давид відволікся на звук, і ангел зробив свою справу.
Батько Давида, Ішай, був реінкарнацією глави коліна Йеѓуди Нахшона бен Амінодава (який при переході через Чорне море першим увійшов у воду - див. 21 нісана). На царство Давида помазав пророк Шмуель (див. 29 іяра), і надалі саме його нащадків визнали законними єврейськими царями (Мошиах також походитиме з нащадків царя Давида).
Цар Давид був великим воїном, який переміг велетня Гольята (Голіафа) і відвоював Єрусалим у євусеїв, а потім зробив його своєю столицею. Цар Давид купив в останнього євусейського царя Арамни Храмову гору (саме купив у вже переможеного супротивника (!), а не просто захопив, як переможець), на якій згодом його син, Шломо (Соломон) спорудив Храм. Сам Давид мав намір почати зведення Храму. Але Всевишній заборонив йому це, оскільки він, будучи воїном, пролив багато крові.
А ще, цар Давид був автором багатьох псалмів, зібраних у книгу Теѓілім.
Похований цар Давид у Єрусалимі. Коли в XVI столітті турецький султан Сулейман вирішив обнести стіни Єрусалима новою кріпосною стіною, то могила праведника (того самого Дауда, чийого сина Сулеймана постійно згадують у "1000 і 1 ночі" та "Старому Хоттабичі") через недогляд архітекторів опинилася поза межами міста. Розгніваний Сулейман, який сподівався, що могила праведника охоронятиме місто не гірше за товсті фортечні стіни, стратив архітектора.
6 сівана 5520 року (21 травня 1760 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) засновника хасидизму рабі Ісраеля бен Еліезера Баал Шем-Това (рабі Бешт).
Раббі Ісраель народився 1698 року в невеликому українському містечку Окуп на кордоні з Польщею і Валахією у благочестивих, але бідних і вже немолодих батьків. Рано осиротів, він служив помічником меламеда, а потім сторожем у синагозі; у 18 років одружився, невдовзі овдовів і став мандрувати єврейськими містечками Східної Галичини. Через два роки раббі Ісраель одружився вдруге, з донькою купця Ефраїма Кутовера, а через деякий час усамітнився в Карпатських горах, де провів кілька років, заробляючи на життя важкою фізичною працею. 1730 року рабі Ісраель оселився в Тлусті, а 1740 року рабі Ісраель бен Еліезер, уже відомий як рабі Баал Шем-Тов ("володар доброго імені (тут: "той, хто вміє зцілювати за допомогою амулетів"), переїхав до Меджибожа (Хмельницька область), що став центром його діяльності.
Багато років Баал Шем-Тов збирався здійснити подорож до Ерец-Ісраель і, начебто, навіть вирушив у дорогу (кажуть, що доїхав до Стамбула), але з невідомої причини повернувся з півдороги.
У раббі Ісраеля були син Цві-Ѓірш і дочка Ѓодл (Адель), сини якої раби Моше-Хаїм-Ефраїм із Судилкова та Борух із Меджибожа, а також онук раби Нахман із Брацлава стали главами хасидських рухів.
Раббі Ісраель пішов із цього світу у віці 61 року, 8 місяців і 18 днів. Перед відходом із цього світу він сказав, що в нього є можливість, щоб із ним трапилося як із пророком Елійоѓу (пророк Ілля), якого взяли живим на небеса, але він не хоче втрачати те, про що написано: "Бо прах ти, і в прах повернешся".
Раббі Бешт похований у місті Меджибожі. Після його відходу з цього світу хасидський рух очолив раббі Дов-Бер із Межерича.
7 сівана 5509 року (24 травня 1749 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Авраѓама бен Авраѓама Потоцького (Гер-цедек).
Гер-цедек ("Праведний прозеліт", тобто праведна людина, яка прийняла юдаїзм) жив за часів Віленського гаона раббі Еліяѓу бен Шломо-Залмана. Народився він в одній із найзнатніших польських родин - Потоцьких і звався графом Валентином Потоцьким.
Вирушивши на навчання до Парижа, граф Потоцький подружився там з іншим польським аристократом - паном Зарембою. Одного разу друзі побачили старого-єврея, зануреного у вивчення Талмуда, і звернулися до нього з проханням посвятити їх у принципи іудаїзму, присягнувшись, що приймуть іудаїзм, якщо переконаються в хибності християнської віри. Заремба забув про обітницю, а Потоцький, провчившись деякий час у Папській академії в Римі, поїхав до Амстердама і там прийняв юдаїзм, взявши ім'я Авраѓам. Заремба дізнався про зникнення Потоцького і згадав про клятву. Він вирушив із сім'єю з Литви до Амстердама, також перейшов в юдаїзм і згодом оселився в Ерец-Ісраель. Потоцький повернувся до Литви й оселився поблизу Вільна.
Одного разу Авраѓам побранив хлопчика, який заважав молитві в синагозі, і його батько доніс владі про прозеліта. Перехід християнина в юдаїзм карався смертю, тому Авраѓама заарештували і віддали під суд. Незважаючи на вмовляння, він не зрікся іудаїзму і його спалили на багатті біля стіни віленської фортеці, виголосивши перед смертю благословення для тих, хто приймає мученицьку смерть (кідуш ѓа-Шем). Один із місцевих євреїв, Еліезер Зіскес, проникнувши під виглядом християнина на місце страти, зібрав частину попелу і вцілілий палець страченого і поховав їх на єврейському кладовищі. На його могилі виросло велике дерево, але на початку XX століття її зруйнували католики. Після Другої Світової Війни євреї Вільнюса перепоховали Потоцького, Віленського Гаона, його дружини і сина на Новому єврейському цвинтарі і звели над їхніми могилами спільний склеп.
7 сівана 5521 року (9 червня 1761 року) - раббі Дов-Бер (Магід) із Межерича очолив хасидський рух.
Після відходу раббі Ісраеля Баал Шем-Това його син, раббі Цві, був обраний главою і керівником руху хасидизму. Через рік учні Бешта - "Святе братство" ("Хевра кадиша") - побачили, що його сили слабкі, а на чолі руху у зв'язку з тогочасним становищем була потрібна людина, що має силу і міць.
На святковій трапезі другого дня свята Швуес, після першої річниці відходу з цього світу Бешта, раббі Цві сидів на чолі столу, одягнений в одяг свого батька, Бешта, а "Хевра кадиша" сиділа навколо нього. Після того, як раббі Цві закінчив вимовляти Тору, він встав і сказав:
- Сьогодні приходив до мене мій святий батько і повідомив мені: "Свита згори зі слугами своїми, що зазвичай були в нього, перейшла сьогодні до святого й грізного раббі Бериньї, сина раббі Авраама (тобто до Беру - Міжеричного Магіда). Тому, сину мій, передай йому верховенство, у присутності всієї "Хевра кадиша", а він сяде на місце моє на чолі столу, а ти сядеш на місце його. І знай, що буде з вами удача, і вдвічі по духу".
Говорячи це, раббі Цві звернувся до Магіда з благословенням "Мазл тов!" - зняв своє верхнє вбрання і передав його ребе Дов-Беру, а сам одягнув вбрання раббі Дов-Бера і сів на його місце.