22 тамуза 5552 року (12 липня 1792 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шломо бен Меїра ѓа-Леві Сегаль із Карліна.
Раббі Шломо був другом і спочатку однокласником, а потім найближчим учнем засновника карлінської хасидської династії раббі Аѓарона бен Яакова Перлова (Аѓарон Великий). Після відходу з цього світу раббі Аѓарона карлінські хасиди залишилися без ребе. Раббі Шломо наполегливо відмовлявся обійняти цю посаду, і розповідають, що знадобилося втручання вчителя, рабі Аѓарона, який з'явився рабі Шломо уві сні і порадив йому все-таки погодитися з посадою.
Раббі Шломо перебрався в містечко Людомир (нині Володимир-Волинський) і 1792 року загинув під час погрому, влаштованого польськими повстанцями, які боролися проти Російської імперії. Його наступником на посаді карлінського ребе став син раббі Аѓарона раббі Ашер, який переїхав у містечко Столін. А хасиди відтоді почали називатися карлін-столінськими.
23 тамуза 5330 року (26 липня 1570 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з найвидатніших середньовічних кабалістів раббі Моше бен Якова Кордоверо (Рамак).
Місце його народження невідоме, а сім'я, судячи з прізвища, походила з Іспанії. Вчителями Моше були раббі Йосеф Каро – автор книги "Шулхан арух", кодексу життєвих норм єврея, і раббі Шломо Алькабец – відомий каббаліст, автор суботнього гімну "Леха доді".
Раббі Моше був одним із 4 мудреців, удостоєних 1538 року зміхи (свідоцтва про посвяту в рабини) від знаменитого раббі Яакова Бейрава. Решта троє – автор "Шульхан аруха" раббі Йосеф Каро, раббі Моше з Трані та раббі Йосеф Сагіс.
Раббі Моше був даяном (суддею громади) і главою єшиви в Цфаті, і серед його учнів був великий кабаліст рабі Іцхак Лурія Ашкеназі (Арізаль). За своє недовге життя раббі Моше створив кілька монументальних праць, до того ж його перший і найзнаменитіший твір, "Пардес рімонім" ("Гранатовий сад"), був написаний ним у 27 років.
Інші відомі твори раббі Моше – "Еліма раббаті" ("Великий Елім"), "Ор якар" ("Дорогоцінне світло") – невиданий досі розлогий коментар до "Зоѓару" (основної книги каббали), а також вступ до каббали "Ор неерів" ("Вечірнє світло") і коментар до П'ятикнижжя "Сефер герушин" ("Книга вигнань").
26 тамуза 5519 року (23 липня 1759 року) – перемога Баал Шем-Това над франкістами під час диспуту у Львові.
У херсонській генізі (сховище єврейських текстів, наявне при кожній синагозі, куди поміщають тексти святих книг, що стали непридатними. Оскільки в листах євреї постійно цитували святі тексти, то в генізи потрапляла і велика кількість побутових паперів. Найвідомішими є каїрська геніза, де чудово збереглися документи за майже 1000 років життя єгипетської єврейської громади, та досліджена на початку XX століття херсонська геніза, де було знайдено багато хасидських документів), так от, у херсонській генізі був виявлений лист, у якому розповідалося про заснування раббі Ісраелем Баал Шем-Товом звичаю святкування дня перемоги над франкістами.
Франкісти були послідовникам Якова Франка, одного з учнів лжемесії Шабтая Цві. Після того, як Шабтай Цві прийняв іслам, Франк почав проповідувати щось подібне і за час свого життя встиг перейти з іудаїзму спершу до ісламу, звідти до католицької віри, а опісля збирався перейти і до православ'я. Серед іншого Франк проповідував занурення в безодню гріха, щоб якнайшвидше переповнилася чаша терпіння і Мошіах уже прийшов тощо.
17 липня 1759 року у Львові, з ініціативи франкістів і католицького архієпископа Львова, відбувся диспут між ними і нормальними євреями. З нашого боку брало участь сорок рабинів і в їхньому числі рабі Баал-Шем Тов. Оскільки перемога в диспуті означала поразку католицької церкви та могла спричинити погіршення становища польських євреїв, більшість рабинів не бажали брати участі в диспуті, бажаючи лише одного – щоб франкісти якнайскоріше полишили іудаїзм. Із цим не погоджувався лише Баал Шем Тов, який говорив, що "поки уражений член ще пов'язаний із тілом, залишається хоч якась надія коли-небудь його вилікувати; коли ж його відрізали, він уже пропав назавжди".
Після закінчення диспуту священики зажадали, щоб франкісти охрестилися, що і було зроблено, причому нові "поляки" змінили не тільки віру, а й імена, а в багатьох випадках і прізвища. Ну а потім, ці прізвища, як і належить, стали гордістю Польщі та Росії – Бжезинські, Крисинські, Ясинські, Маєвські, Піотровські, Зелінські. Зокрема мати великого польського поета Адама Міцкевича походила з родини Маєвських і він сам ніколи цього не забував.
28 тамуза 5653 року (10 липня 1893 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йеѓуда-Лейба Слоніма, сина ребецн Менухі-Рохл, доньки другого Любавицького Ребе – Мітелер ребе.
Раббі Йеѓуда-Лейб народився 5592 року (1832) у Любавичах і був первістком ребецн Менухі-Рохл. У 13 років він разом із батьками здійснив алію (переїхав, кажучи сучасною мовою, "на ПМЖ" в Ерец-Ісраель), до того ж день народження й обряд бар-міцви відзначали безпосередньо на кораблі, який прямував до берегів Святої землі.
У 18 років Йеѓуда-Лейб повернувся в Любавичі до третього Любавицького ребе – рабі Менахема-Мендла (ребе Цемах Цедека) і провів там деякий час, але більшу частину свого життя він прожив у Хевроні разом зі своєю матір'ю. Ребецн Менуха-Рохл (вона була відома в Хевроні як "бабуся") користувалася великою повагою, і на її честь побудували синагогу та відкрили мікву, а їхній будинок став хасидським центром Хеврона. За вказівкою ребе Цемах Цедека раббі Йеѓуда-Лейб був призначений одним із опікунів навчального центру "Колель Хабад" і залишався на цій посаді до кінця своїх днів.
Незадовго до свого відходу зі світу раббі Йеѓуда-Лейб переїхав у Тверію. Там, у цьому місті, на цвинтарі, розташованому на березі озера Кінерет, він і похований.
28 тамуза 5601 року (17 липня 1841 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Мойше Тейтельбаума з містечка Шаторальяуйхей (Угорщина).
Раббі Мойше – один з учнів знаменитого хасидського цадика Яакова-Іцхака га-Леві Горовиця "ѓа-Хозе мі-Люблін" ("Провидець із Любліна") і автор книги "Йісмах Моше", став основоположником угорської хасидської династії, нині відомої як сатмарські хасиди.