ДІМ СВЯТОСТІ
Жили-були два брати. Один із них був одружений і мав велику сім'ю, другий був неодружений, і володіли спільним вони полем, розділеним межею. Одного разу вночі, а справа була під час збирання врожаю, неодружений брат лежав у своїй хаті й думав: "Ось я самотній, чи багато мені треба? А в мого брата велика сім'я, треба йому допомогти. Віддам-но я йому частину свого врожаю!" З цими словами він схопився і попрямував до своєї комори. Наповнивши мішок, він потихеньку рушив на "братську" половину. Тим часом другий брат міркував так: "Ось у мене велика сім'я, ми всі разом легко впораємося зі збиранням врожаю, а мій брат самотній... Треба йому допомогти!" І він, набравши у своїй коморі зерна, рушив назустріч братові. Вони зіткнулися в темряві, але, розібравшись у чому річ, міцно-міцно обійнялися. А на тому місці, де так наочно була продемонстрована братська любов, пізніше був побудований Бейт ѓа-Мікдаш, Єрусалимський Храм.
На території Ерец-Ісраель - землі, подарованої єврейському народові Всевишнім, є три місця, які євреї, не задовольнившись статусом подарованого, викупили. За дуже повновагі шекелі. Це Махпела - печера з могилами праотців у Хевроні, гробниця Йосефа, одного із синів Яакова, у Шхемі, і поле, яке належало останньому ієвусейському цареві Єрусалима, - Аравні, місце, де було зведено Храм.
Загалом у єврейській історії було три храми. Перший із них - переносний, що називався Мішкан, був споруджений за особистою вказівкою і безпосередньо під керівництвом Всевишнього. Храм цей переносили з місця на місце, залежно від того, де в той момент перебували євреї, і він вартий абсолютно окремої розмови. Два інших Храми, відомих нам як Перший і Другий Храм, споруджували на одному й тому самому місці, знову ж таки, за вказівкою Всевишнього, причому вказівка ця стосувалася як місця, так і часу побудови. Власне, почати спорудження постійного Храму мав намір ще цар Давид, однак це йому було заборонено. Єдине, що зумів зробити перший єврейський правитель Єрусалима - викупити місце "будмайданчика". Цікаво, що за ділянку було заплачено 600 шекелів, до того ж кожне з поколінь єврейського народу внесло по 50, і, таким чином, це місце - Храмова гора - однаковою мірою належить усім євреям (Єрусалим, нагадаємо, перебуває на території покоління Біньяміна, але саме місто - власність Давида та його нащадків із покоління Єѓуди).
Давид, якому було оголошено, що він не зможе побудувати Храм, оскільки він пролив за час свого правління чимало крові, намагався все ж таки зробити свій внесок у будівництво, почавши хоча б рити котлован, однак це закінчилося невдачею, і якби не винахідливість його радника Ахітофеля, то, можливо, навіть новим Потопом... Утім, Давид зумів заготовити деяку кількість матеріалів для будівництва, а також підготував для свого сина проект майбутнього Храму (проект Давид отримав від Всевишнього, і тому спробував сам звести Храм).
Будівництво ж Першого Храму, іноді званого "Храмом Соломона", було призначене синові Давида - мудрому царю Шломо (Соломону). Тривало воно 11 років, і в ньому брали участь 153 тисячі фінікійців (які славилися як вправні будівельники) і 30 тисяч євреїв. "Субпідрядником" робіт виступав цар сусіднього фінікійського міста Тіра - Хірам. Хірам постачав Шломо працівників і ліванський кедр, а після завершення будівництва Шломо розплатився з другом-царем, передавши йому у володіння два міста. Традиція каже, що під час будівництва Першого Храму не постраждала жодна людина, і загалом на будмайданчику панував незвичайний спокій і умиротворення.
Перший Храм проіснував 410 років, поки не був зруйнований 9 ава царем Бавеля (Вавилона) Навухаднецаром (Навуходоносором). У Талмуді сказано, що Шломо (а він же був наймудрішим із людей) передбачав можливість руйнування, тому в надрах Храмової гори їм було влаштовано схованку для найсвятіших предметів храмового начиння. Запис про це начебто зробили на мідних сувоях (для більшого збереження). Між іншим, серед текстів, знайдених у Кумрані, є мідний сувій. Нині він зберігається в Аммані (Йорданія), і там справді перерахована величезна кількість усіляких дорогоцінних предметів і вказано, як і де їх шукати! Проблема, однак, у тому, що за минулі 2500 років топографія і топоніміка місцевості сильно змінилися, немає вже тих пагорбів, колодязів та ущелин, та й сувій тільки один, хоча повний перелік предметів займав сім(!) сувоїв. Водночас у ефіопів з цього приводу є своя, особлива думка. Вони впевнені, що Ковчег Заповіту був викрадений з Єрусалима сином Шломо і цариці Шеви (Савської) - першим ефіопським царем Менеліком, і в даний час зберігається в підвалах церкви Марії Сіонської в ефіопському містечку Аксум.
Після руйнування Першого Храму євреїв відвели у вавилонське вигнання, звідки вони повернулися за наказом царя Кореша (Кіра Великого). Їм було наказано(!) повернутися в Єрусалим і почати відновлення Храму. На цю справу з державної скарбниці відпускалася відповідна сума, а також поверталося все храмове начиння. Однак незабаром будівництво було припинено. Шомронім (самаритяни), які населили за час вигнання Ерец-Ісраель, написали "куди слід" про "нецільове витрачання відпущених коштів", і будівництво було заморожено, "аж до розгляду скарги". Пізніше скаргу розглянули, звинувачення визнали неправдивими, і Храм усе ж таки було завершено. На жаль, багатьох предметів начиння, зокрема Ковчега, у цьому Храмі вже не було, та й у дечому Другий Храм відрізнявся від Першого (частково повторюючи Перший Храм, частково втілюючи пророцтва Єхезкеля про Третій Храм).
Другий Храм простояв 420 років, саме з ним пов'язані події Хануки. Незадовго до руйнування Храм був перебудований царем Ѓордусом (Іродом), який значно розширив території, прилеглі до Храму, і прикрасив його так, що, на думку мудреців, той, хто не бачив Храму часів Ѓордуса, той не бачив пишноти. Зокрема, його стіни були споруджені із зеленуватих і білих каменів. Ряди каменів одного кольору чергувалися з рядами каменів іншого кольору, причому білі ряди виступали з поверхні стіни більше, ніж ряди зеленуваті. 3Закінчивши будівництво, цар хотів облицювати стіни золотом, проте мудреці заперечили проти цього. Річ у тім, що промені сонця, падаючи в спекотний день на стіни Храму, створювали вражаючий ефект: здавалося, що стіни хвилюються, як морські хвилі.
Другий Храм також було зруйновано 9 ава, але цього разу римськими військами під командуванням Тита Флавія. У Талмуді про це сказано так: "Коли побачив первосвященик, що Храм горить, він піднявся на дах Чертога, і разом із ним - безліч молодих коѓенів, які тримають у руках храмові ключі. "Володар світу! - звернулися вони до Всевишнього. - Не удостоїлися ми бути вірними скарбниками Твого Храму - так ось, ми повертаємо Тобі ключі!" З цими словами вони жбурнули ключі вгору - і з небес з'явилася немов долоня і прийняла ключі. А коѓени і левити, побачивши, що Храм згорає, взяли музичні інструменти Храму, кинулися у вогонь і згоріли" (Псикта равті, 26:7).
І все ж, незважаючи на деякі відмінності, загальний устрій Першого і Другого (та й Третього теж) Храмів однаковий: двір жінок, внутрішній двір, Ѓейхал (чертог, зала), Святилище і Святая Святих.
Двір жінок
Двір жінок - це зовнішній двір, оточений колонадою, на даху якої у свято Суккот збираються жінки, щоб дивитися на святкові веселощі, представляє собою квадрат розмірами 135 на 135 ліктів (лікоть - міра довжини, що дорівнює приблизно 0,5 м). У чотирьох кутах двору розташовані приміщення без дахів розмірами 40 на 40 ліктів.
Південно-східне приміщення - так звана "Палата назирів". Назір - згідно з Торою, єврей, який прийняв на себе обітницю вести протягом певного періоду часу особливий спосіб життя: не пити і не їсти нічого, приготованого з винограду, не стригти волосся на голові і ретельно дотримуватися ритуальної чистоти. Назіром був, наприклад, Шимшон (Самсон). У цьому приміщенні, після закінчення терміну обітниці, назири варять м'ясо принесених ними жертв і обстригають своє волосся.
У північно-східному приміщенні знаходився дров'яний склад, де священнослужителі (коѓени), які мають фізичні вади, а тому не мають права брати участь у храмовому служінні, відокремлюють чисті поліна від червивих, непридатних для жертовника. Саме в північно-східному приміщенні брати Маккабі сховали залишки жертовника, оскверненого греками.
У північно-західному приміщенні - міква (спеціальний басейн, занурення в який, згідно з Торою, очищає від ритуальної нечистоти) для тих, хто очищається від цараат (згідно з Торою - особливий стан людини, який зовні виражається в появі на її шкірі яскраво-білих плям і характеризується високим ступенем ритуальної нечистоти. Після одужання така людина зобов'язана пройти процедуру ритуального очищення і, зокрема, здійснити певні жертвопринесення. Необхідно підкреслити, що стан "цараат", який не має нічого спільного зі звичайною проказою, спричиняється суто духовними причинами і має місце лише тоді, коли існує Храм, у якому Всевишній присутній у середовищі народу Ізраїлю).
У південно-західному було сховище вина й оливкової олії для потреб храмової служби.
Наприкінці подвір'я жінок, перед брамою Ніканора, було розташовано 15 напівкруглих сходинок, якими піднімалися на подвір'я чоловіки (внутрішнє). Кількість цих сходинок відповідає 15 Псалмам "Шир а-Маалот" у Теѓілім. На них стояли левити в дні свята Суккот і співали в супроводі музичних інструментів.
По обидва боки сходинок знаходилися склади музичних інструментів.
Внутрішній двір
Святість Внутрішнього двору Храму, призначеного для здійснення жертвоприношень, вища, ніж святість Двору жінок. Його територія (розмірами 187 на 135 ліктів) була оточена стіною. На подвір'я ведуть сім воріт: три з північного боку (Шаар ѓа-Ніцоц, Шаар ѓа-Корбан і Шаар бейт ѓа-Мокед); три з південного (Шаар ѓа-Делек, Шаар ѓа-Бхорот і Шаар ѓа-Маїм) та одна зі східного (Шаар Ніканор). Усі ворота - 10 ліктів завширшки і 20 ліктів заввишки. Двері всіх воріт Храму були покриті золотом, виняток становили мідні Східні ворота між Внутрішнім двором і Двором жінок - Шаар Ніканор. Вони були залишені у своєму первісному вигляді і названі так на згадку про диво. Єврей на ім'я Ніканор вирушив до Єгипту, до міста Александрії, щоб тамтешні майстри виготовили ці двері, а коли він повіз їх на кораблі, розпочалася страшна буря, і, щоб полегшити корабель, моряки скинули одну зі стулок дверей у море. Другу ж стулку Никанор захистив, проявивши готовність до самопожертви. Яке ж було загальне здивування, коли корабель увійшов у порт Акко: виявилося, що перша стулка не потонула, а припливла слідом за кораблем! До речі, на туніському острові Джербу, де проживала єврейська громада, що майже суцільно складалася з коѓенів, ворота в синагозі села Хара-Загіра, за переказами, були воротами Першого Храму, врятованими з вогню пожежі.
Сам внутрішній двір ділився на кілька частин.
Двір чоловіків - частина Внутрішнього двору, доступна для ритуально чистих чоловіків. Між ним і подвір'ям священнослужителів (коѓенів) - чотири сходинки, на яких під час здійснення жертвоприношень стояли левіти - музиканти і співаки.
У дворі чоловіків (іноді називався "двір Ізраїлю") під час жертвоприношень стояла група євреїв, які читали спеціальні молитви. Робилося це для того, щоб до храмової служби були залучені всі три групи єврейського народу - коѓени, левіти та ісраелім (всі інші євреї).
Двір коѓенів. Тут здійснюють все, що необхідно для принесення жертв: ріжуть жертовних тварин, бризкають їхньою кров'ю на жертовник, знімають шкуру з їхніх туш, розчленовують туші та спалюють їх на жертовнику, а також здійснюють жертвопринесення з борошна та олії ("мінха") та вилиття на жертовник вина й води у свято Суккот.
Зовнішній жертовник. Жертовник цей потрібно було спорудити з каменів, до яких не торкалося залізо (залізо - символ вбивства і руйнування, а жертовник - символ миру). Цар Шломо розв'язав це завдання за допомогою черв'ячка шаміра, який мав здатність різати каміння. Після освячення Храму братами Маккабі було споруджено тимчасовий, земляний жертовник. Щоб вказати, на яку частину жертовника слід бризкати кров жертовних тварин, посередині його оточувала вузька червона смуга. У чотирьох кутах жертовника - особливі виступи; на ньому постійно горіли три багаття. Попіл і перегоріле вугілля згрібали в купу в центрі верхньої поверхні жертовника. Пологий підйом, завдовжки 32 лікті, на жертовник (пандус) був з південного боку, по обидва боки його - допоміжні, що доходили тільки до карниза, який оточував жертовник. Коѓен, який мав нанести жертовну кров на виступи жертовника, піднімався східним допоміжним пандусом, обходив жертовник карнизом і спускався із західного боку другим допоміжним пандусом. З карниза ж жертовника виголошувалося благословення "біркат коѓанім" - одна з найстаріших молитов, що збереглася і до сьогоднішніх часів.
На півночі Внутрішнього двору були вісім колон із гачками, на які вішали туші жертовних тварин, щоб знімати з них шкуру. Поруч із цими колонами - вісім мармурових столів для оброблення туш.
Біля самого входу в Ѓейхал знаходився умивальник, що називався "Мідне море", з якого коѓени омивали свої руки і ноги, приступаючи до роботи. Спочатку умивальник мав лише два крани, але у Другому Храмі там був встановлений агрегат із 12-ма(!) кранами. Воду в умивальник постійно доводилося носити великим, багато прикрашеним бронзовим глечиком.
У тому ж дворі знаходилися два столи - один срібний, інший мармуровий. На срібний коѓени клали предмети, необхідні для здійснення жертвоприношень, на мармуровий - оброблені туші жертовних тварин.
У внутрішньому дворі були ще дев'ять приміщень. На півночі двору були Грановита палата, в якій засідав Великий санѓедрін (Вищий судово-законодавчий орган єврейського народу, що складався з 71 мудреця Тори), Палата первосвященика і приміщення, де знаходився колодязь, який постачав водою весь Храм.
На півдні двору розміщувалися соляний склад, приміщення для первинної обробки шкур, знятих із жертовних тварин, і приміщення для промивання їхніх нутрощів.
На сході була Палата Пінхаса, зберігача одягу, і приміщення для випікання борошняного жертвоприношення, яке двічі на день здійснював первосвященик. На подвір'ї коѓенів також розташовувалися кілька підсобних приміщень - зокрема, Палата левитського роду Автинас, який виготовляв пахощі для пахощів для паління в Храмі, і Палата ткачів завіси.
Продовження слідує