29 тамуза 4865 року (13 липня 1105 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) найвидатнішого коментатора Тори – рабина Шломо Іцхакі (Раші).
Раші ("Раббейну Шломо Іцхакі" – "Наш учитель Шломо, син Іцхака") народився в містечку Труа 1040 року в поважній і шанованій єврейській сім'ї, яка виводила свій родовід через мудреців Талмуду рабі Йоханана Сандлара і Гіллеля-Старшого до царя Давида. Першим його вчителем був батько, раббі Іцхак, а потім юнак переїхав до Вормса і Майнца, де навчався під керівництвом знаменитих мудреців раби Яакова бен Якара та Іцхака бен Йеѓуди. У 25 років, уже будучи відомим єврейським вченим, Раші повернувся до рідного Труа, де і провів усе життя. Тут він заснував єшиву, що стала головною в Північній Франції та Німеччині.
У всьому єврейському світі як учні, так і вчителі сприймають його коментарі до Тори, книжок пророків і Талмуду як найважливішу підмогу в розумінні цих текстів. Ба більше, на коментарях Раші засновані численні праці пізніших коментаторів. Ребе у своєму циклі "Сіхот Раші" ("Бесіди про коментарі Раші") неодноразово демонстрував, як просте, на перший погляд, розуміння тексту великим коментатором насправді охоплює безліч рівнів розуміння й найчастіше допомагає розв'язати труднощі, які трапляються в тексті, а також за допомогою простих слів, узятих із мідрашів, пропонує нові інтерпретації прочитаному. Цікаво, що хоча Раші й обіймав посаду рабина Труа, але на життя він заробляв виноробством, а отже всі ці приголомшливі тексти писав у вільний час.
Синів у Раші не було, але доньки володіли незвичайним для жінок знанням Талмуду, і одна з них навіть допомагала батькові у складанні коментарів. Чоловіки трьох дочок Раші були видатними талмудистами, а з онуків найвідоміші – рабі Шмуель бен Меїр (Рашбам) і рабі Яаков бен Меїр Там.
Останні роки життя рабейну Шломо-Іцхакі припали на період Першого хрестового походу, коли загинуло багато хто з його родичів і друзів.
1 ава 1657 року (2104 рік до н.е.) – Води всесвітнього Потопу пішли на спад.
Цього дня в колись безкрайньому океані показалися перші острівці суші. Вершини гір, колись приховані шаром води в 15 амот (11 метрів) показалися над водою, і це стало остаточним підтвердженням завершення Потопу.
1 ава 2487 року (1273 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященика Аѓарона, брата Моше-рабейну і пророчиці Мірьям.
Аѓарон – перший коѓен ѓа-годоль (первосвященик) Храму і великий миротворець, пішов із цього світу у віці 123 років. Його йорцайт описаний у Торі і це єдина в цій книзі згадка такого роду.
Великий кабаліст Арізаль (раббі Іцхак Лурія Ашкеназі) говорив, що в попередньому житті Аѓарон був Араном, братом Авраѓаа. У пізніші часи його душа поверталася в тілі пророка Яавеца (він же – суддя Отніель бен Кеназ), судді і пророка Толи бен Пуа, пророка Шмуеля, Авiї, сина царя Єровама, первосвященика Урiї, вбитого царем Єгоякімом (як розплата за те, що Аѓарону вдалося уникнути смерті під час виготовлення Золотого тiльця), та у пророка Захарию. Душа ж дружини Аѓарона, Елішеви, після втілилася в душі Бат-Шеви, дружини царя Давида і матері царя Шлома...
Нащадки Аѓарона – коѓени (носії прізвищ Кац, Коган, Каганов, Коѓен, Раппопорт тощо) – єдині, хто мав право здійснювати жертвопринесення в Храмі.
1 ава 2516 року (1244 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященика Елазара бен Аѓарона, племінника Моше-рабейну і пророчиці Мірьям.
Елазар був третім із чотирьох синів первосвященика Аѓрона. Двоє старших синів Аѓарона – Надав і Авіѓу – померли, і після того, як батько пішов із цього світу, Елазар сам став первосвящеником. Дружиною Елазара була дочка Путіеля, одного з керівників коліна Йосефа. Ну а син Елазара – той самий Пінхас, про якого йдеться в однойменному розділі тижневої Тори.
Наші мудреці кажуть, що перша з книг Пророків – книга Єгошуа була розпочата самим Єгошуа бін-Нуном, але закінчена і відредагована вона була Елазаром і Пінхасом.
2 ава 5689 року (2 серпня 1929 року) – візит шостого Любавицького ребе, раббі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц) на Святу Землю.
Під час поїздки ребе Раяц разом із раббі Шмуелем Гурар'є, чоловіком своєї старшої доньки, провів два тижні в Ерец-Ісраель, відвідавши Єрусалим, Афулу, Тверію, Цфат, Мерон, Хеврон, Тель-Авів, Бней-Брак і Петах-Тікву.
Під час відвідин Хеврона ребе Раяц природно захотів побувати в печері Махпела – місці поховання наших прабатьків і праматерів. У ті роки євреям і християнам, як "невірним", було заборонено вхід до мечеті, розташованої якраз над внутрішньою печерою з могилами патріархів (Махпела сама є печерою, але всередині неї є ще одна печера, звідки й назва – махпела, "подвійна"). Однак хевронським євреям вдалося домогтися для Ребе і людей, які його супроводжували, права відвідати мечеть, і ребе Раяцу навіть дозволили пройти через вхід, що мав назву "Ворота Яакова" (у ті роки євреям прохід через нього був категорично заборонений).
Усе це стало можливим завдяки організатору візиту – раббі Еліезеру-Дану Слоніму, колишньому тоді керівнику банку в Хевроні.
3 ава 5408 року (22 липня 1648 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) внаслідок кідуш ѓа-Шем (мученицької смерті в ім'я Всевишнього) раббі Шимшона Бен Песаха з Острополя.
Єврейський хроніст Натан із Ганновера розповідає: "І був між ними (жителями Полонного) чоловік розумний і проникливий, Бжественний кабаліст на ім'я Шімшон з Острополя, до якого щодня з'являвся ангел-віщун і навчав його таємної мудрості... І сказав ангел-віщун Шімшону ще задовго до катастрофи, щоб євреї взяли на себе велике покаяння, щоб пом'якшити фатальний вирок неба. І проповідував він багато разів у синагозі, закликаючи народ до покаяння, – і справді було велике покаяння в усіх містах, але було вже пізно, бо вирок був уже підписаний". Коли козаки увірвалися в місто, раббі Шимшон, знаючи, що порятунку немає, зібрав євреїв у синагозі, де всі вони загинули в освячення Його Імені.
Нащадками раббі Шимшона були знаменитий дотепник, "єврейський Ходжа Насреддін", Гершеле з Острополя та рабі Яаков-Йосеф бен Цві ѓа-Коѓен Кац із Полонного – найстаріший з учнів засновника хасидизму раббі Ісраеля Баал Шем-Това.
5 ава 5332 року (15 липня 1572 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Іцхака Лурія бен Шломо Ашкеназі (відомий під акронімом "Арі" – ѓа-раббі Іцхак).
Раббі Іцхак Лурія Ашкеназі, відомий також як Арі ѓа-Койдеш ("Святий лев") народився 1534 року в Єрусалимі. Його батько походив з ашкеназької сім'ї (тобто сім'ї європейських євреїв), мати – із сефардського (іспанські та магрибські євреї) роду Франсес. Після смерті батька дитина була вивезена матір'ю до Єгипту, де виросла в будинку дядька (а згодом тестя), багатого відкупника Мордехая Франсеса.
Більшу частину свого короткого життя він прожив у Єгипті, в домі свого дядька (кілька років він прожив самітником на нільському острові Рауда, який належав йому), де багато і напружено навчався, осягаючи різноманітні розділи Тори та її приховану частину (каббалу). У 1570 році раббі Іцхак оселився в Цфаті, де навчався у великого каббаліста раббі Моше Кордоверо. У Цфаті він провів останні два роки свого життя, але протягом цього короткого періоду він встиг повністю змінити підхід до вивчення каббали і заслужити загальне визнання, як один з найбільших єврейських містиків. Арі проголошував, що "Зараз ми повинні і зобов'язані розкривати мудрість каббали", маючи на увазі поширення вивчення Каббали серед якомога більшої кількості євреїв (раніше це було долею невеликої кількості людей кожного покоління).
Раббі Іцзак Лурія не записував свого вчення, і воно відоме нам із праць його учнів (ми знаємо імена 30 із них). Відомо, що Арі оселився в Цфаті після того, як пророк Еліяѓу рекомендував йому переїхати в це місто, щоб зустрітися там з раббі Хаїмом Віталем і зробити його своїм учнем).
Помер Арі ѓа-Койдеш у віці 38 років, і відтоді в єврейському світі заведено, кажучи про нього, називати його Арізаль (АріЗаЛь – Арі зіхроно ліврохо ("Арі, благословенна його пам'ять"). Його ім'ям названо дві ашкеназькі синагоги міста.
5 ава 5716 року (13 липня 1956 року) – 12 посланців Ребе прибули в Ерец-Ісраель, у щойно засноване поселення Кфар-Хабад.
Після вбивства, що сталося там 1 іяра, коли від рук терористів загинули п'ятеро учнів і вихователів професійно-технічної школи, Ребе виступив у Нью-Йорку зі словами підтримки жителів Кфар-Хабада. Після цього кілька молодих хасидів виявили бажання переїхати на Святу Землю, до хабадських громад Кфар-Хабада і Лода, для зміцнення духу і підтримки всіх хасидів Хабада взагалі і жителів Кфар-Хабада зокрема.