7 ава 3328 року (432 рік до н.е.) - Захоплення Першого Храму.
Після майже місяця жорстоких вуличних боїв усередині Єрусалима, армія вавилонського владики Навухаднеццара (Навуходоносор) прорвалася всередину храмового комплексу. Тут вавилоняни почали буйствувати, трощачи все, що потрапляло під руку. Це тривало до ранку 9 ава, коли Храм був відданий вогню.
8 ава 2449 року (1311 року до н.е.) - Повернення розвідників, відправлених Моше (Мойсеєм) на обстеження Кнаана (землі Ханаанської).
Розвідники, за 40 днів до цього відправлені Моше на обстеження Землі Обітованої, повернулися із завдання, несучи із собою наочні свідоцтва родючості та щедрості тієї землі, Плоди, що вражали своїм чудовим смаком та велетенськими розмірами, наприклад для перенесення величезного грону винограду було потрібно щонайменше двоє дорослих чоловіків. Але одночасно з демонстрацією чудових властивостей землі, обіцяної єврейському народові, розвідники заходилися лякати народ розповідями про могутніх велетнів, які живуть на землі Кнаан, і про те, що вони, розвідники, мали вигляд у їхніх, велетенських очах, наче мурахи. Після цього розвідники заявили, що мовляв, незважаючи на обіцянку Всевишнього, цю землю завоювати неможливо. До чого це призвело стало зрозуміло наступного дня, 9 ава.
8 ава 3827 року (67 рік н.е.) - Початок громадянської війни в Єрусалимі.
Після того як римська армія взяла в облогу Єрусалим серед обложених почалися чвари. Частина городян вважала, що слід битися з облягаючими до кінця, частина вважала, що слід здатися і зберегти місто і Храм цілими. У результаті конфлікту одна зі сторін підпалила продовольчі склади. Тим самим вони відрізали шлях до відступу, але й прирекли на голод єрусалимців. Після цього протягом трьох років єврейська столиця протистояла римським легіонам, але голод і братовбивча війна взяли своє.
9 ава 2449 року (1311 рік до н.е.) - Покоління Виходу засуджено Всевишнім на смерть у пустелі.
Цього дня покоління євреїв, які 16 місяцями раніше вийшли з Єгипту під керівництвом Моше-рабейну (Мойсея), було засуджено Всевишнім на загибель у пустелі. Тоді ж їм було передбачено, що вони досягнуть Ерец-Ісраель лише після 40 років мандрів у пустелі
Після того, як 8 ава розвідники, які повернулися із завдання, залякали слухачів розповідями про страшних жителів-велетнів і передбачили неминучу загибель народу під час спроби завоювання цієї землі, євреї всю ніч оплакували свою сумну долю, заявляючи, що краще б вони повернулися до Єгипту, ніж намагатися завойовувати цю землю і жити на ній. І тоді Б-г ухвалив, що це покоління буде протягом 40 років мандрувати пустелею, доки не помруть усі люди, старші за 20 років, і лише їхні діти, під проводом Йеѓошуа бін-Нуна, зможуть увійти в країну, обіцяну дому Ізраїлю у вічне володіння.
9 ава 3337 року (423 рік до н.е.) - руйнування вавилонянами Першого Храму.
Руйнування призвело до того, що місце розташування Храму покинула Шхіна (Божественна присутність), було загублено більшість свідчень подій, описаних у Торі, - Ковчег Заповіту, скрижалі Заповіту, палиці Аґарона та Моше, менора і т.д. Щоправда, більшість мудреців вважає, що, напередодні прийдешньої трагедії, ці речі заздалегідь сховали в надрах Храмової гори, тож із приходом Мошиаха і відновленням Храму все це знову витягнеться з потаємних місць.
9 ава 3829 року (69 рік н.е.) - руйнування римлянами Другого Храму.
Після руйнування Другого Храму було припинено жертвопринесення (їх буде відновлено після приходу Мошиаха і відновлення Храму), а також загублено або знищено храмове начиння. І якщо руйнування Першого Храму призвело до вавилонського вигнання, яке тривало 70 років, то загибель Другого Храму стала прелюдією до нинішнього едомського вигнання, яке триває вже майже 2000 років (Едом - прабатько римлян і більшості європейських народів).
9 ава 3893 року (133 рік н.е.) - Падіння фортеці Бейтар.
Бейтар був останньою цитаделлю, яку обороняли воїни армії Бар-Кохби - керівника Великого повстання, і цього дня, після трирічної облоги Бейтар упав. Його падіння поставило крапку в цьому повстанні. Загалом під час нього від голоду або від рук римлян загинуло майже 600 тисяч євреїв, включно з самим Бар-Кохбою.
9 ава 3895 року (135 рік н.е.) - Єрусалим зрівняли із землею, а його територія була розорана плугом.
Прагнучи знищити будь-яку пам'ять про євреїв, які заподіяли своїм повстанням стільки неприємностей Риму, імператор Адріан наказав перейменувати римську провінцію Юдея на Палестину, а Єрусалим зруйнувати і його територію розорати. На місці нашої столиці було споруджено римське селище Елія Капітоліна. Доступ на його територію євреям дозволявся один день на рік - 9 ава, щоб вони могли поплакати біля Храмової гори і залишків західної стіни храмового комплексу (Стіни Плачу).
9 ава 4885 року (14 липня 1095 року н.е.) - Папа римський Урбан II оголосив про початок першого хрестового походу, в результаті якого "воїни Ісуса" вбили десятки тисяч євреїв і знищили безліч єврейських громад.
9 ава 4906 року (20 липня 1146 року н.е.) - Погроми в єврейських громадах Німеччини та Франції під час другого хрестового походу.
9 ава 5050 року (18 липня 1290 року н.е.) - Вигнання євреїв з Англії.
Цього дня королем Едуардом I було підписано указ про вигнання євреїв із Британських островів.
9 ава 5252 року (2 серпня 1492 року н.е.) - Вигнання євреїв з Іспанії.
Указ про вигнання євреїв з території Іспанії, підписаний цього дня королем Фердинандом і королевою Ізабеллою, закрив останню сторінку багатовікової історії блискучої іспанської громади.
Нащадки іспанських євреїв, відомі під ім'ям сефардів (Сфарад (іврит) - Іспанія) поширилися по всьому Середземномор'ю.
9 ава 5108 року (5 липня 1348 року н.е.) - Європейські євреї звинувачені в організації однієї з найбільших в історії епідемій чуми ("Чорної смерті"). Це звинувачення призвело до жорстокої хвилі погромів і вбивств.
9 ава 5315 року (27 липня 1555 року н.е.) - євреїв Риму переселено в перше в історії гетто.
9 ава 5315 року (15 липня 1567 року н.е.) - Переселення в гетто інших євреїв Італії.
9 ава 5408 року (18 липня 1648 року н.е.) - Різанина десятків, а то й сотень тисяч євреїв у Польщі, Україні та Бессарабії, влаштована Хмельницьким і його сподвижниками.
9 ава 5642 року (25 липня 1882 року н.е.) - Єврейські погроми в межах межі осілості Російської імперії.
9 ава 5575 року (15 серпня 1815 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова-Іцхака ѓа-Леві Горовиця (ѓа-Хозе мі-Люблін, Провидець із Любліна).
Розповідають, що при народженні "Провидець" отримав дар бачити всю землю від краю до краю, однак, поглянувши на цей світ, упросив Всевишнього обмежити його дар 400 верстами. Раббі Яаков-Іцхак був учнем рабі Шмуеля-Шмельке Гурвіца з Нікольсбурга, рабі Дова-Бера з Межерича, рабі Леві-Іцхака бен Меїра з Бердичева і рабі Елімелеха з Лиженська.
Спочатку раббі Яаков-Іцхак жив у галицьких містечках Ланьцут Розвадов, а потім перебрався в Люблін. Завдяки його діяльності Польща і Галичина стали великими центрами хасидизму. Сам "Провидець із Любліна" був учителем більшості лідерів хасидських громад Польщі, Галичини та Угорщини. Серед його учнів були раббі Яаков-Іцхак бен Ашер (ѓа-Єѓуді ѓа-Койдеш, "Святий Єврей"), раббі Сімха-Бунем із Пшисхи, раббі Меїр з Апти, раббі Давид із Лелова, раббі Моше Тейтельбаум із Шатораульхеї, раббі Цві-Елімелех Шапіро з Дінова, раббі Нафталі-Цві з Ропшица, раббі Клонімус-Калман ѓа-Леві Епштейн із Кракова (Маор Ва-Шемеш), раббі Шалом Рокеах із Белза (Белзер ребе), раббі Іцхак Каліш із Ворки, раббі Цві-Ґірш із Жидачева і багато-багато інших.
Раббі Яаков-Іцхак, як і інші хасидські лідери, піддавався запеклим нападкам міснагдімів, і його основним супротивником був однофамілець - люблінський рабин рабин рабина рабина рабина Азріеля Горовиця (за свій незламний характер він дістав прізвисько Ді айзерне коп - "залізна голова" мовою ідиш).
Раббі ѓа-Хозе мі-Люблін вважав похід Наполеона на Росію початком війни Гога і Магога і, відповідно, провісником приходу Мошиаха, але тут його опонентом виступав Алтер ребе, який вважав, що наполеонівська політика щодо євреїв призведе виключно до їхньої асиміляції.
У день свого відходу з цього світу він передбачив, що рівно через сто років у цей день Росія втратить владу над Польщею. Рівно через сто років, 9 ава 5675 року (20 липня 1915 року), австрійські війська зайняли Люблін, і польські газети надрукували пророцтво рабі Яакова-Іцхака, яке збулося.
Незадовго до свого відходу з цього світу він почувався кепсько, і його численні недоброзичливці, почувши це, так зраділи, що влаштували справжні святкування (якби вони були не міснаглімами, а хасидами, можна було би сказати, що вони влаштували справжній фарбренген), де піднімали повні чаші та стопки за "швидке позбавлення світу від цієї нечестивості" і т. ін. Дізнавшись про це, раббі Яаков-Іцхак сказав, що однаково в день його смерті в них не вийде радіти і випити вони не зможуть навіть воду. Що він мав на увазі, стало зрозуміло в день йорцайта - 9 ава.
9 ава 5674 року (1 серпня 1914 року н.е.) - початок Першої світової війни.
Перша світова принесла незліченні лиха всьому європейському континенту. Основний театр військових дій на Східному фронті припав на межу осілості Російської імперії, і російська влада, запідозривши євреїв у лояльності до німецьких і австро-угорських військ, які наступали, ухвалила рішення виселити всіх євреїв із прифронтової смуги. Це спричинило розорення і загибель багатьох єврейських містечок, а наслідком світової війни стала революція і громадянська війна з її денікінськими, петлюрівськими, махновськими погромами і радянсько-польська війна, де погроми влаштовували обидві сторони.
9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н.е.) - Початок депортації (а фактично - знищення) євреїв із Варшавського гетто.
9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н.е.) - Початок роботи табору смерті в Треблінці.
9 ава 5754 року (17 липня 1994 року н.е.) - Вибух у єврейському громадському центрі (AMIA) Буенос-Айреса.
Організований арабськими терористами вибух у столиці Аргентини став найкривавішою дією проти євреїв у країнах діаспори з часів Голокосту. Під час вибуху загинуло 86 осіб і було поранено понад 120.
10 менахем-ава 2197 року (1564 рік до н.е.) - День народження Іссахара, сина Яакова і Леї.
10 менахем-ава 2319 року (1442 рік до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Іссахара, сина Яакова і Леї.
Іссахар був п'ятим сином нашого праотця Яакова і праматері Леї та родоначальником племені Іссахара. Уділ Іссахара займав плоскогір'я Нижньої Галілеї і включав частини Йорданської та Ізреельської долин, на півночі досягаючи гори Тавор.
Припускають, що пророчиця Дебора походила з коліна Іссагара; з нього ж походили суддя Тола і цар Сеєврного (Ізраїльського) царства Баша.
Раббі Іцхак Лурія Ашкеназі говорив, що душа Іссахаар була частиною душі сина Адама Каїна (тієї частини його душі, що залишилася несхильною до злого начала). Надалі душа Іссахаара реінкарнувалася в душах раббі Аківи і знаменитого мудреця раббі Йоханана бен Заккая.
Іссахара поховали в місті Сідон (нинішня Сайда (південний Ліван), у ті часи - володіння коліна Іссахара).
10 менахем-ава 5066 року (22 липня 1306 року) - Вигнання євреїв із Франції.
Наступного дня після дев'ятого ава року було видано указ Філіпа IV Красивого про вигнання євреїв із Франції, до того ж усе своє майно євреї мали залишити в країні
12 менахем-ава 5023 року (17 липня 1263 року н.е.) - Диспут Рамбана.
За указом арагонського короля Хайме I великому мудрецю і відомому коментатору Тори раббі Моше бен Нахману (Рамбан, він же Нахманід, див. 11 нісана) довелося взяти участь в організованому в Барселоні диспуті з ченцем-вихрестом Пабло Крістіані.
Блискучий виступ Рамбана змусив короля перервати диспут словами: "Ніколи ще не бачив, щоб неправу справу захищали так переконливо", що стало завуальованим визнанням перемоги рабі Моше бен Нахмана, а наведені ним аргументи надалі неодноразово використовували інші євреї в наступних диспутах.
Але, оскільки перемога Рамбана (хоч і завуальована) завдавала удару по королівській релігії, раббі Моше бен Нахману довелося втекти з Іспанії. Він оселився в Єрусалимі. До моменту його приїзду жило всього 2 євреї, але Рамбан зумів зміцнити громаду і відкрити там синагогу, яка так і називалася "синагога Рамбана".
12 менахем-ава 5520 року (25 липня 1760 року н.е.) - Весілля Алтер ребе з ребецн Стерною.
Коли раббі Шнеуру-Залману (майбутньому Алтер ребе) було 15 років, він уже був відомий по всій окрузі як гаон (геній) і володар видатних здібностей до вивчення Тори. Один із найбагатших і найшанованіших людей міста Ліозно, раббі Ієѓуда-Лейб Сегаль, запропонував йому взяти за дружину свою доньку Стерну.
Після весілля Алтер ребе переїхав до Вітебська. Він отримував від тестя кошти на прожиток, але однією з умов, поставлених нареченим напередодні весілля, була така - передати в його розпорядження 5000 шекелів золотом. Наречений міг вчинити з ними так, як захоче, і в перший рік після весілля, за згодою дружини, раббі Шнеур-Залман роздав усі гроші єврейським сім'ям, які побажали зайнятися землеробством. Так на Двіні в районі Вітебська виникли великі єврейські сільськогосподарські поселення.
12 менахем-ава 5700 року (16 серпня 1940 року) - Шостий Любавичний Ребе, купує будинок 770 по Істерн Парквей.
Після приїзду до США раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) жив у бродвейському готелі "Грейстаун", на 91-й вулиці. Але врешті-решт, завдяки зусиллям хасидів та їхніх друзів, удалося знайти гарне й просторе житло з великою кількістю приміщень, яких мало вистачити для всіх потреб руху.
13 менахем-ава 5645 року (25 липня 1885 року н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) сера Моше (Мозеса) Монтефіоре.
Цього дня, на 101-му році життя з нашого світу пішов один із найвідоміших благодійників і єврейських захисників - сер Моше Монтефіоре.
Сер Монтефіоре народився в єврейській релігійній родині. Великих статків набув створенням за підтримки Ротшильда першого в Англії товариства зі страхування життя та заснуванням першої в Європі компанії з освітлення вулиць газовими ліхтарями.
На початку 20-х рр. XIX століття, будучи членом Ради єврейської сефардської громади Лондона, вклав значні кошти та енергію в поліпшення шкільної освіти євреїв, заснував лікарню і товариство допомоги бідним єврейським нареченим і передав громаді 13 будинків. Потім він брав участь у боротьбі за право євреїв бути обраними до парламенту і призначатися на громадські посади без прийняття присяги "за істинною християнською вірою". Він надав англійському уряду велику позику для скасування рабства в британських колоніях, а після обрання 1837 року шерифом Лондона і графства Мідлсекс він фактично скасував там смертну кару.
З кінця 1830-х рр. Монтефіоре стає визнаним лідером англійського єврейства. Багато зусиль Монтефіоре доклав для захисту євреїв - жертв "кривавих наклепів" і безправ'я. Зусиллями сера Монтефіоре було облаштовано безліч поселень в Ерец-Ісраель, а побудований ним в Єрусалимі млин ("Млин Монтефіоре") став однією з визначних пам'яток міста. На його кошти було зведено перший єврейський квартал поза стінами єрусалимського Старого міста - Мішкенот-Шаананім, пізніше на кошти заснованого Монтефіоре фонду було побудовано названий на його честь квартал Ємін-Моше.