5 елула 5537 року (7 вересня 1777 року) - Перша хасидська алія. Прибуття хасидів в Ерец-Ісраель
У місяці адар цього року група хасидів на чолі з учнями міжєричного Магіда - рабі Менахемом-Мендлом із Вітебська, рабі Авраѓамом із Каліска і рабі Ісраелем із Полоцька рушили з Росії до Ерец-Ісраель. Спочатку шляху до них приєднався Алтер ребе. Його учні просили, щоб він не полишав їх, однак, він відповів їм словами мудреців: «Твоє життя - понад усе».
Алтер ребе разом із домашніми та братами, вийшли в дорогу й дісталися Могильова, що стоїть на березі Дністра, поруч із тодішнім турецьким кордоном. Тут раббі Менахем-Мендл із Вітебська впродовж трьох тижнів вмовляв Алтер ребе не полишати євреїв Білорусі й Литви і нарешті домігся його згоди. Решта завантажилися на кілька кораблів і вирушили в дорогу. Під час подорожі буря потопила один із кораблів. Із 80 хасидів врятуватися вдалося лише 30. Але, нарешті, після довгої подорожі 5 елула мандрівники зійшли на Святу землю
Спочатку вони оселилися в Цфаті, проте труднощі життя в цьому місті змусили їх перебратися в місто Тверія на березі озера Кінерет.
7 елула 2367 року (1394 рік до н.е.) - Повторний шлюб Амрама і Йохевед, батьків Моше.
Вони розлучилися після того, як єгипетський фараон видав указ про умертвіння всіх народжених єврейських хлопчиків. Після цього глава коліна Леві Амрам, як один із керівників єврейського народу, закликав усіх чоловіків віддалитися від своїх дружин, щоб не сприяти виконанню лиходійського плану.
Євреї дослухалися до його заклику, але за кілька днів Мірьям, шестирічна донька Амрама і Йохевед, дорікнула батькові, сказавши, що якщо укази фараона спрямовані проти появи на світ єврейських хлопчиків, то його заклик спрямований проти появи, як хлопчиків, так і дівчаток.
Прислухавшись до поради дочки, батьки Моше відтворили сім'ю, а через шість місяців, 7 адара, народився Моше-рабейну (Мойсей)
7 елула 2449 року (1312 рік до н.е.) - Смерть розвідників.
8 ава розвідники, відправлені Моше на обстеження Землі Обітованої, повернулися із завдання, несучи із собою наочні свідоцтва родючості та щедрості тієї землі, Плоди, що вражали своїм чудовим смаком та гігантськими розмірами, наприклад для перенесення величезного грона винограду, було потрібно щонайменше двоє дорослих чоловіків. Але одночасно з демонстрацією чудових властивостей землі, обіцяної єврейському народові, розвідники заходилися лякати народ розповідями про те, що ця земля пожирає тих, хто живе на ній, про могутніх велетнів, які живуть на землі Кнаан, і про те, що вони, розвідники, виглядали в їхніх велетенських очах, наче мурахи. Після цього розвідники заявили, що мовляв, незважаючи на обіцянку Всевишнього, цю землю завоювати неможливо. До чого це призвело стало зрозуміло наступного дня, 9 ава.
Історія з розвідниками показала, що євреї не були готові завоювати землю Ханаану і зробити її «Святою землею» і тоді Б г вирішив, що всі люди цього покоління помруть у пустелі, а замість них на цю землю прийдуть їхні діти. Євреї покоління Виходу вмирали протягом 38 років, але серед перших були ті 10 розвідників, що звели наклеп на Ерец-Ісраель.
9 елула 2321 року (1439 рік до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Дана, сина нашого праотця Яакова.
Дан був п'ятим сином нашого праотця Яакова і першим сином його дружини Білѓі (служниці ще однієї дружини Яакова - Рахелі).
Наділ Дана простягався на південь від річки Яркон і межував з наділами Ефраїма, Біньяміна та Єѓуди, але тісне пліштім (філістимлянами) покоління Дана було змушене шукати нові території й п'ятьох «мужів сильних» послали з міст Цора й Ештаола «оглянути землю й пізнати її». Представники коліна Дана захопили і спалили неєврейське місто Лаїш на крайній півночі країни, біля витоків Йордану і на його місці заснували нове місто - Дан. Частина коліна Дана переселилася на нову територію, а інша залишилася у своєму колишньому наділі на півдні і вела постійну боротьбу з пліштім. З коліна Дана походив один із суддів Ізраїлю Шимшон (Самсон).
Зараз на місці володінь Дана розташований діловий центр Ізраїлю - Тель-Авів, а сама навколишня територія так і називається: Гуш-Дан (земля Дана).
Дан пішов із цього світу у віці 127 років і був похований у місті Ештаол, на території свого наділу.
9 елула 5027 року (1 вересня 1267 року) - Завдяки зусиллям Рамбана знову було відновлено єврейську громаду в Єрусалимі.
Великий мудрець і коментатор Тори раббі Моше бен Нахман (Рамбан або Нахманід, як його заведено іменувати в західній літературі, див. 11 нісана) був змушений тікати з рідної Іспанії після знаменитого барселонського «диспуту Нахманіда» (див. 12 менахем-ава). Він прибув до Єрусалима і застав тут лише двох євреїв: батька і сина, які займалися фарбуванням тканин.
Завдяки зусиллям раббі Моше єврейське життя в місті було відновлено, і за короткий час у Єрусалимі з'явився міньян (необхідна для молитви кількість людей - 10 дорослих євреїв) і було відкрито синагогу, яка функціонує до сьогоднішнього дня. У 1948 році «синагогу Рамбана» серед інших синагог єврейського кварталу Старого міста зруйнували араби, а потім відновили після визволення Єрусалима 1967 року.
10 елула 1656 року (2105 рік до н.е.) - Ноах відправляє ворона на розвідку.
10 елула 1656 року, коли Всесвітній Потоп уже добігав кінця, Ноах уперше відкрив ілюмінатор Ковчега. Зробив це він для того, щоб відправити на розвідку ворона, який мав озирнутися і з'ясувати, чи не почав знижуватися рівень води. Перший політ виявився невдалим - птах не знайшов ділянки суші, на яку зміг би приземлитися.
10 елула 5550 року (20 серпня 1790 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Пінхаса бен Аврѓама-Аби Шапіро (рабі Пінхас із Кореца).
Раббі Пінхас народився в Білорусії. Його батько, раббі Авраѓам-Аба Шапіро (нащадок раббі Натана Нета Шапіро і раббі Яакова Ейбеншюца), був затятим супротивником хасидизму, однак через звинувачення в кривавому наклепі йому довелося покинути рідний Шклов. Разом із сім'єю він заїхав у Мирпіль, де зустрів раббі Баал Шем-Това і став його хасидом. Син раббі Авраѓама, Пінхас, також став хасидом, увійшовши до кола найближчих учнів раббі Баал Шем-Това та раббі Дов-Бера (Міжерицький магід).
За розпорядженням Баал Шем-Това раббі Пінхас разом з учнями оселився в Кореці (Корці), де провів понад 20 років. Утім, розповідають по-іншому, мовляв, блукаючи з міста в місто, раббі Пінхас і його учні скрізь зустрічали нерозуміння і байдужість. Але в Кореці противники хасидизму зустріли їх градом каміння, і раббі Пінхас сказав учням: «Залишимося тут, принаймні, люди тут небайдужі».
З Кореця раббі Пінхас переїхав до Острога, а звідти 1790 року зібрався переїхати до Ерец-Ісраель, до міста Цфат, однак у Шепетівці, він захворів і покинув цей світ.
Раббі Пінхас не писав книжок (окрім невеличкого твору «Мідраш Пінхас»), але натомість його нащадки стали відомими єврейськими книговидавцями Шапіро зі Славути (див. 9 кислєва).
Друкарня була заснована заснованою ще раббі Пінхасом і написана Алтер ребе книга «Танія», вперше була надрукована саме в Славуті - на знак визнання заслуг раббі Пінхаса.
10 елула 5652 року (2 вересня 1892 року) - весілля ребецн Хаї-Мушки, доньки раббі Шмуеля, четвертого Любавицького ребе і рава Моше Ѓоренштейна.
Хая-Мушка була молодшою донькою раббі Шмуеля (ребе Маѓараш), і після його відходу з цього світу турботу про сестру перебрали на себе її брати - Шолом Дов-Бер (п'ятий Любавичський ребе, ребе Рашаб) і Залман-Аѓарон (відомий так само як Раза), які й влаштували шидух (сватання) сестри.
11 елула 5635 року (11 вересня 1875 року) - Весілля раббі Шолом Дов-Бера (ребе Рашаб) з ребецн Стерною-Сарою, донькою рабі Йосеф-Іцхака з Овруча й онукою ребе Цемах-Цедека.
Тодішній Любавицький ребе раббі Шмуель (ребе Маѓараш) хотів, щоб весілля відбулося в Любавичах, але батько нареченої наполіг на Овручі. Туди нареченого супроводжувала тільки мати, ребецн Рівка, оскільки ребе Маѓараш через низку причин не зміг виїхати з Любавичів. Утім, ребе разом зі свитою, проводив сина до села Ахромєєво.
На тамтешній станції була лише одна маленька лавка на одну людину, і ребе Маѓараш сів на неї, але оскільки наречений теж має сидіти, то один із молодих хасидів став на карачки і наречений сів на нього.
Коли після весілля юна ребецн приїхала до Любавичів, то вона злегка засмутилася, бо всі члени сім'ї ребе Маѓараша були людьми рослими, а вона дуже маленькою. Однак свекор сказав їй: «Не падай духом. Відомо, що маленькі дерева дають кращі плоди...».