2 хешвана 5672 року (24 жовтня 1911 року) – Раббі Шолом-Дов-Бер (четвертий Любавицький ребе, ребе Рашаб) засновує в Хевроні єшиву «Торат Емес».
Для створення єшиви раббі Шолом-Дов-Бер відправив до Ерец-Ісраель учнів любавицької єшиви «Томхей тмімім» Алтера Сімховіца, Гілеля Приюткіна, Цві-Ѓірша Кацева, Єхезкеля Фейгіна, Нахмана-Менахема Карасика, Авраама-Елі Ошерова та Ісраеля-Залмана Аснаса, а також їхнього наставника, раббі Шломо-Залмана Ѓевліна.
Єшива почала свою роботу, але за кілька років, із початком першої світової війни, коли Росія і Туреччина, яка володіла Ерец-Ісраель, опинилися по різні лінії фронту, усім власникам російських паспортів довелося покинути країну.
3 хешвана 5627 року (12 жовтня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Йеѓуди-Лейба з Копис.
Раббі Йеѓуда-Лейб (відомий також під акронімом Маѓаріль) був сином третього Любавицького ребе раббі Цемах-Цедека. Він народився 1807 року, був другим сином ребе Цемах-Цедека, а на церемонії обрізання сандаком (людиною, яка тримає немовля на руках) був його прадідусь Алтер ребе. Дитячі роки раббі Йеѓуда провів поруч зі своїм улюбленим дідусем – другим Любавицьким ребе Мітелер ребе, який навчав його Торі та хасидуту.
Після відходу з цього світу його батька, третього Любавицького ребе, раббі Йеѓуда залишив Любавичі й оселився в містечку Копис, де очолив групу хасидів. У раббі Маѓаріля були тисячі послідовників (т. зв. копиські хабадники), хоча сам він очолював їх лише два місяці – елул і тишрей. На свято Симхат-Тора він захворів, і 3 хешвана, за пів року після відходу свого батька, рабі Йеѓуда-Лейб також пішов із цього світу.
3 хешвана 5611 року (9 жовтня 1850 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Ісраеля Фрідмана, ребе з Ружина.
Раббі Ісраель Фрідман, правнук раббі Дов-Бера з Межерича (відомого як Межерицький магід) народився 1797 року в містечку Погребище під Києвом. Уже в ранній молодості раббі Ісраель обрав містечко Ружин (по-єврейськи воно називалося Рижин) своєю резиденцією. Подвір'я Ружинського ребе (тобто його свита і його майно) за блиском і пишністю не поступалося більшості князівських дворів тогочасної Європи – раббі Ісраель тримав безліч слуг і виїжджав у розкішній кареті, запряженій четвіркою коней. Утім, незважаючи на такий зухвалий спосіб життя, Ружинський ребе був загальним улюбленцем (зокрема, він товаришував із третім Любавицьким ребе раббі Цемах-Цедеком), і йому прощали все. Говорили, що «Ружинський ребе, звісно, ходить у золотих чоботях, але ці чоботи без підошви, тож він ступає босоніж по снігу».
1838 року раббі Ісраель був звинувачений владою в тому, що віддав розпорядження про страту двох донощиків. Процес тривав півтора року, сотні євреїв були заарештовані і піддані тортурам, а 80 осіб постали перед судом. Шістьох голів громади було засуджено до довічної каторги, інших – до заслання в Сибір. Ружинський ребе перебував під арештом майже два роки; адвокати зробили все, щоб довести його непричетність до справи, і після закінчення слідства його звільнили, але залишили під поліцейським наглядом, оскільки влада запідозрила його в намірі стати єврейським правителем. Ребе переселився до Кишинева, де місцевий губернатор був більш прихильний до євреїв, потім переїхав до Ясс, а звідти – до буковинського містечка Шацьк. Так він переїжджав із міста в місто, аж поки після багатьох зусиль його прихильників, 20 грудня 1845 року імператор Фердинанд I дозволив йому проживати в Садагорі (Садигурі) на Буковині (зараз Сад-гора – один із районів Чернівців). Хасиди купили для нього маєток Золотий Потік поруч із містом, він побудував собі багатий особняк і знову став вести розкішний спосіб життя. Ружинський ребе багато зробив для жителів Ерец-Ісраель, зокрема, надав кошти для спорудження синагоги «Тіферет Ісраель» у єврейському кварталі Старого міста Єрусалима.
Похований раббі Ісраель Фрідман у Садигорі. Сини Ружинського ребе заснували хасидські династії в інших містечках, ставши родоначальниками садігорського і боянівського хасидизму.
7 хешвана 3339 року (423 рік до н.е.) – убивство синів царя Юдеї Цідкіяѓу.
Після того, як армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила стіни Єрусалима і увірвалася в місто, цар Юдеї Цідкіяѓу здався в полон. Через місяць Єрусалим повністю захопив ворог, Перший Храм зруйнували, а більшу частину євреїв відвели у вигнання.
Перед тим, як відвести царя Цідкіяѓу в полон, ввілоняни осліпили його, а перед тим вони на його очах убили царських синів, щоб ця жахлива картина завжди стояла перед очима (точніше, в пам'яті) Цідкіяѓу.
7 хешвана, епоха Другого Храму – останні євреї після закінчення свята Суккот повертаються додому.
За часів Другого Храму євреї, які жили на берегах Єфрату у Вавилонії (найдальше від Єрусалима), опинялися вдома до 7 числа місяця хешван. Їхня двотижнева подорож закінчувалася, і тепер уже абсолютно всі паломники, які були на свято Суккот у Єрусалимі, опинялися в рідних місцях.
Євреї чекали цього дня для того, щоб починати молитви про дощ (до цього просили дощ на майбутнє, щоб він не завадив мандрівникам у дорозі, але тепер уже можна було просити дощ «з негайною доставкою додому»). 7 гешвана також було своєрідним вододілом: починаючи з цього дня євреї поверталися від наповненого святами місяця тишрей до повсякденного життя.
7 хешвана 5694 року (27 жовтня 1933 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Меїра Шапіро з Любліна.
Раббі Йеѓуда Меїр Шапіро народився 3 березня 1887 року в буковинському містечку Шацьк і був нащадком відомих рабинських родин. Його батько, рав Яків-Шімшон, голова рабинського суду Шацька, був правнуком відомого хасидського мудреця рабі Пінхаса з Кореця, а його мати, ребецн Маргула, була донькою Монастирищенського ребе рабі Шмуеля Шора, який був нащадком одразу двох видатних ѓалахічних авторитетів – раббі Цві-Ѓірш Шора, автора книжки «Байт Хадаш», чия назва стала його ім'ям (скорочено – Бах), та раббі Давида ѓа-Леві, автора книжки «Турей заѓав», також відомого за іменем своєї книжки (скорочено – Таз).
Малюк вирізнявся незвичайними здібностями і до восьми років знав напам'ять майже весь Талмуд. У 9 років Меїр Шапіро став широко відомим у всій окрузі як «Ілуй (юний геній) із Шацька». Але коли від безперервних занять здоров'я хлопчика стало погіршуватися, лікарі порадили йому менше сидіти над книжками. Він послухався їх, дійсно скоротивши час, що проводився за книжками. Замість цього Меїр брав друзів, і вони йшли гуляти, дорогою повторюючи і переказуючи один одному вивчений матеріал.
Протягом життя раббі Меїр жив у Монастирищах, Тарнополі, Глині, Петрикові та Любліні. У цьому місті 1924 року він заснував знамениту єшиву «Хахмей Люблін» («Єшива люблінських мудреців») – першу польську єшиву, де велику увагу приділяли не лише духовному, а й фізичному здоров'ю учнів. Раббі Меїр – був одним із найяскравіших єврейських духовних лідерів свого покоління і навіть обирався депутатом польського сейму. У Рош ѓа-Шана 5684 року (11 вересня 1923 року) за його пропозицією євреї всього світу започаткували цикл щоденного вивчення одного аркуша Талмуду (на івриті це називається даф ѓа-йомі або блат Геморе на ідиш). Зараз триває 12-й цикл вивчення Талмуду.
Його дітище – єшиву «Хахамей Люблін» під час Другої світової війни зруйнували нацисти, а бібліотеку єшиви спалили, причому книжок було так багато, що багаття палало 20 годин! Раббі Меїр не побачив цього, оскільки він пішов із цього світу в 1933 році. Спочатку його поховали в Любліні, але 1958 року він здійснив свою останню подорож, знайшовши спокій у Єрусалимі.