Printed fromchabad.odessa.ua
ב"ה

НАШІ ДАТИ

Суббота, 18. Январь, 2025 - 17:25

Календарь.jpg
19 тевета 5660 року (21 грудня 1899 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Ханоха-Ґендлера Клуга — першого наставника єшиви «Томхей тмілім».
Перший раз раббі Ханох-Ґендль Клуг з'явився в Любавичах ще в 1852 році, під час правління третього Любавицького ребе Цемах-Цедека. Раббі Ханох-Ґендль відзначався неймовірною аґават ісраель (любов'ю до євреїв), тому саме йому в 1897 році було запропоновано стати наставником щойно відкритої в Любавичах єшиви «Томхей тмілім».

 

20 тевета 4965 року (13 грудня 1204 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше бен Маймона (Рамбама).
Раббі Моше бен Маймон, також відомий під акронімом Рамбам (на Заході його частіше називають «Маймонідом» — «син Маймона»), народився в 1135 році в іспанському місті Кордова. Він походив з знатної та відомої родини, нащадків царя Давида та складателя Талмуду раббі Єгуди га-Насі.
Першим його вчителем був батько, раббі Маймон, голова рабинського суду Кордови і один з найбільших законодавців свого часу. Коли Моше було 13 років, його родина була змушена втекти з Кордови — місто захопили ісламські фанатики Альмохади, і всім немусульманам загрожувала смерть. Сім'я мандрувала по Іспанії сім років і зрештою оселилась у місті Фес (Марокко). За цей час раббі Моше встиг написати кілька праць — коментарі до Талмуду, трактат про єврейський календар тощо. Але в 1165 році вони покинули Фес, який також належав Альмохадам, вирушивши в Ерец-Ісраель. День від'їзду з Феса та день, коли корабель, на якому вони пливли, врятувався від бурі, відзначались нащадками Маймона родинним постом, а день прибуття до порту Акко став святом. Родина Маймонідів здійснила подорож по Ерец-Ісраель, а потім вирушила в Єгипет, де оселилась у Фостаті (Старому Каїрі).
Молодший брат — Давид бен Маймон — займався торгівлею дорогоцінними каменями, і завдяки цьому раббі Моше міг виконувати обов'язки голови громади та займатися літературною діяльністю. Однак під час однієї з подорожей його корабель потрапив у корабельну катастрофу, і Давид загинув (євреї, що живуть в Індії, стверджують, що він не загинув, а врятувався і очолив громаду в Кочині), залишивши дружину і двох дітей. Родина опинилася в скрутному становищі, і Рамбаму довелося піклуватися про дві родини. Він став лікарем і в кінцевому підсумку був призначений одним з особистих лікарів самого султана Салахаддіна (Салах-ад-Діна). Саме в ці роки, незважаючи на свою зайнятість, він написав книги «Мішне Тора» («Повторення Закону») та «Море невухім» («Наставник колебаючихся»). Також йому належать численні інші книги, зокрема «Сефер га-міцвот» («Книга заповідей»), де він систематизував всі 613 заповідей — 248 приписуючих і 365 забороняючих заповідей.
До кінця життя раббі Моше продовжував працювати придворним лікарем і головою єврейської громади, ведучи обширну переписку з громадами різних країн. Рамбам помер, оплакуваний в усіх частинах єврейського світу, а його останки були перевезені в Ерец-Ісраель, в Тверію, і до сьогодні його могила є об'єктом паломництва.
До 750-річчя Рамбама в Ізраїлі був заснований кібуц Яд-Маймонід.

 

20 тевета 5244 року (19 грудня 1483 року) — Вихід у світ першого друкованого видання Талмуду.


Цього дня в італійському місті Сончино, в друкарні «Бней Сончино» стараннями друкарів Ісраеля-Натана Сончино і його сина Йєгошуа-Шмуеля, побачив світ перший з друкованих томів Талмуду — трактат «Брахот».

 

20 тевета 5641 року (22 грудня 1880 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Яакова бен Масуда Абу-Хацири.
Раббі Яаков народився в 1808 році в марокканському місті Таббасамт. Його народження оточене легендами (за однією з них у момент народження весь дім осяяв яскравий світло). Він з дитинства прославився рідкими здібностями (сам раббі Яаков говорив, що до нього являвся пророк Ілля), присвячуючи весь час вивченню Тори та Каббали і нехтуючи сном і їжею. Уже в молодості він став главою єврейських громад провінції Тафілалт і багато часу приділяв благодійності. Численні чудеса прославили його серед всіх євреїв Північної Африки, а благочестя, моральні якості та глибока скромність створили навколо нього ореол святості — його називали «Божественним кабалістом» і «майстерним чудотворцем».
П’ять разів раббі Яаков намірявся вирушити в Ерец-Ісраель, але кожного разу громада заперечувала його від'їзд, і лише в шостий раз йому вдалося це зробити. Проте, захворівши в дорозі, він помер, не досягнувши Ерец-Ісраель. Як і народження, його смерть супроводжувалася чудесними знаменнями, і його могила в єгипетському Даманхурі, поблизу Олександрії, стала місцем паломництва.
Один з його внуків — раббі Ісраель, відомий як Баба-Салі (по-арабськи: «папа Ісраель»), жив із 1951 року в Ерец-Ісраель, також вважається чудотворцем. Його могила в місті Нетівот служить місцем паломництва, розміри якого лише трохи поступаються традиційному паломництву до могил великих кабалістів і мудреців Талмуду раббі Шимона бар-Йохая на горі Мерон у Галилеї та раббі Меїра Баал га-Нес (Чудотворця) в Тверії.

 

21 тевета 2194 року (1567 рік до н.е.) — День народження Шимона бен Яакова.
Шимон був другим сином нашого праотця Яакова і нашої праматері Леи та другим в загальному порядку народження дітей Яакова. Він народився 21 тевета (за іншими думками 28 тевета) через 9 років після прибуття Яакова в Харан.
Потоки Шимона складали одне з колін Ізраїлю — коліно Шимона, яке при поділі Ерец-Ісраель отримало наділ на південному заході країни (пустеля Негев), поруч із коліном Ієгуди. Вони відзначалися запальним характером, і щоб вони не збиралися разом у великих кількостях, Всевишній вжив «попереджувальних заходів»: нащадки Шимона стали бідняками або меламедами (вчителями) і були змушені розселятися по всій країні в пошуках їжі.

 

22 тевета 5256 року (10 січня 1496 року) — Вигнання євреїв з Португалії.
Тільки чотири роки тому євреї були вигнані з Іспанії, і багато з них знайшли притулок у сусідній країні. І ось нова біда — згідно королівському указу, всі, хто жив в Португалії євреї, протягом року повинні або охреститися, або покинути країну. Однак не всі виконали указ, і протягом наступних 350 років сумно відома інквізиція шукала таємних євреїв — маранів.

 

23 тевета 5665 року (31 грудня 1904 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Леві-Іцхака із Сирятину.
Раббі Леві-Іцхак народився в Варшаві в родині Радзінського ребе. Його дружиною стала донька раббі Хаїма-Шнеура-Залмана (ребе Рахшаз) із Ляд — онука третього Любавицького ребе Цемах-Цедека. Молодий чоловік переїхав в Ляди, де почав займатися з тестем, дуже полюбившим свого учня. В Польщу раббі Леві-Іцхак уже не повертався, і після смерті тестя переїхав в містечко Сирятин. Тут він очолив хасидське рухання та здобув багато послідовників, але в кінці життя повернувся в рідну Варшаву, де й помер у 1904 році.

 

24 тевета 5573 року (9 січня 1812 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шнеура-Залмана бен Боруха із Ляд (Алтер ребе).
Засновник руху Хабад Алтер ребе (також відомий як Баал га-Танія, за назвою своєї основної праці — книги «Танія») у 1812 році був змушений втекти з Ляду через початок Наполеонівського вторгнення. Через три місяці Алтер ребе і його супутники прибули в село Пена Курської області.
Жителі Пени (це було велике село, майже з 300 дворами, але через початок війни багато будинків були пустими) дали харчі та дрова всім прибулим, але в суворих зимових умовах здоров’я 68-річного Алтер ребе похитнулося, і 24 тевета, на завершення суботи, раббі Шнеур-Залман покинув цей світ.
Алтер ребе перевезли в місто Гадяч, де знаходився найближчий єврейський цвинтар. Крім того, кажуть, що Алтер ребе просив поховати його саме в Гадячі, бо тамтешній цвинтар був місцем поховання багатьох ністаримів — таємних праведників-кабалістів.

 

24 тевета 5597 року (1 січня 1837 року) — Землетрус в Цфаті.
Ця катастрофа спустошила північні райони Ізраїлю. В Цфаті загинуло 4000 євреїв, в Тверії — майже 1000. Багато з тих, хто вижив, втративши дах над головою і заробіток, переїхали в Хеврон, де оселились хасиди другого Любавицького ребе Мітелер ребе і де була сильна громада.

 

25 тевета 3448 року (313 рік до н.е.) — Візит Александра Македонського до Єрусалима.
Цього дня відбулася знаменита зустріч Шимона га-Цадика (праведного Шимона) і македонського правителя Александра Великого.
Самаритяни, закляті вороги євреїв, переконали Александра, що відмова євреїв встановити його зображення в Храмі є спробою бунту проти влади і що Храм необхідно зруйнувати. Першосвящеником (коґен га-ґадоль) в ті роки був Шимон га-Цадик, останній з Мужів Великого Зібрання, один із тих людей, хто разом із пророками Езрою та Нехемією відновлював Храм і відроджував єврейське життя в Ерец-Ісраель.
Олександр очолив військо і рушив на Єрусалим. Раббі Шимон в одязі першосвященика, супроводжуваний делегацією видних сановників, вирушив зустрічати царя. Дві групи рухалися одна до одної цілу ніч і на світанку зустрілися. Побачивши первосвященника, Олександр зскочив з коня і схилився перед ним, пояснивши оточуючим, що перед битвою йому часто являвся подібний чоловік.
Першосвященик провів царя до Храму і пояснив, що юдаїзм забороняє встановлення в Храмі будь-яких зображень, і запропонував, як доказ вірності та на славу імені царя, називати всіх хлопчиків, що народяться в сім'ях єрусалимських священиків у цьому році — Александрами (від цього моменту ім’я «Олександр» стало традиційним єврейським ім'ям).

 

25 тевета 5319 року (4 січня 1559 року) — Перша публікація книги «Хавот га-левавот».
«Хавот га-левавот» («Обов'язки серця») — знамените трактат раббі Бахьї бен Йосефа Ібн-Пакуди (рабейну Бехайе). Книга була написана арабською мовою і називалася «Китаб ал-хідая іла фараід ал-кулуб» («Книга настанов про обов'язки серця») і була перекладена на іврит знаменитим перекладачем Йеудою Ібн Тібоном, який справив значний вплив на всю подальшу літературу і поезію. І, звичайно ж, книга «Хавот га-левавот» віками служила євреям практичним керівництвом у питаннях моральної поведінки.

 

Комментарии: НАШІ ДАТИ
Нет добавленных комментариев