27 тевета 5648 року (11 січня 1888 року) — Йорцайт (річниця виходу з цього світу) рабина Шимшона-Рафаеля Гірша.
Раби Шимшон-Рафаель народився в Гамбурзі в 1808 році і був головним рабином князівства Ольденбург, Емдена, Моравії та Австрійської Сілезії, Франкфурта-на-Майні. Під час революції 1848–49 років він був обраний до австрійського рейхстагу і став головою комітету з боротьби за громадянські та політичні права євреїв Моравії.
Він жив у роки, коли ідеї руху «Просвітництва» і реформаторства, що закликали євреїв до асиміляції, все сильніше охоплювали німецьких євреїв. Спеціально для них рабин Гірш видав «19 листів про іудаїзм» і книгу «Хорев, або етюди про обов'язки Ізраїлю в діаспорі», які роз'яснювали моральні принципи іудаїзму. Ці праці заклали основи неоортодоксального течії в іудаїзмі.
У своїй діяльності рабин Гірш намагався реалізувати девіз очолюваної ним громади принцип Тора ім дерех-ерец — поєднання релігійних приписів з участю в житті оточуючого неєврейського суспільства.
28 тевета 3680 року (81 рік до н. е.) — Вигнання саддукеїв з Сангeдріна.
Раби Шимону бен Шетаху вдалося вивести цдуким (саддукеїв) — послідовників секти, що заперечувала Усну Тору і авторитет мудреців, з складу вищого єврейського законодавчого органу Сангeдріна. До певного часу саддукеї складали в Сангeдріні більшість, однак рабину Шимону вдалося здобути перемогу за допомогою прушим (фарисеїв), які зберегли вірність Тора.
28 тевета 5640 року (12 січня 1880 року) — День народження ребецн Хани, матері Ребе.
Ребецн Хана народилася в Миколаєві, і її батьком був рабин Миколаєва рабин Меір-Шломо Яновський, а матір'ю — ребецн Рохл, дочка рабина Іцхака Пушнича, рабина міста Добряника. У 1900 році вона вийшла заміж за рабина Леві-Іцхака Шнеерсона, і в 1902 році у них народився первісток Менахем-Мендл (наш нинішній Ребе).
29 тевета 5766 року (29 січня 2006 року) — Йорцайт (річниця виходу з цього світу) старшого кабаліста нашого часу рава Іцхака Кадурі.
Коли раву Кадурі було 16 років, старий рав Йосеф-Хаїм, відомий як Бен-Іш-Хай, найбільший сефардський рабин XIX століття, благословив Кадурі на довге життя. Благословення збулося — рав Іцхак Кадурі, якого називали «старшим кабалістом», жив у трьох століттях. Ніхто не знає, скільки років насправді було раву Кадурі. Одні кажуть, що 106, інші — 113.
Рав Іцхак прибув до Еретц-Ісраель з Багдада в 1911 році і вже тоді вважався генієм. У 1922 році він почав навчатися в єшиві «Порат Йосеф» в Єрусалимі під керівництвом легендарних кабалістів, серед яких був рав Йєгуда Педайя та рав Ефраім Коґен. Серед інших його вчителів були голова єшиви «Порат Йосеф» рав Езра Атія, рав Мансур Бен-Шимон та рав Салман Еліґяу. Потім рав Кадурі навчався у рава Йєгуди Хадая в єшиві кабалістів «Бейт-Ель» в Єрусалимі, в районі Макор-Бару. Він мав феноменальну пам'ять і за свідченнями близьких знав весь Вавилонський Талмуд на пам'ять. Рав Кадурі жив у бухарському кварталі Єрусалима, де і заснував єшиву «Нахалат Іцхак».
Родичі та близькі рава Кадурі говорять, що він був одним із небагатьох відомих кабалістів, які використовували «практичну кабалу». Від великих кабалістів минулого покоління він навчився мистецтву написання амулетів, які допомагали людям зцілитися, позбутися безпліддя та приносити удачу. Проте старший кабаліст ніколи не практикував найбільш небезпечні види кабали, такі як заклинання демонів та злих духів.
Для широкої публіки особисте життя рава Кадурі залишалося таємницею — він вів скромне життя, наповнене навчанням і молитвою, заробляючи на життя переплетенням книг.
У день похорону віддати останню шану великому кабалісту прийшли більше 300 тисяч осіб!
1 швата 2488 року (1312 рік до н. е.) — Моше починає повторювати Тору.
У цей день, перебуваючи на межі Еретц-Ісраель, Моше збирає народ і починає переказувати євреям закони, отримані від Всевишнього. Цей урок, що став основою останньої книги Тори — книги «Дварім», тривав 37 днів і завершився 7 адара, в день виходу Моше з цього світу.
Наші мудреці порівнюють день 1 швата з днем Дарування Тори. Хоча, як відомо, Тора і заповіді були дані Всевишнім єврейському народу 6 сівана, 1 швата в серцях синів Ізраїля, ніби відкриваються нові джерела Тори.
2 швата в районі 2300-2350 року (1410-1460 р. до н. е.) — Йорцайт (річниця виходу з цього світу) Ашера бен Яакова.
Ашер («щасливий» або «удачливий») був другим сином нашого праотця Яакова і його дружини Зільпи, а також восьмим сином у загальному порядку народження дітей Яакова. При розподілі території Еретц-Ісраель його нащадкам дісталася територія на півночі країни — в Галилеї та на узбережжі Середземного моря. Земля коліна Ашера забезпечувала все необхідне для служіння в Храмі, включаючи олію та блакитний фарбник для одягу первосвященника. Продукти харчування для царського столу також постачалися з його земель. Коліно Ашера також відоме тим, що не дало країні жодного судді, царя чи полководця.
2 швата 3684 року (76 рік до н. е.) — Смерть царя Олександра-Янная.
Юдейський цар Олександр-Яннай був нащадком Хашмонеїв і, на відміну від своїх предків, затятим ворогом єврейських мудреців. Як і належить царю, він був похований у Єрусалимі з усіма належними почестями, але його жорстокість і безжалісність (під час громадянської війни 82-76 років до н. е. було вбито більше 50 тисяч євреїв) призвели до того, що день його смерті був оголошений святом.
Після смерті царя на трон зійшла його вдова Саломея-Александра (Шломціон), чия влада відзначалася добрими справами та піднесенням економіки держави.
2 швата 5560 року (28 січня 1800 року) — Йорцайт (річниця виходу з цього світу) рабина Зусі з Ганіполя.
Раби Мешуллам-Зуся народився в 1718 році в одному з містечок Галичини та був молодшим братом знаменитого Ноама-Елімелеха (рабина Елімелеха з Ліженська). Вони разом подорожували по Східній Європі та разом вчилися у Межеричського магіда рабина Дов-Бера, де рабин Зуся своєю благочестю та добродійністю дуже швидко завоював повагу інших учнів.
Рабина Зусю дуже любили і прості євреї, для яких він був учителем, захисником і втіхою. Зовні він представляв собою класичний варіант єврея-невдахи (шлімазл), обтяженого численними хворобами, турботами і невдачами, але його відрізняли рідкісний оптимізм і вміння бачити хороше в усьому, що відбувається (як він сам казав: «Все, що приходить від Б га — все добре»). І люди, що чули про його життєрадісність, приходили до нього, щоб отримати надію на краще. Раби Зуся не писав книг, але записані його учнями вислови та настанови були зібрані в книгу «Менорат заґав».
Раби Зуся похований в Аніполі поруч зі своїм учителем, Межеричським магідом. Наслідував йому його син, рабин Цві-Менахем-Мендель.
2 швата 5744 року (6 січня 1984 року) — Йорцайт (річниця виходу з цього світу) рабина Ісраеля бен Масуда Абу-Хацири.
Раби Ісраель народився в 1890 році в марокканському містечку Тафіллалт у відомій рабинській родині, що веде своє походження від рабина Шмуеля Ельбаза з Дамаска (XVI століття) — знавця Талмуду та Кабали. Одного разу рабину Шмуелю потрібно було терміново поїхати з Еретц-Ісраель до Туреччини, але кормчий відмовився взяти його на корабель, і рабин Шмуель вирушив в море на циновці. На пам'ять про це чудо його стали називати Абу-Хаціра («власник циновки» (араб.))
Дідом рабина Ісраеля був рабин Яаков «Божественний кабаліст, Майстер чудес» і онук виявився цілком гідним його. Уже в юному віці він відзначався незвичайними здібностями і став відомий як «Баба-Салі» («батько Ісраель»). Багато людей приходили до нього, щоб отримати благословення на парнасу (заработок) та здоров'я. Раби Ісраель бен Масуд був великим знавцем єврейського закону та Кабали, змінивши покійного батька на посту голови єшиви та керівника громади. Хоча йому було всього 19, його авторитет був безперечним, і навіть місцеві араби приходили до нього за порадою та благословенням.
У 1964 році Баба-Салі, слідом за більшістю марокканських євреїв, переїхав до Еретц-Ісраель, де його слава чудотворця продовжувала залучати до нього тисячі людей — уже не лише вихідців з Марокко, але й ашкеназів (європейських євреїв). Він підтримував дружні відносини з багатьма видатними мудрецями свого часу, особливо виділяючи Ребе, якого він по-східному пишно називав «Великим орлом у небесній висі» і всячески підтримував Ребе у його прагненні залучити якнайбільше євреїв до виконання заповідей.
Раби Ісраель Абу-Хаціра був дуже скромною людиною і всіляко ухилявся від публічності та відомості, але в останній шлях його проводжали майже 100 000 осіб, а його могила — одна з найвідвідуваніших могил праведників в Еретц-Ісраель.