22 нісана 5608 року (25 квітня 1848 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Іцхака Каліша з Ворки.
Раббі Іцхака привів у хасидизм його батько раббі Шимон Каліш. Його вчителями були раббі Давид із Лелова, раббі Яаков Іцхак Іцхак ѓа-Леві Горовіц (Провидець із Любліна), раббі Сімха-Бунем із Пшисхи та його син Авраѓам-Моше. Після того, як вони пішли з життя, він вибрав собі як нового наставника рабі Менахема-Мендела з Коцка (Коцкер ребе) і подружився з його учнями рабі Іцхаком-Меіром з Гура і рабі Ханохом-Енохом з Александрова. Після смерті Авраѓама-Моше, Іцхак оселився в Пшишші і став визнаним керівником місцевих хасидів, але за деякий час переїхав у невелике містечко Варка (поблизу Варшави). Тут навколо нього зібралося безліч послідовників і з середовища його учнів вийшло 114 (!) хасидських ребе. Раббі Іцхак доклав багато зусиль для скасування насильницького рекрутування молодих євреїв на військову службу (кантоністи) і заборони носити традиційний єврейський одяг, однак ці зусилля не увінчалася успіхом.
23 нісана 5340 року (8 травня 1580 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше з Трані (ѓа-Мабіт).
Раббі Моше був сином знаменитого мудреця раббі Йосефа з грецького містечка Трані. У 16 років він переїхав в Ерец-Ісраель, і оселився в Цфаті. Він почав вчитися в знаменитій єшиві раббі Яакова Бейрава і став одним із чотирьох учнів, які отримали сміху (свідоцтво про посвячення в рабини) від раббі Яакова. Решта троє – автор «Шульхан аруха» раббі Йосеф Каро, знаменитий кабаліст раббі Моше Кордоверо і раббі Йосеф Сагіс.
Незабаром раббі Моше (відомий як ѓа-Мабіт за назвою однієї зі своїх книг) сам почав викладати. Зі стін його єшиви виходили знамениті вчені, а найбільші мудреці Цфата визнавали авторитет раббі Моше, радячись із ним із питань єврейського закону.
26 нісана 2115 року (1245 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Йеѓошуа бін Нуна.
Раббі Йеѓошуа бін Нун (у біблійних перекладах – Ісус Навин) був наступником Моше (Мойсея) і керівником єврейського народу під час заселення і завоювання Ерец-Ісраель.
Йеѓошуа народився в Єгипті, і первісне його ім'я було Ошеа (пізніше, вже в пустелі за вказівкою Всевишнього, його змінили, додавши до нього літеру «йуд» (І) (в івритському варіанті). Традиція каже, що це була та сама буква «йуд», що була забрана від імені дружини Авраѓама Сари (раніше її звали Сарай).
Раббі Йеѓошуа супроводжував Моше, коли той піднімався на гору Синай, і охороняв за відсутності Мойсея скинію (Ковчег Заповіту), а також очолював євреїв у битві з амалекітянами під Рефідімом (Вих. 17:9-13). Будучи одним із 12 розвідників, посланих оглядати землю Ханаану, Йеѓошуа бін Нун разом із Калевом бін Ієфуне заперечував десяти решті, що злякалися сили супротивника, і наполягав на вступі в обіцяну Всевишнім землю. У нагороду за твердість і віру в перемогу лише Йеѓошуа і Калеву – двом з усього покоління була дана можливість вступити в Землю Обітовану. Моше-рабейну призначив Йеѓошуа своїм наступником, поклавши на нього обов'язок завоювання Ерец-Ісраель і розподілу її між колінами Ізраїлю.
Дружиною Йеѓошуа стала жінка на ім'я Рахав, утримувачка заїжджого двору в Єрихоні, яка врятувала свого часу розвідників, що прийшли в це місто.
27 нісана 5626 року (12 квітня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Мордехая, сина рабі Йосефа-Іцхака з Овруча та онука рабі Менахема-Мендела (Ребе Цемах-Цедека).
Раббі Шнеур-Залман-Мордехай був братом ребецн Стерни-Сари, дружини п'ятого Любавицького Ребе – раббі Шолома-Дов-Бера (Ребе Рашаб). Раббі Шнеур-Залман-Мордехай вирізнявся незвичайними здібностями і вже у віці 17 років став рабином Житомира. На жаль, він помер зовсім молодим, ще за життя батька. Сталося це за два тижні після того, як пішов із життя його дідусь – ребе Цемах-Цедек (13 нісана 1826 року).
27 нісана 5703 року (2 травня 1943 року) – Повстання у Варшавському гетто.
Влітку 1942 року понад 300 тисяч євреїв було відправлено з Варшави до табору смерті Треблінка. Коли звістка про те, що відбувається в концтаборі, досягла гетто, серед євреїв, що залишилися, почали формуватися загони Опору. 14 нісана (19 квітня), коли німецькі війська розпочали операцію з остаточної ліквідації гетто (до цього часу з 450 тисяч у ньому залишалося 35 тисяч мешканців), розпочалося повстання, що стало найбільшим збройним виступом проти німецьких військ в окупованій Європі (крім Югославії).
Німці були відкинуті і зазнали важких втрат, після чого стали систематично спалювати будинки гетто, ретельно уникаючи вуличних боїв. Єврейські бойові групи вели активну боротьбу до 8 травня 1943 року, коли німцям вдалося захопити штаб-квартиру Єврейської бойової організації, але кілька груп повстанців продовжували збройний опір до червня 1943 року, та й упродовж наступних кількох місяців німці виловлювали останніх євреїв, які переховувалися в руїнах.
19 квітня 1948 року, у п'яту річницю повстання, у Варшаві на площі імені Героїв гетто було відкрито монумент бійцям гетто. День 27 нісана відзначається в Ізраїлі як День Катастрофи і Героїзму європейського єврейства.
27 нісана 5744 року (29 квітня 1984 року) – З ініціативи Ребе починаються щоденні уроки за книгою «Мішне Тора» Рамбама (раббі Моше бен Маймона).
Ось що говорив із цього приводу Ребе: «Багаторазово йшлося про старання об'єднати всіх синів Ізраїлю, чим наближається Визволення (оскільки причиною Вигнання є протилежність ідеї любові між євреями). Один зі шляхів до цього, – коли всі сини Ізраїлю об'єднуються вивченням однієї ідеї в Торі, завдяки чому об'єднуються всі, хто вивчає, «єдністю дивовижною, подібної до якої єдності нема...».
Для цього слід встановити щоденний урок за книгою «Мішне Тора» Рамбама, оскільки ця книга «збирає в собі всю Усну Тору цілком». Щодо обсягу щоденного уроку варто встановити, щоб вивчали щодня по три розділи книги. А ті, хто з якоїсь причини не здатен вивчати три розділи щодня, – нехай вчить принаймні один розділ на день, таким чином, щоб закінчити вивчення всієї книги за три роки.
Для того, щоб об'єднати цим вивченням увесь Ізраїль «від хлопчика до старого, малих дітей і жінок», – слід, щоб також жінки й діти долучилися до цього, завдяки тому, що протягом року вивчатимуть 613 заповідей Тори, у тому вигляді, у якому про них ідеться] в книзі Рамбама «Сефер Міцвот».
28 нісана 2488 року (1273 рік до н.е.) – Завоювання Єрихона.
Першим містом Ерец-Ісраель, яке впало перед євреями, був Єрихон – потужна фортеця. Протягом семи днів євреї обходили навколо міських мурів із Ковчегом Заповіту, а потім коѓени затрубили в шофар, народ закричав, і від цього крику та звуків шофара завалилися стіни міста.
28 нісана 5751 року (11 квітня 1991 року) – Звернення Ребе.
Цього вечора Ребе виступив із промовою перед хасидами, в якій говорив про Визволення і прихід Мошиаха. Зокрема він сказав:
«...у зв'язку з тією увагою, яку в ці дні приділяють Визволенню, неминуче запитання: «Чому ж, незважаючи на всі ці знамення, Мошіах досі не прийшов?» Пояснити це неможливо.
Незрозуміло й інше: чому щоразу, коли десять (і в багато разів більше, ніж десять) євреїв збираються разом у дні, коли могло б прийти Визволення, вони не нарікають і не висловлюють своє обурення з такою силою, яка змусила б Мошиаха прийти негайно? Невже вони можуть змиритися з тим, що Мошиах, визволи Б г, можливо, не прийде ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.
На жаль, євреї вигукують: «Ад матай?» (доки нам залишатися у вигнанні?) тільки тому, що їм так веліли. Якби цими словами вони висловлювали і своє справжнє бажання, і вимогу, то Мошиах напевно вже прийшов би.
Що ще можу я зробити, щоб спонукати весь єврейський народ на повний голос вимагати Визволення і в такий спосіб справді наблизити прихід Мошиаха? Усе, що було зроблено досі, не привело до реальних результатів, бо ми, як і раніше, у вигнанні. Ба більше, ми перебуваємо ще й у внутрішньому вигнанні щодо нашого служіння Б гу!
Мені залишилося тільки одне – передати це завдання у ваші руки. Відтепер ви повинні зробити все можливе, щоб Мошиах прийшов сьогодні ж, зараз же! <...> Я зробив усе, що міг! Відтепер ви повинні зробити все, що у ваших силах».