5 сивана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Наасе ве нішма.
Цього дня біля підніжжя гори Синай Моше уклав угоду з народом, в ході якої «І взяв він [Моше] книгу заповіту, і прочитав на слух народу, і сказали вони: Все, що сказав Господь, виконаємо і будемо слухати» (Мішпотім 24:7). Поставивши слова «наасе» (виконаємо) перед «нішма» (будемо слухати) євреї підтвердили свою беззастережну довіру до Всевишнього і готовність виконувати будь-які дані їм заповіді, навіть якщо їх зміст ще прихований від нашого розуміння (тому «виконаємо» стоїть перед «будемо слухати»).
6 сивана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Дарування євреям Тори на горі Синай.
Через сім тижнів після Виходу з Єгипту Всевишній явив себе єврейському народу на горі Синай. Тут 600 тисяч євреїв (а в той момент біля гори Синай перебували також душі євреїв, яким судилося народитися в усіх майбутніх поколіннях) почули перші дві з десяти заповідей, однак злякалися того, що відбувається, тому решта вісім заповідей були передані через Моше-рабейну. Далі Моше піднявся на вершину Синая і провів там 40 днів, отримуючи решту Тори.
6 сивана 2854 року (906 р. до н. е.) — день народження великого мудреця і праведника, царя Давида.
Мідраш розповідає, що Всевишній, творячи першу людину, Адама, провів перед його внутрішнім поглядом всі майбутні покоління, і Адам побачив немовля, якому було призначено велике майбутнє, але якому судилося померти відразу ж після народження. І Адам, якому було призначено 1000 років життя, пожертвував 70 з них на користь немовляти. Цим немовлям і був Давид, молодший син глави племені Єгуди Ішайя і правнук знаменитої праведниці Рут.
6 сивана 2924 року (836 р. до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) царя Давида.
Один з найвидатніших в єврейській історії царів і мудреців, праведник і мудрець, солодкоголосий співак Ізраїлю Давид бен Ішай прожив рівно 70 років, пішовши з цього світу в той же день, коли і прийшов у нього. Мідраш розповідає, що Ангел Смерті (малхемувес) довго не міг забрати царя Давида, тому що він був постійно занурений у вивчення Тори. І тоді він зламав гілочку дерева. Давид відволікся на звук, і ангел зробив свою справу.
Батько Давида, Ішай був реінкарнацією глави племені Єгуди Нахшона бен Амінодава (який першим увійшов у воду під час переходу через Червоне море). На царство Давида помазав пророк Шмуель і надалі саме його нащадки були визнані законними єврейськими царями (Мошіах також буде походити від нащадків царя Давида).
Цар Давид був великим воїном, який переміг велетня Голіята (Голіафа) і відвоював Єрусалим у євусеїв, а потім зробив його своєю столицею. Цар Давид купив у останнього євусейського царя Арамни Храмову гору (саме купив у вже переможеного противника (!), а не просто захопив, як переможець), на якій згодом його син, Шломо (Соломон) збудував Храм. Сам Давид мав намір почати зведення Храму. Але Всевишній заборонив йому це, оскільки він, будучи воїном, пролив багато крові.
А ще, цар Давид був автором багатьох псалмів, зібраних у книгу Теѓілім.
Похований цар Давид в Єрусалимі. Коли в XVI столітті турецький султан Сулейман вирішив обнести стіни Єрусалима новою фортечною стіною, то могила праведника (того самого Дауда, чийого сина Сулеймана постійно згадують в «1000 і 1 ночі» і «Старику Хоттабичі») через недогляд архітекторів виявилася за межами міста. Розгніваний Сулейман, який сподівався, що могила праведника буде охороняти місто не гірше за товсті фортечні стіни, стратив архітектора.
6 сивана 5520 року (21 травня 1760 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) засновника хасидизму раббі Ісраеля бен Еліезера Баал Шем-Това (раббі Бешт).
Раббі Ісраель народився в 1698 році в невеликому українському містечку Окуп на кордоні з Польщею і Валахією у благочестивих, але бідних і вже немолодих батьків. Рано осиротів, служив помічником меламеда, а потім сторожем у синагозі; у 18 років одружився, незабаром овдовів і став мандрувати єврейськими містечками Східної Галичини. Через два роки раббі Ісраель одружився вдруге, на дочці купця Ефраїма Кутовера, а через деякий час усамітнився в Карпатських горах, де провів кілька років, заробляючи на життя важкою фізичною працею. У 1730 році раббі Ісраель оселився в Тлусті, а в 1740 році раббі Ісраель бен Еліезер, вже відомий як раббі баал Шем-Тов («володар доброго імені (тут: «той, хто вміє зцілювати за допомогою амулетів»), переїхав до Меджибожа (Хмельницька область), що став центром його діяльності.
Багато років Баал Шем-Тов збирався здійснити подорож до Ерец-Ісраель і, здається, навіть вирушив у дорогу (кажуть, що доїхав до Стамбула), але з невідомої причини повернувся з півдороги.
У раббі Ісраеля були син Цві-Гірш і дочка Годл (Адель), сини якої раббі Моше-Хаїм-Ефраїм із Судилкова і Борух із Меджибожа, а також онук раббі Нахман із Брацлава стали главами хасидських рухів.
Раббі Ісраель пішов з цього світу у віці 61 року, 8 місяців і 18 днів. Перед тим, як покинути цей світ, він сказав, що має можливість, щоб з ним сталося так, як з пророком Елійоѓу (пророк Ілля), якого взяли живим на небо, але він не хоче втрачати те, про що написано: «Бо ти є порох, і в порох повернешся».
Раббі Бешт похований у місті Меджибожі. Після його відходу з цього світу хасидський рух очолив раббі Дов-Бер з Межерича.
7 сивана 5509 року (24 травня 1749 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Авраѓама бен Авраѓама Потоцького (Гер-цедек).
Гер-цедек («Праведний прозеліт», тобто праведний чоловік, який прийняв іудаїзм) жив за часів Віленського гаона раббі Еліягу бен Шломо-Залмана. Він народився в одній із найзнатніших польських родин — Потоцьких і звався графом Валентином Потоцьким.
Вирушивши на навчання до Парижа, граф Потоцький подружився там з іншим польським аристократом — паном Зарембою. Одного разу друзі побачили старого єврея, зануреного в вивчення Талмуда, і звернулися до нього з проханням посвятити їх в принципи іудаїзму, поклявшись, що приймуть іудаїзм, якщо переконаються в хибності християнської віри. Заремба забув про обітницю, а Потоцький, провчившись деякий час у Папській академії в Римі, поїхав до Амстердама і там прийняв іудаїзм, взявши ім'я Авраѓам. Заремба дізнався про зникнення Потоцького і згадав про клятву. Він відправився з родиною з Литви до Амстердама, також перейшов в іудаїзм і згодом оселився в Ерец-Ісраель. Потоцький повернувся до Литви і оселився поблизу Вільно.
Одного разу Авраѓам покарав хлопчика, який заважав молитві в синагозі, і його батько доніс владі про прозеліта. Перехід християнина в іудаїзм карався смертю, тому Авраѓам був заарештований і відданий під суд. Незважаючи на вмовляння, він не зрікся іудаїзму і був спалений на вогнищі біля стіни віленської фортеці, вимовивши перед смертю благословення для тих, хто приймає мученицьку смерть (кідуш ѓа-Шем). Один з місцевих євреїв, Еліезер Зіскес, проникши під виглядом християнина на місце страти, зібрав частину попелу і вцілілий палець страченого і поховав їх на єврейському кладовищі. На його могилі виросло велике дерево, але на початку XX століття вона була зруйнована католиками. Після Другої світової війни євреї Вільнюса перепоховали Потоцького, Віленського Гаона, його дружину і сина на Новому єврейському кладовищі і звели над їх могилами загальний склеп.
7 сивана 5521 року (9 червня 1761 року) — раббі Дов-Бер (Магід) з Межерича очолив хасидський рух.
Після відходу раббі Ісраеля Баал Шем-Това його син, раббі Цві, був обраний главою і керівником руху хасидизму. Через рік учні Бешта — «Святе братство» («Хевра кадіша») побачили, що його сили слабкі, а на чолі руху в зв'язку з тодішнім становищем була потрібна людина, що володіє силою і міццю.
На святковій трапезі другого дня свята Швуес, після першої річниці відходу з цього світу Бешта, раббі Цві сидів на чолі столу, одягнений в одяг свого батька, Бешта, а «Хевра кадіша» сиділа навколо нього. Після того, як раббі Цві закінчив промовляти Тору, він встав і сказав:
– Сьогодні приходив до мене мій святий батько і повідомив мені: «Свита з висоти зі своїми слугами, які зазвичай були у нього, перейшли сьогодні до святого і грізного раббі Берінья, сина раббі Авраѓама (тобто до Беру – Межерицького Магіда). Тому, сину мій, передай йому верховенство, в присутності всієї «Хевра кадіша», а він сяде на моє місце на чолі столу, а ти сядеш на його місце. І знай, що з вами буде удача, і вдвічі по духу».
Сказавши це, раббі Цві звернувся до Магіду з благословенням «Мазл тов!» — зняв своє верхнє вбрання і передав його ребе Дов-Беру, а сам одягнув вбрання раббі Дов-Бера і сів на його місце.