Printed fromchabad.odessa.ua
ב"ה

НАШІ ДАТИ

Суббота, 08. Октябрь, 2022 - 18:04

 Календарь.jpg

14 тишрея 5775 року (28 вересня 1814 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Ісраеля з Кожниць (Кожницького магіда).

Один з основоположників польського хасидизму раббі Ісраель народився в містечку Апти в бідній родині (батько був палітурником). Він навчався у чотирьох великих хасидських цадиків - раббі раббі раббі Шмуеля (Шмельке) бен Цві-Ґірш га-Леві Ґурвіца з Нікольсбурга, раббі Дов-Бера з Межерича (Межеричський маґід), раббі Елімелеха з Лиженська та раббі Леві-Іцхака Дербаремдікера з Бердичева.

Деякий час раббі Ісраель жив у польському містечку Пшисха, де навчав дітей, а потім перебрався в Кожинець (Кожнець), який став процвітаючим хасидським центром.

У Кожнеці раббі Ісраель прожив майже 50 років, ставши близьким другом Провидця ("га-Хозе") з Любліна (рабі Яаков-Іцхак га-Леві Горовіц) і раббі Менахема-Мендела з Риманува.

 

15 тишрея 2266 року (1496 рік до н. е.) - Йорцайт (річниця відходу з  цього світу) праотця Яакова бен Іцхака.

Яаков був молодший із синів-близнюків, які народилися в Іцхака і Рівки після двадцятирічного безплідного шлюбу. У Торі пояснюється, що ім'я "Яаков" походить від слова "екев" - "п'ята", оскільки Яаков вийшов із утроби матері, вхопившись за п'яту старшого брата, Ейава.

Ейсав був старшим братом і володів правами первістка, проте він продав їх молодшому братові (за сочевичну юшку) і право первородства (разом із відповідними благословеннями батька) перейшло до Яакова.

Рятуючись від старшого брата, який хотів убити його і все-таки заволодіти упущеним майном, Яаков тікає до свого родича Лавана, що жив у місті Гаран (країна Арам-Нагараїм, територія нинішньої Сирії).

Дорогою Яаков вступає в єдиноборство з посланцем Всевишнього і отримує травму стегна, а також нове ім'я - Ісраель (ще одне ім'я, під яким він згадується в Торі - Йешурун).

У Харані Яаков одружується з двома жінками (доньками Лавана) - Леєю і Рівкою, а також отримує за дружин їхніх служниць Білгу і Зілпу. Від чотирьох дружин у Яакова народжується 13 дітей - 12 синів, які стали родоначальниками 12 колін Ізраїлевих, і одна дочка.

Історія життя Яакова розказана в першій книзі Тори "Брейшит".

 

15 тишрея 5695 року (24 вересня 1934 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше-Лейба Гінзбурга, зятя ребе Магараша.

1871 року раббі Моше-Лейб Гінзбург із Вітебська одружився з Дворе-Лее, старшою донькою четвертого Любавицького ребе, раббі Шмуеля. Практично все життя вони прожили у Вітебську.

Раббі Моше-Лейб пішов із цього світу в перший день свята Суккот і його поховали наступного дня (у перший день свята заборонено ховати) на єврейському кладовищі підмосковного селища Малаховка.

 

16 тишрея 5643 року (29 вересня 1882 року) - Раббі Шолом Дов-Бер (ребе Рашаб, п'ятий Любавицький ребе) очолив Хабад після того, як з цього світу пішов його батько.

Ребе Рашаб почав молиться на тому самому місці, де молився його батько (тобто на місці, що личить керівникові), лише з вечора Рош-Ґа-Шана 5654 року, а до цього він 11 років молився на тому самому місці, що й за життя батька. Але все-таки початком його керівництва Хабадом вважають 5643 рік, коли він уперше, як і личить ребе, виголосив маймор (промову-проповідь) для хасидів. Тож, хоча зовнішні ознаки керівництва ребе Рашаб прийняв на себе лише 11 років потому, всі ці роки він виконував обов'язки глави руху.

Чому ж раббі Шолом Дов-Бер так зволікав? Одна з найімовірніших причин - ребе Рашаб не хотів зачіпати честь свого старшого брата Залмана-Агарона, якого якраз тоді не було в Любавичах, адже цілком могло статися, що хасиди визнали б його, старшого сина, гіднішим і вийшло б, що середній син узурпував владу. І лише після повернення брата ребе Рашаб зважився на формальне прийняття символів керівництва.

 

18 тишрея 5572 року (6 жовтня 1811 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Нахмана з Брацлава.

Раббі Нахман народився в хасидській столиці - містечку Меджибіж (Хмельницька область) і за материнською лінією був правнуком засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това, а за батьківською - рабі Нахмана з Городенки. У 13 років його одружили з донькою заможного орендаря з Гусятина, у будинку якого він і провів отроцтво.

Після смерті тестя раббі Нахман переселився в Медведівку, де жив до 26 років і звідти поїхав в Ерец-Ісраель (щоб здійснити подорож, йому довелося продати все майно і віддати доньку на служіння). Поїздка справила величезний вплив на раббі Нахмана: він дійшов висновку, що всі його знання до цієї поїздки не мають жодного значення, і заборонив посилатися на будь-які з його колишніх висловлювань. А через кілька місяців, через вторгнення в Ерец- Ісраель військ Наполеона, він повернувся в Україну й оселитися в Златополі.

Раббі Нахман перебував у напружених стосунках з рештою хасидських лідерів, бо вважав, що вони нехтують заповітами Баал Шем-Това і привели хасидизм до занепаду. Особливо гостра полеміка в нього була зі Шполер зейде (рабі Ар'є- Лейб зі Шполи), тож рабі Нахману навіть довелося переїхати в містечко Брацлав (Вінницька область), яке дало ім'я новій хасидській течії. До Брацлава стікалися численні хасиди, проте чвари тривали і, покинувши місто, раббі Нахман став кочувати містечками України (до речі, його вчення широко поширилося саме завдяки цьому).

У ці роки він також був відомий тим, що відмовлявся благословляти молоді пари, кажучи: "Я знаю, що через сто років з'явиться покоління, якому краще взагалі не з'являтися на світ. Я не можу заборонити одружуватися і розмножуватися, тому що це Божественна -заповідь, але я принаймні можу їх не благословляти". З огляду на те, що активісти Євсекції, які завзято викорчовували своє і чуже єврейство, народилися якраз за сто років, слід визнати, що раббі Нахман знав, що говорив...

Кочове життя далося взнаки - раббі Нахман захворів на туберкульоз. Відчувши наближення смерті, він зробив зупинку в Умані, заявивши, що хоче бути похований на тутешньому цвинтарі, серед жертв різанини 1768 року. Перед смертю він, у присутності свідків, пообіцяв кожному, хто в Рош га-Шана прийде до його могили та прочитає певні псалми (зібрані в книжку "Тікун клаліт"), прорити землю з кінця в кінець, але за пейси витягти цю людину з Ґеінома (пекла). Не дивно, що могила раббі Нахмана в Умані досі є місцем паломництва брацлавських хасидів.

Діти й онук раббі Нахмана рано померли, і в нього не залишилося спадкоємця, тож центральне становище в брацлавському хасидизмі посів раббі Натан Штернгарц - учень, довірена особа і секретар раббі Нахмана. Але все ж єдиним лідером брацлавських хасидів завжди залишався раббі Нахман із Брацлава (звідси їхнє прізвисько - тойте хасидим, "мертві хасиди").

Брацлавський рух домігся значних успіхів у справі поширення своїх ідей, а на початку 80-х років XX століття вони навіть намагалися заснувати в ізраїльському селищі Явнеель "місто Брацлав".

 

19 тишрея 5558 року (9 жовтня 1797 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу бен Шломо-Залмана Кремера з Вільно (Віленський гаон).

Раббі Еліягу, відомий також як га-Гра (акронім слів га-Гаон рабі Еліягу) народився в містечку Сілець, неподалік від Вільно (Вільнюс). Він походив зі знатної рабинської сім'ї (його предком був раббі Моше бен Цві-Нафталі-Ґірш Софер Рібкас - автор праці "Беєр ха-гола" ("Криниця вигнання"), і з раннього дитинства дитина привернула до себе увагу винятковими здібностями. Від неї дуже скоро відмовилися всі вчителі, заявивши, що їм нема чому її вчити, і їй довелося займатися вдома, спершу з батьком, раббі Шломо-Залманом, а потім самостійно. У 5 років юний Еліягу вже повністю вивчив Тору з коментарями, а в 7 років виголосив у Великій синагозі Вільно драшу (промову на тему тижневого розділу Тори), після якої головний рабин міста прийшов до них додому, щоб дізнатися, хто написав хлопчикові текст - він не міг повірити, що семирічна дитина здатна на таке.

Крім Письмової та Усної Тори майбутній гаон (у перекладі з івриту "геній") у процесі самоосвіти приділив багато уваги Кабалі (теоретичній і навіть практичній), а також вивчав світські дисципліни, зокрема астрономію, геометрію й алгебру.

Одружившись у 18 років, він цілком віддався навчанню, і за два роки, подібно до багатьох подвижників тих часів, вирушив у так званий галут ("вигнання"), тобто впродовж п'яти років мандрував єврейськими громадами Польщі та Німеччини. Він уже тоді славився в єврейському світі своєю ерудицією, і рабин Йонатан Ейбеншюц під час своєї знаменитої суперечки з рабином Яаковом Емденом апелював до авторитету Еліяґу бен Шломо- Залмана, "слава якого велика в Польщі, Берліні, Ліссі та в усіх місцях, де він мандрував". Повернувшись додому, молодий чоловік оселився у Вільно, де й прожив до кінця життя.

Відмовившись обійняти посаду рабина, він присвятив життя вивченню Талмуда, ведучи аскетичний і відлюдницький спосіб життя. За розповідями синів, він спав не більше двох годин на добу і лише по півгодини поспіль. Кожну хвилину, витрачену не на вивчення Тори, він заносив у спеціальну книжечку і перед Йом- Кіпуром каявся за кожну з них. При цьому кількість таких хвилин за рік ніколи не перевищувала 180 (тобто 3 годин за рік) ! Він не обіймав жодної громадської посади, і громада Вільно призначила йому невелике щотижневе утримання.

Віленський гаон став найбільшим авторитетом Східної Європи, і коли в Білорусі та Литві з'явилися перші хасиди, шкловська громада запитала його думку про позицію щодо нової "секти". Гаон закликав до непримиренної боротьби з хасидами і 1772 року, від його імені, у всіх віденських синагогах при звуках труб і запалених свічках хасидів піддали херему (відлучення від громади.

Так Вільно став центром опозиції хасидизму. Двічі керівники білоруських хасидів - рабі Менахем-Мендл із Вітебська і Шнеур-Залман із Ляд (Алтер ребе), робили спроби зустрітися з гаоном, щоб переконати його в тому, що хасидизм не суперечить традиційному іудаїзму. Але він відмовився їх прийняти, і коли вони прийшли до нього, він, - поважний і шановний рабин, - виліз через віконце заднього двору і поїхав з міста, відмовившись повертатися туди, доти, доки в ньому перебувають хасиди!

У 1783 році раббі Еліягу бен Шломо-Залман вирішив виїхати в Ерец-Ісраель з наміром потім викликати туди всю сім'ю. Після короткого перебування в Ерец- Ісраель з невідомих причин він повернувся у Вільно.

Віленський гаон сприяв створенню типу литвака (литовсько-білоруського єврея) і міснагеда (противника і хасидизму). Його правнуком був знаменитий російський книговидавець Єфрон (енциклопедія Брокгауза і Єфрона).

 

19 тишрея 5574 року (13 жовтня 1813 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Яакова-Іцхака бен Ашера з Пшисхи.

Раббі Яаков-Іцхак, також відомий як га-Йегуді га-Кадош (Святий єврей), народився у відомій рабинській родині. Навчався він у раббі Ар'є-Лейба Гаріфа в Пшедбужі та Апті (Опатув) і також у єшиві містечка Лісси (Лешно) під керівництвом раббі Давида-Тевеле бен Натана з Лісси, а хасидом став під впливом раббі Моше-Лейба з Сасова.

Поворотним пунктом у його житті стала зустріч із Яаковом-Іцхаком га-Леві Горовицем ("Провидцем із Любліна"), найближчим учнем якого він став. Люблінський ясновидець призначив його духовним радником молодих учнів і тут він отримав прізвисько "Святий єврей".

"Святий єврей" помер, не досягнувши 50 років, і хасиди визнали своїм вождем його учня раббі Симху-Бунема з Пшисхи. Серед видатних його послідовників були раббі Менахем-Мендл із Коцка, раббі Ханох-Ґенох з Александрова, раббі Іцхак Каліш із Варки  і раббі Іссахар-Бер із Радошиця.

 

 

 

 

Комментарии: НАШІ ДАТИ
Нет добавленных комментариев