27 тевета 5648 року (11 січня 1888 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шимшона-Рафаеля Гірша.
Раббі Шимшон-Рафаель народився в Гамбурзі 1808 року і був головним рабином князівства Ольденбург, Емдена, Моравії та Австрійської Сілезії, Франкфурта-на-Майні. Під час революції 1848-49 рр. він був обраний до австрійського рейхстагу і став головою комітету по боротьбі за громадянські та політичні права євреїв Моравії.
Він жив у роки, коли ідеї руху «Просвітництва» та реформаторства, що закликали євреїв до асиміляції, дедалі сильніше опановували німецькими євреями. Спеціально для них раббі Гірш видав «19 листів про іудаїзм» і книжку «Хорев, Або етюди про обов'язки Ізраїлю в діаспорі», що роз'яснювали моральні принципи іудаїзму. Ці праці заклали основи неоортодоксальної течії в іудаїзмі.
У своїй діяльності раббі Гірш прагнув здійснити принцип Тора ім дерех-ерец, що став девізом очолюваної ним громади, – поєднання релігійних приписів з участю в житті навколишнього неєврейського суспільства.
28 тевета 3680 року (81 рік до н.е.) – Вигнання саддукеїв із Санѓедріна.
Раббі Шимону бен Шетаху вдалося вивести цдукім (саддукеїв) – послідовників секти, що заперечувала Усну Тору й авторитет мудреців, зі складу вищого єврейського законодавчого органу Санѓедріна. До певного моменту саддукеї становили в Санѓедріні більшість, проте рабі Шимону вдалося здобути перемогу за допомогою прушім (фарисеїв), які зберегли вірність Торі.
28 тевета 5640 року (12 січня 1880 року) – День народження ребецн Хани, матері Ребе.
Ребецн Хана народилася в Миколаєві та її батьком був рабин Миколаєва раби Меїр-Шломо Яновський, а матір'ю – ребецн Рохл, донька рабина міста Добрянка рабина рабина Іцхака Пушніча. У 1900 році вона вийшла заміж за раббі Леві-Іцхака Шнеєрсона, і 1902 року в них народився первісток Менахем-Мендл (наш нинішній Ребе).
29 тевета 5766 року (29 січня 2006 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) найстарішого каббаліста нашого часу рава Іцхака Кадурі.
Коли раву Кадурі було 16 років, старий рав Йосеф-Хаїм, відомий як Бен-Іш-Хай, найвидатніший сефардський рабин XIX століття, благословив Кадурі на довге життя. Благословення збулося – рав Іцхак Кадурі, якого називали «найстаріший каббаліст», жив у трьох століттях. Ніхто не знає, скільки років насправді було раву Кадурі. Одні кажуть, що 106, інші – 113.
Рав Іцхак прибув до Ерец Ісраель із Багдада 1911 року і вже тоді вважався генієм. У 1922 році він почав навчатися в єшиві «Порат Йосеф» у Єрусалимі під керівництвом легендарних каббалістів, включно з равом Йеѓудою Педайя і равом Ефраїмом Коѓеном. Серед інших його вчителів були глава єшиви «Порат Йосеф» рав Езра Атія, рав Мансур Бен-Шимон і рав Салман Еліѓяу. Потім рав Кадурі навчався у рава Йеѓуди Хадая в єшиві каббалістів «Бейт-Ель» в Єрусалимі в кварталі Макор-Барух. Він мав феноменальну пам'ять і, за свідченнями близьких, знав весь Вавилонський Талмуд напам'ять. Рав Кадурі жив у бухарському кварталі Єрусалима, де і заснував єшиву «Нахалат Іцхак».
Рідні та близькі рава Кадурі кажуть, що він був одним із небагатьох відомих кабалістів, які використовували «практичну кабалу». Від великих кабалістів минулого покоління він навчився мистецтва написання амулетів, що дають людям зцілення, допомагають від безпліддя і приносять удачу. Однак найстаріший кабаліст ніколи не практикував найнебезпечніші типи кабали, такі як заклинання демонів і злих духів.
Для широкого загалу приватне життя рава Кадурі залишалося таємницею – він вів скромне життя, сповнене навчанням і молитвою, заробляючи на життя переплетенням книг.
У день похорону віддати останню данину поваги великому кабалістові прийшли понад 300 тисяч людей!
1 швата 2488 року (1312 рік до н.е.) – Моше починає повторювати Тору.
Цього дня, перебуваючи біля кордонів Ерец-Ісраель, Моше збирає народ і починає переказувати євреям закони, отримані від Всевишнього. Цей урок, що став основою останньої книги Тори – книги «Дварим», тривав 37 днів і завершився 7 адара, у день відходу Моше з цього світу.
Наші мудреці порівнюють день 1 швата з днем Дарування Тори. Хоча, як відомо, Тора і заповіді були дані Всевишнім єврейському народові 6 сивану, 1 швата в серцях синів Ізраїлю ніби відкриваються нові джерела Тори.
2 швата в районі 2300-2350 року (1410-1460 р. до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Ашера бен Яакова.
Ашер («щасливий» або «щасливий») був другим сином нашого праотця Яакова і його дружини Зілпи і восьмим сином у загальному порядку народження дітей Яакова. Під час розподілу території Ерец-Ісраель його нащадкам дісталася територія на півночі країни – у Галілеї та на узбережжі Середземного моря. Земля коліна Ашера давала все необхідне для служіння в Храмі, включно з олією і блакитною фарбою для одягу первосвященика. Продукти харчування для царського столу також доставлялися з його земель. Коліно Ашера також відоме тим, що не дало країні жодного судді, царя або полководця.
2 швата 3684 року (76 рік до н.е.) – Смерть царя Александра-Янная.
Юдейський цар Александр-Яннай був нащадком Хашмонеїв і, на відміну від своїх предків, затятим ворогом єврейських мудреців. Як і годиться цареві, його поховали в Єрусалимі з усією належною пошаною, але його жорстокість і нещадність (під час громадянської війни 82-76 років до н.е. було вбито понад 50 тисяч євреїв) призвели до того, що день його смерті було оголошено святом.
Після смерті царя на трон зійшла його вдова Саломея-Олександра (Шломціон), чиє правління відзначилося добрими справами і підйомом економіки держави.
2 швата 5560 року (28 січня 1800 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Зусі з Аніполя.
Раббі Мешуллам-Зуся народився 1718 року в одному з містечок Галичини і був молодшим братом знаменитого Ноама-Елімелеха (рабі Елімелех із Лиженська). Вони разом мандрували Східною Європою і разом навчалися в Межерицького магіда раббі Дов-Бера, де раббі Зуся своїх благочестям і доброчесністю дуже швидко завоював повагу решти учнів.
Раббі Зусю дуже любили і прості євреї, для яких він був учителем, захисником і втішником. Зовні він був класичним варіантом єврея-невдахи (шлімазл), обтяженого численними болячками, турботами і невдачами, проте його вирізняли рідкісний оптимізм і вміння бачити хороше в усьому, що відбувається (як він сам казав: «Усе, що приходить від Бга, – усе добре»). І люди, начувшись про його життєлюбство, приходили до нього, щоб отримати порцію надії на краще. Раббі Зуся не писав книжок, але записані його учнями висловлювання і повчання були зібрані в книгу «Менорат заѓав».
Раббі Зуся похований в Аніполі поруч зі своїм учителем, Межеричським магідом. Успадкував йому його син, раббі Цві-Менахем-Мендел.
2 швата 5744 року (6 січня 1984 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Ісраеля бен Масуда Абу-Хацири.
Раббі Ісраель народився 1890 року в марокканському містечку Тафіллалт у відомій рабинській сім'ї, яка походить від рабина Шмуеля Елбаза з Дамаска (XVI століття) – знавця Талмуда і Каббали. Одного разу раббі Шмуелю потрібно було терміново вирушити з Ерец-Ісраель до Туреччини, але керманич відмовився взяти його на корабель і раббі Шмуель вирушив у море на циновці. На згадку про це диво його стали називати Абу-Хацира («володар рогожі» (арабська)).
Дідом раббі Ісраеля був раббі Яаков «Б жественний кабаліст, Вправний чудотворець» (див. 20 тевета) і онук виявився цілком гідним його. Уже в юному віці він вирізнявся незвичайними здібностями і став відомий як «Баба-Салі» («батько Ісраель»). Багато людей приходили до нього, щоб отримати браху (благословення) на парнасу (заробіток) і здоров'я. Раббі Ісраель бен Масуд був великим знавцем єврейського закону і Каббали, змінивши батька, який пішов із цього світу, на посаді глави єшиви і керівника громади. Хоча йому було всього 19, але його авторитет був незаперечний і навіть місцеві араби приходили до нього за порадою і благословенням.
1964 року Баба-Салі, слідом за більшістю марокканських євреїв, переїхав до Ерец-Ісраеля, де його слава чудотворця продовжувала вабити до нього тисячі людей – уже не тільки вихідців із Марокко, а й ашкеназьких (європейських) євреїв. Він підтримував дружні стосунки з багатьма видатними мудрецями свого часу, особливо виділяючи Ребе, якого він по-східному пишно називав «Великим орлом у небесній височині» та всіляко підтримував Ребе в його прагненні залучити якомога більше євреїв до виконання заповідей.
Раббі Ісраель Абу-Хацира був дуже скромною людиною і всіляко цурався публічності та популярності, але в останню путь його прийшли проводити майже 100 000 людей, а його могила – одне з найвідвідуваніших поховань праведників в Ерец-Ісраель.