НАШІ ДАТИ
9 адара-II 5700 року (351 рік до н.е.) – (18 лютого 1940 року) – Шостий Любавчіскій ребе рабі Йосеф-Іцхак прибув до США.
Насправді судно, на борту якого перебував раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц), який дивом вислизнув від нацистів, ошвартувалося в нью-йоркській гавані ще 17 лютого, о 18-й годині вечора, але, згідно із законом, пасажирам судна, що прибуло до Нью-Йорку після 16-ї години, не дозволялося спускатися на берег до ранку наступного дня.
Наступного дня тисячі людей, представники всіх американських єврейських організацій і навіть посланці мера прийшли в порт для того, щоб зустріти ребе Раяца.
10 адара-II 5700 року (19 лютого 1940 року) – Початок занять в американській єшиві «Томхей Тмімім».
У день приїзду раббі Йосефа-Іцхака до США він оголосив про заснування тут єшиви «Томхей-Тмімім», сказавши: «Ми, що перебувають тут, – точніше сказати, – занесені сюди, – занесені сюди для роботи із самопожертвою, – для того, щоб зробити Америку місцем Тори. ... За деякий час єшива «Томхей Тмімім» буде найбільшою єшивою, і її учні осяють єврейські домівки та піднесуть дух місцевих рабинів, щоб ті віддали себе поширенню Тори».
І справді, за короткий час єшива «Томхей-Тмімім» перетворилася на найбільшу єшиву США.
11 адара 5566 року (1 березня 1806 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Хаіма-Йосефа-Давида бен Іцхака-Зрах'ї Азулая.
Раббі Йосеф-Давид Азулай (відомий нам під акронімом Хіда, причому ім'я «Гаїм» («життя») йому додали пізніше, у дні небезпечної хвороби) народився 1724 року в Єрусалимі й був одним із найближчих учнів знаменитого рабі Гаїма бен Атара (Ор ѓа-Гаїм), а після його відходу з цього світу продовжив навчання в рабі Сар-Шалома Шарабі.
У 1753 році раббі Хіда несподівано покинув Ерец-Ісраель. Розповідають, що причиною цього була спільна молитва раббі Сар-Шалома і його учнів: раббі Хіда і раббі Хаїма Делароза. Намагаючись вплинути на Небесний суд, вони три дні постили, а потім, піднявшись на дах єшиви, занурилися в молитви. Під час молитви їм було відкрито, що хоча час Визволення ще не настав, їхня спільна молитва все ж таки здатна привести Мошиаха, але з катастрофічними для всього Всесвіту наслідками. Щоб цього не сталося, на вимогу Небесного суду їм слід було розлучитися, і один з них повинен був негайно покинути Ерец-Ісраель. Жереб випав на раббі Хіда.
Деякий час раббі Хіда був головним рабином Каїра, але більшу частину життя він провів у подорожах різними країнами як посланець єврейських громад Ерец-Ісраель. У 1806 році, перебуваючи в італійському місті Ліворно, раббі Хіда покинув цей світ. 1960 року його останки було перевезено з Ліворно до Єрусалима, і місцем його спочинку став цвинтар на горі Гар ѓа-Менухот в Єрусалимі.
11 адара приблизно 5460-80 року (початок XVIII сторіччя) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Еліезера-Ліпи Вайсблюма.
Раббі Еліезер і його дружина Мірл були відомі своєю доброчесністю і милосердям. У них було семеро синів, двоє з яких здобули величезну популярність у єврейському світі – рабі Мешулам-Зуся з Аніполя і рабі Елімелех із Ліженська.
11 адара 5583 року (19 лютого 1823 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з великих мудреців свого покоління, раббі Мордехая Познера, брата засновника руху Хабад рабина Шнеура-Залмана з Ляд (Алтер ребе).
13 адара 3405 року (356 рік до н.е.) – Початок пуримських боїв.
13 адара євреї Перської імперії відповідно до указу царя Ахашвероша, виданого 11 місяцями раніше, вступили в бій із тими, хто намагався їх знищити (згідно з наказом того ж Ахашвероша (насправді ініційованого Аманом)). Перемога євреїв у цих битвах призвела до виникнення нового свята – Пурим.
13 адара 3626 року (135 до н.е.) – «День Ніканора», перемога єврейських повстанців під керівництвом братів Маккабі над військами Антіоха IV.
За 4 роки після звільнення Єрусалима і дива Хануки брати Маккабі (Хашмонаї) розгромили греко-сирійську армію, яка значно переважала їх, і якою командував полководець Ніканор. Довгий час цей день відзначали як свято – «Йом ѓа-Ніканор», День Ніканора.
У Талмуді, у трактаті «Тааніт» сказано: «Ніканор, грецький полководець, щодня простягав руку до Єрусалима і говорив: «Коли ж я, нарешті, ним оволодію!» Після того, як він загинув у битві з Хашмонаями, йому відрізали великі пальці рук і ніг і повісили їх біля воріт Єрусалима з такими словами: «Ось що чекає на тих, хто буде пихато говорити про Іудею та Єрусалим».
13 адара 4977 року (22 лютого 1217 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Йеѓуди бен Шмуеля ѓа-Хасіда.
Його батько, раббі Шмуель, був головою знаменитої єшиви в німецькому місті Шпеєр, а сам раббі Йеѓуда став духовним лідером духовного руху «Хасидей Ашкеназ».
Раббі Йеѓуда вчив своїх послідовників цілковитої смиренності й сам практикував її у своєму житті, навіть заборонивши авторам вказувати своє ім'я на книзі, щоб син згодом не загордився через славу батька. Мабуть тому праці самого раббі Йеѓуди були анонімними, і навіть його учні, цитуючи твори вчителя, не називали його імені.