8 тамуза 5651 року (14 липня 1891 року) - Заручини ребецн Гаї-Мушки, молодшої доньки четвертого Любавицького ребе, раббі Шмуеля (ребе Маѓараш) і раббі Моше ѓа-Коѓена Ѓоренштейна.
Раббі Моше Ѓоренштейн був видатним мудрецем і праведником, тож брати Гаї-Мушкі, зокрема майбутній п'ятий Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб), доклали чимало зусиль до того, щоб заручини відбулися.
8 тамуза 5659 року (16 червня 1899 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Еліяѓу Мані.
Раббі Еліяѓу Мані народився в Багдаді (Ірак), однак, після брахі (благословення) отриманої від великого каббаліста раббі Йосефа-Гаїма бен Еліяѓу аль-Гахам (рабі Бен Іш Хай) він переїхав до Ерец-Ісраель, де оселився у Хевроні та очолив єврейську громаду.
Раббі Еліяѓу користувався повагою не тільки євреїв, а й арабських жителів Хеврона, які називали його "шейх". Після відходу раббі Еліяѓу з цього світу, його було поховано на єврейському цвинтарі, проте араби викрали його тіло, і перепоховали на мусульманському цвинтарі. Єврейській громаді довелося не просто домогтися повернення тіла раббі Еліяѓу, а й виставити охорону біля його могили.
9 тамуза 3338 року (423 рік до н.е.) - Вавилоняни проломили стіну Єрусалима.
Цього дня армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила стіни Єрусалима і увірвалася в місто. Цар Іудеї Цідкіяѓу здався і його повели у Вавилон. Через місяць Єрусалим повністю захопив ворог, Перший Храм зруйнували, а більшу частину євреїв відвели у вигнання.
Довгі роки цей день відзначався постом, однак після того, як за 490 років римські легіонери 17 тамуза пробили пролом в єрусалимських стінах (це призвело до руйнування Другого Храму) дати обох постів були суміщені.
9 тамуза 5004 року (17 червня 1244 року) - Спалення на Гревській площі Парижа трактатів Талмуда.
У 1240 році король Людовик IX Святий влаштував у своїй резиденції диспут між євреями і християнами, причому євреїв туди доставили насильно під конвоєм. Євреїв представляли чотири рабини, християн - найвченіший з ченців, францисканець, професор Сорбонни, вихрещій Миколай Донін з Ля-Рошелі. Свідки повідомляють, що Микола "мав слабкий вигляд", але перевага "істинної віри" "не могла не проявити себе", тож за вироком євреїв визнали переможеними. А через 4 роки було спалено два десятки возів, наповнених томами Талмуда.
Це було перше в історії спалення єврейських книг, і в пам'ять про цю подію було засновано піст. Однак, як пишеться в книзі "Танья равта", "Піст не прикріплений до днів року, тому що відкрилося мудрецям, що текст Тори цю подію передбачав заздалегідь", тобто постять не 9 тамуза, а в шостий день тижня, коли читають главу "Хукат".
11 тамуза 5591 року (22 червня 1831 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Цві-Ѓірша з Жидачева.
Раббі Цві-Ѓірш народився в галицькому містечку Самбір і разом зі своїм молодшим братом, рабі Моше із Самбора, навчався у рабі Яакова-Іцхака ѓа-Леві Горовиця, сліпого Провидця з Любліна.
Раббі Цві-Ѓірш товаришував із відомим хасидським цадиком рабі Нафталі-Цві з Ропшиця, а серед його учнів були такі видатні лідери наступного покоління, як рабі Іцхак-Айзік із Комарни, рабі Цві-Елімелех із Дінова (відомий також як Бней Іссагар), рабі Іцхак-Айзік із Жидачева, рабі Шимон із Ярославля та рабі Шалом із Кам'янки.
Раббі Іцхак-Айзик із Комарни писав, що душа його вчителя була частиною душі рабі Хаїма Віталя - кращого учня великого каббаліста рабі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), а та, своєю чергою, була частинкою душі рабі Аківи. Ще один його учень, раббі Іцхак-Айзік із Жидачева, передавав зі слів учителя, що в минулому житті він був одним з учнів найвидатнішого каббаліста раббі Шимона бар Йохая. Дехто з хасидських цадиків-сучасників раббі Цві вважав, що його душа - душа знаменитого мудреця Янукі (малюка), згаданого в кабалсітичній книзі раббі Шимона бар Йохая "Зоѓар". Сам же раббі Цві-Ѓірш говорив своєму братові, раббі Моше із Самбора, що його душа в одному з попередніх втілень була душею раббі Ішмаеля-первосвященика.
11 тамуза 5696 року (12 липня 1935 року) - Йорцайт (річниця смерті) раббі Шнеура-Залмана Слоніма, онука ребецн Менухі-Рохл, доньки другого Любавицького ребе - Мітелер ребе.
Раббі Шнеур-Залман народився 5622 року в Хевроні (Ерец-Ісраель) у сім'ї рабина і великого хасида рабина Мордехая-Довбера Слоніма, сина ребецн Менухі-Рохл.
Сам він також був великим знавцем Тори і хасидської філософії (хсидуса або хасидута). Його дружиною стала ребецн Мушка, дочка його дядька, рабина Леві-Іцхака Слоніма. 1885 року, коли Хабад очолив п'ятий Любавицький Ребе рабі Шолом-Довбер (Ребе Рашаб), рабі Шнеур-Залманом приїхав до Любавичів і залишився там надовго.
Ребе наблизив його до себе, а взимку 1886 року взяв із собою у відому ялтинську подорож, де вони провели багато годин у спільному вивченні хасидута. Крім того, під час перебування в Ялті раббі Шнеур-Залман був меламедом (учителем) юного раббі Йосефа-Іцхака (майбутнього шостого Ребе - ребе Раяца).
Після повернення на Святу Землю він почав листування з Ребе Рашабом, і в опублікованих збірках послань Ребе Рашаба містяться десятки послань до раббі Шнеура-Залмана.
Цікаво, що, звертаючись до раббі Шнеура-Залмана, ребе Рашаб жартівливо називав його "мій онук", а його батька, раббі Мордехая-Довбера - "зятем". Річ у тім, що коли раббі Мордехай-Довбер приїхав у Любавичі до четвертого Ребе - раббі Шмуеля (ребе Маѓараша), син ребе (майбутній ребе Рашаб) проводив із ним довгі години, слухаючи розповіді про попередніх ребе, які раббі Мордехай чув від своєї мами, ребецн Менухі-Рохл.
Одного разу ребе Маѓараш теж послухав розповіді раббі Мордехая і вони йому сподобалися, що він сказав синові - "запроси його до себе зятем за стіл". (У ті часи багаті євреї прагнули видавати своїх доньок нехай і за бідних, але зате вчених юнаків і брали на себе зобов'язання утримувати зятя певний час, даючи йому змогу вчитися далі. Тож фраза про "запрошення зятем за стіл" означала визнання мудрості раббі Мордехая, здатного прикрасити будь-яку сім'ю). Так і повелося. А син "зятя", став відповідно "онуком".
1900 року, він отримав від раббі Шнеура-Залмана з Любліна (автора книги "Торат хесед") пропозицію очолити громаду Яффо. Заручившись благословенням ребе Рашаба, раббі Слонім очолив громаду Тель-Авіва-Яффо і залишався на цій посаді 35 років, аж до кінця своїх днів.
Похований раббі Шнеур-Залман у Тель-Авіві.
12 тамуза 5100 року (8 липня 1340 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Яакова бен Ашера бен Йехіеля (Баал ѓа-Турім).
Раббі Яаков був сином раббі Ашера, сина Єхіеля (відомого як раббі Рош). Він народився в Німеччині, але потім разом із батьком переїхав до Іспанії, в Толедо, де, відмовившись від посади рабина, жив у великій бідності, присвячуючи весь свій час вивченню Тори. Найбільшу популярність раббі Яакову бен Ашеру принесла книга "Арба ѓа-турим" ("Чотири ряди"), що дала йому, як це часто буває, друге ім'я. Вважаючи, що нині "аргументи стали хибними, розбіжності посилилися, думки помножилися, тож не залишилося жодного ѓалахічного правила, щодо якого є згода", рабі Яаков вирішив написати книжку, що охоплювала б усі закони та звичаї, що стосуються як людини, так і громади.
В "Арба ѓа-турим" по кожному питанню в лаконічній формі наведені думки всіх великих авторитетів усіх попередніх поколінь, для того, щоб будь-який рабин, який користується цією книгою, міг сам зробити остаточний висновок, оцінивши й порівнявши різні думки.
Відповідно до назви книга складається з чотирьох частин. "Орах хаїм" ("Спосіб життя") об'єднує правила щоденної поведінки, а також закони суботи, свят і буднів; "Йоре деа" ("Учитель мудрості") присвячена кашруту, законам обрізання, жалоби тощо; "Евен ѓа-езер" ("Скеля допомоги") містить положення про шлюб та розлучення; "Хошен мішпат" ("Знак суду") присвячена судочинству та заповідям, які регулюють майнові стосунки.
Згідно з переказами, раббі Яаков помер дорогою в Ерец-Ісраель.
12 тамуза 5640 року (21 червня 1880 року) - День народження раббі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), шостого Любавицького Ребе.
Його мати, ребецн Штерна-Сара розповідала: "Після нашого весілля минуло кілька років. Я була дуже молода і перебувала далеко від дому своїх батьків. У нас усе ще не було дітей, і це дуже травмувало мене.
Одного разу, на свято Сімхат-Тора, під час кідушу, що відбувався вдома в мого свекра, рабі Шмуеля (четвертий Любавичний Ребе, ребе Маѓараш), промовили "Мішеберах" (молитву за здоров'я) на всіх жінок і дівчат "Будинку ребе", але, про мене чомусь забули. Я дуже засмутилася, і, хоча пізніше благословили і мене, осад залишився. Я пішла до себе в кімнату і почала думати про те, що у мене досі немає дітей, про свою самотність, про цю історію з "Мішеберами". Я заплакала і так у сльозах задрімала. І тоді мені наснився сон.
Я побачила уві сні чоловіка значної зовнішності, який увійшов до моєї кімнати й запитав мене: "Донько моя, чому ти плачеш?" Я розповіла про все, що було в моєму серці, і він сказав: "Не плач дочка моя! Обіцяю тобі, що цього року народиться в тебе син, але відразу після свята ти повинна роздати 18 рублів зі своїх особистих грошей на цдаку".
Закінчивши говорити, чоловік вийшов із кімнати і зник. Через кілька хвилин він повернувся в супроводі ще двох і повторив перед ними поставлену мені умову. Ті, що прийшли, з ним погодилися і всі троє, благословивши мене, вийшли з кімнати.
Через кілька годин повернувся мій чоловік. Я розповіла йому про сон і він, поспішивши до свого батька, переказав йому його. Свекор викликав мене і попросив розповісти йому сон у всіх подробицях. Коли я закінчила розповідь, свекор сказав: "Перший, хто відвідав тебе, був ребе Цемах-Цедек, а двоє інших - Мітелер ребе і Алтер ребе".
Після свята я мала виконати поставлену мені уві сні умову, але звідки я могла взяти "18 рублів моїх особистих грошей"? У мене була сукня, зшита за останньою модою тих днів, але свекор не хотів, щоб я її одягала. Тоді я покликала жінку, яка опікувалася потребами громади, і попросила її продати цю сукню. А з виручених за сукню грошей я відокремила 18 рублів на цдаку.
Того ж року в мене народився син, ребе Раяц" - закінчила свою розповідь ребецн Штерна-Сара.
12 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Еліяѓу-Йосефа Рівліна з Дрибіна, автора книги "Оѓель Йосеф"
Раббі Еліяѓу-Йосеф із Дрибіна був великим мудрецем, одним із найвизначніших хасидів другого і третього Любавицьких ребе - Мітелер ребе і ребе Цемах-Цедека, і одним зі стовпів хасидизму тих днів. Ребе Цемах-цедек говорив: "У нього є два з половиною хасиди, один з яких раббі Еліяѓу-Йосеф". Спочатку він був рабином містечка Дрибін, потім переїхав у Полоцьк, а звідти 1847 року перебрався в Ерец-Ісраель, де став рабином і наставником хасидської громади. Серед іншого він облаштував синагогу "Цемах-Цедек" у Старому місті Єрусалима.
Похований раббі Еліяѓу-Йосеф у Єрусалимі, на Оливній горі.
12 тамуза 5655 року (4 липня 1895 року) - Ребе Рашаб (раббі Шолом-Дов-Бер) призначив сина, раббі Йосефа-Іцхока (майбутній ребе Раяц), своїм секретарем.
На той момент майбутньому шостому Любавицькому Ребе було всього 15 років, але ребе Рашаб призначив його своїм секретарем з ведення загальних питань. Того ж року раббі Раяц був присутній на з'їзді рабинів як представник ребе Рашаба.
Оскільки Йосеф-Іцхак був усе-таки молодий, ребе Рашаб відправив разом із ним рабина Шмуеля-Бецалеля, попередивши його, що хоча він, Шмуель-Бецалель, вельми розумний, а Йосеф-Іцхак дуже молодий, що менше Шмуель-Бецалель втручатиметься в його дії, то буде правильніше.
12 тамуза 5687 року (12 липня 1927 року) - "Свято Визволення". Цього дня шостий Любавичний Ребе раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) отримав повідомлення про його звільнення з костромського заслання.
Ребе Раяца замість розстрілу відправили на трирічне заслання в Кострому, але рада, створена для його звільнення, ухвалила рішення продовжувати роботу з його повного звільнення. Члени ради знову звернулися до Г. Пешкової, представниці "Червоного Хреста" в СРСР, і вона спробувала домогтися від радянського керівництва звільнення Ребе. На противагу їй ленінградські чекісти заявили, що якщо Ребе повернеться до Ленінграда, то одразу ж його заарештують.
Ребе Раяцу було наказано щовівторка з'являтися до костромського відділення ДПУ, але, коли 12 тамуза, у вівторок, ребе Раяц і рабі Еліяѓу-Хаїм Алтгойз, що супроводжував його, прийшли туди, чекіст привітно прийняв їх і сказав: "Прийшов наказ дати Вам звільнення, і я щасливий повідомити Вам про Ваш вихід на свободу".
Оскільки в цей день те костромське відділення ДПУ було вихідним, там не змогли видати свідоцтво про звільнення, і Ребе був змушений чекати на отримання свідоцтва до 13 тамуза.
13 тамуза 5687 року (13 липня 1927 року) - Ребе Раяц отримує свідоцтво про звільнення.
13 тамуза, після отримання свідоцтва про звільнення Ребе, безліч людей зібралося в будинку, де він жив на фарбренген.
Наступного дня, об 11 годині ранку, у супроводі двох посланців від єврейської громади міста, Ребе залишив Кострому вільним громадянином і в п'ятницю, 15 тамуза, прибув до Ленінграда. У місті він залишався лише кілька днів, оскільки "євсекція" і ГПУ не заспокоїлися і знову погрожували арештом. Виходу не було і, залишивши Ленінград, Ребе оселився в підмосковному селі Малаховка.