4 швата 5570 року (9 січня 1810 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Авраѓама Каліскера.
Раббі Авраѓам був однією з найсуперечливіших постатей серед хасидських лідерів третього покоління (тобто учнів Міжеричського маґіда рабі Дов Бера, учня засновника хасидизму рабі Баал Шем-Това).
В юності він навчався разом із Віленським гаоном раббі Еліяѓу бен Шломо-Залманом. Віленський гаон очолив супротивників хасидизму, а раббі Авраѓам долучився до хасидів і ввійшов до числа учнів Межеричського магіда. Після його відходу з цього світу 1772 року багато хто з переслідувачів хасидизму переключився безпосередньо на раббі Авраѓама, який більше за інших висміював інтелектуальну еліту і общинних лідерів (до речі, не шкодував він і деяких хасидських лідерів). 1777 року раббі Авраѓам серед 300 хасидів (на чолі з раббі Менахемом-Менделом із Вітебська) переїхав в Ерец-Ісраель.
Раббі Нахман із Брацлава під час візиту в Ерец-Ісраель зустрічався з ним і навіть потоваришував, називаючи рабі Авраѓама «найдосконалішим праведником, якого я зустрічав», а рабі Нахман рідко про кого так говорив.
Похований раббі Авраѓам у Тверії.
5 швата 5665 року (12 січня 1905 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Єѓуди-Ар'є-Лейба Алтера з Гура.
Раббі Йеѓуда, другий ребе гурських хасидів, народився у Варшаві. Його батько, раббі Авраѓам-Мордехай пішов із цього світу, коли дитині було лише 8 років, тож він виховувався в домі дідуся, раббі Іцхака-Меїра Ротенберга Алтера, шурина й найкращого учня раббі Менахема-Мендла з Коцка. У дідуся, який присвячував навчанню 18 годин на день, онук перейняв старанність, а також титул: раббі Іцхак-Меїр, який жив у польському містечку Гура-Кальвар'я (також відомому як Нови Ерузалем), був першим Гурським ребе.
У 1870 році, хоча й без особливого бажання, він став главою гурських хасидів. Раббі Йеѓуда відігравав активну роль у громадському житті польського єврейства і під його впливом польський хасидизм відмежувався від сіонізму. Назва його головної праці, книжки «Сфат емет» («Мова істини») стала, як це часто бувало, його другим ім'ям, хоча сама назва з'явилася вже після його відходу з цього світу (син рабі, готуючи книжку до видання, вибрав для неї таку назву).
Під керівництвом його сина, раббі Авраѓама-Мордехая Алтера, рух дуже сильно виріс – у його лавах налічувалося понад 100 тисяч хасидів. Більшість із яких знищили нацисти, а самому раббі Авраѓаму вдалося врятуватися буквально дивом. На згадку про загиблих він відновив і пожвавив рух, і нині це один із найпотужніших хасидських рухів у світі з центром у Єрусалимі.
6 швата 5571 року (31 січня 1811 року) – Весілля ребецн Двори-Леї, доньки Мітелер ребе і рабі Яакова-Ісраеля з Черкас.
Розповідають, що одного разу Алтер ребе відвідав раббі Нахума з Чорнобиля і нагадав йому слова їхнього вчителя Межерічського магіда: «Мошіах прийде від старшого і молодшого учня». Старшим учнем магіда був раббі Нагум, молодшим – Алтер ребе і тому було вирішено поріднитися будинками. Після цього Алтер ребе підійшов до колисок онуків раббі Нахума і почав обмацувати їхні голови. Дійшовши до Яакова-Ісраеля, він оголосив, що цей онук раббі Нахума і стане чоловіком його онуки Двори-Леї.
Після весілля раббі Яаков-Ісраель переїхав до Ляд, де навчався разом зі своїм шурином раббі Менахемом-Менделом (майбутнім третім Любавицьким ребе Цемах-Цедеком).
7 швата 5574 року (січня 1814 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Давида Біедермана з Лелова.
Син раббі Давида, раббі Моше, говорив, що його батько мав іскорку душі царя Давида. Раббі Давид був учнем раббі Яакова-Іцхака «Провидця з Любліна» і теж мав провісний дар. Кажуть, що, під час свого походу в Росію Наполеон, заглянув до нього і поцікавився долею походу. Перш ніж відповісти, раббі Давид взяв з імператора обіцянку не карати його в тому разі, якщо відповідь йому не сподобається. Наполеон пообіцяв і, почувши пророцтво невдачі, заявив, що якщо рабин матиме рацію, то його не зачеплять, але якщо він, Наполеон, здобуде перемогу, то провидця чекає гірка доля. Слово своє владика французів дотримав: тікаючи з Росії, він знову відвідав Лелов і щедро нагородив раббі Давида. Цікаво, що під час навали Наполеона раббі Давид був відрізаний від свого вчителя, але під час третьої суботньої трапези, коли він виголошував перед присутніми слова Тори, виявилося (це з'ясувалося вже згодом, після закінчення війни), що текст повністю співпадав із тим, що в цей час говорив у Любліні його вчитель!
Також раббі Давид прославився своєю незвичайною аѓават ісраель (любов'ю до євреїв) і був видатним знавцем Тори й каббали, хоча довгий час йому вдавалося це майстерно приховувати від оточуючих. Саме завдяки раббі Давиду, доктор Бернард із Петрикува зробив тшуву (розкаявся), ставши надалі відомим як раббі Хаїм-Давид «Доктор із Петрикува».
9 швата 5730 року (16 січня 1970 року) – Завершення написання сувою Тори для зустрічі Мошиаха.
У 5702 (1942) році шостий Любавицький ребе раббі Йосеф-Іцхак оголосив про написання сувою Тори до зустрічі Мошиаха. Написання сувою Тори було розпочато 1942 року, але з різних причин затягнулося на 28 років.
10 швата 5537 року (18 січня 1777) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Шалома Шарабі.
Раббі Шалом народився в єменському місті Шараб, і його видатні інтелектуальні здібності стали помітними ще в юному віці, але, на жаль, батько помер, і малюкові довелося почати працювати, щоб допомогти родині. Він став мандрівним торговцем і лише пізній вечір міг присвятити навчанню. Одного разу Шалом опинився в дуже небезпечній ситуації (його намагалася спокусити багата мусульманка) і заприсягся переїхати в Ерец-Ісраель, якщо Всевишній врятує його і дотримав слова.
Пройшовши довгий шлях, через Індію, Ірак і Сирію, раббі Шалом прибув до Єрусалима і вступив до нещодавно створеної відомим каббалістом раббі Гедалеєю Хаюном єшиви «Бейт-Ель». Хоча за рівнем знань він помітно перевершував інших учнів, Шалом приховав це і почав працювати шамесом (служителем) у навчальному залі.
Ніхто не звертав увагу на молодого «єменця», який жадібно ловив кожне слово вчителів, але одного разу в учнів виникло питання, на яке навіть сам голова єшиви не зміг знайти відповідь. І тоді раббі Шалом, не бажаючи видавати себе, вдався до хитрощів – уночі підклав у книжку раббі Гедалії листок із відповіддю.
Але залишитися непоміченим йому не вдалося: дочка раббі Гедалії Хана бачила, як молодий служка гортав батьківську книгу, тож раббі Шалома прийняли до єшиви, він посів найпочесніше місце, по правий бік від вчителя (але ж йому було всього 27 років – просто дитячий вік для вивчення каббали). Хана стала його дружиною і після відходу з цього світу тестя, раббі Шалом тридцять років очолював єшиву «Бет-Ель».
Єшива «Бейт-Ель» існує й досі, а єрусалимці запевняють, що і після відходу з цього світу, заслуги раббі Шалома ще 30 років захищали їх від підступів сусідів-мусульман.
10 швата 5674 року (6 лютого 1914 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) ребецн Рівки.
Ребецн Рівка народилася 1833 року в Любавичах. Її батьком був раббі Аѓарон бен Моше-Олександр зі Шклова, а мамою – ребецн Хая-Сара, дочка Мітелер ребе. На жаль батьки померли, коли дівчинка була маленькою, тож вона виросла в домі дідуся та бабусі – ребецн Шейни. У 1849 році вона вийшла заміж за раббі Шмуеля, який згодом став четвертим Любавицьким ребе (ребе Маѓараш).
Ребецн Рівка пережила свого чоловіка на 33 роки і користувалася величезною любов'ю і пошаною. Після створення єшиви «Томхей тмімім» вона почала піклуватися про студентів єшиви (до того ж, як усяку аідіше маму, її насамперед хвилювало, чи добре вони харчуються). Її називали «Баалат шмуа» – «зберігачкою переказів», тому що вона пам'ятала безліч історій про колишні часи і хасиди часто приходили до неї в гості, щоб послухати її розповіді.
На згадку про ребецн Рівку її онук, шостий Любавицький ребе раббі Йосеф-Іцхак, створив мережу навчальних закладів для дівчаток «Бейт-Рівка».
10 швата 5710 року (28 січня 1950 року) – Йорцайт (річниця з дня відходу з цього світу) шостого Любавицького ребе раббі Йосефа-Іцхака.
Він народився 1880 року в Любавичах і його батьком був п'ятий Любавицький ребе раббі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб). У 15 років він став помічником батька, і на його плечі лягла чимала частина турбот керівника Хабаду й одного з лідерів російського єврейства.
У 17 років раббі Йосеф-Іцхак одружився з ребецн Нехамою-Діною. Наступного тижня його батько оголосив про створення нового навчального закладу – єшиви «Томхей тмімім», керівництво якою було доручено молодому чоловікові. Але цим діяльність сина ребе Рашаба не обмежувалася. Разом із «текстильними королями» і відомими філантропами братами Поляковими він намагався поліпшити становище євреїв, створюючи в містечках мануфактури та робочі місця, а під час російсько-японської війни допомагав батькові напередодні Песаха відправляти мацу для солдатів-євреїв. Уся ця діяльність не пройшла непоміченою і його кілька разів заарештовували.
У 1920 році, після відходу батька з цього світу, він очолив рух Хабад і став одним із лідерів єврейського Опору. Опору більшовицькому антисемітизму і прагненню загнати євреїв у світле майбутнє «без Россій і Латвій». 1927 року ребе Раяц був заарештований і засуджений до розстрілу, але під тиском світової громадськості смертну кару замінили на заслання до Костроми, а потім і на висилку з СРСР. Ребе Раяц із сім'єю (включно з чоловіком молодшої доньки – майбутнього Ребе) виїхав до Латвії, звідти до Польщі, а після початку Другої світової війни, з величезними труднощами зумів вислизнути від нацистів і перебратися до США.
Він оселився в Нью-Йорку і знову розгорнув бурхливу діяльність із відновлення єврейського життя, тепер уже в США. З'явилися нові єшиви «Томхей тмімім» (зараз «Томхей тмімім» – мережа єшив, розкиданих по всьому світу, зокрема в Одесі). в Одесі), жіночі школи «Бейт-Рівка» і «Бейт-Сара», Центр виховання «Мерказ л'іньяней ле-хінух», єврейське видавництво «Кеот»... 1948 року за його рекомендацією поруч із Тель-Авівом було засновано хабадське поселення, яке так і називається – Кфар-Хабад.
Ребе вважав за краще називати цей день не днем відходу (йом істалкут) праведника, а днем його піднесення (йом ѓілула).
10 швата 5711 року (17 січня 1951 року) – Ребе погоджується очолити Хабад і виголошує свій перший маймор (хасидську проповідь).
Після відходу з цього світу ребе Раяца ніхто не наважувався очолити рух. Дехто бачив наступником старшого зятя – раббі Гурар'є, дехто – молодшого зятя, раббі Шнеєрсона. Напередодні першого йорцайта до раббі Менахема-Мендела Шнеерсона уві сні прийшов покійний тесть і велів очолити Хабад. Раббі Гурар'є заявив, що «Мендл ніколи не бреше, і раз тесть так велів, то саме він і має бути Ребе».
Увечері Ребе влаштував свій перший фарбренген і виголосив перший маймор «Босі ле-гані» («Я прийду в Мій сад»), пояснивши наприкінці його завдання нинішнього покоління.