20 іяра 2449 року (1312 рік до н.е.) – Після закінчення першого перепису євреїв увесь народ поділили на встановлені покоління, пологи та сімейства, і розділили на чотири дегелі (буквально: «прапори») по три покоління в кожному. Ці чотири дегелі оточували Переносний Храм (Мішкан) з чотирьох боків, а табір левитів (які не входили до жодного дегеля) був у середині. Відтепер саме в такому порядку єврейський народ розбивав табір і в такому ж порядку рухався у своїх мандрах пустелею.
Саме 20-го іяра єврейський народ уперше – за вказівкою Всевишнього – здійснив перехід у порядку дегелів і колін, виконуючи й усі інші заповіді, встановлені Всевишнім на період мандрів.
20 іяра 5597 року (25 травня 1837 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мордехая бен Менахем-Нахума Тверського з Чорнобиля.
Батько рабі Мордехая рабі Менахем-Нахум Тверський (за переказами, прізвище взяте на згадку про предків, які походили з Тверії) був учнем засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това та його наступника Межерічського магіда рабі Дов-Бера. Рабі Менахем оселився в містечку Чорнобиль і заснував тут знамениту хасидську чорнобильську династію. Його син рабі Мордехай був одружений спочатку з дочкою рабі Аѓарона «Великого» з Карліна, а потім з дочкою рабі Давида Лейкеса, одного з найближчих учнів Баал Шем-Това. Від цих двох шлюбів він мав 1 доньку і 8 синів, які очолювали хасидські рухи в різних містечках України та Росії.
Незадовго до відходу з цього світу рабі Мордехай висловив бажання бути похованим у містечку Анатівка, бо «там немає місця ідолопоклонству і дзвін дзвонів не буде затьмарювати мій спокій»...
Багато чорнобильських хасидів загинуло у вогні Катастрофи, але справу чорнобильського хасидизму продовжив Сквирський ребе рабі Давид Тверський, який заснував у штаті Нью-Йорк місто під назвою Нью-Сквир.
21 іяра 5712 року (20 травня 1949 року)- В Ізраїлі засновано місто Кфар-Хабад (у перекладі з івриту – «Хабадське селище»).
Першими жителями його були євреї, які вирвалися з СРСР, вцілілі у вогні Катастрофи і горнилі сталінських репресій. У зв'язку зі святом тодішній Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) подарував майбутнім жителям Кфар-Хабада Сувій Тори.
23 іяра 5684 року (27 травня 1924 року) року – Попередній Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) переніс місце свого проживання до Ленінграда.
Восени 1923 року гоніння більшовиків на іудаїзм сягнули апогею, і ребе Раяц, який проживав тоді в Ростові-на-Дону, був єдиним, хто безстрашно воював проти них.
Навесні 1924 року ребе Раяц вирушив до Москви, і керівництво ростовської ДПУ вирішило покласти край діям Ребе, заарештувавши його відразу після повернення. Це стало відомо хасидам, і після «обговорення» з керівництвом ГПУ, було досягнуто «угоду» – вони не заарештовують Ребе, якщо він зі своєї волі покине Ростов.
За два тижні до свята Швуес ребе Раяц залишив Ростов і переїхав до Ленінграда, де ще ширше розгорнув свою діяльність. Наслідком цього став арешт у 5687 (1927) році.
25 іяра 5115 року (7 травня 1355 року) – Різанина в Толедо.
Цього дня в результаті нападу, християн і мусульман на єврейські квартали Толедо. Особливо сильно постраждали жителі неукріпленого кварталу Алькана. Цього дня від рук сусідів загинули 1200 євреїв.
26 іяра 4702 року (16 травня 942 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Саадьї-гаона.
Рабі Саадья бен Йосеф походив із роду великого мудреця й чудотворця рабі Ханіни бен Доси і народився в містечку Ділас єгипетського оазису Файюм (звідки походить його прізвисько ал-Файюмі (араб.) або ѓа-Пітомі (іврит)), але потім переїхав до Ерец-Ісраель, а звідти до Багдада.
Тут йому довелося виступити головним опонентом рабі Аѓарону Бен-Меїру, який очолював єрусалимську єшиву. Йшлося про порядок визначення термінів свят, початку місяця тощо. (чи мають на це право тільки мудреці Ерец-Ісраель, чи й мудреці, які живуть у вигнанні, теж). Конфлікт і відмінність поглядів призвели до того, що євреї Ерец-Ісраель відзначали Рош ѓа-Шана 4683 року (922 р.) у вівторок, а євреї Вавилонії – у четвер! У подальшій полеміці рабі здобув перемогу і його визнали одним із найбільших авторитетів у сфері складання календаря.
Рабі Саадья вів рішучу боротьбу з рухом караїмів, який набирав силу (секта, яка заперечувала Усну Тору і Талмуд, і дотримувалася буквального, дослівного, тлумачення тексту Тори). Багато в чому завдяки його зусиллям поширення караїмства в Ерец-Ісраель і країнах Сходу вдалося призупинити.
Глава вавилонських євреїв екзиларх Давид бен Заккай призначив рабі Саадью керівником колись знаменитої, а нині занепадаючої єшиви в місті Сура. І рабі Саадья (тепер він носив титул «гаон» – «геній», яким нагороджувалися найвидатніші мудреці того часу, що очолювали єшиви Сури і Пумбедіти) взявся за розв'язання двох завдань: збільшення кількості учнів і зміцнення фінансового становища єшиви.
Він домігся успіху, але незалежність і сміливість рабі Саадьї-гаона викликали гнів екзиларха і призвели до конфлікту (приводом послужила відмова рабі Саадьї підтвердити умови якогось заповіту, що мав принести чималий зиск екзиларху). Розгніваний Давид бен Заккай змістив рабі Саадью і призначив гаоном рабі Йосефа бен Яакова бар Сатію. Своєю чергою, рабі Саадья-гаон призначив екзилархом замість Давида бен Заккая його брата Йошію (Хасана).
Протягом деякого часу перевага була на боці рабі Саадьї, але після сходження на престол нового халіфа становище змінилося, і рабі Саадья був змушений відмовитися від посади гаона і глави єшиви. Щоправда, потім відбулося примирення, і рабі Саадья знову очолив сурську єшиву, і навіть виховував рано осиротілого онука Давида бен Заккая.
Рабі Саадья був автором першого перекладу Тори арабською мовою, і багато з його книг написані арабською мовою, хоча він був автором першого івритського словника і підручника з граматики івриту. Крім того, його перу належить знаменита книга «Кітаб ал-аманат ва-л-і'тікадат» («Книга вірувань і думок»), написана арабською та перекладена івритом під назвою «Сефер ѓа-еммунот ве-ѓа-деот» (зазвичай вживається скорочена назва «Емунот ве-деот»). Це перший твір середньовічної єврейської філософії, що зберігся повністю. Взагалі, саме твори рабі Саадьї є першими книгами в сучасному розумінні, зі структурою, притаманною сучасній книзі.
26 іяра 5506 року (16 травня 1746 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше-Хаїма бен Яакова-Хай Луцато (Рамхаль).
Рабі Моше-Хаїм Луцато, відомий під акронімом Рамхаль, народився в італійському місті Падуя і походив з однієї з найстаріших єврейських родин Італії. Уже в юному віці вирізнявся великими пізнаннями як у релігійних, так і світських науках, володіючи івритом, арамійською, латиною, грецькою, італійською та французькою мовами. Тоді ж він приступив до вивчення кабали під керівництвом рабі Моше Закуто – одного з найвизначніших кабалістів того часу.
Рабі Моше було приблизно двадцять років, коли він почав розповідати товаришам, що час від часу його відвідує Малах ѓа-Магід («ангел-проповідник»). Те, що рабі Моше почув від ангела, він використовував у своїх книжках, і ці тексти вражають потужною глибиною і воістину нелюдською силою проникнення в самі основи світобудови (тож розмови про ангела, найімовірніше, були не просто розмовами). Люди, які близько знали рабі Моше, розповідали про його воістину надприродні можливості і про ті чудеса, які при ньому відбувалися, тож багато рабинів побоювалися, що своєю діяльністю обдарований молодий чоловік може заподіяти лиха, як псевдомесія Шабтай Цві.
Вчителі рабі Моше намагалися захистити учня, але, врешті-решт, після тривалої боротьби Рамхаль погодився віддати свої кабалістичні писання на зберігання вчителям і утримуватися від запису одкровень «Магіда» і викладання кабали. Рамхаль одружився, усунувши в такий спосіб одне із заперечень проти його занять кабалою (неодруженому ці заняття не рекомендували), але суперечка навколо його поглядів тривала, і він змушений був залишити Італію та вирушити до Амстердама. Там він заробляв на життя шліфуванням лінз і паралельно багато писав, створивши чудові книжки (які не мають жодного стосунку до кабали). Пізніше рабі Рамхаль переселився в Ерец-Ісраель і деякий час жив в Ако. Рабі Моше-Хаїм Луцато і вся його сім'я померли під час епідемії чуми. Його могила знаходиться в місті Тверія (на березі озера Кінерет), неподалік від могили рабі Аківи.
26 іяра 5617 року (20 травня 1857 року) – Йорцайт мудреця і праведника рабі Іцхака-Айзека Епштейна з Гомеля – одного з перших хасидів Хабада.
Він народився 1770 року в Гомелі і вже в юному віці пов'язав свою долю із засновником руху Хабад Алтер ребе і його молодими учнями. Йдучи на першу особисту аудієнцію (єхідус) з Алтер ребе, рабі Іцхак-Айзек написав йому записку (квітл, підьон-нефеш) із запитанням: «Душа втомилася, як їй наблизитися до Всевишнього?». При цьому, передаючи квітл Алтер ребе він так перехвилювався, що втратив свідомість.
Будучи протягом 58 років рабином у Гомелі, рабі Іцхак-Айзек був обізнаний як у питаннях Тори, так і у вченні хасидизму і був автором багатьох хасидських книг, серед яких «Шней ѓа-меорот», «Ѓіне Аріель» та інші.
Після відходу з цього світу Алтер ребе, рабі Іцхак-Айзек був хасидом його сина, другого Любавицького ребе – Мітелер ребе, а потім і його сина – третього Ребе – Ребе Цемах Цедека.
26 іяра 5727 року (5 червня 1967 року) – початок Шестиденної війни.
Бойові дії тривали «всього» шість днів, але за цей час армія Ізраїлю зуміла здобути перемоги над силами супротивників, які значно переважали, з трьох держав – Єгипту. Йорданії та Сирії. Унаслідок Шестиденної війни було звільнено великі території Ерец-Ісраель у Галілеї та на Голанських висотах, у пустелі Негев, в Юдеї та Шомроні (Самарії), секторі Газа. А найголовніше – було звільнено Єрусалим і Єврейський квартал міста. Крім того, в руках євреїв опинилася Західна стіна (Стіна плачу) і навіть Храмова гора! Щоправда, через день правителі Ізраїлю повернули Храмову гору мусульманам.