23 іяра 5684 року (27 травня 1924 року) року - Попередній любавичний ребе, раббі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) переносить місце свого проживання в Ленінград.
Восени 1923 року гоніння більшовиків на іудаїзм сягнули апогею, і ребе Раяц, який проживав тоді в Ростові-на-Дону, був єдиним, хто безстрашно воював проти них.
Навесні 1924 року ребе Раяц вирушив до Москви, і керівництво ростовської ДПУ вирішило покласти край діям Ребе, заарештувавши його відразу після повернення. Це стало відомо хасидам, і після "обговорення" з керівництвом ГПУ, було досягнуто "угоду" - вони не заарештовують Ребе, якщо він зі своєї волі покине Ростов.
За два тижні до свята Швуес ребе Раяц залишив Ростов і переїхав до Ленінграда, де ще ширше розгорнув свою діяльність. Наслідком цього став арешт у 5687 (1927) році.
25 іяра 5115 року (7 травня 1355 року) - Різанина в Толедо.
Цього дня в результаті нападу, християн і мусульман на єврейські квартали Толедо. Особливо сильно постраждали жителі неукріпленого кварталу Алькана. Цього дня від рук сусідів загинули 1200 євреїв.
26 іяра 4702 року (16 травня 942 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Саадьї-гаона.
Раббі Саадья бен Йосеф походив із роду великого мудреця й чудотворця раббі Ханіни бен Доси і народився в містечку Ділас єгипетського оазису Файюм (звідки походить його прізвисько ал-Файюмі (араб.) або ѓа-Пітомі (іврит)), але потім переїхав до Ерец-Ісраель, а звідти до Багдада.
Тут йому довелося виступити головним опонентом раббі Аѓарону Бен-Меїру, який очолював єрусалимську єшиву. Ішлося про порядок визначення термінів свят, початку місяця тощо. (чи мають на це право тільки мудреці Ерец-Ісраель, чи й мудреці, які живуть у вигнанні, теж). Конфлікт і відмінність поглядів призвели до того, що євреї Ерец-Ісраель відзначали Рош ѓа-Шана 4683 року (922 р.) у вівторок, а євреї Вавилонії - у четвер! У подальшій полеміці раббі здобув перемогу і його визнали одним із найбільших авторитетів у сфері складання календаря.
Раббі Саадья вів рішучу боротьбу з рухом караїмів, який набирав силу (секта, яка заперечувала Усну Тору і Талмуд, і дотримувалася буквального, дослівного, тлумачення тексту Тори). Багато в чому завдяки його зусиллям поширення караїмства в Ерец-Ісраель і країнах Сходу вдалося призупинити.
Глава вавилонських євреїв екзиларх Давид бен Заккай призначив раббі Саадью керівником колись знаменитої, а нині занепадаючої єшиви в місті Сура. І раббі Саадья (тепер він носив титул "гаон" - "геній", яким нагороджувалися найвидатніші мудреці того часу, що очолювали єшиви Сури і Пумбедіти) взявся за розв'язання двох завдань: збільшення кількості учнів і зміцнення фінансового становища єшиви.
Він домігся успіху, але незалежність і сміливість раббі Саадьї-гаона викликали гнів екзиларха і призвели до конфлікту (приводом послужила відмова раббі Саадьї підтвердити умови якогось заповіту, що мав би принести чималу вигоду екзиларху). Розгніваний Давид бен Заккай змістив раббі Саадью і призначив гаоном раббі Йосефа бен Яакова бар Сатію. Своєю чергою, раббі Саадья-гаон призначив екзилархом замість Давида бен Заккая його брата Йошію (Хасана).
Протягом деякого часу перевага була на боці раббі Саадьї, але після сходження на престол нового халіфа становище змінилося, і раббі Саадья був змушений відмовитися від посади гаона і глави єшиви. Щоправда, потім відбулося примирення, і раббі Саадья знову очолив сурську єшиву, і навіть виховував рано осиротілого онука Давида бен Заккая.
Раббі Саадья був автором першого перекладу Тори арабською мовою, і багато з його книг написані арабською мовою, хоча він був автором першого івритського словника і підручника з граматики івриту. Крім того, його перу належить знаменита книга "Кітаб ал-аманат ва-л-і'тікадат" ("Книга вірувань і думок"), написана арабською та перекладена івритом під назвою "Сефер ѓа-еммунот ве-ѓа-деот" (зазвичай уживають скорочену назву "Емунот ве-деот"). Це перший твір середньовічної єврейської філософії, що зберігся повністю. Взагалі, саме твори раббі Саадьї є першими книгами в сучасному розумінні, зі структурою, притаманною сучасній книзі.
26 іяра 5506 року (16 травня 1746 року) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше-Хаїма бен Яакова-Хай Луццато (Рамхаль).
Раббі Моше=Хаїм Луццато, відомий під акронімом Рамхаль, народився в італійському місті Падуя і походив з однієї з найстаріших єврейських родин Італії. Уже в юному віці вирізнявся великими пізнаннями як у релігійних, так і світських науках, володіючи івритом, арамійською, латиною, грецькою, італійською та французькою мовами. Тоді ж він приступив до вивчення кабали під керівництвом раббі Моше Закуто - одного з найвизначніших кабалістів того часу.
Раббі Моше було приблизно двадцять років, коли він почав розповідати товаришам, що час від часу його відвідує Малах ѓа-Магід ("ангел-проповідник"). Те, що раббі Моше почув від ангела, він використовував у своїх книгах і ці тексти вражають потужною глибиною і воістину нелюдською силою проникнення в самі основи світобудови (так що розмови про ангела, найімовірніше, були не просто розмовами). Люди, які близько знали раббі Моше, розповідали про його воістину надприродні можливості і про ті чудеса, які при ньому відбувалися, тож багато рабинів побоювалися, що своєю діяльністю обдарований молодий чоловік може заподіяти лиха, як псевдомессія Шабтай Цві.
Вчителі раббі Моше намагалися захистити учня, але, врешті-решт, після тривалої боротьби Рамхаль погодився віддати свої каббалістичні писання на зберігання вчителям і утримуватися від запису одкровень "Маггіда" і викладання каббали. Рамхаль одружився, усунувши в такий спосіб одне із заперечень проти його занять каббалою (неодруженому ці заняття не рекомендували), але суперечка навколо його поглядів тривала, і він змушений був залишити Італію та вирушити до Амстердама. Там він заробляв на життя шліфуванням лінз і паралельно багато писав, створивши чудові книжки (які не мають жодного стосунку до каббали). Пізніше раббі Рамхаль переселився в Ерец-Ісраель і деякий час жив в Акко. Раббі Моше-Хаїм Луццато і вся його сім'я померли під час епідемії чуми. Його могила знаходиться в місті Тверія (на березі озера Кінерет), неподалік від могили раббі Аківи.
26 іяра 5617 року (20 травня 1857 року) - Йорцайт мудреця і праведника раббі Іцхака-Айзека Епштейна з Гомеля - одного з перших хасидів Хабада.
Він народився 1770 року в Гомелі і вже в юному віці пов'язав свою долю із засновником руху Хабад Алтер ребе і його молодими учнями. Йдучи на першу особисту аудієнцію (єхідус) з Алтер ребе, раббі Іцхак-Айзек написав йому записку (квітл, підьон-нефеш) із запитанням: "Душа втомилася, як їй наблизитися до Всевишнього?". При цьому, передаючи квітл Алтер ребе він так перехвилювався, що втратив свідомість.
Будучи протягом 58 років рабином у Гомелі, раббі Іцхак-Айзек був обізнаний як у питаннях Тори, так і у вченні хасидизму і був автором багатьох хасидських книг, серед яких "Шней ѓа-меорот", "Ѓіне Аріель" та ін.
Після відходу з цього світу Алтер ребе, раббі Іцхак-Айзек був хасидом його сина, другого Любавицького ребе - Мітелер ребе, а потім і його сина - третього Ребе - Ребе Цемах Цедека.
26 іяра 5727 року (5 червня 1967 року) - початок Шестиденної війни.
Бойові дії тривали "всього" шість днів, але за цей час армія Ізраїлю зуміла здобути перемоги над силами супротивників, що значно переважали, з трьох держав - Єгипту. Йорданії та Сирії. Унаслідок Шестиденної війни було звільнено великі території Ерец-Ісраель у Галілеї та на Голанських висотах, у пустелі Негев, Юдеї та Шомроні (Самарії), секторі Газа. А найголовніше - було звільнено Єрусалим і єврейський квартал міста. Крім того, в руках євреїв опинилася Західна стіна (Стіна плачу) і навіть Храмова гора! Щоправда, через день правителі Ізраїлю повернули Храмову гору мусульманам.
29 іяра 2600-27000 року (1100 років до н.е.) - Йорцайт (річниця відходу з цього світу) пророка Шмуеля бен Елькани.
Пророк Шмуель був останнім із суддів Ізраїлю. Після народження його віддали на навчання коѓенам у Шило (там у цей момент перебував Переносний Храм), оскільки його мати Хана, яка довгі роки була безплідною, пообіцяла, що присвятить народженого сина служінню Б гу.
Після смерті первосвященика Елі він став первосвящеником (цікаво, що як сини Елі - Пінхас і Хофні, так і діти Шмуеля - Йоель і Авія виявилися негідними цієї посади)
Після того як старійшини Ізраїлю звернулися до нього з проханням поставити над ними царя, "як у інших народів", Шмуель, який від самого початку несхвально ставився до цієї ідеї, змушений був (за наказом Неба) погодитися, і помазав на царство обраного Всевишнім Шауля з коліна Ефраїма. Потім, знову за вказівкою Всевишнього (коли Шауль виявився негідним такого посту), він помазав на царство Давида з коліна Йеѓуди.
Могилою Шмуеля вважається пагорб ан-Набі Самвіл поблизу Єрусалима.
29 іяра 5727 року (8 червня 1967 року) - Звільнено Єрусалим і Храмову гору
Цього дня Старе місто Єрусалима і Західна стіна (Стіна плачу) були звільнені солдатами ізраїльської армії. У єврейських руках навіть опинилася Храмова гора. Але через день її повернули мусульманам (вони довго відмовлялися прийняти її, підозрюючи підступ з боку євреїв - у них просто не вкладалося в голові, що ТАКЕ можна добровільно віддати).
В Ізраїлі цей день відзначено в календарі як День Єрусалима.