ЄВРЕЙСЬКА ІНСТРУКЦІЯ
СУККОТ: З МИЛИМ РАЙ І В ШАЛАШІ
Старий жарт свідчить, що суть усіх єврейських свят можна висловити однією фразою: "Вони хотіли нас винищити, у них це не вийшло, тож давайте добре поїмо!". У випадку ж Суккот виходить трохи по-іншому: "Ми заслуговували на покарання, але нас, здається, пробачили, тож давайте гарненько відзначимо цю справу!"
Після днів суду, каяття і спокути приходить пора веселощів - свято Суккот, яке наші мудреці називають "зман сімхатейну", "час нашої радості". "У п'ятнадцятий день сьомого місяця - свято Суккот, сім днів Г споду. У перший день - священне зібрання: не робіть ніякої роботи. Сім днів приносьте вогнепальну жертву Г споду; у восьмий день нехай буде у вас священне зібрання, приносьте вогнепальну жертву Г споду; це - святкові збори, не робіть ніякої роботи". Так сказано про це свято в Торі. - А все інше, як говорив у таких випадках раббі Аківа, - коментарі.
Перші сім днів названі "Суккот", бо в ці дні заповідано жити в шалашах. "Шалаш" на івриті - "сукка" (наголос на "а); "шалаші" - суккот". Церковнослов'янською мовою шалаші називаються "кущі", відповідно назва свята перекладалася як "Кущі" - мабуть, звідси й пішли таємничі "єврейські Кучки", з якими в Одесі пов'язують усяке єврейське свято, а також очікування потепління і похолодання.
Восьмий ("шміні" на івриті) день свята названий "днем Священних зборів" ("Ацерет" на івриті) і є окремим святом із тією самою назвою (у сенсі - з назвою "Шміні-Ацерет").
Як завжди кожен день свята за межами Ерец-Ісраель подвоюється, тож святковими є перший-другий та восьмий-дев'ятий дні (дев'ятий має особливу назву - Сімхат-Тора, або як казали наші дідусі-прадідусі Сімхас-Тойре. Дні з третього по сьомий є напівсвятковими і називаються холь ѓа-моед (дослівно "будні свята").
Хоча свято отримало назву за ім'ям однієї із заповідей, але цим його багатство не обмежується. Крім заповіді про сукке є заповідь, про "чотири види" (арба ѓа-мінім), заповідь окроплення води, отримана Моше на Синаї, звичай обривати листя з гілок арава (верби) у сьомий день (день Ѓошана Раба) і, нарешті, сама радість свята, яку теж заповідувала Тора.
Взагалі, немає в нас іншого свята, з яким пов'язано стільки заповідей (міцвот) і жертвоприношень, як Суккот. Одні тільки жертвопринесення за сімдесят народів світу чого варті! Між іншим, перші сім днів свята приносили жертви за народи світу, і тільки в Шміні-Ацерет євреї нарешті починали робити щось для себе.
СУККА
Тора зобов'язує євреїв у п'ятнадцятий день місяця тишрей залишати свої домівки та перебиратися до шалашів: "У шалашах живіть сім днів щоб знали ваші покоління, що в шалашах оселив Я синів Ізраїлю, коли вивів їх із Єгипту".
"Але, якщо Вихід стався в місяці нісан, то чому сукку потрібно будувати в місяці тишрей?" - запитують резонні люди. А тому, відповідають наші мудреці, що має бути помітно: ми залишаємо постійні оселі, щоб виконати заповідь, а не для власного задоволення. У теплому нісані цілком природний вигляд має перехід до легкого літнього житла, але восени, в середині тишрея, перейти з теплого будинку до шалаша може або божевільний, або єврей, який виконує наказ Всевишнього.
Будівництво сукки підпорядковане певному порядку: спочатку зводять стіни, які можуть бути зроблені з будь-якого матеріалу, аби тільки вони могли встояти під натиском звичайного вітру, а потім сукку вкривають покрівлею (вона називається "схах") - листям, очеретяною землею, пальмовими гілками і т. д.
Для даху годиться тільки те, що росте із землі, повністю вирвано з неї і ніколи не слугувало для жодної мети, зокрема і для їжі (наприклад, їстівним листям). Сукка, побудована під деревом, гілки якого закривають її зверху, некошерна, навіть якщо її власна покрівля цілком справна, бо сукка може бути покрита лише тим, що вже вирвано із землі. Покрівлю потрібно стелити так, щоб тіні в ній було більше ніж світла, але при цьому вночі крізь дах було видно зірки.
У Торі сказано: "У суці сидіть сім днів" і наші мудреці пояснили, що в даному випадку слово "сидіть" означає "живіть". Тора наказує жити в суці сім днів так само, як увесь інший час людина живе у своєму домі. Існує навіть спеціальне благословення, де ми дякуємо Всевишньому, який заповів нам жити в суці (до речі, жінки і маленькі діти звільнені від цієї заповіді). Але, якщо людина відчуває від перебування в суці незручність (дощ, сніг, протяг, холод або просто їй незатишно), то вона не зобов'язана там перебувати, бо вона міц'таєр - почувається сором'язливо.
У Хабаді вже понад сто років прийнято не жити в сукке, а тільки їсти там. Пов'язано це з тим, що одного разу четвертий Любавицький ребе не залишився ночувати в сукці, сказавши, що не може там залишатися - аж надто вже велика там Шхіна (Бжественна присутність у цьому місці), і присутність великих духовних сил не дає заснути. Так і повелося відтоді - праведники, що здатні відчувати Шхіну, не живуть у сукку, бо відчувають це, а звичайні хасиди, що не досягли такої тонкощі почуттів, від того дуже страждають і почуваються, перебуваючи в сукку, незатишно - мовляв, ребе це відчував, а ми ні. Ну і які ж ми після цього хасиди? Загалом, типовий випадок міц'таер - людини обмеженої, якій у сукці жити не обов'язково.
АРБА ЃА-МІНІМ
Ось що сказано в Торі про цю заповідь: "Візьміть собі в перший день плід прекрасного дерева, пальмові гілки, відростки густолистяного дерева і річкові верби, і веселіться перед Господом Б гом вашим сім днів". Наші мудреці пояснюють, що "плід прекрасного дерева" - це цитрусовий плід, званий цитрон (етрог); "пальмова гілка" - гілка фінікової пальми (сама така пальма - тамар, але її гілка - лулав), "густолистяне дерево" - мирт (ѓадас), а "річкова верба" - це верба (арава), яка росте по берегах річок.
Усі чотири рослини - етрог, лулав, ѓадас і арава - а для виконання заповіді потрібні найкращі, добірні та красиві рослини, що не мають вад - потрібно взяти в руки й піднімати разом, тричі змахуючи рослинами вгору й долілиць, у напрямку до чотирьох сторін світу. Пояснення не зовсім зрозуміле, але це той випадок, коли ліпше один раз побачити (а ще ліпше - зробити). Побачити і зробити це можна буде всі дні свята (крім суботи) в синагозі на вул. Осипова, 21
Мудреці кажуть, що ці чотири види рослин символізують різновиди людей. Смак - символ володіння мудрістю Тори, а запах - виконання добрих справ.
Відповідно, етрог, що має приємний смак і запах, символізує євреїв - мудреців і праведників. Лулав - це лист фінікової пальми, а у фініка є смак, але немає запаху. Це євреї, що володіють мудрістю Тори, яка, на жаль, не відображається на доброті їхніх справ. Ѓадас (мирт) пахне, але не має смаку, так само як люди, які роблять безліч добрих справ, але поки що не обізнані в Торі. Ну а верба, що не має ні смаку, ні запаху, - люди, які поки що не знайомі з мудрістю Тори і поки що не виконують її закони. Але коли ми всі разом, то чесноти одних спокутують гріхи інших. Загалом, як співалося в одній пісні "Разом нас багато, нас не подолати".
УШПІЗІН
Слово "ушпізін" - арамейського походження. Так називають гостей, які всі дні свята Суккот відвідують шалаші. Тільки ось гості ці незвичайні. Це Авраѓам, Іцхак, Яаков, Йосеф, Моше, Аѓарон і Давид, які гостюють усі сім днів свята, у кожній суці, у всіх євреїв одразу.
Кожного дня хтось із них входить першим, а решта йдуть за ним. Наприклад, у перший день першим входить наш праотець Авраѓам, а за ним Іцхак, Яаков, Моше, Аѓарон, Йосеф і Давид. У другий день першим входить Іцхак, а за ним Авраам, Яаков, Моше, Аѓарон, Йосеф і Давид. А в сьомий день першим входить цар Давид, а за ним Авраам, Іцхак, Яаков, Моше, Аѓарон і Йосеф.
Існує звичай, сідаючи за стіл спершу запросити високих (тобто небесних) гостей, а потім уже сідати за стіл самим. Але, крім гостей небесних, у сукку слід запрошувати і земних гостей, із плоті та крові (бажано - небагатих людей), які розділять трапезу з господарями.
Наші мудреці кажуть, що людина, яка пригощає бідняка у своїй сукці, не наділяє його подарунками, а повертає те, що належить гостю. Чому? Тут працює той самий принцип, що й у випадку майсера (десятини) і цдаки, тож, як пишуть математики в тому разі, коли потрібно дві сторінки доказів - "з цього очевидно".
СІМХАТ БЕЙТ ЃА-ШОЕВА
Дні свята Суккот були єдиними днями на рік, коли на жертовник Храму до виливання вина додавався новий обряд - виливання води на жертовник.
Талмуд (трактат "Рош ѓа-Шана") так пояснює сенс узливання води поряд із узливанням вина: "Чому Тора наказала лити воду на жертовник у свято Суккот? Сказав Всевишній: "Лийте переді Мною воду у свято, щоб дощі цього року стали благословенними". Чому? Тому що "в це свято на Небесах виноситься вирок, скільки води буде послано на землю". У Суккот Всевишній вирішує всі питання, пов'язані з водою: скільки буде дощів, ураганів і цунамі, і тому в це свято євреї здійснювали виливання води на жертовник.
Заповідь "узливання вод" не згадується в Торі прямо - мудреці отримали її за традицією, що ведеться від Моше з гори Синай, де була дарована Тора. Однак і в Торі є непряма згадка про неї. Тільки розповідаючи про свято Суккот, Тора каже: "І хлібне приношення з його узливаннями". Про узливання тут ідеться у множині, тоді як про приношення - в однині, отже, мається на увазі, що на кожну жертву в ці дні мають припадати принаймні два узливання. І далі говориться: "І їхнє приношення з його узливаннями", хоча в усіх інших аналогічних місцях говориться інакше: "з його узливанням". Це - непряма згадка про водне узливання, прихована в Торі.
За часів Другого Храму узливання води в Суккот перетворилося на велике свято, яке отримало назву "свято водочерпання". Увечері всі євреї, які перебували в Єрусалимі, - чоловіки, жінки і навіть маленькі діти - приходили на Храмовий двір. Там усю ніч члени Санѓедріна - вчені та імениті люди - танцювали при світлі смолоскипів, і голосно вихваляли Всевишнього. Перед настанням ранку веселощі переривалися, коѓени сурмили в труби і спускалися до джерела Шілоах, яке було біля підніжжя Храмової гори, наповнювали водою золотий глечик, що вміщував три лога (приблизно 1 літр), і поверталися в Храм, де виливали цю воду на жертовник.
Робилося це так: на вершині жертовника стояли дві срібні чаші. Горлечко чаші, призначеної для вина, було дещо ширшим, ніж горлечко чаші, призначеної для води. Коѓен наливав три логи вина в одну чашу і три логи води - в іншу, брав у праву руку чашу з вином, а в ліву - чашу з водою і здійснював обидва виливи в південно-західному кутку жертовника. Вино і вода рівномірно витікали з обох чаш (хоча вино в'язкіше за воду, воно встигало витекти за той самий час із ширшого отвору). Обидві рідини стікали до основи жертовника і далі - в порожнину, що називалася шитин і йшла далеко в глиб землі. Через неї вода і вино виливалися в безодню. Так чинили протягом усіх семи днів свята Суккот. Це узливання і називалося "узливанням вод".
"Сказав раббі Йеѓошуа бен Хананія: "Усі дні, поки ми веселилися і раділи святу водочерпання, ми не змикали очей" (Талмуд, трактат "Сукка"). Там же йдеться: "Хто не бачив "свята водочерпання" - той не знав справжньої радості в житті".
До речі, саме від цього свята пішов звичай, за яким у синагогах жіноча половина розташовується вгорі, а чоловіча внизу. Талмуд розповідає, що наприкінці першого дня свята Суккот на зовнішньому подвір'ї Храму зводили спеціальну платформу: в особливі гнізда в стінах Храму вставляли металеві консолі, на які укладали дошки. Виходила довга галерея, що оточувала зовнішнє подвір'я з трьох боків: з півдня, сходу і півночі. На початку жінки перебували всередині, а чоловіки зовні. Потім постановили, щоб жінки сиділи на галереї зверху, а чоловіки стояли внизу на подвір'ї, бо навіть у такому святому місці, як Храм, велике скупчення народу призводило до надмірної наснаги, яка виникала між хлопцями та дівчатами, що спричинило необхідність розділити їх.
Виливання води на жертовник (на додаток до традиційного виливання вина) має і символічний сенс. Вино - втілення тонкощів, глибини і таємниці, а вода - втілення цілющої простоти, тобто вино, що виливається на жертовник, символізувало "сод" - таємний, містичний рівень Тори, а вода символізувала "пшат" - пряме, безпосереднє сприйняття Вчення і Заповідей.
З виливанням води на жертовник пов'язана і трагічна історія. Одна з течій іудаїзму - саддукеї (цадукім), які, на відміну від фарисеїв (прушім), визнавали тільки Письмову Тору і відкидали Усну (яка послужила основою Талмуду), - не визнавали звичаю виливання води на жертовник. Не визнавали не тільки тому, що його немає в Письмовій Торі, а й тому, що їм здавалося, що безпосереднє, пряме, простодушне розуміння Тори підходить тільки для простолюду, але аж ніяк не для сучасної елліністично освіченої людини (а саме такими були майже всі саддукеї). Серед саддукеїв були царі, зокрема цар Олександр Яннай. Одного разу, здійснюючи в дні Суккот церемонію узливання води (як нащадок братів Маккабі він мав повне право здійснювати жертвопринесення в Храмі. Інша справа, що він не мав права бути царем, але хто ж ризикне сказати таке в обличчя владиці?), він, на знак презирства до "простонародного" сприйняття Тори, вилив воду не на жертовник, а собі під ноги. У відповідь на це люди, які принесли для молитви до Храму арба ѓа-мінім, стали закидати царя етрогами, а цар, розсердившись, викликав свою найману гвардію, тож цього дня загинуло безліч людей.