13 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) – Бріт-міла Авраѓама.
Про всіх наступних нащадків шлюбу Авраѓама і Сари казатимуть "вступив у союз Авраѓама-авіну", але того дня якраз і був утворений той самий союз. 13 нісана виходець з Ур-Касдіма 99-річний Аврам за вказівкою Всевишнього обрізав крайню плоть собі та всім членам своєї сім'ї. Увійшовши таким чином у союз із Всевишнім (слово "брит" і означає "союз"), він отримав нове ім'я – Авраѓам ("батько безлічі народів).
Одночасно з батьком обрізання зробив і його 13-річний син від служниці Ѓагарі (Агарі) – Ішамаель (Ізмаїл). Наші мудреці кажуть, що нащадки Ішмаеля (араби) в нагороду за виконання заповіді обрізання отримали у тимчасове володіння святі місця (Ерец-Ісраль). Ну а народжений через рік у Сари і Араѓама син Іцхак (Ісаак) увійшов у союз імені свого батька на 8-й день, ставши першим, обрізаним у восьмиденному віці.
А через три дні до Авраѓама прийшли три гості.
13 нісана 3404 року (357 рік до н.е.) – Указ Амана про винищення євреїв.
На 12-му році правління царя Ахашвероша його прем'єр-міністр Аман зумів домогтися схвалення плану "остаточного вирішення єврейського питання". Різанину призначили на 13 адара, тобто через 11 місяців, і указ про це розіслали в усі 127 провінцій Перської імперії. На щастя зусиллями одного з керівників єврейської громади Мордехая і дружини Ахашвероша Естер задум Амана було зірвано, і в пам'ять про перемогу було засновано свято Пурім.
13 нісана 5335 року (24 березня 1575 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) творця "Шулхан аруха" раббі Йосефа бен Ефраїма Каро.
Раббі Йосеф народився 1488 року в Толедо, проте Іспанію він залишив у 4-річному віці: після вигнання євреїв з Іспанії сім'я переїхала в Португалію, а 1497 року, після нового вигнання, – у Туреччину, де раббі Йосеф прожив майже 40 років.
У 1536 році раббі Каро вирушив у Цфат. Тут він навчався в раббі Яакова Бейрава й отримав від нього сміху (атестація на звання рабина). Після від'їзду раббі Бейрава з Цфата раббі Каро став главою місцевих учених і одним із найшанованіших членів місцевого суду (бейс-діна) – на всіх постановах його ім'я наводилося першим. Раббі Йосеф очолив велику єшиву, в якій навчалося 200 учнів.
Найбільшої популярності серед праць раббі Йосефа набув "Шулхан арух", що став загальноприйнятим зводом законів ортодоксального єврейства, але він є спрощеною переробкою найзначнішої, з погляду єврейської науковості праці раббі Йосефа – "Бейт Йосеф" ("Дім Йосефа"). У своїх постановах сам раббі Йосеф завжди посилався саме на "Бейт Йосеф" і ніколи на "Шулхан арух".
Могила раббі Йосефа Каро збереглася донині на старому кладовищі Цфата.
13 нісана 5626 року (29 березня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) третього Любавицького ребе Цемах Цедека.
У 1860 році ребе Цемах-Цедек сильно захворів. Останні півроку йому було важко говорити і він відмовлявся приймати відвідувачів на особисту бесіду з матеріальних питань, кажучи, що не бачить тіло, але бачить лише світло душі, і тому не може відповідати на питання, пов'язані з матеріальним.
14 нісана 4895 року (30 березня 1135 року) – День народження раббі Моше бен Маймона (Рамбам, Маймонід).
Раббі Моше бен Маймон, також відомий під акронімом Рамбам (на Заході його частіше називають "Маймонід" – "син Маймона"), народився в іспанській Кордові у шляхетній та відомій сім'ї нащадків царя Давида й укладача Талмуду раббі Йеѓуди ѓа-Насі.
Першим його вчителем був батько, раббі Маймон, голова рабинського суду Кордови й один із найвидатніших законодавців свого часу. Коли Моше було 13 років, його сім'ї довелося тікати з Кордови – місто захопили ісламські-фанатики Альмохади і всім немусульманам загрожувала смерть. Сім років сім'я поневірялася Іспанією і нарешті осіла в місті Фес (Марокко). За цей час раббі Моше встиг написати кілька праць – коментарі до Талмуду, трактат про єврейський календар тощо, але 1165 року вони залишили Фес, що також належав Альмохадам, вирушивши в Ерец-Ісраель. День від'їзду з Феса, а також день, коли судно, на якому вони плили, врятувалося від бурі, нащадки Маймона відзначали сімейним постом, а день прибуття сім'ї в порт Акко став святом. Сім'я Маймоніда здійснила поїздку по Ерец-Ісраель, а потім відбула до Єгипту, де оселилася у Фостаті (Старий Каїр).
Молодший брат – Давид бен Маймон – торгував дорогоцінним камінням, і завдяки цьому раббі Моше міг виконувати обов'язки глави громади і займатися літературною діяльністю. Однак під час однієї з поїздок його корабель зазнав аварії, і Давид потонув (євреї, які живуть в Індії, запевняють, що не потонув, а врятувався і очолив громаду в Кочині), залишивши дружину і двох дітей. Сім'я була розорена і Рамбаму довелося шукати прожиток одразу для двох сімей. Він став лікарем і врешті-решт був призначений одним з особистих лікарів самого султана Салладіна (Салах-ад-Діна). Саме в ці роки, незважаючи на свою завантаженість, він написав книги "Мішне Тора" ("Повторення Закону") і "Море невухім" ("Наставник тих, хто вагається"). Також його перу належить безліч інших книг, зокрема "Сефер ѓа-міцвот" ("Книга заповідей"), де він систематизував усі 613 заповідей – 248 заповідей, що наказують, і 365 заповідей, що забороняють.
До кінця життя раббі Моше продовжував працювати як придворний лікар і глава єврейської громади, ведучи велике листування з громадами різних країн. Рамбам помер, оплакуваний у всіх частинах єврейського світу, а його останки перевезли в Ерец-Ісраель, у Тверію, і донині його могила залишається об'єктом паломництва.
До 750-річчя Рамбама в Ізраїлі було засновано кібуц Яд-Маймонід.
15 нісана 1 року – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Ѓевеля, убитого своїм братом Каїном.
15 нісана 2018 року (1743 рік до н.е.) – Укладення "Союзу між двох розсічених частин".
Цього дня Всевишній уклав із нашим праотцем Авраѓамом (тоді ще просто Аврамом) союз, зобов'язавшись навіки дарувати євреям Ерец-Ісраель, хоча перед цим їм належало пройти випробування вигнанням і переслідуваннями. На підтвердження сказаного Всевишній велів Авраѓаму розсікти тушу жертовної тварини на дві частини і пройшовся між ними у вигляді вогню.
15 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) – Ангели в гостях у Авраѓама.
На третій день після обрізання Авраама відвідали три подорожні, точніше три ангели в образі подорожніх. Кожен з ангелів мав своє чітко визначене завдання-місію. Ангел Рефоель мав допомогти Аврааму якнайшвидше одужати після операції, ангел Міхаель мав повідомити Авраама і Сару, що рівно за рік у них народиться син, а ангел Габріель мав піти до Сдома і знищити нечестиве місто.
Між іншим, цей епізод – єдине місце в Торі, де на єврейському столі з'являються одночасно молочні та м'ясні страви (але це було до дарування Тори та появи законів кашруту. Також це єдине місце в Торі та книгах пророків, де сказано, що ангели їдять або, принаймні, людині може здатися, що вони їдять.
15 нісана 2049 року (1712 рік до н.е.) – День народження нашого праотця Іцхака (Іцхак бен Авраѓам).
Іцхак народився року, коли його батькові Авраѓаму було 100 років, а його матері Сарі – 90. Саме з цим і пов'язане його ім'я (від слова "цхак" – "сміх": почувши, що вона має народити, Сара засміялася).
Іцхак став першим євреєм, кого обрізали у віці восьми днів.
15 нісана 2113 року (1738 рік до н.е.) – Битва Авраѓама з чотирма царями.
Після того, як племінник Авраѓама Лот був полонений військами чотирьох царів, які билися проти армій п'яти царів (владики міст-держав Сдома, Аморри, Адми, Цвоїма і Цоара), дядько з невеликою групою учнів (318 осіб) вирушив на допомогу племінникові.
15 нісана 2205 року (1555 рік до н.е.) – Яаков бореться з ангелом.
Повертаючись з Арам-Наѓараїма, де він прожив понад 20 років, Яаков заночував поблизу Пнуеля і "боровся Хтось із ним до появи зорі", не зміг здолати Яакова, але пошкодив йому стегно. На світанку Невідомий благословив його і нарік Ісраелем (Ізраїлем) – буквально `бореться з Богом` (Брейшит 32:25-33). На згадку про цю подію ми носимо ім'я Ісраель і не вживаємо в їжу суху жилу "гід ѓа-наше" зі стегнового суглоба.
15 нісана 2197 року (1565 рік до н.е.) – День народження Єѓуди бен Яакова-авіну.
15 нісана 2315 року (1445 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Йеѓуди бен Яакова-авіну.
Четвертий син нашого праотця (на івриті – "авіну") Яакова і нашої праматері Леї отримав ім'я Єѓуда і став засновником коліна Єѓуди, що дало ім'я всьому народові (іудеї). Нині майже всі євреї (за винятком коѓєнів і левитів – нащадків коліна Леві) є нащадками колін Йеѓуди
Нащадком Єѓуди був цар Давид і, відповідно, Мошіах, також походитиме з коліна Єѓуди.
15 нісана 2447 року (1314 рік до н.е.) – Моше бачить неопалиму купину.
Рівно за рік до Виходу Моше, який випасав стада свого тестя Ітро, виявляє біля підніжжя гори Синай дивовижну річ – кущ, який горить і не згорає. Заінтригований Моше підходить ближче і тоді Всевишній звертається до нього з палаючого куща, наказуючи вирушити до Єгипту, щоб визволити його народ з єгипетського рабства.
15 нісана 2448 року (1313 рік до н.е.) – Вихід євреїв з Єгипту.
Рівно опівночі 15 нісана, через 210 років від моменту поселення Яакова в Єгипті та 430 років по тому після укладення "Союзу між двома розсіченими частинами", Всевишній вразив єгиптян останньою, десятою стратою – смертю первістків. Смерті зуміли уникнути лише ті первістки, у сім'ях яких того вечора відбувся перший в історії "седер", коли жертовне ягня було зарізане і з'їдене. А його кров, нанесена на одвірок вхідних дверей, відмітила єврейські будинки, жителі яких підкорилися Всевишньому (за деякими даними таких було не більш як третина від кількості всіх євреїв).
Ця страта зламала фараона (єдиного неєврейського первістка, залишеного в живих як повчання для інших), і він благав євреїв скоріше покинути його країну.
15 нісана 3389 року (371 рік до н.е.) – Пророк Даніель у ямі з левами.
У книзі пророка Даніеля розповідається, як Даніеля оббрехали і за наказом царя Дарія кинули на поталу левам, які, однак, не зачепили його. Побачивши це, Дарій наказав кинути левам наклепників з їхніми сім'ями і проголосив Б-га Даніеля "живим Б-гом".
16 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) – Знищення міст Сдома й Аморри.
Розташовані в Сдомській долині міста Сдом (Содом), Аморра (Гоморра), Цвоім, Адма і Цоар славилися неналежною поведінкою жителів. В один із моментів чаша терпіння всевишнього переповнилася і... долю міст було вирішено. Авраѓаму вдалося вмовити всевишнього пощадити міста, якщо там знайдеться хоча б 10 праведників, однак їх не знайшлося і врятуватися вдалося лише племінникові Авраѓама Лоту, його дружині та двом дочкам. Дружина Лота порушила наказ Б-га "Не озиратися" і перетворилася на соляний стовп. Сдом Аморра, Адма і Цвоім були повністю знищені вогнем з небес, а ось будівля Цоара вціліла, хоча її нечестиві жителі також були знищені.
Тепер на місці колись квітучої долини розташовується Мертве море.
16 нісана 2196 року (1566 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Леві бен Яакова-авіну
Леві – третій сином нашого праотця Яакова і праматері Леї був родоначальником покоління Леві. Він наймолодший із людей, згадуваних у Торі як "іш", "чоловік" – на той момент йому було 13 років і саме це визначило вік єврейського повноліття (бар-міцва).
З коліна Леві походять Моше, Мірьям і Аѓарон. Нині коліно Леві – одне з двох (поряд із коліном Йеѓуди) вцілілих колін Ізраїлевих. Вказівка на походження від левитів збереглася в таких єврейських прізвищах, як Леві, Ѓалеві, Левін, Левінзон, Левінський, Левітан, Левітас, Левітін, Левицький тощо. Левитського походження здебільшого і носії прізвищ Гурвич, Гуревич, Хорвіц, Ландау, Сегал і Епштейн.
Повна відсутність левітів відзначається серед гірських євреїв, Бней-Ісраель (Індія) і фалаша (Ефіопія), а також у єврейській громаді острова Джерба (Туніс); дуже мало їх серед грузинських євреїв і курдських євреїв Іраку.
16 нісана 2488 року (1273 до н.е.) – Закінчилося випадання мана (манни небесної)
За шість днів після вступу євреїв під керівництвом Йеѓошуа бін-Нуна в Ерец-Ісраель закінчилося постачання їхньої "небесної їжі" – ману, що супроводжував єврейський народ усі роки перебування в пустелі.
16 нісана 3404 року (357 рік до н.е.) – Естер відкриває своє походження Ахашверошу.
На третій день посту, оголошеного Мордехаєм після видання Аманом указу цариця Естер постала перед Ахашверошем. Це кричуще порушення палацового етикету могло привести її на плаху, але цар не розсердився на дружину, а навпаки прийняв її запрошення на "маленьку сімейну вечерю зі свічками і друзями – дядьком Мордехаєм і прем'єр-міністром Аманом". Під час вечері Естер і розповіла чоловікові про те, звідки вона походить і чим її народу загрожує указ лиходія Амана.
17 нісана 3404 року (357 року до н.е.) – Повішення Амана.
Під час вечері "в інтимній обстановці", яку цариця Естер влаштувала для царя Ахашвероша і прем'єр-міністра Амана, вона відкрила цареві своє походження і пояснила, який лиходій задумав Аман. Коли царський євнух Харвона згадав про 25-метрову шибеницю, яку Аман приготував для Мордехая, цар розпорядився повісити на ній самого Амана, тим самим відкривши євреям шлях до порятунку.
18 нісана 5638 року (21 квітня 1878) – День народження раббі Леві-Іцхака Шнеєрсона, батька нинішнього Ребе.
Раббі Леві-Іцхак народився в містечку Подобрянці, неподалік від Гомеля. Його батьками були мудрець і праведник раббі Борух-Шнеур і праведна жінка – ребецн Зельда-Рахель. Ребецн Зельда була донькою раббі Залмана Хейкіна і була у родинних стосунках із третім і п'ятим Любавицькими Ребе – Ребе Цемах-Цедеком і Ребе Рашабом. Своє ім'я малюк отримав на честь дідуся по батьківській лінії – раббі Леві-Іцхака.
Раббі Леві-Іцхак вирізнявся незвичайними здібностями і чудовою пам'яттю, зокрема він знав напам'ять весь Талмуд.
18 нісана 5662 року (25 квітня 1902 року) – Введення Менахема-Мендела Шнеєрсона (нинішній Ребе, а тоді – восьмиденний малюк) у союз Авраѓама-авіну.
Цього дня його батькові, Леві-Іцхаку, виповнилося 24 роки. Трапезу з нагоди виконання заповіді було влаштовано на другий день будніх днів свята (дні холь ѓа-моед) у домі дідуся – головного миколаївського рабина, мудреця і праведника, рабина Меїра-Шломо Яновського. В урочистостях також взяв участь і другий дідусь, раббі Борух-Шнеур.