27 нісана 5626 року (12 квітня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Мордегая, сина рабі Йосефа-Іцхака з Овруча і онука рабі Менахема-Мендела (Ребе Цемах-Цедека).
Раббі Шнеур-Залман-Мордехай був братом ребецн Стерни-Сари, дружини п'ятого Любавицького Ребе – раббі Шолома-Дов-Бера (Ребе Рашаб). Раббі Шнеур-Залман-Мордехай вирізнявся незвичайними здібностями і вже у віці 17 років став рабином Житомира. На жаль, він помер зовсім молодим, ще за життя батька. Сталося це за два тижні після того, як пішов із життя його дідусь – ребе Цемах-Цедек (13 нісана 1826 року).
27 нісана 5703 року (2 травня 1943 року) – Повстання у Варшавському гетто.
Влітку 1942 року понад 300 тисяч євреїв було відправлено з Варшави до табору смерті Треблінка. Коли звістка про те, що відбувається в концтаборі, досягла гетто, серед євреїв, що залишилися, почали формуватися загони Опору. 14 нісана (19 квітня), коли німецькі війська почали операцію з остаточної ліквідації гетто (на цей час із 450 тисяч у ньому залишалося 35 тисяч мешканців), розпочалося повстання, що стало найбільшим збройним виступом проти німецьких військ в окупованій Європі (крім Югославії).
Німці були відкинуті і зазнали важких втрат, після чого стали систематично спалювати будинки гетто, ретельно уникаючи вуличних боїв. Єврейські бойові групи вели активну боротьбу до 8 травня 1943 року, коли німцям вдалося захопити штаб-квартиру Єврейської бойової організації, але кілька груп повстанців продовжували збройний опір аж до червня 1943 року, та й упродовж наступних кількох місяців німці виловлювали останніх євреїв, що ховалися в руїнах.
19 квітня 1948 року, у п'яту річницю повстання, у Варшаві на площі імені Героїв гетто було відкрито монумент бійцям гетто. День 27 нісана відзначається в Ізраїлі як День Катастрофи і Героїзму європейського єврейства.
27 нісана 5744 року (29 квітня 1984 року) – З ініціативи Ребе розпочинаються щоденні уроки за книгою "Мішне Тора" Рамбама (раббі Моше бен Маймона).
Ось що говорив із цього приводу Ребе: "Багаторазово йшлося про старання об'єднати всіх синів Ізраїлю, чим наближається Визволення (оскільки причиною Вигнання є протилежність ідеї любові між євреями). Один зі шляхів до цього, – коли всі сини Ізраїлю об'єднуються вивченням однієї ідеї в Торі, завдяки чому об'єднуються всі, хто вивчає, "єдністю дивовижною, подібної до якої єдності нема...".
Для цього слід встановити щоденний урок за книгою "Мішне Тора" Рамбама, оскільки ця книга "збирає в собі всю Усну Тору цілком". Щодо обсягу щоденного уроку варто встановити, щоб вивчали щодня по три розділи книги. А ті, хто з якоїсь причини не здатен вивчати три розділи щодня, – нехай вчить принаймні один розділ на день, таким чином, щоб закінчити вивчення всієї книги за три роки.
Для того, щоб об'єднати цим вивченням увесь Ізраїль "від хлопчика до старого, малих дітей і жінок", – слід, щоб також жінки й діти долучилися до цього, завдяки тому, що протягом року вивчатимуть 613 заповідей Тори, у тому вигляді, у якому про них ідеться] в книзі Рамбама "Сефер Міцвот".
28 нісана 2488 року (1273 рік до н.е.) – Завоювання Єрихона.
Першим містом Ерец-Ісраель, яке впало перед євреями, був Єрихон – потужна фортеця. Протягом семи днів євреї обходили навколо міських мурів із Ковчегом Заповіту, а потім коѓени затрубили в шофар, народ закричав, і від цього крику та звуків шофара завалилися стіни міста.
28 нісана 5751 року (11 квітня 1991 року) – Звернення Ребе.
Цього вечора Ребе виступив із промовою перед хасидами, в якій говорив про Визволення і прихід Мошиаха. Зокрема він сказав:
"...у зв'язку з тією увагою, яку в ці дні приділяють Визволенню, неминуче запитання: "Чому ж, незважаючи на всі ці знамення, Мошіах досі не прийшов?" Пояснити це неможливо.
Незрозуміло й інше: чому щоразу, коли десять (і в багато разів більше, ніж десять) євреїв збираються разом у дні, коли могло б прийти Визволення, вони не нарікають і не висловлюють своє обурення з такою силою, яка змусила б Мошиаха прийти негайно? Невже вони можуть змиритися з тим, що Мошиах, визволи Б г, можливо, не прийде ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.
На жаль, євреї вигукують: "Ад матай?" (доки нам залишатися у вигнанні?) тільки тому, що їм так веліли. Якби цими словами вони висловлювали і своє справжнє бажання, і вимогу, то Мошиах напевно вже прийшов би.
Що ще можу я зробити, щоб спонукати весь єврейський народ на повний голос вимагати Визволення і в такий спосіб справді наблизити прихід Мошиаха? Усе, що було зроблено досі, не привело до реальних результатів, бо ми, як і раніше, у вигнанні. Ба більше, ми перебуваємо ще й у внутрішньому вигнанні щодо нашого служіння Б гу!
Мені залишилося тільки одне – передати це завдання у ваші руки. Відтепер ви повинні зробити все можливе, щоб Мошиах прийшов сьогодні ж, зараз же! <...> Я зробив усе, що міг! Відтепер ви повинні зробити все, що у ваших силах".
29 нісана 5380 року (2 травня 1620 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Хаїма бен Йосефа Віталя.
Один із найвидатніших каббалістів усіх часів народився в місті Цфат. Навчався каббали у великого каббаліста раббі Моше Кордоверо, а потім став найближчим учнем великого каббаліста раббі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), який стверджував, що його учень має частинки душі раббі Аківи та царя Хізкіяґу, а також великого мудреця епохи Талмуда раббі Меїра Баал ѓа-Нес (раббі Меїр-Чудотворець).
Арізаль викладав своє вчення усно і саме раббі Хаїм записав його у вигляді збірки "Ец ѓа-хаїм" ("Древо життя") – за оцінкою вчителя, саме його сприйняття було найадекватнішим. І лише йому Арізаль передав свої великі знання практичної каббали. Після відходу Арізаля з цього світу раббі Хаїм очолив цфатських каббалістів і його зв'язок з учителем не перервався. Арізаль протягом 20 років майже щоночі приходив до учня уві сні, навчаючи його найпотаємніших таємниць Тори. Потім він являвся йому раз на місяць, потім раз на три місяці.
За бажанням раббі Хаїма майже всі його рукописи було поховано разом із ним у місті Дамаск (Сирія), проте за рік каббалісти раббі Авраѓам Азулай і Яаков Цемах під час каббалістичних медитацій дістали від нього дозвіл розкрити його могилу і забрати рукописи.
1 іяра 2449 року (1272 р. до н.е.) – з волі Всевишнього Моше, Аѓарон і дванадцять голів колін перерахували єврейський народ, до того ж кожного єврея віднесли до певного роду та сімейства. На той момент усі до єдиного євреї точно знали свій родовід аж до своїх предків – синів праотця Яакова. Цього ж дня в Маре сталося диво з гіркою водою. Всевишній показав Моше-рабейну (Мойсею) дерево і наказав кинути його в гірку воду і вода стала солодкою.
1 іяра 2928 року (832 р. до н.е.) – цар Шломо (Соломон) почав будувати перший Єрусалимський Храм.
1 іяра керівники єврейського народу, які повернулися з вавилонського вигнання, розпочали відновлення Єрусалимського Храму.
2 іяра 5548 року (9 травня 1788 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Менахема-Мендела з Вітебська.
Раббі Менахем-Мендл був улюбленим учнем Межеричського Магіда (раббі Дов-Бер) – учня засновника хасидизму раббі Баал Шем-Това і єдиним учнем Магіда, якому довелося зустрітися з Баал-Шемом. Менахем-Мендлу на той час було одинадцять років, він уже здобув славу блискучого талмудиста і сам раббі Дов-Бер представив його Бешту. Баал-Шем, оточений своїми послідовниками, пильно глянув на хлопчика і почав розповідати йому історію. Дехто з присутніх її одразу ж забув, а від інших вислизнув її сокровенний сенс, і тільки маленький Менахем-Мендл, запам'ятав притчу у всіх подробицях і зрозумів її значення, тому що це була історія його життя від першого до останнього дня. Почесті, труди, хвороби, розчарування, радощі, прикрощі, прощання до Святої Землі – все було там. Згодом, щоразу, коли його здоров'я турбувало друзів, він вмовляв їх: "Не хвилюйтеся, на мене ще чекає половина або чверть шляху".
Лідером хасидів він став таким чином: Магід, приймаючи депутацію своїх прихильників із Вітебська, передав їм пояс і посох. І те, й інше належало вручити якомусь раббі Менахем-Мендлу, що жив у їхньому місті. Повернувшись додому, мандрівники почали шукати цього щасливчика, але марно – у Вітебську не було раббі Менахем-Мендла. Вони старалися настільки, що запитували навіть перехожих, і, нарешті, якась обірвана жінка сказала їм: "Я знаю тільки одного Менахем-Мендла – мого власного зятя". Стрімголов кинулися вони до неї додому, і, не кажучи ні слова, вручили йому пояс Магіда. Менахем-Мендл прийняв їх, і тієї самої миті відвідувачі побачили, що він став іншою людиною (Прим. Взагалі-то раббі Менахем-Мендл був зятем одного з мінських багатіїв, і той навіть збирався будувати для нього синагогу та єшиву, яку той міг би очолити, але обурені його хасидськими звичками, мінські міснагдіми домоглися його вигнання. Тож він цілком міг бути обірваним, але навряд чи у вигнання пішла і його теща).
Цю чуйну стриману людину любили і люди вищого суспільства, і мешканці міських околиць. У своєму заповіті Магід призначив раббі Менахема-Мендела своїм спадкоємцем, який мав очолити рух після його сина. Усі листи, написані учнями Магіда, раббі Менахем-Мендель підписував першим...
1777 року раббі Менахем-Мендл разом з Алтер ребе їздив у Вільно, для того, щоб переговорити з головним противником хасидизму Віленським гаоном, але на жаль, ця місія закінчилася невдачею. Того ж року раббі Менахем-Мендель ухвалює рішення переїхати з групою хасидів у Країну Ізраїлю і навесні на чолі групи з 300 хасидів прибуває в Ерец-Ісраель. Спочатку вони оселилися в Цфаті, але турки й араби переслідували їх доти, доки вони не залишили місто і не переїхали в Тверію.
Труднощі тогочасного життя на Святій Землі далися взнаки і за 10 років раббі Менахем-Мендл із Вітебська покинув цей світ. Перед самою смертю учні запитали його, поруч із ким він хоче бути похований, адже багато хто хоче бути похованим біля праведників. Раббі з подивом їм відповів: "Що за дивне запитання? Мені буде добре лежати поруч із кожним євреєм. Дай Боже, щоб жоден єврей не соромився мене, так само як я не соромлюся жодного єврея".
2 іяра 5594 року (4 травня 1834 року) – День народження четвертого Любавицького ребе раббі Шмуеля (ребе Маѓараш).
Після великої пожежі в Любавичах третій Любавицький ребе – ребе Цемах-Цедек – вирішив придбати ділянку землі та побудувати на ній великий будинок, що включав би в себе також і єшиву. З поваги до Ребе градоначальник безкоштовно видав йому з власного лісу все необхідне для будівництва.
Ребе хотів влаштувати новосілля у свято Швуес, проте ребецн побажала, щоб пологи відбувалися в новому будинку, і, коли почалися перейми, вирушила туди. Коли ребе Цемах-Цедеку повідомили про це, він поспішив у новий дім, зайшов у кімнату і стояв там, повернувшись обличчям до стіни, весь час пологів.
І ще про ребе Маѓараша. У дитинстві-отроцтві він всерйоз захоплювався різьбленням по дереву, і в Любавичах було два "ритуальні" свічники його роботи: триколірний тринадцятиствольний, з 613 частин – його ставили в залі єшиви на Песах, і чотириствольний, з яким проводжали Ребе до дому в ніч Сімхас-Тори.
2 іяра 5702 року (19 квітня 1942 року) – Розпочато написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Мошиаха.
У день свята Симхат-Тора 5702 року Шостий Любавичний Ребе, раббі Йосеф-Іцак, проголосив написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Мошиаха. Було оголошено, що написання його розпочнеться 20 числа місяця хешван 5702 року, проте з різних причин початок написання сувою Тори було відкладено, і йому судилося відбутися 2 іяра.
Усі витрати, пов'язані з написанням сувою Тори, фінансувалися з особистого рахунку Ребе, а всі благодійні пожертви, зроблені на користь написання сувою Тори, Ребе переказав у касу Центру з питань виховання.
Написання сувою Тори було розпочато 5702 року (1942), проте його завершення затягнулося на довгі роки – до 5730 року (1970).
3 іяра приблизно 3600-3700 року (I-II століття до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Хоні (Йоханана) ѓа-Меагеля.
У Талмуді в трактаті Тааніт розповідається: "В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу не було вже три роки. Звернулися до раббі Хоні (Йоханана). Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину його і сказав: "Владико Світу! Твої діти звернулися до мене і я присягаюся Твоїм ім'ям, що не зрушу з місця, поки ти не зглянешся над своїми дітьми". Капнуло кілька крапель. Раббі Хоні сказав: "Владико світу! Я прошу, щоб дощ був сильнішим". Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости в потоп, але раббі Хоні сказав: "Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням". І тоді пішов звичайний дощ, а раббі Хоні прозвали ѓа-Меагель ("той, що окреслює коло")".
Йосип Флавій розповідає, що один з останніх спадкоємців Хашмонеїв династії, Арістобул II, воюючи з братом Гірканом II, який заперечував його права на престол, взяв в облогу Храмову гору. Обложені прихильники Гіркана звернулися до раббі Хоні, який перебував тоді в Храмі, з проханням проклясти ненависного їм Арістобула, проте раббі Хоні відмовився проклинати Арістобула, а попросив Всевишнього не приймати молитви обох ворогуючих сторін. Розгнівані прихильники Гіркана забили раббі Хоні камінням.
Онуки раббі Хоні – Абба Хілкія і Ханаан ѓа-Нехба – також користувалися народною любов'ю і були відомі своєю здатністю викликати дощ.
3 іяра 5703 року (8 травня 1943 року) – під час повстання у Варшавському гетто загинув один із керівників повстання Мордехай Анілевич. З 1948 року цей день було проголошено Днем пам'яті бійців підпільних організацій і полеглих солдатів.