ПЕЙСАХ ШЕНІ
14-й день місяця іяр називається "Другим Песахом" (Пейсах шені), бо за часів існування Храму цього дня приносили великодню жертву ті, хто не могли принести її вчасно, тому що 14-го нісана перебували в стані ритуальної нечистоти або не могли вчасно прибути до Єрусалима. "Другим Песахом", ця дата названа тому, що іяр, є другим місяцем року. У Єрусалимському Талмуді цей день названий інакше - "Малим Песахом" (Песах катан).
На другий рік після Виходу з Єгипту, коли євреї справляли свій перший Песах у пустелі, ті з них, хто були ритуально нечистими через доторк до людського трупа (зокрема Мішаель і Ельцафан, що несли тіло Йосефа) та не могли принести вчасно пасхальну жертву, прийшли до Моше й Аѓарона і сказали: "За що ж ми будемо позбавлені того, щоб принести жертву Господа в призначену для неї пору серед синів Ізраїлю?" Хоча ми знаємо, що не будемо покарані за невиконання заповіді, оскільки не мали змоги її виконати, чому ми позбавляємося великої нагороди за її виконання?".
"І Г-сподь говорив Моше так: "Говори синам Ізраїлю так: усякий, хто буде нечистим через покійного, або він буде в далекій дорозі, з вас або нащадків ваших, то і він повинен здійснити песах Г-спода (тобто принести йому пасхальну жертву). У другий місяць, у чотирнадцятий день, у сутінки нехай справляють його, з мацою і марором нехай їдять його".
День Пейсах шені не є святковим або напівсвятковим днем, однак оскільки за часів Храму це був радісний день для всіх тих, хто виконував у нього заповідь про великодню жертву, ми продовжуємо виокремлювати його й сьогодні, не читаючи цього дня покаянну молитву "Таханун".
Заведено їсти цього дня мацу, що залишилася від свята Песах, на згадку про пасхальну жертву, яку з'їдали разом із мацою. Хліб та інший хомець при цьому знищувати не потрібно і їсти його теж можна.
Цього року Пейсах шени припаде на середу, 22 травня (10 нісана).
ЛАГ БО-ОЙМЕР
"Лаг" - це дві єврейські літери "ламед" і "гімель", чия гіматрія становить 33, тобто Лаг бо-Оймер просто-напросто 33-й день рахунку омера. Свято відзначають на згадку про закінчення цього дня епідемії, що забрала життя 24 000 учнів раббі Аківи.
Але чим таке важливе для нас це закінчення епідемії, що його відзначають як свято? Судіть самі:
а) раббі Аківа був найбільшим законодавцем, главою покоління, а отже, його учні були людьми, що становили інтелектуальну еліту народу;
б) у ті роки знання передавали від учителя до учня в усній формі, ба більше, Усну Тору було заборонено записувати;
в) крім епідемії, в Ерец-Ісраель лютували і римляни, які знищували всіх, хто не бажав відступати від релігії батьків і навчав їй інших;
г) п'ятеро вцілілих учнів раббі Аківи написали перші книжки з Каббали і поклали початок запису Талмуда (це та сама Усна Тора, яку вирішено було таки-так записати, оскільки виникла реальна небезпека її знищення і забуття);
З огляду на все вищевикладене стає зрозумілою наша скорбота за загиблими і радість з приводу закінчення епідемії.
Другий привід для радості - відхід цього дня з нашого світу видатного каббаліста раббі Шимона бар Йохая (до речі, одного з п'яти вцілілих учнів раббі Аківи). Раббі Шимон написав книгу "Зоѓар" - першу і головну працю з Каббали і взагалі користувався (та й користується зараз) величезним авторитетом у нашому народі.
З боку радість у день смерті такого а гройсе праведника виглядає трохи недоречною, але таким було його бажання. У день свого відходу з цього світу, раббі Шимон зібрав учнів і оголосив, що сьогодні він йде з життя. Але оскільки саме сьогодні він досяг найвищої сходинки у своєму навчанні й пізнанні світу (а прожив він 120 років і осягнув ой як багато), то він, раббі Шимон, наказує учням щорічно цього дня влаштовувати урочистості й запалювати багаття. Тож, радіючи в цей день, ми всього лише виконуємо прохання дуже хорошої людини і радіємо її успіхам у праці та навчанні.
В Ізраїлі заведено вирушати на гору Мерон (поруч із Цфатом), де похований раббі Шимон бар-Йохай, і запалювати там величезні багаття, а також співати-танцювати-і веселитися в міру свого здоров'я. Ті, хто не їде на гору Мерон, запалюють багаття в іншому місці (аби пожежники не були проти) і теж радіють. Також існує традиція влаштовувати в ці дні святкові дитячі паради (за ініціативою Ребе в них брали участь діти з організації "Цівос ѓа-Шем") і проводити серед дітей змагання зі стрільби з лука, в пам'ять про війни, що вирували в ті роки, з римлянами.
В Одесі багато євреїв вранці 33-го дня вирушали на природу (у зв'язку з відсутністю гір - зазвичай ближче до берега моря), де розпалювали багаття і веселилися-веселилися-веселилися (печена картопля, "вогненна вода" для тих, хто не за кермом і т.д. і т.п.). Однак цього року, через війну, все буде трошки по-іншому.