РОШ ЃА-ШАНА
Місяць тишрей – найсвятковіший у році – на нього припадають свята Рош ѓа-Шана, Йом Кіпур, Суккот, Шміні Ацерет і Симхат Тора. Ми, за словами мудреців, немов перебуваємо на ярмарку, і весь наступний рік нам належить розпаковувати вузли і валізи, набиті «подарунками з ярмарку» – скарбами, накопиченими в дні свят. У Рош ѓа-Шана запасаються євреї Б-гобоязливістю, в Йом-Кіпур – умінням прощати ближньому і суворо питати з себе, в Суккот – любов'ю і веселощами на цілий рік.
Назва «Рош ѓа-Шана» перекладається з івриту як «голова року», і як сказано в Талмуді: «Перше тишрея – це Новий рік у тому, що стосується відліку шміти (сьомого року), йовеля (п'ятдесятого року), віку саджанців і овочів».
Цікава закономірність – перший день Рош ѓа-Шана завжди припадає на один із чотирьох днів тижня: понеділок, вівторок, четвер або суботу і ніколи не припадає на неділю, середу або п'ятницю. Цьому правилу дали позначення: «Немає початку в “АДУ”, що означає – перший день Рош ѓа-Шана не припадає на дні тижня: алеф (перший), далет (четвертий) і вав (шостий), рахуючи від суботи.
Рош ѓа-Шана завжди і скрізь святкується два дні, першого і другого тишрей. Взагалі-то в Торі сказано, що святкувати його слід тільки першого числа місяця тишрей, але дводенне святкування було встановлено ще першими пророками. Пояснюється це тим, що за єврейським законом початок кожного нового місяця оголошується за рішенням суду, ухваленим на основі свідчень свідків, які бачили молодий місяць. І якщо в тридцятий день місяця елул до суду, що знаходиться в Храмі, приходили свідки, то цей день оголошували першим днем місяця тишрей. А якщо вони не приходили, то цей день був 30 елула, а наступний день ставав 1 тишрей. Але святковий день у будь-якому разі доводилося починати ввечері після закінчення двадцять дев'ятого числа місяця елул, бо була ймовірність того, що вранці до суду прийдуть свідки, і день, який розпочався, буде оголошено святковим.
Якщо свідки приходили, то цей день дійсно оголошували святковим, а наступний – буденним, але якщо свідки не приходили, то наступний день оголошували святковим, а попередній заднім числом оголошували буденним.
І ось, для того, щоб святість першого дня, спочатку ще не достовірно святкового, не порушувалася, пророки постановили завжди святкувати Рош ѓа-Шана протягом двох днів.
Але Рош ѓа-Шана – це не просто нова точка відліку і старт нового календарного сезону. Це ще й День Суду над усіма мешканцями Всесвіту. Цього дня визначається, що станеться з людиною протягом наступного року. Єврейські мудреці говорили: «Три книги відкриває Всевишній у Рош ѓа-Шана: одну для лиходіїв, іншу для праведників і третю для звичайних людей. Праведникам негайно підписують і скріплюють печаткою рішення про продовження життя, лиходіям – смертний вирок, а справи всіх інших людей відкладають до Йом Кіпура. Тих, хто розкаявся, чекає життя, тих, хто не розкаявся, – смерть». Зверніть увагу – на суді, що відбувається в Рош ѓа-Шана, не визначають місце людини в майбутньому світі: чи потрапить вона до раю (Ган-Еден), чи в пекло (Гейѓіном). У Рош ѓа-Шана вирішується доля людини в цьому світі й на цей рік!
І два останні зауваження:
1. Першої ночі Рош ѓа-Шана (цього року ввечері 2 жовтня) після завершення вечірньої молитви всі благословляють одне одного: «Бажаю тобі, щоб Всевишній записав у Книгу Життя, що в тебе буде щасливий рік, і скріпив цей запис печаткою!» або те ж саме, але на івриті й значно коротше – «Лешана това тікатев ветехатем!»
Наступного ранку після денної молитви це побажання вже не вимовляють – вироки праведникам уже підписано, і виходить, що того, кому ми це бажаємо, ми справжнім праведником не вважаємо. А думати погано про інших людей, та ще й у день суду – не найкращий спосіб заслужити гарний запис у Книзі Життя.
2. Прийнято не спати вдень у Рош ѓа-Шана. Сказано в Єрусалимському Талмуді: «Той, хто спав у Рош ѓа-Шана, проспав свою удачу». Лише тому, у кого болить голова, так що йому важко буде молитися в другій половині дня, дозволений короткий сон після полудня.
І зауваження третє, бонусне. Цією короткою інформацією сенс, звичаї та закони свята не обмежуються.
РОШ ЃА-ШАНА: З ЧИМ ЦЕ ЇДЯТЬ?
У Рош ѓа-Шана (зрештою, як і в усі інші свята) в єврейському домі влаштовується святкова трапеза. На святковому «ро-ашоном» столі має бути солодка хала і мед, причому кідуш – освячення свята і трапези, починається не як зазвичай хлібом із сіллю, а хлібом із медом. Одразу ж після кідуша промовляють благословення на плоди і їдять яблука (їх бажано порізати на часточки, щоб було зручно занурювати в мед). Яблука вмочують у меді, так само, як хліб, а з'ївши яблуко, кажуть: «Нехай буде воля Твоя, Боже отців наших, щоб дати нам добрий і солодкий рік» («Іѓйі роцойн мілфонехо шетхадейш олейну шоно тойво у месуко»).
Зазвичай цього дня на столі (як і в усі свята і суботи) буває риба, суп, гаряче, десерт, але водночас у Рош-ѓа-Шана заведено їсти підсолоджену їжу. Також цього дня їдять страви, приготовані з плодів, назва яких на івриті або на мові, прийнятій у цій місцевості, асоціюється з удачею і щастям у році, що минає. У нашому випадку це, як правило, риб'яча голова, щоб ми наступного року були в голові, а не в хвості того, що відбувається, гранат (щоб ми були наповнені заповідями, як гранат зернятами), морква (на ідиш вона називається «мерн», співзвучно з дієсловом «розмножуватися, збільшуватися», тобто щоб нас було більше). Моркву ріжуть впоперек, на кружечки, що нагадують монети, щоб у нас було побільше цих самих «кружечків», а також роблять цимес – страву із солодкої моркви (на івриті морква – «гезер», співзвучна з «гзар дін» (постанова суду). Моркву готують солодкою, на знак нашої віри в те, що рішення суду про нас буде добрим.
В інших країнах їдять:
буряк («селек» на івриті, співзвучно з «силки» (прибирати): «Нехай заберуться наші вороги"),
цибулю-порей («креша» або «хацир», співзвучно з «карти» (припиняти): «Нехай будуть припинені наші вороги» (це стосується також і злих духів, які переслідують грішників),
стручки зеленої квасолі («шуїт», співзвучно з «рувія» (множити): «Нехай примножаться наші заслуги"),
гарбуз («длаат», співзвучно з «кара» (читати): «Нехай буде прочитаний перед Тобою список наших заслуг");
фініки («тамар», співзвучно з «тамрі» (винищувати): «Хай будуть знищені наші ненависники").
Утім, творча єврейська думка не стоїть на місці і, наприклад, франкомовні євреї ставлять на стіл банани (французькою «З Новим Роком» звучить як «бон ане») і авокадо, чия назва співзвучна з французькою вимовою слова «адвокат» (напевно, не треба пояснювати, як важливо мати хорошого захисника в День Суду). Банани можна поставити і тому що це співзвучно з івритським «ше-ібане Бейт ѓа-Мікдаш» («Хай буде відбудований Храм!»). А особливо креативні євреї ставлять на стіл напій-колу, оскільки це слово співзвучне заклику «Шма колейну!» ("Почуй наш голос!» – головному лейтмотиву свята, коли ми волаємо до Всевишнього з проханням почути нас і прийняти наше каяття). Загалом, ставити на стіл можна багато чого, головне знати мови і вміти це знання застосовувати.
Заведено не їсти горіхи, оскільки вони викликають кашель і заважають молитися і, крім того, їхня назва на івриті пов'язана зі словом «гріх».
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОБІТНИЦЬ
Напередодні Рош Гашана, після ранкової молитви «Шахарит», заведено влаштовувати церемонію звільнення від обітниць (гатарат недарім). Іудаїзм дуже чутливо ставиться до того, що виходить з вуст людини, особливо до обіцянок і зобов'язань, які вона висловлює. У книзі «Коѓелет» (Екклезіаст) прямо сказано: «Краще не обіцяти – ніж обіцяти і не виконати», а Тора говорить: «Якщо даси обіцянку Господу твоєму Бгу, не забарися виконати її, бо Господь, Бог твій, стягне її з тебе, і буде на тобі гріх» і «... хай не скаже він даремно – все, що вийшло з вуст його, нехай зробить». До речі, у цих словах наші мудреці вбачають натяк на те, що звільнення від обітниць має відбуватися саме напередодні Рош ѓа-Шана, в останній день місяця елул – останні літери івритських слів ло яхель дварро – кехоль ѓа-йоце... («нехай не скаже він даремно – усе, що вийшло...») – ті самі літери, які утворюють слово елул.
При цьому, за законами Тори, навіть звичайна фраза на кшталт «Не буду більше їсти солодке» вважається повноцінною клятвою, тож перед Рош ѓа-Шана ми скасовуємо всі без винятку обіцянки, які були дані навмисно чи випадково, без умислу. Слід, однак, пам'ятати, що під час цієї церемонії людина звільняються тільки від обітниць щодо Б-гу і себе, але ніяк не щодо інших людей. Так само слід пам'ятати, що суд (а саме він здійснює процедуру ѓатарат недарім) має повноваження звільнити лише від необачно даних обітниць – наприклад, ви щось пообіцяли, а потім з'ясовується, що це фізично неможливо виконати, чи виконання призведе до порушення інших заповідей, чи завдасть шкоди здоров'ю, але аж ніяк не через те, що перехотілося, або ідея перехотіла!
Як же відбувається ѓатарат недарім? Для цього потрібна присутність щонайменше 3 осіб, які мають право звільнити від даних обітниць кожного, хто забажає (оскільки три євреї – це вже бейт-дін, правочинний єврейський суд), але краще, проводити цю церемонію в міньяні (10 осіб). При цьому всі вони сидять (судді!) і лише той, кого звільняють від обітниць, стоїть (як стоять перед суддями). Той, кого звільняють, читає текст (його наводять у сідурах і махзорі – збірники молитов на Рош ѓа-Шана), а решта (тобто судді) йому відповідають. Тому, хто не може прочитати текст на івриті, дозволяється прочитати його будь-якою зрозумілою йому мовою.
Ѓатарат недарім можна робити протягом усього дня – напередодні Рош ѓа-Шана – а в крайньому разі це можна зробити і пізніше, до Йом Кіпура. Хоча, краще до такої крайності не доводити...
ШОФАР ТА ЙОГО ЗВУКИ
Як не дивно, але майже все, що спадає нам на думку у зв'язку зі святкуванням Рош ѓа-Шана – речі необов'язкові. Усі ці гранати, яблука з медом, голова риби, ташліх, звільнення від обітниць та інше – це не закони, а єврейські звичаї. Це, на кшталт, наших натяків Всевишньому – чого ми очікуємо від прийдешнього року (Б-г – він тямущий, і цього йому зазвичай цілком достатньо, тим паче, що він і в серцях наших читає, як у відкритій книзі. А, в серцях наших написано теж саме і тут ми не лукавимо і щиро хочемо доброго і солодкого року і бути головою, а не хвостом, і бути сповненими заповідями і заслугами, як гранат кісточками...)
Тож усе це звичаї. Так, освячені століттями і традицією, що стали майже законами, але це не закони. Закон для Рош ѓа-Шана (крім звичайних святкових законів на кшталт утримання від роботи, кідуша, молитов) є один – слухати сурмлення в шофар. Тобто, почув звук шофара (про те, який саме звук треба почути – трохи нижче) і вільний, програму-мінімум виконано! Щоправда, тоді і Всевишній у відповідь теж може виконати стосовно тебе тільки програму-мінімум – але це вже, як то кажуть, витрати світогляду.
Так що ж потрібно почути?
Розрізняють такі види звуків шофара:
- звук «ткіа» («сурмлення») починається на нижній ноті й переходить до верхньої ноти з наростанням звучності. Символізує заклик до пробудження совісті та до повернення до Бога.
- звук «труа» («тривога»), серія уривчастих звуків на нижній ноті, що закінчуються на верхній. Ці дев'ять коротких і різких звуків передають смуток і тугу.
- звук «шварим» («тремоло»), швидке чергування нижньої і верхньої ноти. Три коротких звуки, нагадують зітхання, як знак усвідомлення своїх помилок.
Ці звуки групуються в серії, і Тора зобов'язує людину вислухати, як мінімум, тридцять звукових «серій», необхідних для того, щоб ліквідувати будь-які сумніви щодо виконання заповіді Тори (тобто програються всі можливі поєднання послідовностей звуків).
Шофар слухають не тільки чоловіки, а й жінки та діти (а ось сурмить чоловік). «Сурмач», повинен робити це стоячи і, перед самим початком сурми, йому нагадують, що він виконує цю заповідь за всіх присутніх (зрозуміло, що всі, хто слухає шофар, повинні зосередитися на виконанні заповіді, як ніби роблять це самі).
Перед сурмлінням вимовляють два благословення: «Почути звук шофара...» і «Шеѓехеяну (той, хто дав нам дожити до цього дня)», а потім, аж до закінчення сурмління в шофар, ніхто не вимовляє жодного звуку.
Якщо Рош а-Шана збігається з шабатом, сурминня в шофар не проводиться.
У «Мусаф» (додаткова молитва святкового дня) проводиться тридцять додаткових сурмлінь у шофар у різних комбінаціях, а наприкінці молитви заведено сурмити в шофар ще 40 разів. Таким чином, загальна кількість сурмлінь досягає ста (мінімум, нагадаємо – 30).
Ну і насамкінець – із чого ж може бути виготовлений шофар? У загальних рисах – це має бути ріг кошерної тварини (тобто жуйної парнокопитної родини полорогих), хоча тут, як скрізь у євреїв, є нюанси.
Так, не роблять шофар із рогів корови і сернобика. Ріг корови не використовують у зв'язку з гріхом Золотого Тельця (наші мудреці сказали, що «обвинувач не може бути захисником», а звук шофара звучить як наше прохання до Творця світів про милосердя). У сірнобика ж ріг прямий і гострий, а в Талмуді сказано, що шофар має бути вигнутим (вигнутий шофар символізує підпорядкування Всевишньому).
Ріг корови і бика також не використовують для шофара через те, що на івриті його називають «керен», а не «шофар», яким називають ріг барана, цапа, антилопи і газелі, з яких і роблять предмет нашої статті.
Щоправда, ріг козерога використовується рідко (хоча якщо немає інших варіантів, то цей цілком зійде), ріг антилопи набув великого поширення в громадах Ємену, а ось в ашкеназьких громадах найбільше популярний баранячий ріг (хоча він здебільшого прямий, але невеликий вигин робить його придатним для використання).
І, звісно ж, слухаючи в Рош ѓа-Шана звуки шофара, потрібно пам'ятати, що головне в шофарі – це не кількість колін і ступінь кривизни, а чистота намірів і помислів того, хто сурмить і слухає ці звуки.
БЛАГОСЛОВЕННЯ ПІД ЧАС ЗАПАЛЮВАННЯ СВІЧОК У ДНІ СВЯТА
Свічки запалює жінка, вимовляючи при цьому два благословення:
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідьошону, беміцвойсов вецівону леѓадлік нейр шель Йойм-ѓа-Зікоройн! (Благословенний ти, Боже мій, Б-г наш, Цар Всесвіту, що освятив нас Своїми заповідями і повелів нам запалювати свічку на честь Дня Пам'яті!).
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векіймону веѓігійону лізман ѓазе! (Благословенний ти, Г сподь, Б-г наш, Цар Всесвіту, який дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)
СУРМЛІННЯ В ШОФАР
Можливо, ви будете здивовані, але головна (а, по суті, і єдина) нині заповідь Рош ѓа-Шана – сурминня в шофар. Раніше, у ті славні часи, коли на горі Морія стояв Храм, була ще заповідь про принесення вогнепалимої жертви, але зараз із заповідей залишився тільки шофар. Тобто, якщо ви в це свято не з'їли шматочок яблука, попередньо обмазаний медом, то ви просто не з'їли шматок яблука з медом. Якщо ви не з'їли гранат, то ви не з'їли гранат (Ці кулінарні шедеври – узагалі не міцвот (заповіді), а симанім (знаки)!). Але, якщо ви в кожен із цих святкових днів не чули звуку шофара, то ви не виконали заповідь, викладену в главі «Емор» книги «Ваікра»: «у сьомий місяць, у перший день місяця, хай буде у вас спокій, нагадування про сурмовий звук, священне зібрання».
У розділі «Пінхас» (книга «Бемідбар») Рош ѓа-Шана називається «Днем сурми», до того ж, хоча в розділі «Беѓааалотха» згадана окрема заповідь про сурми в сурми в момент принесення в Храмі громадських жертв, сурму не можна використовувати для виконання заповіді сурми в Рош ѓа-Шана. Річ у тім, що сурми більше асоціюються або з сигналом загального збору з нагоди важливої, урочистої або тривожної, події, або з тріумфуванням у час перемоги, звук же шофара асоціюється з глибокими внутрішніми переживаннями та безпосереднім зверненням до самої душі людини («Чи може народ не збентежитися, коли пролунає в місті ріг?» – каже пророк Амос). За традицією, переданою від Моше, відомо, що для того, щоб заповідь сурминня в шофар була виконана правильно, необхідно, щоб кожне сурминня складалося з трьох окремих, чітко виражених частин: ткіа, шварім і труа.
Ткіа – довгий протяжний звук, який починається на нижній ноті й переходить до верхньої ноти з наростанням звучності. Ткіа символізує заклик до пробудження совісті та до повернення до Бога. Фінальне сурминня називається «ткіа гдола» («велике сурминня») і воно триває довше на верхній ноті.
Труа (»тривога") – серія (не менше ніж дев'ять) уривчастих звуків на нижній ноті, що закінчуються на верхній. Ці короткі й різкі звуки передають смуток і тугу.
Шварім – («тремоло»), швидке чергування нижньої і верхньої ноти – три короткі звуки, що нагадують зітхання, як знак усвідомлення своїх помилок.
Щодо шварім думки розходяться: деякі авторитети вважають, що шварім – це низка окремих переривчастих звуків і завершальний протяжний звук ткіа; інші вважають, що шварім має бути замінено на труа – більш короткі дробові звуки; третя думка полягає в тому, що сурминг має складатися як зі звуків шварім, так і зі звуків труа, яким передує і які завершує протяжний звук ткіа. За традицією сурми в синагозі сурмлять відповідно до всіх трьох думок.
Взагалі ж звуки шофара цього дня призначені для того, щоб: проголосити коронування Творця Світу; пробудити трепет перед Творцем; нагадати про акедат Іцхак (жертвопринесення Іцхака, про Дарування Тори на горі Синай і про прихід Машіаха.
Шофар закликає людину до каяття, змушуючи її замислитися над своїми вчинками (крім того, кажуть, що ці звуки збивають з пантелику Сатану, який цього дня виступає проти нас обвинувачем у Небесному Суді). Рамбам писав: «Сурмлення в шофар закликає людину прокинутися. Як сказано: «Пробуджуйтеся, сплячі, і погляньте на свої справи. Згадайте свого Творця і поверніться до Нього з каяттям. Не втратьте відчуття реальності, як люди, які женуться за нездійсненним і витрачають свої роки на досягнення нікому не потрібного. Погляньте на свої власні душі та зважте свої вчинки. Залиште свої погані шляхи і погані помисли і поверніться до Всевишнього, щоб Він міг проявити милість по відношенню до вас».
У Талмуді написано, що шофар дозволяється виготовляти з рогів баранів, диких і домашніх козлів, антилоп і газелей. Рекомендується використовувати ріг барана, який асоціюється з жертвопринесенням Іцхака, заборонено брати роги корів, оскільки Сатана може нагадати Всевишньому про гріх золотого тельця і, тим самим, відвернути Бога від прощення нинішніх гріхів. Крім того, проблема в тому, що ріг бика і корови на івриті називають «керен», а не «шофар», як ріг вівці, цапа, антилопи і газелі.
Шофари з баранячих рогів найчастіше використовують ашкеназькі євреї. Ріг барана майже прямий, але невеликий вигин робить його придатним для застосування (на думку раббі Йеѓуди, вигнутий шофар символізує підпорядкування Всевишньому. Саме через прямоту як шофар не використовують ріг сарнобика). А ось єменські громади віддають перевагу рогу антилопи, оскільки шофар з її довгого і вигнутого рогу здатний видавати гучний і мелодійний звук.
І наостанок... Мідраш стверджує, що на горі Синай у момент Дарування Тори лунав шофар, зроблений із лівого рогу барана, принесеного в жертву Авраґамом замість Іцхака, а ось шофар з його правого рогу буде сурмити, коли зберуться разом розсіяні коліна Ізраїлю.
ТАШЛІХ
Існує традиція вдень у Рош ѓа-Шана спускатися до будь-якої водойми – річки, озера, моря (туди, де живе риба, хоч до акваріума, але приємніше все ж таки до моря) і струшувати краї одягу, немовби скидаючи гріхи у воду. Цей звичай підтверджується словами пророка Нехемії: «Витрусив я підлоги свої і сказав: «Так витрусить Б-г кожного». Тим самим, ніби показуємо всім, що позбуваємося вантажу і тяжкості всіх своїх гріхів і поганих вчинків. Ця церемонія «полегшення совісті» називається «ташліх», що означає «ти скинеш», а запозичена назва з пророцтв пророка Міхи: «І ти скинеш усі наші гріхи на дно найглибшого моря».
Зазвичай ташліх роблять у перший день свята, але якщо воно припадає на суботу, то церемонію проводять у другий день. Цього року ташліх відбуватиметься в перший день, 3 жовтня. Вихід із синагоги (Осипова, 21) у напрямку до моря – приблизно о 17:40.
«ГРІЗНІ ДНІ»
Нічого спільного з «Днями окаянними» Буніна тут немає. «Грізні дні« (»ямім нораїм» на івриті), вони ж “Дні трепету”, вони ж “Десять днів каяття” – це час від свята Рош ѓа-Шана до Йом Кіпура. А назва цих днів нагадує людині про їхнє значення – це час між двома днями суду, між Рош ѓа-Шана, коли виносять вирок, і Йом Кіпуром, коли на винесеному вироку ставлять печатку.
ПІСТ ГЕДАЛЬЇ
3 тишрея, наступного дня після Рош ѓа-Шана, настає піст Гедалії (Цом Гедалья).
Піст був встановлений мудрецями після смерті Гедалії, сина Ахікама, останнього правителя Іудеї, вбитого Ішмаелем, сином Нетаньї. Взагалі-то Гедалью було вбито другого (або першого) тишрея, але оскільки у свято не можна постити, то піст починається після Рош ѓа-Шана.
Піст триває від сходу сонця до появи перших зірок. Весь цей час утримуються від будь якої їжі та пиття. Якщо Рош ѓа-Шана випадає на четвер і п'ятницю (як цьогоріч), то піст переносять на неділю, бо в суботу постять тільки в Йом-Кіпур. Про підготовку до посту читайте в наступному тижні.