ЃОШАНА РАБА
Під час ранкової молитви в дні свята Суккот, з арон-койдеша (шафи для зберігання сувоїв Тори) дістають Тору і переносять її на піднесення в центрі синагоги. Кантор і громада на повний голос чотири рази волають про порятунок, вигукуючи «Ѓошана!» (це слово складено з двох слів: «ѓоша» («спаси») і «на» («будь ласка»)).
Після цього присутні вимовляють текст із проханнями про порятунок (ѓошанот), і всі, хто перебуває в синагозі, з чотирма рослинами в руках обходять навколо піднесення, на якому лежить сувій Тори.
Цей звичай нагадує про той час, коли існував Храм. Тоді під час свята священики-коѓени влаштовували процесію, що обходила навколо жертовника з хвалебними гімнами. Щодня процесія обходила навколо жертовника один раз, а в сьомий день свята, день Ѓошана Раба – семикратно.
Ѓошана раба – останній день, коли виконуються заповіді про сукке і про «чотири види рослин». Він названий так тому, що цього дня читають кілька ѓошанот, а сувій Тори, що лежить на узвишші в центрі синагоги, обходять не один раз, а сім. У Храмі цей день називався в ті часи «днем струшування листя з гілок верби» – хібут аравот, і такий звичай зберігся й досі – беруть п'ять гілочок верби, складають їх докупи та хльостають зв'язок гілок об підлогу, струшуючи листя. Потім використані гілки складають у таке місце, де їх не будуть топтати ногами.
Опівдні цього дня прийнято влаштовувати святкову трапезу, під час якої, як і напередодні Йом-Кіпура, їдять креплах.
НАПЕРЕДОДНІ ШМІНІ-АЦЕРЕТ
Підготовка до гідної зустрічі Шміні Ацерет і Симхат Тора (а отже, і гідного завершення важкого тритижневого святкування) – річ не те що складна, а й така, що вимагає виконання набору певних дій. По-перше, як завжди, напередодні йом-това, слід потурбуватися про підготовку вогню для потреб свята (і не тільки). Наприклад, оскільки під час свята заборонено прикріплювати свічки до свічників, на яких вони горять, то краще використовувати готові свічники з фольги (такі можна купити в магазині кошерних продуктів у синагозі (вул. Осипова, 21)). Крім того, перед початком свята потрібно приготувати полум'я, від якого можна буде запалити свічки другого дня свята і наступної одразу за ним суботи, і чиє полум'я можна буде використовувати під час свята для господарських потреб.
Найкраще для цього підійдуть т.зв. «добові» свічки, які можна придбати в синагозі або магазині кошерних продуктів. Цього року вам знадобляться 2 свічки – одна буде запалена ввечері 23 жовтня, перед початком Шміні Ацерет, а ввечері 24 жовтня від неї будуть запалені свічки Сімхат Тора і друга добова свічка. Від цієї другої добової свічки ввечері 25 жовтня будуть запалені суботні свічки.
По-друге, тим, кому це необхідно, слід подбати про добову свічку «нер нешомо», яка повинна буде горіти весь день, у який читається поминальна молитва «Ізкойр». Про «Ізкойр», свічку і про те.
І, по-третє, у Шміні Ацерет і Симхат Тора на нас чекають танці з Торою – «ѓакафот», тож слід подбати про стратегічний запас напоїв, що звеселяють і зігрівають душу, щоб танцювалося веселіше.
БЛАГОСЛОВЕННЯ ПРИ ЗАПАЛЮВАННІ СВЯТКОВИХ СВІЧОК
Свічки запалює жінка, вимовляючи при цьому два благословення:
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідьошону, беміцвойсов вецивону леѓадлік нейр шель Йойм-Тойв! (Благословенний ти, Боже мій, Б г наш, Цар Всесвіту, що освятив нас Своїми заповідями і повелів нам запалювати свічку на честь свята!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векіймону веѓігійону лізман ѓазе! (Благословенний ти, Боже наш, Цар Всесвіту, що дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)
ШМІНІ-АЦЕРЕТ: ОСЬ І ЛІТО МИНУЛО
Святами Шміні-Ацерет і Симхат-Тора завершується осінній святковий цикл. Власне кажучи, в Ерец-Ісраель ці два свята вкладаються в один день, восьмий за рахунком від початку Суккот («Шміні Ацерет» так і перекладається з івриту – «Зібрання восьмого дня»), але в діаспорі, де кожне свято триває два дні, ми маємо змогу відзначити кожне зі свят із відчуттям, розумінням, розстановкою і належними веселощами.
Хоча Шміні-Ацерет настає одразу ж після закінчення свята Суккот – це окреме свято, не пов'язане із Суккот (точніше пов'язане, але побічно). Ось, що говорить із цього приводу Тора, звідки власне й узято назву свята: «У восьмий (на івриті – шміні) день у вас будуть святкові збори (ацерет)». Наші мудреці коментували це так: «Слово “Ацерет” є виявленням любові. Так батько, не бажаючи розлучатися із синами, каже їм: «Затримайтеся (іцру) ще на один день».
Каббалістична книга Зоѓар каже, що в останній день свята Суккот, у день, який називається Ѓошана раба, виноситься вирок усьому живому – рослинам, тваринам тощо, а вирок остаточно скріплюється печаткою на світанку Шміні-Ацерет.
Серед багатьох рішень, які виносить Всевишній у Суккот, також вирішується, чи рясними будуть дощі цього року. Для цілком вологих і дощових Європи, Азії та обох Америк це питання здається неактуальним, але в Ерец-Ісраель, де все зрошення залежить від кількості вологи, що випала зверху, – це в буквальному сенсі питання життя і смерті. Навіть зараз за наявності Всеізраїльського водоводу, що подає на поля воду з озера Кінерет, ситуація не змінилася, бо єдиним реальним джерелом поповнення озера є дощі.
Після ранкової молитви «Шахаріт» під час додаткової молитви «Мусаф» ми вперше виголошуємо молитву про дощ (У європейських повенях ми не винні – це молитва виключно про дощ для Ерец-Ісраель).
Цю молитву промовлятимуть щодня до початку свята Песах, коли в Ерец-Ісраель почнеться збирання врожаю. Тоді молитва про дощ зміниться молитвою про росу. Логічно запитати, а чому ж зараз ми починаємо просити «за дощ» не з початку свята? Якщо викласти суть своїми словами, точніше словами наших мудреців, то «роса – завжди благословення для світу, тож ми просимо, щоб вона випадала й у святкові дні. Але дощ є благословенням тільки тоді, коли він випадає вчасно, а дощ у Суккот – це прокляття, а не благословення, оскільки він виганяє нас із куреня-сукки, заважаючи виконувати заповідь»
Саме тому в дні Суккот дощ не згадують, обмежуючись натяками на кшталт арбаа мінім – чотирьох видів рослин, які потребують води. І лише в Шміні-Ацерет ми починаємо викладати свої прохання прямим текстом. Хоча й тоді ми лише згадуємо дощ. А по-справжньому просити ми починаємо з 7 числа місяця хешван, за два тижні після закінчення свят, тому що за часів Єрусалимського Храму останні прочани, що побували на святах, встигали повернутися додому тільки до цього періоду.
СІМХАТ-ТОРА
Симхат-Тора (або як говорили в Одесі «Симхес-Тойре», «радість Тори») – свято порівняно молоде. Воно не згадане в Торі і встановлене нашими мудрецями. Оскільки цього дня відзначають закінчення річного циклу читання Тори і його ж (циклу) новий початок, то при своїй появі свято називалося «День книги»,
Перший розділ Тори, розділ «Брейшит» читають у суботу, що настає після свята Шміні-Ацерет. Завершують річний цикл читання Тори в Шміні-Ацерет, до того ж у діаспорі цю подію відзначають у другий святковий день, що називається Симхат-Тора.
Моше заповідав євреям читати Тору по суботах, щоправда, не вказав, що і в яких обсягах слід прочитувати, тож дві тисячі років тому в євреїв Вавилонії було заведено прочитувати Тору за три роки, тоді як євреї, які жили в Ерец-Ісраель, прочитували її за рік. Мудреці наступних поколінь розділили Тору на 54 тижневі глави, – за числом тижнів у високосному році, – таким чином, щоб весь сувій можна було прочитати рівно за рік.
Під час ранкової молитви ми читаємо останній розділ Тори, розділ «Зот ѓа-браха», викликаючи за один раз безліч людей, щоб усі присутні піднялися до Тори і взяли участь у читанні або.
Хатан Тора («Наречений Тори») – той, кого запрошують до Тори для читання останнього уривка, – зазвичай це рабин або інший шановний член громади – завершує річний цикл читання Тори. Завершують читання Тори словами «хазак, хазак ве нітхазек!» – «Мужайся, тримайся міцно!».
Але читання та вивчення Тори ніколи не переривається на жодну годину, тому одразу ж після цього до Тори піднімається «хатан Брейшит» – людина, якій довірено відкрити новий цикл читання Тори.
І далі слідують веселощі, які важко описати, але в яких дуже легко взяти участь.
МОЛИТВА «ІЗКОЙР»
Ізкойр – це поминальна молитва, яку читають чотири рази на рік: в останній день Песаха, у Швуес (за межами Ерец-Ісраель – на другий день свята), у Йом Кіпур і в Шміні-Ацерет.
Ізкойр – це особлива молитва, в якій той, хто молиться, просить Всевишнього дати душі померлого спокій, світле світло і місце серед душ праведників, а також проголошує свій намір зробити пожертвування на згадку про душу покійного.
Слова Ізкойра, що містять обіцянку благодійності, слід сприймати цілком серйозно: обіцянка має бути виконана після свята (адже у свято, згідно з єврейським Законом, не можна платити гроші). Якщо людина не збирається жертвувати, їй краще утриматися від обіцянки; у такому разі не слід вимовляти фразу, де йдеться про пожертвування.
Згідно зі звичаєм більшості громад, ті, у кого живі обоє батьків, під час читання Ізкойра виходять із залу синагоги. В Ізкойрі згадують єврейське ім'я покійного і єврейське ім'я його матері, якщо, зрозуміло, воно відоме. Якщо воно невідоме або якщо у покійного не було єврейського імені, його поминають тим ім'ям, яким зазвичай називали за життя.
ЃАКАФОТ
Ѓакафа – у перекладі з івриту «кружляння», відповідно ѓакафот (акойфес) – «кружляння». У день Симхат-Тора з арон-койдеша дістають усі наявні в синагозі сувої Тори і влаштовують процесію з танцями та співом, обходячи (точніше, витанцьовуючи) навколо піднесення з сувоями в руках сім разів.
У роки Радянської влади у євреїв СРСР (ідеться не про окремих людей, які зберігали традиції, а про основну масу народу, які пам'ятали тільки слова «маца» і «киш мир ін тухес», та знали, що Маркс теж був євреєм) існував звичай приходити до синагоги й улаштовувати на подвір'ї танці-хороводи. Не заходити всередину, боронь Боже, що їм, комсомольцям та членам партії, там було робити, а просто танцювати і веселитися від того, що вони євреї.
Минули роки. Немає вже комсомолу, немає вже тієї партії, а Симхат-Тора залишилася. Немає необхідності влаштовувати танці на подвір'ї, але танцювати все-таки потрібно – раббі Баал Шем-Тов говорив, що з підміток, стоптаних євреями під час акойфес, ангели шиють Всевишньому корону Слави.