8 нісана 5560 року (5 березня 1800 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі рабі Мордехая з Несвіжа.
Рабі Мордехай був нащадком знаменитого кабаліста, творця Голема, рабі Маѓараля з Праги, а його вчителем був раби Йехіель-Міхл зі Злочева.
Рабі Мордехай був рабином у містечках Лещанов, Людомир і Несвіж, а серед його учнів – такі лідери хасидських рухів, як раби Урі зі Стрілиська та раби Калонімус Калман (раби Маор-ва-Шемеш).
Рабі Мордехай був відомий численними чудесами, проте не меншої уваги заслуговує той факт, що за все своє життя він ніколи не сказав нічого поганого про євреїв.
9 нісана 5699 року (28 лютого 1939 року) – Заарештовано рабі Леві-Іцхока Шнеєрсона, батька Ребе.
О першій годині ранку, у квартиру рабі Леві-Іцхака на Бригадній вулиці, 13, у Дніпропетровську увірвалися представники НКВС. Після багатогодинного обшуку вони забрали книги, папери, рукописи і повели самого рабі. Усі спроби дружини дізнатися, де він перебуває, довго залишалися безуспішними.
Влада вбачала в ньому людину, яка спонукає всі єврейські починання в СРСР і займає місце тодішнього Ребе – рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), який 1927 року був змушений емігрувати з СРСР, і щосили намагалася довести, що його дії спрямовані проти них. Рабі Леві-Іцхака звинувачували в тому, що під час будівництва мікви (басейну для ритуальних обмивань) він, нібито, привласнив частину суспільних грошей, а один зі свідків показав, що в день свята Сімхат-Тора в будинку рабина збирали пожертви для родин маршала Тухачевського і Бухаріна (!). Щоправда, на очній ставці з рабі цей свідок від своїх слів відмовився, заявивши, що дав неправдиві свідчення під тиском.
Рабі Леві-Іцхака переводили з в'язниці до в'язниці та утримували у важких умовах – одного разу його протримали в карцері протягом 32 днів, але він так і не визнав за собою жодного з обвинувачень, які йому намагалися нав'язати.
Після кількох місяців розслідування влада вирішила вислати його подалі від інших євреїв, у Казахстан.
10 нісана 2448 року (1313 рік до н.е.) – Війна єгипетських первістків.
У суботу перед Виходом з Єгипту первістки єгиптян, які обіймали високі посади в уряді і серед жерців, зійшлися в кривавій битві із загонами фараона. Вони намагалися змусити фараона відпустити євреїв на волю і тим самим запобігти прийдешній страті – смерті первістків.
10 нісана 2847 року (1274 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) пророчиці Мірьям, сестри Моше й Аѓарона.
Моше, Аѓарона і Мірьям називають трьома вождями Виходу. Всі вони були дітьми глави коліна Леві Амрама і Йохевед, причому Мірьям була старшою дитиною і, саме вона привела доньці фараона годувальницю для хлопчика знайденого в річці. У Торі вона згадується під ім'ям акушерки Пуа, яка відмовилася виконувати наказ фараона про вбивство єврейських хлопчиків (друга згадана там же акушерка Шифра – її мама Йохевед).
Мірьям – найбільша з пророчиць, – була дружиною глави коліна Йеѓуди Калева і прабабусею Бецалеля, предка царя Давида. У заслугу Мірьям ставиться поява чудодійного колодязя, який супроводжував євреїв під час їхніх поневірянь у пустелі та зник після її смерті.
Велика пророчиця Мірьям пішла з цього світу під час мандрівок євреїв пустелею і була похована в Кадеші.
10 нісана 2488 року (1273 рік до н.е.) – Перехід євреїв через річку Ярден (Йордан).
За три дні після того, як двоє розвідників вирушили в Єрихон, євреї приготувалися до вступу в Ерец-Ісраель, яка була обіцяна їм Всевишнім. На чолі процесії рухався Ковчег Заповіту, який несли священики-коѓени, і тільки-но вони увійшли у води Ярдена, як річка зупинилася, розділившись на частини, як 40 років тому, під час переходу через Чермне море.
11 нісана 5030 року (4 квітня 1270 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше бен Нахмана (Рамбан, Нахманід).
Рабі Моше бен Нахман, відомий також як Рамбан (Раббейну Моше бен Нахман), Рабі Моше Геронді та Бонаструг да Порта – видатний коментатор Тори, каббаліст, філософ, вчений і єврейський лідер – народився в іспанському місті Герона (Жерона) і прожив тут більшу частину життя. Він походив зі знатного єврейського роду Іцхака бен Реувена Албарджелоні (з Барселони), був двоюрідним братом головного рабина Каталонії рабина Іони бен Авраґама Ґероні і після його смерті аж до від'їзду в Ерец-Ісраель (1267) був головним рабином Каталонії. На життя рабі Моше заробляв, як і багато великих рабинів, лікуванням.
1263 року арагонський король Хайме I нав'язав у Барселоні публічний диспут рабі Моше з вихрестом Пабло Крістіані. Рамбан погодився брати участь у диспуті за умови, що йому буде дозволено висловлюватися абсолютно вільно, не побоюючись кари за це. Король прийняв його умову, а після диспуту, що тривав чотири дні, з похвалою відгукнувшись про аргументацію Нахманіда: «Я ніколи не чув такого прекрасного захисту такої несправедливої справи», подарував йому 300 динарів. Утім, через деякий час рабі Моше був змушений тікати з Іспанії до Ерец-Ісраель.
Прибувши до Єрусалима, він виявив там лише двох (!) євреїв – фарбаря шкір і його сина, проте зусиллями рабі Моше незабаром у місті вже був міньян (десять дорослих чоловіків, потрібних для публічної молитви) і повноцінна громада.
Припускають, що саме Рамбан послав до Іспанії примірник основоположної праці з каббали – книгу «Зоѓар». Книга була оприлюднена рабі Моше де Леоном і справила величезне враження на вчених і мудреців, ставши однією з найдослідженіших і найобговорюваніших праць з іудаїзму.
Місце поховання рабі Моше бен Нахмана невідоме, за різними думками, воно розташоване в Хайфі (поруч із могилою рабі Єхіеля з Парижа), Акко, Єрусалимі та Хевроні (неподалік від печери Махпела – місця поховання патріархів).
11 нісана 5390 року (24 березня 1630 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабина Єшаяѓу бен Авраѓама ѓа-Леві Горовіца (Шла).
Рабі Єшаяѓу, також відомий під акронімом Шла (за назвою головної його праці – «Шней лухот ѓа-бріт» – «Дві скрижалі заповіту»), був представником відомої сім'ї Шефтель та навчався в єшивах рідної Праги, Любліна та Кракова. Він був головою бейс-діну (суду) в Дубно, Острозі, Франкфурті-на-Майні та Празі. Потім він переселився в Ерец-Ісраель, де став рабином ашкеназької громади Єрусалима. Через деякий час рабі Шла був заарештований турецькою владою, викуплений громадою за великі гроші і переселився в Цфат, а потім у Тверію, де жив до останнього дня. Його могила розташована неподалік від могили Рамбама, шанується досі.
11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року) – День народження Ребе (рабі Менахема-Мендела Шнеєрсона).
Ребе народився в Миколаєві і названий на честь свого діда, третього ребе – ребе Цемах Цедека. У його день народження тодішній Ребе – рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб) – відправив його батькові, рабі Лейві-Іцхоку, шість телеграм, що містили благословення, привітання і вказівки, пов'язані з народженням дитини та її вихованням. Зокрема ребе Рашаб рекомендував, щоб для немовляти вже приготували кіпу та таліт-катан, і порадив уважно стежити за тим, щоб малюкові від самого народження робили нетілат ядаім (обмивання рук) перед годуванням.
12 нісана 2449 року (1311 рік до н.е.) – Завершення освячення Переносного Храму і початок його роботи в повноцінному режимі.
13 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) – Бріт-міла Авраѓама.
Про всіх наступних нащадків шлюбу Авраѓама і Сари казатимуть «вступив у союз Авраѓама-авіну», але того дня якраз і був утворений той самий союз. 13 нісана виходець з Ур-Касдіма 99-річний Аврам за вказівкою Всевишнього обрізав крайню плоть собі та всім членам своєї сім'ї. Увійшовши таким чином у союз із Всевишнім (слово «брит» і означає «союз»), він отримав нове ім'я – Авраѓам ("батько безлічі народів).
Одночасно з батьком обрізання зробив і його 13-річний син від служниці Ѓагарі (Агарі) – Ішамаель (Ізмаїл). Наші мудреці кажуть, що нащадки Ішмаеля (араби) в нагороду за виконання заповіді обрізання отримали в тимчасове володіння святі місця (Ерец-Ісраль). Ну а народжений через рік у Сари і Авраѓама син Іцхак (Ісаак) увійшов у союз імені свого батька на 8-й день, ставши першим, обрізаним у восьмиденному віці.
А через три дні до Авраѓама прийшли три гості.
13 нісана 3404 року (357 рік до н.е.) – Указ Амана про винищення євреїв.
На 12-му році правління царя Ахашвероша його прем'єр-міністр Аман зумів домогтися схвалення плану «остаточного вирішення єврейського питання». Різанину призначили на 13 адара, тобто через 11 місяців, і указ про це розіслали в усі 127 провінцій Перської імперії. На щастя зусиллями одного з керівників єврейської громади Мордехая і дружини Ахашвероша Естер задум Амана зірвали, і в пам'ять про перемогу заснували свято Пурім.
13 нісана 5335 року (24 березня 1575 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) творця «Шулхан аруха» рабі Йосефа бен Ефраїма Каро.
Рабі Йосеф народився 1488 року в Толедо, проте Іспанію він залишив у 4-річному віці: після вигнання євреїв з Іспанії сім'я переїхала в Португалію, а 1497 року, після нового вигнання, – у Туреччину, де рабі Йосеф прожив майже 40 років.
У 1536 році рабі Каро вирушив у Цфат. Тут він навчався в рабі Яакова Бейрава й отримав від нього сміху (атестація на звання рабина). Після від'їзду рабі Бейрава з Цфата рабі Каро став главою місцевих учених і одним із найшанованіших членів місцевого суду (бейс-діна) – на всіх постановах його ім'я наводилося першим. Рабі Йосеф очолив велику єшиву, в якій навчалося 200 учнів.
Найбільшої популярності серед праць рабі Йосефа набув «Шулхан арух», що став загальноприйнятим зводом законів ортодоксального єврейства, але він є спрощеною переробкою найзначнішої, з погляду єврейської науковості праці рабі Йосефа – «Бейт Йосеф» («Дім Йосефа»). У своїх постановах сам рабі Йосеф завжди посилався саме на «Бейт Йосеф» і ніколи на «Шулхан арух».
Могила рабі Йосефа Каро збереглася донині на старому кладовищі Цфата.
13 нісана 5626 року (29 березня 1866 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) третього Любавицького ребе Цемах Цедека.
У 1860 році ребе Цемах-Цедек сильно захворів. Останні півроку йому було важко говорити і він відмовлявся приймати відвідувачів на особисту бесіду з матеріальних питань, кажучи, що не бачить тіло, але бачить лише світло душі, і тому не може відповідати на питання, пов'язані з матеріальним.
14 нісана 4895 року (30 березня 1135 року) – День народження рабі Моше бен Маймона (Рамбам, Маймонід).
Рабі Моше бен Маймон, також відомий під акронімом Рамбам (на Заході його частіше називають «Маймонід» – «син Маймона»), народився в іспанській Кордові у шляхетній та відомій сім'ї нащадків царя Давида й укладача Талмуду рабі Йеѓуди ѓа-Насі.
Першим його вчителем був батько, рабі Маймон, голова рабинського суду Кордови й один із найвидатніших законодавців свого часу. Коли Моше було 13 років, його сім'ї довелося тікати з Кордови – місто захопили ісламські-фанатики Альмохади і всім немусульманам загрожувала смерть. Сім років сім'я поневірялася Іспанією і нарешті осіла в місті Фес (Марокко). За цей час рабі Моше встиг написати кілька праць – коментарі до Талмуду, трактат про єврейський календар тощо, але 1165 року вони залишили Фес, що також належав Альмохадам, вирушивши в Ерец-Ісраель. День від'їзду з Феса, а також день, коли судно, на якому вони плили, врятувалося від бурі, нащадки Маймона відзначали сімейним постом, а день прибуття сім'ї в порт Акко став святом. Сім'я Маймоніда здійснила поїздку по Ерец-Ісраель, а потім відбула до Єгипту, де оселилася у Фостаті (Старий Каїр).
Молодший брат – Давид бен Маймон – торгував дорогоцінним камінням, і завдяки цьому рабі Моше міг виконувати обов'язки глави громади і займатися літературною діяльністю. Однак під час однієї з поїздок його корабель зазнав аварії, і Давид потонув (євреї, які живуть в Індії, запевняють, що не потонув, а врятувався і очолив громаду в Кочині), залишивши дружину і двох дітей. Сім'я була розорена і Рамбаму довелося шукати прожиток одразу для двох сімей. Він став лікарем і врешті-решт був призначений одним з особистих лікарів самого султана Салладіна (Салах-ад-Діна). Саме в ці роки, незважаючи на свою завантаженість, він написав книжки «Мішне Тора» («Повторення Закону») і «Море невухім» («Наставник тих, хто вагається»). Також його перу належить безліч інших книг, зокрема «Сефер ѓа-міцвот» («Книга заповідей»), де він систематизував усі 613 заповідей – 248 заповідей, що наказують, і 365 заповідей, що забороняють.
До кінця життя рабі Моше продовжував працювати як придворний лікар і глава єврейської громади, ведучи велике листування з громадами різних країн. Рамбам помер, оплакуваний у всіх частинах єврейського світу, а його останки перевезли в Ерец-Ісраель, у Тверію, і донині його могила залишається об'єктом паломництва.
До 750-річчя Рамбама в Ізраїлі було засновано кібуц Яд-Маймонід.