29 нісана 5380 року (2 травня 1620 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хаїма бен Йосефа Віталя.
Один із найвидатніших кабалістів усіх часів народився в місті Цфат. Навчався кабалі у великого каббаліста рабі Моше Кордоверо, а потім став найближчим учнем великого кабаліста рабі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), який стверджував, що його учень має частинки душі рабі Аківи та царя Хізкіяґу, а також великого мудреця епохи Талмуда рабі Меїра Баал ѓа-Нес (рабі Меїр-Чудотворець).
Арізаль викладав своє вчення усно і саме рабі Хаїм записав його у вигляді збірки «Ец ѓа-хаїм» («Древо життя») – за оцінкою вчителя, саме його сприйняття було найадекватнішим. І лише йому Арізаль передав свої великі знання практичної кабалі. Після відходу Арізаля з цього світу рабі Хаїм очолив цфатських кабалістів і його зв'язок з учителем не перервався. Арізаль протягом 20 років майже щоночі приходив до учня уві сні, навчаючи його найпотаємніших таємниць Тори. Потім він являвся йому раз на місяць, потім раз на три місяці.
За бажанням рабі Хаїма майже всі його рукописи було поховано разом із ним у місті Дамаск (Сирія), однак за рік кабалісти рабі Авраѓам Азулай і Яаков Цемах під час кабалістичних медитацій дістали від нього дозвіл розкрити його могилу і забрати рукописи.
1 іяра 2449 року (1272 р. до н.е.) – з волі Всевишнього Моше, Аѓарон і дванадцять голів колін перерахували єврейський народ, до того ж кожного єврея віднесли до певного роду та сімейства. На той момент усі до єдиного євреї точно знали свій родовід аж до своїх предків – синів праотця Яакова. Цього ж дня в Маре сталося диво з гіркою водою. Всевишній показав Моше-рабейну (Мойсею) дерево і наказав кинути його в гірку воду і вода стала солодкою.
1 іяра 2928 року (832 р. до н.е.) – цар Шломо (Соломон) почав будувати перший Єрусалимський Храм.
1 іяра керівники єврейського народу, які повернулися з вавилонського вигнання, розпочали відновлення Єрусалимського Храму.
2 іяра 5538 року (29 квітня 1778) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шмуеля (Шмельке) бен Цві-Ѓірш ѓа-Леві Гурвіца з Нікольсбурга.
Первісток рабі Цві-Ѓірша з Чорткова отримав своє ім'я на честь одного з найбільших пророків – Шмуеля. В юності Шмуель і його брат Пінхас, що також став згодом знаменитим рабином, навчалися в нехасидській («литовській») єшиві, але після поїздки в Межиріч і зустрічі з Магідом – рабі Дов-Бером, стали його відданими учнями та послідовниками.
Рабі Шмуель був рабином у польських містах Ричилув і Сенява, а згодом разом зі своїми прихильниками перебрався до чеського міста Нікольсбург (нині – Мікулов), де став спочатку головою релігійного суду (ав бейс-дін), а потім рабином.
У Нікольсбурзі рабі Шмельке заснував знамениту єшиву, в якій навчалися рабі Яаков із Любліна (Хозе мі-Люблін), рабі Менахем-Мендл із Риманова, рабі Ісраель із Кожниць, рабі Леві-Іцхак із Бердичева, рабі Мордехай Банет і рабі Мойше-Лейб із Сасова.
Рабі Шмуель був відомий своєю праведністю і добротою – практично все майно він роздавав бідним. Одного разу до нього в дім постукав бідняк, але на біду в домі вже не було нічого цінного, окрім обручки дружини. Дружини вдома не було і рабі Шмуель віддав каблучку бідняку. Дружина, що повернулася додому, насварила чоловіка, адже каблучка коштувала 300 дукатів, а жебрак, який не знав її ціни, напевно продасть її за десятку. І тоді рабі Шмуель кинувся в погоню. Насилу наздогнавши жебрака (який вирішив, що у нього хочуть відібрати подароване) він сказав: «Це дуже дорога каблучка – не продавайте її задешево!».
Рабі Шмуель покинув цей світ у віці 52 років, відкривши своїм учням у день смерті, що його душа була втіленням душі пророка Шмуеля, а тому він має як і той прожити в цьому світі 52 роки.
2 іяра 5548 року (9 травня 1788 року) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендела з Вітебська.
Рабі Менахем-Мендл був улюбленим учнем Межеричського Магіда (рабі Дов-Бер) – учня засновника хасидизму рабі Баал Шем-Това і єдиним учнем Магіда, якому довелося зустрітися з Баал-Шемом. Менахем-Мендлу на той час було одинадцять років, він уже здобув славу блискучого талмудиста і сам рабі Дов-Бер представив його Бешту. Баал-Шем, оточений своїми послідовниками, пильно глянув на хлопчика і почав розповідати йому історію. Дехто з присутніх її одразу ж забув, а від інших вислизнув її сокровенний сенс, і тільки маленький Менахем-Мендл, запам'ятав притчу у всіх подробицях і зрозумів її значення, тому що це була історія його життя від першого до останнього дня. Почесті, труди, хвороби, розчарування, радощі, прикрощі, прощання до Святої Землі – все було там. Згодом, щоразу, коли його здоров'я турбувало друзів, він вмовляв їх: «Не хвилюйтеся, на мене ще чекає половина або чверть шляху».
Лідером хасидів він став таким чином: Магід, приймаючи депутацію своїх прихильників із Вітебська, передав їм пояс і посох. І те, й інше належало вручити якомусь рабі Менахем-Мендлу, що жив у їхньому місті. Повернувшись додому, мандрівники почали шукати цього щасливчика, але марно – у Вітебську не було рабі Менахем-Мендла. Вони старалися настільки, що запитували навіть перехожих, і, нарешті, якась обірвана жінка сказала їм: «Я знаю тільки одного Менахем-Мендла – мого власного зятя». Стрімголов кинулися вони до неї додому, і, не кажучи ні слова, вручили йому пояс Магіда. Менахем-Мендл прийняв їх, і тієї самої миті відвідувачі побачили, що він став іншою людиною (Прим. Взагалі-то, рабі Менахем-Мендл був зятем одного з мінських багатіїв, і той навіть збирався будувати для нього синагогу та єшиву, яку той міг би очолити, але обурені його хасидськими звичками, мінські міснагдіми домоглися його вигнання. Тож він цілком міг бути обірваним, але навряд чи у вигнання пішла і його теща).
Цю чуйну стриману людину любили і люди вищого суспільства, і мешканці міських околиць. У своєму заповіті Магід призначив рабі Менахема-Мендела своїм спадкоємцем, який мав очолити рух після його сина. Усі листи, написані учнями Магіда, рабі Менахем-Мендель підписував першим...
У 1777 році рабі Менахем-Мендл разом з Алтер ребе їздив у Вільно, для того, щоб переговорити з головним противником хасидизму Віленським гаоном, але на жаль, ця місія закінчилася невдачею. Того ж року рабі Менахем-Мендель ухвалює рішення переїхати з групою хасидів до Країни Ізраїлю і навесні на чолі групи з 300 хасидів прибуває в Ерец-Ісраель. Спочатку вони оселилися в Цфаті, але турки й араби переслідували їх доти, доки вони не покинули місто й не переїхали до Тверії.
Труднощі тогочасного життя на Святій Землі далися взнаки і за 10 років рабі Менахем-Мендл із Вітебська покинув цей світ. Перед самою смертю учні запитали його, поруч із ким він хоче бути похований, адже багато хто хоче бути похованим біля праведників. Рабі з подивом їм відповів: «Що за дивне запитання? Мені буде добре лежати поруч із кожним євреєм. Дай Боже, щоб жоден єврей не соромився мене, так само як я не соромлюся жодного єврея».
2 іяра 5594 року (4 травня 1834 року) – День народження четвертого Любавицького ребе рабі Шмуеля (ребе Маѓараш).
Після великої пожежі в Любавичах третій Любавицький ребе – ребе Цемах-Цедек – вирішив придбати ділянку землі та побудувати на ній великий будинок, що включав би в себе також і єшиву. З поваги до Ребе градоначальник безкоштовно видав йому з власного лісу все необхідне для будівництва.
Ребе хотів влаштувати новосілля у свято Швуес, проте ребецн побажала, щоб пологи відбувалися в новому будинку, і, коли почалися перейми, вирушила туди. Коли ребе Цемах-Цедеку повідомили про це, він поспішив у новий дім, зайшов у кімнату і стояв там, повернувшись обличчям до стіни, весь час пологів.
І ще про ребе Маѓараша. У дитинстві-отроцтві він всерйоз захоплювався різьбленням по дереву, і в Любавичах було два «ритуальних» свічники його роботи: триколірний тринадцятиствольний, з 613 частин – його ставили в залі єшиви на Песах, і чотириствольний, з яким проводжали Ребе до дому в ніч Сімхас-Тори.
2 іяра 5702 року (19 квітня 1942 року) – Розпочато написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Мошиаха.
У день свята Симхат-Тора 5702 року Шостий Любавицький Ребе, рабі Йосеф-Іцак, проголосив написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Мошиаха. Було оголошено, що написання його розпочнеться 20 числа місяця хешван 5702 року, проте з різних причин початок написання сувою Тори було відкладено, і йому судилося відбутися 2 іяра.
Усі витрати, пов'язані з написанням сувою Тори, фінансувалися з особистого рахунку Ребе, а всі благодійні пожертви, зроблені на користь написання сувою Тори, Ребе переказав у касу Центру з питань виховання.
Написання сувою Тори було розпочато 5702 року (1942), проте його завершення затягнулося на довгі роки – до 5730 року (1970).
3 іяра приблизно 3600-3700 року (I-II століття до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хоні (Йоханана) ѓа-Меагеля.
У Талмуді в трактаті Тааніт розповідається: «В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу не було вже три роки. Звернулися до рабі Хоні (Йоханана). Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину його і сказав: «Владико Світу! Твої діти звернулися до мене і я присягаюся Твоїм ім'ям, що не зрушу з місця, поки ти не зглянешся над своїми дітьми». Капнуло кілька крапель. Рабі Хоні сказав: «Владико світу! Я прошу, щоб дощ був сильнішим». Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости в потоп, але рабі Хоні сказав: «Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням». І тоді пішов звичайний дощ, а рабі Хоні прозвали ѓа-Меагель («той, хто окреслює коло»)».
Йосип Флавій розповідає, що один з останніх спадкоємців династії Хашмонеїв, Арістобул II, воюючи з братом Гірканом II, який заперечував його права на престол, взяв в облогу Храмову гору. Обложені прихильники Гіркана звернулися до рабі Хоні, який перебував тоді в Храмі, з проханням проклясти ненависного їм Арістобула, проте рабі Хоні відмовився проклинати Арістобула, а попросив Всевишнього не приймати молитви обох ворогуючих сторін. Розгнівані прихильники Гіркана забили рабі Хоні камінням.
Онуки рабі Хоні – Абба Хілкія і Ханаан ѓа-Нехба – також користувалися народною любов'ю і були відомі своєю здатністю викликати дощ.
3 іяра 5703 року (8 травня 1943 року) – під час повстання у Варшавському гетто загинув один із керівників повстання Мордехай Анілевич. З 1948 року цей день було проголошено Днем пам'яті бійців підпільних організацій і полеглих солдатів.
4 іяра 4925 року (11 квітня 1165 року) – Порятунок сім'ї Рамбама.
У 1165 році сім'я Рабі Маймона покинула марокканське місто Фес і вирушила в Ерец-Ісраель. День від'їзду з Феса нащадки Маймона відзначали сімейним постом, а день прибуття сім'ї в порт Акко став святом. Окремим постом відзначався також день 4 іяра, коли судно, на якому вони пливли, врятувалося від бурі.
5 іяра 5708 року (14 травня 1948) – День проголошення незалежності Держави Ізраїль.