3 тамуза 2488 року (1237 рік до н.е.) — Єгошуа бін Нун зупинив на небі Сонце і Місяць.
Для того щоб євреї могли продовжити битву з ворогами — жителями Гівона і перемогти їх, ватажок євреїв Єѓошуа бін Нун звернувся до Всевишнього з проханням зупинити сонце біля Гівона і місяць біля долини Аялон. В результаті сонце безперервно світило 36 годин.
3 тамуза 5611 року (3 липня 1851 року) — Велика пожежа в Любавичах.
У суцільно дерев'яних Любавичах пожежі траплялися неодноразово, але 3 тамуза сталася одна з найсильніших пожеж в історії містечка. Тоді згорів будинок третього Любавицького ребе рабі Менахема-Мендела (ребе Цемах-Цедек), а також будинки його синів.
3 тамуза 5687 року (3 липня 1927 року) — День звільнення рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц, шостий Любавицький ребе) з Шпалерної в'язниці.
Цей день хасиди називають «початком Звільнення». Заарештований 15 сивана ребе Раяц був засуджений спочатку до смертної кари, але, завдяки зусиллям пана Мордехая Дубіна і д-ра Ускера Когана — депутатів латвійського і німецького парламенту, а також представниці «Червоного Хреста» в СРСР Катерини Пешкової (дружини Максима Горького) вирок був замінений 10-річним засланням на Соловки. Після цього, завдяки клопотам пані Пєшкової, він знову був замінений, цього разу на 3 роки перебування в Костромі.
3 тамуза ребе Раяц у супроводі молодшої дочки Хаї-Мушки і двох хасидів — старшого зятя рава Шмарьягу Гурарьє і рава Еліягу Алтгойза, відбув до Костроми.
3 тамуза 5754 року (12 червня 1994 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендела Шнеерсона, сьомого Любавицького Ребе.
Відхід з цього світу на 93-му році життя одного з найвидатніших мудреців і лідерів нашого покоління породив чимало запеклих суперечок і навіть спекуляцій як серед його прихильників, так і його противників. Втім, його заслуги настільки великі і безсумнівні, що в 2000 році, за результатами Інтернет-опитувань, він був названий найвидатнішим євреєм минулого століття.
4 тамуза 4931 року (9 червня 1171 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова бен Меїра (рабейну Там).
Рабі Яаков бен Меїр — онук великого коментатора Тори рабі Шломо-Іцхакі (Раші), починав своє навчання під керівництвом батька, рабі Меїра бен Шмуеля, і старшого брата, рабі Шмуеля бен Меїра, відомого під акронімом Рашбам.
Рабі Яаков відомий як рабейну (наш вчитель) Там (від слова «там», цілісний, той, у кого немає недоліків. Тора називає нашого праотця Яакова — іш там, досконала людина, праведник). Рабейну Там був визнаний найвидатнішим єврейським вченим свого покоління і до нього прибували учні з таких віддалених від Франції місць, як Богемія і Росія. Разом з декількома мудрецями того періоду (серед них другий зять Раші рабі Єгуда бар Натан (Ріван), онуки Раші — Рашбам і Рівам (рабі Іцхак бен Меїр), і правнук Рі ѓа-Закен) він брав участь у створенні величезного зводу доповнень до коментарів Раші до Талмуду. Ця праця отримала назву «Тосафот» («Доповнення»), а самих вчених називають тосафістами.
Одне з найвідоміших рішень рабейну Тама — «тфілін рабейну Там»: на думку рабі Яакова (думка, заснована на давній традиції) розташування уривків всередині коробочок тфілін дещо відрізняється від загальноприйнятого (відомого як «тфілін Раші»). Обидві ці традиції дуже давні, і під час археологічних досліджень у Хірбет-Кумрані (т. зв. сувої Мертвого моря) були виявлені обидва варіанти тфілін.
Рабі Яаков жив у містечку Рамрю, де знаходилася єшива, яку він і очолював, а на життя заробляв, видаючи позики та займаючись виноробством. Це змушувало його підтримувати контакти з французькою знаттю і владою, з якими у нього були численні конфлікти.
Під час Другого хрестового походу в 1146 році рабі Яаков, будучи заможним виноторговцем, постраждав від погромників: його дочиста пограбували, завдали п'ять глибоких ножових ран і напевно вбили б, якби поруч дивом не виявився якийсь лицар, який особисто знав рабейну Тама і цінував його праведність. Лицар відбив його від збожеволілого натовпу і вивів з небезпечного місця. Мудрець був врятований, після чого покинув Рамрю, перебравшись до Труа.
4 тамуза 5565 року (1 червня 1805 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Пінхаса бен Цві-Гірш ѓа-Леві Гурвіца.
Рабі Пінхас народився в українському містечку Чорткові і разом зі своїм братом, майбутнім рабі Шмуелем-Шмельке з Нікольсбурга (навчався спочатку у свого батька, рабі Цві-Гірша, а потім в нехасидській («литовській») єшиві, але після поїздки в Межиріч і зустрічі з Магідом — рабі Дов-Бером, брати стали його відданими учнями і послідовниками.
Спочатку рабі Пінхас був помічником рабинів у Віткові та Леховиці, але в 1772 році він отримав престижне запрошення очолити єшиву у Франкфурті-на-Майні. Добросердий і м'який рабі Пінхас користувався любов'ю і повагою всіх городян, у тому числі й неєвреїв. У Франкфурті рабі Пінхас прожив 33 роки, аж до самого відходу з цього світу.
Рабі Пінхас вів активну боротьбу з «батьком реформізму» Мойсеєм (Моше) Мендельсоном, зокрема щосили противився задуманому ним перекладу Танаха на німецьку мову (сам Мендельсон розглядав це як перший крок на шляху до асиміляції євреїв).
Син рабі Пінхаса, рабі Цві Гурвіц, відомий як рабі з Франкфурта.
4 тамуза 5579 року (27 червня 1819) — Йорцайт (річниця відходу з життя) ребецн Естер-Мірьям, доньки другого Любавицького ребе, рабі Дов-Бера (Мітелер ребе).
У 1990 році на любавицькому єврейському кладовищі була виявлена бляшана платівка з частково пошкодженим написом. З неї випливало, що ребецн Естер-Мірьям померла ще за життя батька (до імені Мітелер ребе додані слова «нехай продовжаться його роки», яке використовують тільки з іменами живих людей).
Цікаво, що до цього моменту ніхто не знав (точніше, не пам'ятав) про існування у Мітелер ребе доньки Естер-Мірьям.
5 тамуза 3332 року (429 рік до н.е.) — Бачення пророком Єзекіїлем Меркави (Б-ожественної колісниці).
У цей день у пророка Єзекіїля, першого з пророків, які пророкували поза Ерец-Ісраель, було бачення Б-жественної колісниці (маасе меркава), опис якої є алегорією духовної інфраструктури цього світу.
5 тамуза 5046 року (29 червня 1286) — Арешт рабі Меїра з Ротенбурга.
Рабі Меїр бен Барух, відомий як Маѓарам, був неперевершеним авторитетом для європейських євреїв XIII століття. Після сходження в 1286 році на німецький престол Рудольфа I Габсбурга на євреїв країни був накладений додатковий податок, який одночасно змінював статус німецького єврейства і перетворював їх і все їхнє майно в особисту власність імператора. Відповіддю на це був масовий вихід євреїв з Німеччини. Вождем виходу став рабі Меїр, який був заарештований і ув'язнений. Оскільки влада зажадала в якості викупу величезну суму (рівну сумі податку), то рабі Меїр заборонив громаді викупити себе, щоб не створювати прецедент і запобігти вимаганням з боку влади (в Талмуді сказано, що якщо за полоненого просять суму, яка значно перевищує розумні межі, то викуповувати полоненого не можна, щоб не спокушати викрадача легким заробітком). Рабі Меїр помер у в'язниці в 1293 році, але його останки не видавали для поховання аж до 1307 року, коли євреї викупили їх за велику суму.
6 тамуза 5736 року (4 липня 1976 року) — Операція «Йонатан» (вона ж «Операція «Ентеббе»).
Арабські терористи, які захопили літак із заручниками-ізраїльтянами, сховалися в аеропорту міста Ентеббе, столиці африканської країни Уганда. Правителем Уганди був жорстокий диктатор-антисеміт Іді Амін, тому терористи були впевнені у своїй безкарності. Однак, в результаті зухвалої операції ізраїльських «командос» заручники були звільнені. В ході операції загинув керівник групи спецназу Йонатан Нетаніягу (брат ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаніягу).
8 тамуза 5651 року (14 липня 1891) — Заручини ребецн Хаї-Мушки, молодшої дочки четвертого Любавицького ребе, рабі Шмуеля (ребе Маѓараш) і рабі Моше ѓа-Коѓена Ѓоренштейна.
Рабі Моше Ѓоренштейн був видатним мудрецем і праведником, тому брати Хаї-Мушкі, зокрема майбутній п'ятий Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб), доклали чимало зусиль, щоб заручини відбулися.
8 тамуза 5659 року (16 червня 1899 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу Мані.
Рабі Еліягу Мані народився в Багдаді (Ірак), проте, після брахі (благословення), отриманого від великого кабаліста рабі Йосефа-Хаїма бен Еліягу аль-Хахам (рабі Бен Іш Хай), він переїхав до Ерец-Ісраель, де оселився в Хевроні і очолив єврейську громаду.
Рабі Еліягу користувався повагою не тільки євреїв, але й арабських жителів Хеврона, які називали його «шейх». Після відходу рабі Еліягу з цього світу, він був похований на єврейському кладовищі, проте араби викрали його тіло і перепоховали на мусульманському кладовищі. Єврейській громаді довелося не просто домогтися повернення тіла рабі Еліягу, але й виставити охорону біля його могили.
9 тамуза 3338 року (423 рік до н.е.) — Вавилоняни проломили стіну Єрусалима.
Цього дня армія вавилонського царя Навуходоносора пробила стіни Єрусалима і увірвалася в місто. Цар Юдеї Цидкияѓу здався і був вивезений до Вавилону. Місяць по тому Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм був зруйнований, а більша частина євреїв вивезена у вигнання.
Довгі роки цей день відзначався постом, проте після того, як через 490 років римські легіонери 17 тамуза пробили пролом в єрусалимських стінах (це призвело до руйнування Другого Храму) дати обох постів були поєднані.
9 тамуза 5004 року (17 червня 1244 року) — Спалення на Гревській площі Парижа трактатів Талмуда.
У 1240 році король Людовик IX Святий влаштував у своїй резиденції диспут між євреями і християнами, причому євреїв туди доставили силоміць під конвоєм. Євреїв представляли чотири рабини, християн — найвченіший з ченців, францисканець, професор Сорбонни, вихрест Микола Донін з Ля-Рошелі. Свідки повідомляють, що Микола «виглядав слабким», але перевага «істинної віри» «не могла не проявити себе», так що, за вироком, євреї були визнані переможеними. А через 4 роки було спалено два десятки возів, наповнених томами Талмуда.
Це було перше в історії спалення єврейських книг і на згадку про цю подію був встановлений піст. Однак, як пишеться в книзі «Танья равта», «Піст не прив'язаний до днів року, тому що мудрецям відкрилося, що текст Тори передбачив цю подію заздалегідь», тобто постять не 9 тамуза, а в шостий день тижня, коли читають главу «Хукат».