НАШІ ДАТИ
17 тамуза 2448 року (1312 рік до н. е.) — Моше-рабейну (Мойсей) розбиває скрижалі.
Через 40 днів після отримання Тори, Моше, спустившись з Синаю, виявляє євреїв, які танцюють навколо золотої статуї бика. Побачивши це, Моше розбив скрижалі з 10 заповідями, які він ніс з Синаю.
17 тамуза 3328 року (432 рік до н. е.) — Припинено жертвоприношення в Храмі.
У цей день у коѓенов, обложених вавилонськими військами на Храмовій горі, не залишилося тварин для жертвоприношень і щоденні жертвоприношення в Храмі (корбан тамід) були перервані. Фактично Храм перестав функціонувати, бо його основна суть — у служінні Всевишньому (у т.ч. шляхом жертвоприношень). До руйнування нашого Святого Храму залишилося три тижні.
17 тамуза 3829 року (69 рік н. е.) — Проломлена стіна Єрусалима.
Цього дня римські війська, що облягали місто, проломили міську стіну і увірвалися до Єрусалима. На вулицях міста зав'язалися бої, і римляни почали пробиватися до Храму. На те, щоб пройти цей порівняно невеликий відрізок, їм знадобилося три тижні.
Також в Талмуді (трактат «Тааніт», гл. 4, стор. 28-б) згадані ще дві сумні події, що відбулися в цей день.
17 тамуза — римський генерал Апостомус спалив сувій Тори.
Це був перший, але, на жаль, не останній випадок спалення святих текстів.
17 тамуза — в Храмі була встановлена статуя язичницького ідола.
Наскільки блюзнірським виглядає цей вчинок, напевно, пояснювати не треба.
19 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — День народження рабі Шнеура-Залмана-Аѓарона (рабі Раза) — старшого сина четвертого Любавицького ребе рабі Шмуеля (ребе Маѓараш).
Рабі Шнеур-Залман-Аѓарон народився 19 тамуза і був названий на честь засновника руху Хабад — Алтер ребе (рабі Шнеур-Залман) і дідуся по маминій лінії рабі Аѓарона Александрова зі Шклова.
У родині третього Любавицького ребе Цемах-Цедека (рабі Менахем-Мендл), який був тоді главою Хабаду, існував звичай — даючи дитині ім'я, їй одразу ж давали скорочене ім'я-абревіатуру (ви вже зустрічали такі: Раяц, Рамбам, Рашаб, Раші...). Юний Шнеур-Залман-Аѓарон отримав ім'я Раза, причому ребе Цемах-Цедек процитував головну кабалістичну книгу «Зоѓар»: «До разу тміра» (в перекладі з арамейської — «це велика таємниця»).
Коли Разу виповнилося три роки, ребе Цемах-Цедек захотів влаштувати його заручини (шидух) зі своєю онукою, дочкою рабі Ісраеля-Ноаха (рабі Райян). Почувши про намір ребе, майбутній тесть висловив побоювання — мовляв, дитина занадто мала і невідомо ким виросте. А раптом він не зможе вчитися як слід?
Почувши це, ребе Цемах цедек сказав: «Він не буде в змозі вчитися? Ну, вже більше тебе він знатиме точно!» Між іншим, ребе Райян був відомим знавцем кабали і хасидизму і найосвіченішим сином Цемах-Цедека.
19 тамуза 5640 року (28 червня 1880 року) — День введення в союз Авраѓама-авіну (обрізання) Йосефа-Іцхака Шнеерсона, майбутнього шостого Любавицького ребе.
21 тамуза 5396 року (24 липня 1636 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу Баал Шем-Това з Вормса.
Життя рабі Еліягу, який очолював союз ністарім (прихованих праведників), було оповите таємницями. За одними даними, його звали рабі Еліягу бен Моше Лоанц і він був онуком знаменитого діяча єврейської громади рабі Йосельмана з Росхейма, за іншими — його батьком був єврей з Іспанії рабі Йосеф Йозпа.
Краківська громада запросила відомого іспанського кабаліста і мудреця рабі Йосефа оселитися в їхньому місті, коли йому було вже за 50. Він не був одружений і вів усамітнене життя, присвячуючи весь свій час молитвам і навчанню. Тут він прожив ще 30 років, коли пророк Еліяѓу, який навчав рабі Йосефа таємницям Тори, передав йому наказ одружитися з молодою вдовою нещодавно вбитого купця, для того, щоб привести в світ нову душу, яка допоможе єврейському народу.
Через півроку рабі Йосеф з'явився перед бейс-діном (єврейським судом) і оголосив про свій намір одружитися з цією жінкою. Вдова, почувши про це, заплакала, тому що, як виявилося, їй вже кілька разів з'являвся уві сні покійний батько, який благословляв її на шлюб з рабі Йосефом.
Через рік, в 1555 році у молодої пари народився хлопчик, якого назвали Еліяѓу (на честь пророка). З двох років і до самої бар-міцви Еліяѓу навчався під керівництвом батька, але за два тижні до бар-міцви рабі Йосеф покинув цей світ. Через кілька тижнів хлопчик повідомив мамі, що хоче покинути рідний дім.
Наступні 40 років його життя оповиті таємницею — невідомо, де він жив і чого навчався, але коли він з'явився у Вормсі, то був уже одружений, мав дітей і був відомий як рабі Еліяѓу Баал Шем-Тов. Він організував групу ністарім — прихованих праведників-кабалістів, які мандрували з міста в місто, допомагаючи євреям. Після рабі Еліягу цю групу очолив рабі Баал Шем із Замостя, після рабі Адам Баал Шем із Ропшиц, а після рабі Адама керівником став засновник хасидизму рабі Ісраель Баал Шем-Тов.
Рабі Еліягу прожив у Вормсі понад 30 років. Тут він організував єшиву, з якої вийшло безліч блискучих учнів. Після переїзду рабі Еліягу до Праги в 1624 році, єшива також перемістилася туди. Одним з його учнів був відомий рабин рабі Йом-Тов Ліпман Геллер.
22 тамуза 5552 року (12 липня 1792 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шломо бен Меїра ѓа-Леві Сегаль з Карліна.
Рабі Шломо був другом і спочатку однокласником, а потім найближчим учнем засновника карлінської хасидської династії рабі Аѓарона бен Яакова Перлова (Аѓарон Великий). Після відходу з цього світу рабі Аѓарона карлінські хасиди залишилися без ребе. Рабі Шломо наполегливо відмовлявся зайняти цю посаду і розповідають, що знадобилося втручання вчителя, рабі Аѓарона, який з'явився рабі Шломо уві сні і порадив йому все-таки погодитися на посаду.
Рабі Шломо переїхав до містечка Людомир (нині Володимир-Волинський) і 1792 року загинув під час погрому, влаштованого польськими повстанцями, які боролися проти Російської імперії. Його наступником на посаді карлінського ребе став син рабі Аѓарона рабі Ашер, який переїхав до містечка Столін. А хасиди з тих пір почали називатися карлін-столинськими.
23 тамуза 5330 року (26 липня 1570 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з найвидатніших середньовічних кабалістів рабі Моше бен Якова Кордоверо (Рамак).
Місце його народження невідоме, а родина, судячи з прізвища, походила з Іспанії. Вчителями Моше були рабі Йосеф Каро — автор книги «Шулхан арух», кодексу життєвих норм єврея, і рабі Шломо Алькабец — відомий кабаліст, автор суботнього гімну «Леха доді».
Рабі Моше був одним з 4 мудреців, удостоєних у 1538 році смихи (свідоцтва про посвячення в рабини) від знаменитого рабі Яакова Бейрава. Решта троє — автор «Шульхан аруха» рабі Йосеф Каро, рабі Моше з Трані і рабі Йосеф Сагіс.
Рабі Моше був даяном (суддею громади) і главою єшиви в Цфаті, і серед його учнів був великий кабаліст рабі Іцхак Лурія Ашкеназі (Арізаль). За своє недовге життя рабі Моше створив кілька монументальних праць, причому його перший і найвідоміший твір, «Пардес римонім» («Гранатовий сад»), був написаний ним у 27 років.
Інші відомі твори рабі Моше — «Еліма раббаті» («Великий Елім»), «Ор якар» («Дорогоцінне світло») — невиданий досі великий коментар до «Зоару» (основної книги кабали), а також вступ до кабали «Ор неерав» («Вечірнє світло») і коментар до П'ятикнижжя «Сефер герушин» («Книга вигнань»).