26 тамуза 5519 року (23 липня 1759 року) — перемога Баал Шем-Това над франкістами під час диспуту у Львові.
У херсонській генізі (сховище єврейських текстів, яке є при кожній синагозі, куди поміщаються непридатні тексти святих книг. Оскільки в листах євреї постійно цитували святі тексти, то в генізи потрапляла і велика кількість побутових паперів. Найбільш відомі каїрська геніза, де прекрасно збереглися документи за майже 1000 років життя єгипетської єврейської громади, і досліджена на початку XX століття херсонська геніза, де було знайдено багато хасидських документів), так ось, в херсонській генізі було виявлено лист, в якому розповідалося про заснування рабі Ісраелем Баал Шем-Товом звичаю святкування дня перемоги над франкістами.
Франкісти були послідовниками Якова Франка, одного з учнів лжемесії Шабтая Цві. Після того як Шабтай Цві прийняв іслам, Франк почав проповідувати щось подібне і за час свого життя встиг перейти з іудаїзму спочатку в іслам, звідти в католицьку віру, а після збирався перейти і в православ'я. Серед іншого Франк проповідував занурення в безодню гріха, щоб якомога швидше переповнилася чаша терпіння і Мошіах вже прийшов і т.д.
17 липня 1759 року у Львові, з ініціативи франкістів і католицького архієпископа Львова, відбувся диспут між ними і нормальними євреями. З нашого боку брали участь сорок рабинів, серед яких був і рабі Баал-Шем Тов. Оскільки перемога в диспуті означала поразку католицької церкви і могла спричинити погіршення становища польських євреїв, більшість рабинів не бажали брати участі в диспуті, бажаючи лише одного — щоб франкісти якомога швидше залишили іудаїзм. З цим не погоджувався лише Баал Шем Тов, який говорив, що «поки уражений член ще пов'язаний з тілом, залишається хоч якась надія коли-небудь його вилікувати; коли ж його відрізали, він вже пропав назавжди».
Після закінчення диспуту священики зажадали, щоб франкісти хрестилися, що й було зроблено, причому нові «поляки» змінили не тільки віру, а й імена, а в багатьох випадках і прізвища. Ну а потім, ці прізвища, як і належить, стали гордістю Польщі та Росії — Бжезинські, Крисинські, Ясинські, Маєвські, Піотровські, Зелінські. Зокрема мати великого польського поета Адама Міцкевича походила з родини Маєвських і він сам ніколи цього не забував.
28 тамуза 5653 року (10 липня 1893 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єгуди-Лейба Слоніма, сина ребецн Менухи-Рохл, дочки другого Любавицького Ребе — Мітелер ребе.
Рабі Єгуда-Лейб народився в 5592 році (1832) в Любавичах і був первістком ребецн Менухи-Рохл. У 13 років він разом з батьками здійснив алію (переїхав, кажучи сучасною мовою, «на ПМЖ» в Ерец-Ісраель), причому день народження і обряд бар-міцви відзначали безпосередньо на кораблі, що плив до берегів Святої землі.
У 18 років Єгуда-Лейб повернувся в Любавичі до третього Любавицького ребе — рабі Менахему-Мендлу (ребе Цемах Цедеку) і провів там деякий час, але більшу частину свого життя він прожив у Хевроні разом зі своєю матір'ю. Ребецн Менуха-Рохл (вона була відома в Хевроні як «бабуся») користувалася великою повагою і на її честь була побудована синагога і відкрита міква, а їхній будинок став хасидським центром Хеврона. За вказівкою ребе Цемах Цедека рабі Єгуда-Лейб був призначений одним з опікунів навчального центру «2Колель Хабад» і залишався на цій посаді до кінця своїх днів.
Незадовго до свого відходу з життя рабі Єгуда-Лейб переїхав до Тверії. Там, у цьому місті, на кладовищі, розташованому на березі озера Кінерет, він і похований.
28 тамуза 5601 року (17 липня 1841 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мойше Тейтельбаума з містечка Шаторальяуйхей (Угорщина).
Рабі Мойше — один з учнів знаменитого хасидського цадика Яакова-Іцхака га-Леві Горовиця «ѓа-Хозе мі-Люблін» («Провидець з Любліна») і автор книги «Йісма Моше», став основоположником угорської хасидської династії, нині відомої як сатмарські хасиди.
29 тамуза 4865 року (13 липня 1105 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) найвидатнішого коментатора Тори — рабі Шломо Іцхакі (Раші).
Раші («Рабейну Шломо Іцхакі» — «Наш вчитель Шломо син Іцхака») народився в містечку Труа в 1040 році в поважній і шанованій єврейській родині, яка вела свій родовід через мудреців Талмуда рабі Йоханана Сандлара і Гіллеля-Старшого до царя Давида. Першим його вчителем був батько, рабі Іцхак, а потім юнак переїхав до Вормса і Майнца, де навчався під керівництвом знаменитих мудреців рабі Яакова бен Якара і Іцхака бен Йеѓуди. У 25 років, вже будучи відомим єврейським вченим, Раші повернувся в рідний Труа, де і провів все життя. Тут він заснував єшиву, яка стала головною в Північній Франції та Німеччині.
У всьому єврейському світі як учні, так і вчителі сприймають його коментарі до Тори, книг пророків і Талмуду як найважливішу підмогу в розумінні цих текстів. Більш того, на коментарях Раші засновані численні праці пізніших коментаторів. Ребе у своєму циклі «Сіхот Раші» («Бесіди про коментарі Раші») неодноразово демонстрував, як просте, на перший погляд, розуміння тексту великим коментатором, насправді включає безліч рівнів розуміння і часто допомагає вирішити труднощі, що зустрічаються в тексті, а також за допомогою простих слів, взятих з мідрашів, пропонує нові інтерпретації прочитаного. Цікаво, що хоча Раші і обіймав посаду рабина Труа, але на життя він заробляв виноробством, і отже всі ці приголомшливі тексти писав у вільний час.
Синів у Раші не було, але дочки володіли незвичайним для жінок знанням Талмуда і одна з них навіть допомагала батькові в складанні коментарів. Чоловіки трьох дочок Раші були видатними талмудистами, а з онуків найбільш відомі рабі Шмуель бен Меїр (Рашбам) і рабі Яаков бен Меїр Там.
Останні роки життя рабейну Шломо-Іцхакі припали на період Першого хрестового походу, коли загинули багато його родичів і друзів.
1 ава 1657 року (2104 рік до н.е.) – Води всесвітнього Потопу пішли на спад.
У цей день у раніше безкрайньому океані з'явилися перші острівці суші. Вершини гір, раніше приховані шаром води в 15 амот (11 метрів), з'явилися над водою, і це стало остаточним підтвердженням завершення Потопу.
1 ава 2487 року (1273 рік до н.е.) – Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященика Аѓарона, брата Моше-рабейну і пророчиці Мірьям.
Аѓарон — перший коѓен ѓа-годоль (первосвященик) Храму і великий миротворець, пішов з цього світу у віці 123 років. Його йорцайт описаний в Торі і це єдине в цій книзі згадування такого роду.
Великий кабаліст Арізаль (рабі Іцхак Лурія Ашкеназі) говорив, що в попередньому житті Аарон був Араном, братом Авраама. У пізніші часи його душа поверталася в тілі пророка Яавеца (він же — суддя Отніель бен Кеназ), судді і пророка Толи бен Пуа, пророка Шмуеля, Авії, сина царя Єровама, первосвященика Урії, вбитого царем Єоякимом (як розплата за те, що Аарону вдалося уникнути смерті під час виготовлення Золотого тельця) і в пророка Захарію. Душа ж дружини Аѓарона, Елішеви, після втілилася в душі Бат-Шеви, дружини царя Давида і матері царя Шлома
Нащадки Аѓарона — коѓени (носії прізвищ Кац, Коган, Каганов, Коѓен, Раппопорт тощо) — єдині, хто мав право здійснювати жертвоприношення в Храмі.
1 ава 2516 року (1244 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященика Елазара бен Аѓарона, племінника Моше-рабейну і пророчиці Мірьям.
Елазар був третім з чотирьох синів первосвященика Аѓрона. Двоє старших синів Аѓарона — Надав і Авіѓу померли і після відходу з цього світу батька Елазар сам став первосвящеником. Дружиною Елазара була дочка Путіеля, одного з керівників племені Йосефа. Ну а син Елазара — той самий Пінхас, про якого йдеться в однойменному розділі тижневої Тори.
Наші мудреці кажуть, що перша з книг Пророків — книга Єгошуа була розпочата самим Єгошуа бін-Нуном, але закінчена і відредагована вона була Елазаром і Пінхасом.