ДІМ СВЯТОСТІ
Жили-були два брати. Один з них був одружений і мав велику родину, другий був неодружений, і вони володіли спільним полем, розділеним межею. Одного разу вночі, а справа була під час збору врожаю, неодружений брат лежав у своєму будинку і думав: «Ось я самотній, чи багато мені потрібно? А у мого брата велика родина, треба йому допомогти. Віддам-но я йому частину свого врожаю!» З цими словами він підхопився і попрямував до свого комори. Наповнивши мішок, він потихеньку рушив до «братської» половини. Тим часом другий брат міркував так: «Ось у мене велика родина, ми всі разом легко впораємося зі збиранням врожаю, а мій брат самотній... Треба йому допомогти!» І він, набравши в своєму коморі зерна, рушив назустріч братові. Вони зіткнулися в темряві, але, розібравшись у чому справа, міцно-міцно обійнялися. А на тому місці, де так наочно була продемонстрована братська любов, пізніше був побудований Бейт ѓа-Мікдаш, Єрусалимський Храм.
На території Ерец-Ісраель — землі, подарованої єврейському народу Всевишнім, є три місця, які євреї, не задовольнившись статусом подарованого, викупили. За дуже вагомі шекелі. Це Махпела — печера з могилами праотців у Хевроні, гробниця Йосефа, одного із синів Яакова, у Шхемі, і поле, що належало останньому євусейському царю Єрусалима — Аравні, місце, де був зведений Храм.
Всього в єврейській історії було три Храми. Перший з них — переносний, який називався Мішкан, був споруджений за особистою вказівкою і безпосередньо під керівництвом Всевишнього. Цей Храм переносили з місця на місце, залежно від того, де в той момент перебували євреї, і він заслуговує на окрему розмову. Два інших Храми, відомі нам як Перший і Другий Храм, споруджувалися на одному і тому ж місці, знову ж таки, за вказівкою Всевишнього, причому вказівка ця стосувалася як місця, так і часу будівництва. Власне, почати спорудження постійного Храму мав намір ще цар Давид, однак це йому було заборонено. Єдине, що зумів зробити перший єврейський правитель Єрусалима — викупити місце «будівельного майданчика». Цікаво, що за ділянку було заплачено 600 шекелів, причому кожне з колін єврейського народу внесло по 50, і, таким чином, це місце — Храмова гора в рівній мірі належить всім євреям (Єрусалим, нагадаємо, знаходиться на території коліна Біньяміна, але саме місто — власність Давида і його нащадків з коліна Єгуди).
Давид, якому було оголошено, що він не зможе побудувати Храм, оскільки він пролив за час свого правління чимало крові, намагався все ж внести свою лепту в будівництво, почавши хоча б рити котлован, однак це закінчилося невдачею, і якби не винахідливість його радника Ахітофеля, то, можливо, навіть новим Потопом... Втім, Давид зумів заготовити деяку кількість матеріалів для будівництва, а також підготував для свого сина проект майбутнього Храму (проект Давид отримав від Всевишнього, і тому спробував сам звести Храм).
Будівництво ж Першого Храму, іноді званого «Храмом Соломона», було призначене синові Давида — мудрому цареві Шломо (Соломону). Воно тривало 11 років, і в ньому брали участь 153 тисячі фінікійців (які славилися як майстерні будівельники) і 30 тисяч євреїв. «Субпідрядником» робіт виступав цар сусіднього фінікійського міста Тиру — Хірам. Хірам постачав Шломо робітників і ліванський кедр, а після завершення будівництва Шломо розплатився з другом-царем, передавши йому у володіння два міста. Традиція говорить, що під час будівництва Першого Храму не постраждала жодна людина, і взагалі на будмайданчику панував незвичайний спокій і умиротворення.
Перший Храм проіснував 410 років, поки не був зруйнований 9 ава царем Бавеля (Вавилону) Навухаднецаром (Навуходоносором). У Талмуді сказано, що Шломо (а він же був наймудрішим з людей) передбачав можливість руйнування, тому в надрах Храмової гори ним була влаштована схованка для найсвятіших предметів храмового начиння. Запис про це начебто зробили на мідних сувоях (для більшої збереженості). Між іншим, серед текстів, знайдених в Кумрані, є мідний сувій. Зараз він зберігається в Аммані (Йорданія), і там дійсно перераховано величезну кількість всіляких дорогоцінних предметів і вказано, як і де їх шукати! Проблема, однак, у тому, що за минулі 2500 років топографія і топоніміка місцевості сильно змінилися, немає вже тих пагорбів, колодязів і ущелин, та й сувій тільки один, хоча повний перелік предметів займав сім (!) сувоїв. У той же час у ефіопів з цього приводу є своя, особлива думка. Вони впевнені, що Ковчег Завіту був викрадений з Єрусалима сином Шломо і цариці Шеви (Савської) — першим ефіопським царем Менеліком, і в даний час зберігається в підвалах церкви Марії Сіонської в ефіопському містечку Аксум.
Після руйнування Першого Храму євреї були виведені у вавилонське вигнання, звідки повернулися за наказом царя Кореша (Кіра Великого). Їм було наказано (!) повернутися до Єрусалиму і почати відновлення Храму. На цю справу з державної скарбниці відпускалася відповідна сума, а також поверталося все храмове начиння. Однак незабаром будівництво було призупинено. Шомронім (самаряни), які населили за час вигнання Ерец-Ісраель, написали «куди слід» про «нецільове витрачання відпущених коштів», і будівництво було заморожено, «аж до розгляду скарги». Пізніше скарга була розглянута, звинувачення визнані помилковими, і Храм все ж був завершений. На жаль, багатьох предметів начиння, в тому числі Ковчега, в цьому Храмі вже не було, та й у дечому Другий Храм відрізнявся від Першого (частково повторюючи Перший Храм, частково втілюючи пророцтва Єзекіїля про Третій Храм).
Другий Храм простояв 420 років, саме з ним пов'язані події Хануки. Незадовго до руйнування Храм був перебудований царем Ѓордусом (Іродом), який значно розширив території, прилеглі до Храму, і прикрасив його так, що, на думку мудреців, той, хто не бачив Храм часів Ѓордуса, той не бачив пишноти. Зокрема, його стіни були зведені із зелених і білих каменів. Ряди каменів одного кольору чергувалися з рядами каменів іншого кольору, причому білі ряди виступали з поверхні стіни більше, ніж ряди зелених. Закінчивши будівництво, цар хотів облицювати стіни золотом, проте мудреці виступили проти цього. Справа в тому, що промені сонця, падаючи в спекотний день на стіни Храму, створювали вражаючий ефект: здавалося, що стіни хвилюються, як морські хвилі.
Другий Храм також був зруйнований 9 ава, але цього разу римськими військами під командуванням Тита Флавія. У Талмуді про це сказано так: «Коли первосвященик побачив, що Храм горить, він піднявся на дах Чертога, і разом з ним — безліч молодих коѓенов, які тримали в руках храмові ключі. «Володар світу! — звернулися вони до Всевишнього. — Ми не удостоїлися бути вірними скарбниками Твого Храму — тож ось, ми повертаємо Тобі ключі!» З цими словами вони кинули ключі вгору — і з небес з'явилася немов долоня і прийняла ключі. А коѓени і левіти, побачивши, що Храм згорає, взяли музичні інструменти Храму, кинулися у вогонь і згоріли» (Псікта равті, 26:7).
І все ж, незважаючи на деякі відмінності, загальна будова Першого і Другого (та й Третього теж) Храмів однакова: двір жінок, внутрішній двір, Ѓейхал (палац, зал), Святилище і Свята Святих.
Двір жінок
Двір жінок — це зовнішній двір, оточений колонадою, на даху якої в свято Суккот збираються жінки, щоб дивитися на святкові веселощі, являє собою квадрат розмірами 135 на 135 ліктів (лікоть — міра довжини, рівна приблизно 0,5 м). У чотирьох кутах двору знаходяться приміщення без дахів розмірами 40 на 40 ліктів.
Південно-східне приміщення — так звана «Палата назірів». Назір — згідно з Торою, єврей, який взяв на себе обітницю вести протягом певного періоду часу особливий спосіб життя: не пити і не їсти нічого, приготовленого з винограду, не стригти волосся на голові і ретельно дотримуватися ритуальної чистоти. Назіром був, наприклад, Шимшон (Самсон). У цьому приміщенні, після закінчення терміну обітниці, назири варять м'ясо принесених ними жертв і стрижуть своє волосся.
У північно-східному приміщенні знаходився дров'яний склад, де священнослужителі (коѓени), які мають фізичні вади і тому не мають права брати участь у храмовому служінні, відокремлюють чисті поліна від червивих, непридатних для жертовника. Саме в північно-східному приміщенні брати Маккабі сховали залишки жертовника, оскверненого греками.
У північно-західному приміщенні — міква (спеціальний басейн, занурення в який, згідно з Торою, очищає від ритуальної нечистоти) для тих, хто очищається від цараат (згідно з Торою — особливий стан людини, що зовні виражається в появі на її шкірі яскраво-білих плям і характеризується високим ступенем ритуальної нечистоти. Після одужання така людина зобов'язана пройти процедуру ритуального очищення і, зокрема, здійснити певні жертвоприношення. Необхідно підкреслити, що стан «цараат», який не має нічого спільного зі звичайною проказою, викликається суто духовними причинами і має місце лише тоді, коли існує Храм, в якому Всевишній присутній серед народу Ізраїлю) .
У південно-західній частині було сховище вина та оливкової олії для потреб храмової служби.
У кінці двору жінок, перед воротами Ніканора, було розташовано 15 напівкруглих сходинок, по яких піднімалися у двір чоловіки (внутрішній). Кількість цих сходинок відповідає 15 Псалмам «Шир а-Маалот» в Теѓілім. На них стояли левіти в дні свята Сукот і співали в супроводі музичних інструментів.
По обидва боки сходинок знаходилися склади музичних інструментів.
Внутрішній двір
Святість Внутрішнього двору Храму, призначеного для здійснення жертвоприношень, вища, ніж святість Двору жінок. Його територія (розмірами 187 на 135 ліктів) була оточена стіною. У двір ведуть сім воріт: три з північного боку (Шаар ѓа-ніцоц, Шаар ѓа-корбан і Шаар бейт ѓа-мокед); три з південного (Шаар ѓа-делек, Шаар ѓа-бхорот і Шаар ѓа-маїм) і одна зі східного (Шаар Ніканор). Всі ворота — 10 ліктів завширшки і 20 ліктів заввишки. Двері всіх воріт Храму були покриті золотом, виняток становили мідні Східні ворота між Внутрішнім двором і Двором жінок — Шаар Ніканор. Вони були залишені в своєму первісному вигляді і названі так на згадку про чудо. Єврей на ім'я Ніканор відправився до Єгипту, в місто Олександрію, щоб тамтешні майстри виготовили ці двері, а коли він повіз їх на кораблі, почалася страшна буря, і, щоб полегшити корабель, моряки скинули одну зі стулок дверей в море. Другу ж стулку Ніканор захистив, проявивши готовність до самопожертви. Яким же було загальне здивування, коли корабель увійшов в порт Акко: виявилося, що перша стулка не потонула, а припливла слідом за кораблем! До речі, на туніському острові Джербу, де проживала єврейська громада, майже суцільно складалася з коѓенів, ворота в синагозі села Хара-Загіра, за переказами, були воротами Першого Храму, врятованими з вогню пожежі.
Сам внутрішній двір поділявся на кілька частин.
Двір чоловіків — частина Внутрішнього двору, доступна для ритуально чистих чоловіків. Між ним і двором священнослужителів (коѓенів) — чотири сходинки, на яких під час здійснення жертвоприношень стояли левіти — музиканти і співаки.
У дворі чоловіків (іноді називався «двір Ізраїлю») під час жертвоприношень стояла група євреїв, які читали спеціальні молитви. Робилося це для того, щоб у храмову службу були залучені всі три групи єврейського народу — коѓени, левіти та ісраелім (всі інші євреї).
Двір коѓенів. Тут роблять все, що необхідно для принесення жертв: різають жертовних тварин, бризкають їх кров'ю на жертовник, знімають шкуру з їх туш, розчленовують туші і спалюють їх на жертовнику, а також здійснюють жертвопринесення з борошна і масла («мінха») і возливання на жертовник вина і води в свято Суккот.
Зовнішній жертовник. Жертовник цей потрібно було спорудити з каменів, до яких не торкалося залізо (залізо — символ вбивства і руйнування, а жертовник — символ миру). Цар Шломо вирішив цю задачу за допомогою черв'ячка шаміра, який мав здатність різати камені. Після освячення Храму братами Маккабі був споруджений тимчасовий, земляний жертовник. Щоб вказати, на яку частину жертовника слід бризкати кров жертвенних тварин, посередині його оточувала вузька червона смуга. У чотирьох кутах жертовника — особливі виступи; на ньому постійно горіли три багаття. Попіл і перегорілі вуглини згрібали в купу в центрі верхньої поверхні жертовника. Пологий підйом, довжиною в 32 лікті, на жертовник (пандус) знаходився з південного боку, з обох боків його — допоміжні, що доходили тільки до карниза, що оточував жертовник. Коѓен, який повинен був нанести жертовну кров на виступи жертовника, піднімався по східному допоміжному пандусу, обходив жертовник по карнизу і спускався із західного боку по другому допоміжному пандусу. З карниза ж жертовника проголошувалося благословення «біркат коѓанім» — одна з найстаріших молитов, що збереглася і до сьогоднішніх часів.
На півночі Внутрішнього двору знаходилися вісім колон з гачками, на які вішали туші жертовних тварин, щоб знімати з них шкуру. Поруч з цими колонами — вісім мармурових столів для оброблення туш.
Біля самого входу в Ѓейхал знаходився умивальник, який називався «Мідне море», з якого коѓени омивали свої руки і ноги, приступаючи до роботи. Спочатку умивальник мав всього два крани, але в Другому Храмі там був встановлений агрегат з 12-ма (!) кранами. Воду в умивальник постійно доводилося носити великим, багато прикрашеним бронзовим глечиком.
У тому ж дворі знаходилися два столи — один срібний, інший мармуровий. На срібний коѓени клали предмети, необхідні для здійснення жертвоприношень, на мармуровий — оброблені туші жертовних тварин.
У внутрішньому дворі було ще дев'ять приміщень. На півночі двору були Гранова палата, в якій засідав Великий Санѓедрин (Вищий судово-законодавчий орган єврейського народу, що складався з 71 мудреця Тори), Палата первосвященика і приміщення, де знаходився колодязь, що постачав водою весь Храм.
На півдні двору розміщувалися соляний склад, приміщення для первинної обробки шкур, знятих з жертовних тварин, і приміщення для промивання їх нутрощів.
На сході була Палата Пінхаса, зберігача одягу, і приміщення для випічки борошняної жертви, яку двічі на день здійснював первосвященик. У дворі коѓенов також знаходилося кілька підсобних приміщень — зокрема, Палата левітського роду Автінас, який виготовляв пахощі для кадіння в Храмі, і Палата ткачів завіси.