СУКОТ: З МИЛИМ РАЙ І В ШАТІ
Старий жарт говорить, що суть всіх єврейських свят можна виразити однією фразою: «Вони хотіли нас винищити, у них це не вийшло, тож давайте добре поїмо!». У випадку ж Сукот виходить трохи інакше: «Ми заслуговували покарання, але нас, здається, пробачили, тож давайте гарненько відсвяткуємо цю подію!»
Після днів суду, каяття і спокутування настає час веселощів — свято Сукот, яке наші мудреці називають «зман симхатейну», «час нашої радості». «У п'ятнадцятий день сьомого місяця — свято Сукот, сім днів Г споду. У перший день — священне зібрання: не робіть ніякої роботи. Сім днів приносьте вогняну жертву Г-споду; у восьмий день нехай буде у вас священне зібрання, приносьте вогняну жертву Г-споду; це — святкове зібрання, не робіть ніякої роботи». Так сказано про це свято в Торі. — А все інше, як говорив у таких випадках рабі Аківа, — коментарі.
Перші сім днів названі «Сукот», бо в ці дні заповідано жити в куренях. «Курінь» на івриті — «сука» (наголос на «а»); «курені» — Сукот». Церковнослов'янською мовою курені називаються «кущі», відповідно назва свята перекладалася як «Кущі» — мабуть звідси і пішли таємничі «єврейські Кучки», з якими в Одесі пов'язують будь-яке єврейське свято, а також очікування потепління і похолодання.
Восьмий («шміні» на івриті) день свята названий «днем Священного зібрання» («Ацерет» на івриті) і є окремим святом з тією ж назвою (в сенсі — з назвою «Шміні-Ацерет»).
Як завжди, кожен день свята поза Ерец-Ісраель подвоюється, тому святковими є перший-другий і восьмий-дев'ятий дні (дев'ятий має особливу назву — Сімхат-Тора, або, як говорили наші дідусі-прадідусі, Сімхас-Тойре. Дні з третього по сьомий є напівсвятковими і називаються холь га-моед (дослівно «будні свята»).
Хоча свято отримало назву за ім'ям однієї із заповідей, але цим його багатство не обмежується. Крім заповіді про суку є заповідь про «чотири види» (арба га-мінім), заповідь проливання води, отримана Моше на Синаї, звичай обривати листя з гілок арави (верби) на сьомий день (день Гошана Раба) і, нарешті, сама радість свята, яка теж заповідана Торою.
Взагалі, у нас немає іншого свята, з яким пов'язано стільки заповідей (міцвот) і жертвоприношень, як Сукот. Одні тільки жертвоприношення за сімдесят народів світу чого варті! Між іншим, перші сім днів свята приносилися жертви за народи світу, і тільки в Шміні-Ацерет євреї нарешті починали робити щось для себе.
НАПЕРЕДОДНІ СУКОТ
Підготовка до гідної зустрічі Сукот — річ не те щоб складна, але вимагає виконання набору певних дій. По-перше, потрібно подбати про набір чотирьох рослин «арба ѓа-мінім». Звичайно, якщо свято настало, а у вас ще нічого не готово — не переживайте, завжди можна скористатися чужими чотирма рослинами (звичайно, не вкрасти їх, боронь Б-же, а попросити у тимчасове користування).
По-друге, необхідно подбати про суку — курінь, де ви будете їсти всі дні свята. Якщо є можливість — суку краще побудувати поруч з будинком (на даху, балконі, на ділянці, що належить вам) — щоб далеко не ходити, або підшукати суку, найближчу до вас.
І, по-третє, як завжди, напередодні йом-това, слід подбати про підготовку вогню для потреб свята (і не тільки). Наприклад, оскільки під час свята заборонено прикріплювати свічки до свічників, на яких вони горять, то краще використовувати готові свічники з фольги (такі можна купити в синагозі). Крім того, перед початком свята потрібно приготувати полум'я, від якого можна буде запалити свічки другого дня свята і чиє полум'я можна буде використовувати під час свята для господарських потреб.
Найкраще для цього підійдуть т.зв. «добові» свічки, які можна придбати в синагозі або магазині кошерних продуктів. Цього року вам знадобляться 2 свічки — одна буде запалена ввечері 6 жовтня, перед початком першого дня Сукот, а ввечері 7 жовтня від неї будуть запалені свічки другого дня і друга добова свічка.
БЛАГОСЛОВЕННЯ ПРИ ЗАПАЛЮВАННІ СВІЧОК У ДНІ СВЯТА СУКОТ
Свічки запалює жінка, промовляючи при цьому два благословення:
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідешону, беміцвойсов вецівону леѓадлік нейр шель Йойм-Тойв! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Цар Всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями і наказав нам запалювати свічку на честь свята!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓэхейону, вэкиймону веѓигийону лізман ѓазэ! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Цар Всесвіту, який дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)
СУКА
Тора зобов'язує євреїв у п'ятнадцятий день місяця тішрей залишати свої будинки і перебиратися в курені: «У куренях живіть сім днів <...>, щоб знали ваші покоління, що в куренях поселив Я синів Ізраїля, коли вивів їх з Єгипту».
«Але, якщо Вихід відбувся в місяці нісан, то чому суку потрібно будувати в місяці тішрей?» — запитують розсудливі люди. А тому, відповідають наші мудреці, що має бути помітно: ми залишаємо постійні оселі, щоб виконати заповідь, а не для власного задоволення. У теплому нісані цілком природно виглядає перехід в легке літнє житло, але восени, в середині тішрея, перейти з теплого будинку в курінь може або божевільний, або єврей, який виконує наказ Всевишнього.
Будівництво суки підпорядковане певному порядку: спочатку зводять стіни, які можуть бути зроблені з будь-якого матеріалу, аби вони могли витримати натиск звичайного вітру, а потім суку покривають дахом (він називається «схах») – листям, очеретом, пальмовими гілками тощо.
Для даху підходить тільки те, що росте з землі, повністю вирване з неї і ніколи не служило для жодної мети, в тому числі для їжі (наприклад, їстівними листям). Сука, побудована під деревом, гілки якого закривають її зверху, некошерна, навіть якщо її власна покрівля абсолютно справна, тому що сука може бути покрита лише тим, що вже вирвано з землі. Покрівлю потрібно стелити так, щоб тіні в ній було більше, ніж світла, але при цьому вночі крізь дах були видні зірки.
У Торі сказано: «У суці сидіть сім днів», і наші мудреці пояснили, що в даному випадку слово «сидіть» означає «живіть». Тора наказує жити в суці сім днів точно так само, як весь інший час людина живе у своєму будинку. Існує навіть спеціальне благословення, де ми дякуємо Всевишньому, який заповів нам жити в суці (до речі, жінки і маленькі діти звільнені від цієї заповіді). Але, якщо людина відчуває від перебування в суці незручність (дощ, сніг, протяг, холод або просто їй незатишно), то вона не зобов'язана там перебувати, тому що вона міцтаер — відчуває себе скуто.
У Хабаді вже понад сто років прийнято не жити в суці, а тільки їсти там. Пов'язано це з тим, що одного разу четвертий Любавицький ребе не залишився ночувати в суці, сказавши, що не може там залишатися — надто велика там Шхіна (Божественна присутність в цьому місці), і присутність великих духовних сил не дає заснути. Так і повелося з тих пір — праведники, здатні відчувати Шхіну, не живуть у суці, тому що відчувають це, а звичайні хасиди, які не досягли такої тонкості почуттів, від цього дуже страждають і відчувають себе, перебуваючи в суці, незатишно — мовляв, ребе це відчував, а ми ні. Ну і які ж ми після цього хасиди? Загалом, типовий випадок міцтаер — людини обмеженої, якій в суці жити не обов'язково.
АРБА ЃА-МІНІМ
Ось що сказано в Торі про цю заповідь: «Візьміть собі в перший день плід прекрасного дерева, пальмові гілки, відростки густолистяного дерева і річкові верби і веселіться перед Господом вашим сім днів». Наші мудреці пояснюють, що «плід прекрасного дерева» — це цитрусовий плід, який називається цитрон (етрог); «пальмова гілка» – гілка фінікової пальми (сама така пальма – тамар, але її гілка – лулав), «густолистяне дерево» – мирт (гадас), а «річкова верба» – це верба (арава), що росте на берегах річок.
Всі чотири рослини – етрог, лулав, гадас і араву – а для виконання заповіді потрібні найкращі, добірні і красиві рослини, що не мають вад – потрібно взяти в руки і піднімати разом, тричі змахуючи рослинами вгору і вниз, у напрямку до чотирьох сторін світу. Пояснення не зовсім зрозуміле, але це той випадок, коли краще один раз побачити (а ще краще — зробити). Побачити і зробити це можна буде всі дні свята (крім суботи) в синагозі на вул. Корженка (Осипова), 21
Мудреці кажуть, що ці чотири види рослин символізують різновиди людей. Смак — символ володіння мудрістю Тори, а запах — виконання добрих справ.
Відповідно, етрог, що має приємний смак і запах, символізує євреїв — мудреців і праведників. Лулав — це лист фінікової пальми, а у фініка є смак, але немає запаху. Це євреї, що володіють мудрістю Тори, яка, на жаль, не відображається на доброті їхніх справ. Гадас (мирт) пахне, але не має смаку, так само як люди, які роблять багато добрих справ, але поки що не знаються на Торі. Ну а верба, яка не має ні смаку, ні запаху — люди, які поки що не знайомі з мудрістю Тори і поки що не виконують її закони. Але коли ми всі разом, то чесноти одних спокутують гріхи інших. Загалом, як співалося в одній пісні «Разом нас багато, нас не подолати».
Придбати комплект чотирьох рослин можна в синагозі по вул. Корженка (Осипова), 21
УШПІЗІН
Слово «ушпізін» — арамейського походження. Так називають гостей, які всі дні свята Сукот відвідують шалаші. Тільки ось гості ці незвичайні. Це Авраам, Іцхак, Яаков, Йосеф, Моше, Аарон і Давид, які гостюють всі сім днів свята, в кожній сукці, у всіх євреїв відразу.
Кожен день хтось із них входить першим, а решта слідують за ним. Наприклад, у перший день першим входить наш праотець Авраам, а за ним Іцхак, Яаков, Моше, Аарон, Йосеф і Давид. У другий день першим входить Іцхак, а за ним Авраам, Яаков, Моше, Аарон, Йосеф і Давид. А в сьомий день першим входить цар Давид, а за ним Авраам, Іцхак, Яаков, Моше, Аарон і Йосеф.
Існує звичай, сідаючи за стіл, спершу запросити високих (тобто небесних) гостей, а потім вже сідати за стіл самим. Але крім небесних гостей у суку слід запрошувати і земних гостей, з плоті і крові (бажано — небагатих людей), які розділять трапезу з господарями.
Наші мудреці кажуть, що людина, яка пригощає бідняка у своїй суці, не наділяє його подарунками, а повертає те, що належить гостю. Чому? Тут діє той самий принцип, що і в випадку майсера (десятини) і цдаки, так що, як пишуть математики в тому випадку, коли потрібно дві сторінки доказів — «з цього очевидно».
СІМХАТ БЕЙТ ЃА-ШОЕВА
Дні свята Сукот були єдиними днями в році, коли на жертовник Храму до возліяння вина додавався новий обряд — возліяння води на жертовник.
Талмуд (трактат «Рош га-Шана») так пояснює сенс виливання води поряд з виливанням вина: «Чому Тора наказала лити воду на жертовник у свято Сукот? Сказав Всевишній: «Лийте переді Мною воду у свято, щоб дощі цього року стали благословенними». Чому? Тому що «в це свято на Небесах виноситься вирок, скільки води буде послано на землю». У Сукот Всевишній вирішує всі питання, пов'язані з водою: скільки буде дощів, ураганів і цунамі, і тому в це свято євреї здійснювали виливання води на жертовник.
Заповідь «поливання води» не згадується в Торі прямо – мудреці отримали її за традицією, що ведеться від Моше з гори Синай, де була дарована Тора. Однак і в Торі є непряма згадка про неї. Тільки розповідаючи про свято Сукот, Тора говорить: «І хлібне приношення з його возлияннями». Про возлияння тут говориться в множині, тоді як про приношення – в однині, таким чином, мається на увазі, що на кожну жертву в ці дні повинні припадати принаймні два возлияння. І далі говориться: «І їх приношення з його возлияннями», хоча в усіх інших аналогічних місцях говориться інакше: «з його возлиянням». Це – непряма згадка про водне возлияння, прихована в Торі.
За часів Другого Храму возливання води в Сукот перетворилося на велике свято, яке отримало назву «свято водочерпання» («сімхат бейт ѓа-шоейва»). Увечері всі євреї, які перебували в Єрусалимі — чоловіки, жінки і навіть маленькі діти — приходили на Храмовий двір. Там всю ніч члени Сангедріну — вчені та імениті люди — танцювали при світлі смолоскипів і голосно вихваляли Всевишнього. Перед настанням ранку веселощі переривалися, коѓени сурмили в труби і спускалися до джерела Шілоах, що знаходилося біля підніжжя Храмової гори, наповнювали водою золотий глечик, що вміщав три лога (приблизно 1 літр), і поверталися до Храму, де виливали цю воду на жертовник.
Робилося це так: на вершині жертовника стояли дві срібні чаші. Горлечко чаші, призначеної для вина, було дещо ширше, ніж горлечко чаші, призначеної для води. Коѓен наливав три лога вина в одну чашу і три лога води – в іншу, брав у праву руку чашу з вином, а в ліву – чашу з водою і здійснював обидва узливання в південно-західному куті жертовника. Вино і вода рівномірно витікали з обох чаш (хоча вино більш в'язке, ніж вода, воно встигало витекти за той же час з більш широкого отвору). Обидві рідини стікали до основи жертовника і далі – в порожнину, яка називалася Шітин і йшла далеко в глиб землі. Через неї вода і вино виливалися в безодню. Так робили протягом усіх семи днів свята Сукот. Це возливання і називалося «возливанням вод».
«Сказав рабі Йеѓошуа бен Хананія: «Всі дні, поки ми веселилися і раділи святу водочерпання, ми не заплющували очей» (Талмуд, трактат «Сука»). Там же говориться: «Хто не бачив «свята водочерпання» — той не знав справжньої радості в житті».
До речі, саме від цього свята пішов звичай, за яким в синагогах жіноча половина розташовується вгорі, а чоловіча внизу. Талмуд розповідає, що наприкінці першого дня свята Сукот у зовнішньому дворі Храму зводилася спеціальна платформа: в особливі гнізда в стінах Храму вставлялися металеві консолі, на які укладалися дошки. Виходила довга галерея, що оточувала зовнішній двір з трьох боків: з півдня, сходу і півночі. На початку жінки перебували всередині, а чоловіки зовні. Потім постановили, щоб жінки сиділи на галереї зверху, а чоловіки стояли внизу у дворі, бо навіть у такому святому місці, як Храм, велике скупчення народу призводило до зайвого піднесення, що виникало між хлопцями та дівчатами, що викликало необхідність розділити їх.
Зливання води на жертовник (на додаток до традиційного зливання вина) має і символічний зміст. Вино - втілення тонкощів, глибини і таємниці, а вода - втілення цілющої простоти, тобто вино, що виливалося на жертовник, символізувало «сод» - таємний, містичний рівень Тори; тоді як вода символізувала «пшат» - пряме, безпосереднє сприйняття Вчення і Заповідей.
З обливанням води на жертовник пов'язана і трагічна історія. Одна з течій іудаїзму - садукеї (цадукім), які на відміну від фарисеїв (прушим) визнавали тільки Письмову Тору і відкидали Усну (яка послужила основою Талмуда) - не визнавали звичаю виливання води на жертовник. Не визнавали не тільки тому, що його немає в Письмовій Торі, але й тому, що їм здавалося, що безпосереднє, пряме, простодушне розуміння Тори підходить тільки для простого народу, але аж ніяк не для сучасної еліністично освіченої людини (а саме такими були майже всі садукеї). Серед садукеїв були царі, зокрема цар Олександр Янай. Одного разу, здійснюючи в дні Сукот церемонію виливання води (як нащадок братів Макабі він мав повне право здійснювати жертвоприношення в Храмі. Інша справа, що він не мав права бути царем, але хто ж ризикне сказати таке в обличчя владиці?), він, на знак презирства до «простонародного» сприйняття Тори, вилив воду не на жертовник, а собі під ноги. У відповідь на це люди, які принесли для молитви в Храм арба га-мінім, почали закидати царя етрогами, а цар, розсердившись, викликав свою найману гвардію, так що в цей день загинуло багато людей.