
20 адара приблизно 3700 року (I століття до н.е.) — Молитва рабі Хоні га-Меагеля (Хоні, що малює коло) про дощ.
У Талмуді (трактат «Тааніт») розповідається: «В один із років місяць адар уже добігав кінця, а дощу все не було. Звернулися до рабі Хоні. Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину нього і сказав: «Владико Світу! Твої діти звернулися до мене, і я клянусь Твоїм ім’ям, що не зрушу з місця, поки Ти не змилуєшся над Своїми дітьми». Впало кілька крапель. Рабі Хоні сказав: «Владико Світу! Я прошу, щоб дощ був сильніший». Пішла дуже сильна злива, що загрожувала перерости у потоп, але рабі Хоні сказав: «Владико Світу, я просив дощ, який буде не загибеллю світу, а благословенням». І тоді пішов звичайний дощ».
20 адара 5400 року (14 березня 1640) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Йоеля Бен Шмуеля Яффе (Йоель Сіркес, рав Бах).
Рабі Йоель народився у 1561 році в Любліні і був рабином у громадах Польщі та Литви, а потім — головою бейс-діну (суду) та єшиви у Кракові. Багато її випускників стали видатними польськими рабинами, а один із найкращих учнів — рабі Давид бен Шмуель га-Леві став зятем рабі Йоеля.
Живучи в Меджибожі, він заснував там велику єшиву, причому нужденних учнів утримував за кошти своєї родини. Значну допомогу йому надавала його теща, ребецн Сірка, звідки й походить його родинне прізвисько Сіркес, тобто «зять Сірки».
Рабі Йоель також відомий як рав Бах — акронім назви його книги «Байт хадаш», у якій він установлює талмудичне джерело кожного закону, наведеного у збірнику «Шулхан арух».
Кабалісти, причетні до таємниць Небесного суду, стверджують, що за все своє життя рав Бах здійснив лише один (та й то ненавмисний) гріх: якось, проходячи вулицею повз упряжку, запряжену ослом і волом одночасно, він голосно чхнув, так що тварини сахнулися і зробили кілька кроків. Вийшло, що рав Бах мимоволі порушив заборону Тори: «Не ори на ослі й волі разом», яка також передбачає заборону спільного використання цих двох тварин для перевезення вантажу або воза.
21 адара 5546 року (21 березня 1786 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Елімелеха Вайсблюма (Елімелеха з Ліженська).
У рабі Еліезера-Ліпи та його дружини Мірл було семеро синів, двоє з яких стали учнями Межеріцького магіда рабі Дов-Бера і прославилися у сотнях і тисячах хасидських історій. Рабі Елімелеха іноді називають рабі Ноам Елімелех, за назвою книги, написаної ним, однак для більшості з нас він передусім рабі Елімелех із Ліженська, брат рабі Зусі з Аннополя.
Ще за життя Магіда рабі Елімелех і рабі Зуся їздили Польщею, поширюючи хасидизм, але після відходу з цього світу рабі Дов-Бера вони залишили мандри. Рабі Елімелех повернувся до рідного Ліженська, який став центром польського хасидизму, а рабі Зуся оселився у волинському містечку Аннопіль, де був похований їхній учитель.
Учнями рабі Елімелеха були такі хасидські цадики, як рабі Авраѓам-Йеѓошуа Ѓешель з Апти (Опатува, Аптер ребе), рабі Яаков-Іцхак га-Леві Горовіц («га-Хозе мі Люблін»), рабі Клонимус-Калман га-Леві Епштейн із Кракова (рабі Маор Ва-Шемеш), рабі Нафталі-Цві з Ропшиц, рабі Менахем-Мендл із Ріманова, рабі Моше-Лейб із Сасова.
Розповідають, що одного разу, сидячи за трапезою зі своїми учнями, рабі Елімелех незграбним рухом перекинув поставлену перед ним супницю. Супницю ще двічі наповнювали, але щоразу її вміст опинявся на столі. Після третього разу юний Менахем-Мендл (майбутній рабі Менахем-Мендл із Ріманова), який був особливо духовно близький до наставника, перелякано вигукнув: «Ребе, якщо вони дізнаються, нас усіх можуть стратити!». Дехто з учнів засміявся, але рабі Елімелех заспокоїв його, сказавши: «Вони не дізнаються».
Пізніше з’ясувалося, що у Відні в цей день і в цю годину імператор мав підписати указ, спрямований проти євреїв. Імператор тричі тягнувся за пером і тричі чорнильниця перекидалася, заливаючи папери. І тоді імператор відклав указ, сказавши придворним: «Я не буду це підписувати. Очевидно, у вищих сферах не бажають, щоб це здійснилося».
23 адара 2448 року (1312 рік до н.е.) — Переносний Храм (Мішкан) зібрано вперше. Початок «Семи підготовчих днів».
Євреї почали будівництво Мішкана (Переносного Храму, що був схожий на шатро прямокутної форми) 11 тішрея 2448 року, через 6 місяців після Виходу з Єгипту, 3 місяці від отримання Тори на горі Синай і через 80 днів після створення Золотого Тельця.
Виготовлення храмового начиння, полотнищ і елементів тривало 74 дні й було завершене 25 кіслєва, однак лише трьома місяцями пізніше, 23 адара, Моше-рабейну отримав від Всевишнього вказівку розпочати складання й розбирання Мішкана. Почався семиденний «тренувальний» період, коли з 23 по 29 адара шатро зводили вранці й розбирали ввечері. Усі ці дні Моше-рабейну виконував функції первосвященика і лише потім помазав на цю посаду Аѓарона та 4 його синів.
Після завершення «тренувань» 1 нісана Мішкан був встановлений остаточно (насправді, коли за вказівкою Всевишнього євреї переходили з місця на місце, Мішкан розбирали і також переносили на нове місце, звідки він і отримав назву Переносний).
23 адара 5626 року (10 березня 1866 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака-Меїра бен Ісраеля Ротенберга (Алтера з Гур-Кальварії).
Засновник гурської хасидської династії рабі Іцхак-Меїр Ротенберг (відомий як рабі Хідушей га-Рім, за назвою своєї книги. Га-Рім — абревіатура слів «га-рав Іцхак-Меїр» — «учитель Іцхак-Меїр») був прямим нащадком знаменитого духовного лідера євреїв середньовічної Німеччини рабі Меїра бен Баруха (Маѓарама) з Ротенбурга.
Рабі Іцхак-Меїр був учнем рабі Ісраеля Офтшейна (Кожницький Магід) і рабі Сімхи-Бунема з Пшисхи і згодом став одним із духовних лідерів євреїв Польщі. Після того, як Хідушей га-Рім відмовився виконати «прохання» російської влади і закликати євреїв Варшави відмовитися від єврейського одягу, його було заарештовано, але у зв’язку з масовим невдоволенням варшав’ян він був звільнений. Щоб не привертати уваги влади, рабі Іцхак-Меїр Ротенберг змінив своє відоме прізвище на Алтер і перебрався з Варшави спочатку до містечка Новий Двір, а потім до Гур-Кальварії.
13 синів рабі Іцхака-Меїра померли в дитинстві або молодості, і його наступником став онук — рабі Єгуда-Ар’є-Лейб Алтер, відомий також як рабі Сфат Емет (також за назвою своєї книги).
24 адара 5577 року (17 березня 1817 року) — Олександр I забороняє криваві наклепи.
Цього дня царським указом було оголошено, що звинувачення євреїв у використанні крові християнських дітей для приготування маци — звинувачення, яке протягом століть призводило до загибелі євреїв, — є брехнею, але сто років потому антисеміти спробували відродити кривавий наклеп, ініціювавши т. зв. «справу Бейліса».
24 адара I 5700 року (4 березня 1940 року) — Шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) залишає Ригу.
Цього дня ребе Раяц із сім’єю виїхав із Риги через Стокгольм до Гетеборга, щоб звідти відплисти до США.
25 адара 3364 року (397 рік до н.е.) — Смерть вавилонського правителя Навуходоносора.
Цього дня помер Навуходоносор (івритом — Навухаднецар, вавилоняни називали його Набукудуріуссур), правитель Вавилонської імперії, який 26 роками раніше захопив Єрусалим і зруйнував Перший Храм.
25 адара 5525 року (18 березня 1765 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраѓама-Гершона Кутовера, шурина рабі Баал Шем-Това.
Ще живучи в містечку Окуп, рабі Ісраель Баал Шем-Тов став членом таємного союзу кабалістів-ністарим (тобто «прихованих праведників»). Тоді йому було 14 років, але вже до 18 років він відігравав помітну роль серед нистарим, хоча зовні нічим не вирізнявся серед інших євреїв. Досягнувши 18-річчя, рабі Ісраель вирушив до Бродів, де заробляв навчанням маленьких дітей. Потім він одружився з дочкою купця, рабі Авраѓама, однак син купця, рабин містечка Броди, спочатку вкрай прохолодно зустрів шурина, який виглядав повним невігласом і зовсім не бажав учитися (рабі Гершон намагався підучити його в єврейських науках, але шурин виявився зовсім «нездатним» до навчання). Відносини між двома родичами не складалися, і рабі Гершон навіть запропонував сестрі поїхати з Бродів, щоб не ганьбити його родичем-невігласом і ледарем.
Молоде подружжя поїхало, однак коли рабі Баал Шем-Тов відкрився і почав поширювати хасидизм, рабі Гершон став одним із найвірніших і найвідданіших його учнів.
Згодом рабі Гершон разом із групою хасидів переїхав до Ерец-Ісраель, оселившись у Хевроні та в Єрусалимі.
25 адара 5661 року (16 березня 1901 року) — День народження дружини Ребе, ребецн Хаї-Мушки.
Вона народилася у білоруському містечку Бабиновичі неподалік від тодішньої хабадської «столиці» — Любавичів і була другою дочкою попереднього, шостого, Ребе — рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц) та онукою п’ятого Ребе — рабі Шолом-Дов-Бера (ребе Рашаб). За проханням діда, ребе Рашаба, дівчинку назвали Хаєю-Мушкою на честь прапрабабусі, дружини третього Ребе — рабі Менахема-Мендела (відомого як ребе Цемах Цедек).
Ребецн Хая-Мушка була вірною помічницею Ребе. Її відрізняли висока вченість у Торі та гострий розум, але найбільше люди цінували її тонке почуття гумору і тепле ставлення до всіх навколо.
