11 нісана 5030 року (4 квітня 1270 року) — Йорцайт (річниця смерті) рабі Моше бен Нахмана (Рамбан, Нахманід).
Рабі Моше бен Нахман, відомий також як Рамбан (раббейну Моше бен Нахман), рабі Моше Геронді і Бонаструг да Порта — видатний коментатор Тори, кабаліст, філософ, вчений і єврейський лідер — народився в іспанському місті Герона (Жерона) і прожив тут більшу частину життя. Він походив із знатного єврейського роду Іцхака бен Реувена Албарджелоні (з Барселони), був двоюрідним братом головного рабина Каталонії рабі Іони бен Аврагама Геронді і після його смерті аж до від'їзду в Ерец-Ісраель (1267) був головним рабином Каталонії. На життя рабі Моше заробляв, як і багато великих рабинів, лікуванням.
У 1263 році арагонський король Хайме I влаштував у Барселоні публічний диспут рабі Моше з відступником Пабло Крістіані. Рамбан погодився брати участь у диспуті за умови, що йому буде дозволено висловлюватися абсолютно вільно, не побоюючись покарання за це. Король прийняв його умову, а після диспуту, що тривав чотири дні, з похвалою відгукнувшись про аргументацію Нахманіда: «Я ніколи не чув настільки прекрасного захисту настільки несправедливої справи», подарував йому 300 динарів. Втім, через деякий час рабі Моше був змушений тікати з Іспанії до Ерец-Ісраель.
Прибувши до Єрусалима, він виявив там усього лише двох (!) євреїв — фарбаря шкір та його сина, проте завдяки зусиллям рабі Моше незабаром у місті вже був міньян (десять дорослих чоловіків, необхідних для публічної молитви) і повноцінна громада.
Припускається, що саме Рамбан надіслав до Іспанії примірник основоположної праці з кабали — книгу «Зогар». Книга була оприлюднена раби Моше де Леоном і справила величезне враження на вчених і мудреців, ставши однією з найбільш вивчених і обговорюваних праць з іудаїзму.
Місце поховання рабі Моше бен Нахмана невідоме, за різними думками воно знаходиться в Хайфі (поруч із могилою рабі Єхіеля з Парижа), Акко, Єрусалимі та Хевроні (неподалік від печери Махпела — місця поховання патріархів).
11 нісана 5390 року (24 березня 1630 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єшаягу бен Авраама га-Леві Горовица (Шла).
Рабі Єшаягу, також відомий під акронімом Шла (за назвою його головної праці — «Шней лухот га-бріт» — «Дві скрижалі заповіту»), був представником відомої родини Шефтель і навчався в єшивах рідної Праги, Любліна та Кракова. Він був головою бейс-діну (суду) в Дубно, Острозі, Франкфурті-на-Майні та Празі. Потім він переїхав до Ерец-Ісраель, де став рабином ашкеназької громади Єрусалима. Через деякий час рабі Шла був заарештований турецькою владою, викуплений громадою за великі гроші і переїхав до Цфату, а потім до Тверії, де жив до останнього дня. Його могила знаходиться неподалік від могили Рамбама та шанується досі.
11 нісана 5662 року (18 квітня 1902 року) — День народження Ребе (рабі Менахема-Мендела Шнеерсона).
Ребе народився в Миколаєві і названий на честь свого діда, третього ребе — ребе Цемаха Цедека. У день його народження тодішній Ребе — рабі Шолом-Дов-Бер (Ребе Рашаб) надіслав його батькові, рабі Лейві-Іцхоку, шість телеграм, що містили благословення, привітання та вказівки, пов’язані з народженням дитини та її вихованням. Зокрема, ребе Рашаб рекомендував, щоб для немовляти вже підготували кіпу і таліт-катан, і порадив уважно стежити за тим, щоб малюкові з самого народження робили нетілат ядаїм (обмивання рук) перед годуванням.
12 нісана 2449 року (1311 рік до н.е.) — Завершення освячення Переносного Храму та початок його роботи в повноцінному режимі.
13 нісана 2048 року (1713 рік до н.е.) — Бріт-міла Авраама.
Про всіх наступних нащадків шлюбу Авраама і Сари говоритимуть «увійшов у союз Авраама-авіну», але саме того дня і був утворений той самий союз. 13 нісана виходець з Ур-Касдима 99-річний Аврам за вказівкою Всевишнього обрізав крайню плоть собі та всім членам своєї родини. Увійшовши таким чином у союз з Всевишнім (слово «бріт» і означає «союз»), він отримав нове ім'я — Авраам («батько багатьох народів»).
Одночасно з батьком обрізання зробив і його 13-річний син від служниці Гагари (Агарі) — Ішмаель (Ізмаїл). Наші мудреці кажуть, що нащадки Ішмаеля (араби) в нагороду за виконання заповіді обрізання отримали у тимчасове володіння святі місця (Ерец-Ісраель). Ну а син Іцхак (Ісаак), що народився через рік у Сари та Аврагама, увійшов у союз імені свого батька на 8-й день, ставши першим, обрізаним у восьмиденному віці.
А через три дні до Аврагама прийшли три гості.
13 нісана 3404 року (357 рік до н. е.) — Указ Амана про винищення євреїв.
На 12-му році правління царя Ахашвероша його прем'єр-міністр Аман зумів домогтися схвалення плану «остаточного вирішення єврейського питання». Різанина була призначена на 13 адара, тобто через 11 місяців, і указ про це був розісланий по всіх 127 провінціях Перської імперії. На щастя, зусиллями одного з керівників єврейської громади Мордехая та дружини Ахашвероша Естер задум Амана був зірваний, і на згадку про перемогу було засновано свято Пурім.
13 нісана 5335 року (24 березня 1575 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) творця «Шулхан Аруха» рабі Йосефа бен Ефраїма Каро.
Рабі Йосеф народився в 1488 році в Толедо, проте Іспанію він покинув у 4-річному віці: після вигнання євреїв з Іспанії сім'я переїхала до Португалії, а в 1497 році, після нового вигнання — до Туреччини, де рабі Йосеф прожив майже 40 років.
У 1536 році рабі Каро вирушив до Цфату. Тут він навчався у рабі Яакова Бейрава і отримав від нього сміху (атестацію на звання рабина). Після від'їзду рабі Бейрава з Цфату рабі Каро став головою місцевих вчених і одним із найшанованіших членів місцевого суду (бейс-діна) — у всіх постановах його ім'я наводилося першим. Рабі Йосеф очолив велику єшиву, в якій навчалося 200 учнів.
Найбільшу популярність серед праць рабі Йосефа здобув «Шулхан арух», що став загальноприйнятим зведенням законів ортодоксального єврейства, але він є спрощеною переробкою найбільш значущої, з точки зору єврейської вченості, праці рабі Йосефа — «Бейт Йосеф» («Дім Йосефа»). У своїх постановах сам рабі Йосеф завжди посилався саме на «Бейт Йосеф» і ніколи на «Шулхан арух».
Могила рабі Йосефа Каро збереглася донині на старому кладовищі Цфата.
13 нісана 5626 року (29 березня 1866 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) третього Любавичського ребе Цемаха Цедека.
У 1860 році ребе Цемах-Цедек сильно захворів. Останні півроку йому було важко говорити, і він відмовлявся приймати відвідувачів на особисту розмову з матеріальних питань, кажучи, що не бачить тіло, а бачить лише світло душі і тому не може відповідати на питання, пов'язані з матеріальним.
14 нісана 4895 року (30 березня 1135 року) — День народження рабі Моше бен Маймона (Рамбам, Маймонід).
Рабі Моше бен Маймон, також відомий під акронімом Рамбам (на Заході його частіше називають «Маймонід» — «син Маймона»), народився в іспанській Кордові в знатній і відомій родині нащадків царя Давида та укладача Талмуда рабі Єгуди га-Насі.
Його першим вчителем був батько, рабі Маймон, голова рабинського суду Кордови та один із найвидатніших законодавців свого часу. Коли Моше було 13 років, його родині довелося тікати з Кордови — місто захопили ісламські фанатики Альмохади, і всім немусульманам загрожувала смерть. Сім років родина мандрувала Іспанією і нарешті оселилася в місті Фес (Марокко). За цей час рабі Моше встиг написати кілька праць — коментарі до Талмуду, трактат про єврейський календар тощо, але в 1165 році вони покинули Фес, що також належав Альмохадам, вирушивши до Ерец-Ісраель, День від'їзду з Феса, а також день, коли судно, на якому вони пливли, врятувалося від бурі, відзначалися нащадками Маймона сімейним постом, а день прибуття сім'ї в порт Акко став святом. Сім'я Маймоніда здійснила подорож по Ерец-Ісраель, а потім відправилася до Єгипту, де оселилася у Фостаті (Старий Каїр).
Молодший брат — Давид бен Маймон — займався торгівлею дорогоцінними каменями і завдяки цьому рабі Моше міг виконувати обов'язки голови громади та займатися літературною діяльністю. Однак під час однієї з подорожей його корабель зазнав аварії і Давид потонув (євреї, що живуть в Індії, запевняють, що він не потонув, а врятувався і очолив громаду в Кочині), залишивши дружину і двох дітей. Родина була розорена, а Рамбаму довелося шукати заробіток одразу для двох сімей. Він став лікарем і, зрештою, був призначений одним із особистих лікарів самого султана Салладіна (Салах-ад-Діна). Саме в ці роки, незважаючи на свою завантаженість, він написав книги «Мішне Тора» («Повторення Закону») і «Море невухім» («Наставник тих, хто вагається»). Також його перу належить безліч інших книг, зокрема «Сефер га-міцвот» («Книга заповідей»), де він систематизував усі 613 заповідей — 248 заповідей, що наказують, і 365 заповідей, що забороняють.
До кінця життя рабі Моше продовжував працювати як придворний лікар і голова єврейської громади, ведучи широке листування з громадами різних країн. Рамбам помер, оплакуваний у всіх частинах єврейського світу, а його останки були перевезені до Ерец-Ісраель, у Тверію, і донині його могила залишається об’єктом паломництва.
До 750-річчя Рамбама в Ізраїлі було засновано кібуц Яд-Маймонід.
15 нісана 2018 року (1743 рік до н. е.) — Укладення «Союзу між двома розрізаними частинами».
Цього дня Всевишній уклав з нашим праотцем Авраамом (тоді ще просто Аврамом) союз, зобов’язавшись навічно дарувати євреям Ерец-Ісраель, хоча перед цим їм належало пройти випробування вигнанням і переслідуваннями. На підтвердження сказаного Всевишній велів Аврааму розсікти тушу жертовної тварини на дві частини і пройшов між ними у вигляді вогню.
15 нісана 2048 року (1713 рік до н. е.) — Ангели в гостях у Авраама.
На третій день після обрізання Авраама відвідали три мандрівники, точніше три ангели у вигляді мандрівників. Кожен з ангелів мав своє чітко визначене завдання-місію. Ангел Рефоель мав допомогти Аврааму якнайшвидше одужати після операції, ангел Михаїл мав повідомити Аврааму та Сарі, що рівно через рік у них народиться син, а ангел Гавриїл мав піти до Содому й знищити нечестиве місто.
До речі, цей епізод — єдине місце в Торі, де на єврейському столі з’являються одночасно молочні та м’ясні страви (але це було до дарування Тори та появи законів кашруту. Також це єдине місце в Торі та книгах пророків, де сказано, що ангели їдять або, принаймні, людині може здатися, що вони їдять.
15 нісана 2049 року (1712 рік до н. е.) — День народження нашого праотця Іцхака (Іцхак бен Авраам).
Іцхак народився, коли його батькові Аврааму було 100 років, а його матері Сарі — 90. Саме з цим і пов'язане його ім'я (від слова «цхак» — «сміх»: почувши, що їй доведеться народити, Сара засміялася).
Іцхак став першим євреєм, якого обрізали у віці восьми днів.
15 нісана 2113 року (1738 рік до н. е.) — Битва Авраама з чотирма царями.
Після того як племінник Авраама Лот був полонений військами чотирьох царів, які воювали проти армій п'яти царів (володарів міст-держав Сдома, Аморри, Адми, Цвоїма і Цоара), дядько з невеликою групою учнів (318 осіб) вирушив на допомогу племіннику.
15 нісана 2205 року (1555 рік до н. е.) — Яків бореться з ангелом.
Повертаючись з Арам-Нагараїма, де він прожив понад 20 років, Яаков заночував поблизу Пнуеля і «боровся з ним хтось до світанку», не зміг перемогти Яакова, але пошкодив йому стегно. На світанку Невідомий благословив його і назвав Ісраелем (Ізраїлем) — буквально «тим, хто бореться з Богом» (Брейшит 32:25–33). На згадку про цю подію ми носимо ім’я Ісраель і не вживаємо в їжу суху жилу «гід га-наше» з стегнового суглоба.
15 нісана 2197 року (1565 рік до н. е.) — День народження Єгуди бен Яакова-авіну.
15 нісана 2315 року (1445 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Єгуди бен Яакова-авіну.
Четвертий син нашого праотця (івритом — «авіну») Яакова та нашої праматері Леї отримав ім'я Єгуда і став засновником колена Єгуди, що дало ім'я всьому народу (іудеї). В даний час майже всі євреї (за винятком коенів і левітів — нащадків колена Леві) є нащадками колена Єгуди
Нащадком Єгуди був цар Давид і, відповідно, Месія також походитиме з колена Єгуди.
15 нісана 2447 року (1314 рік до н. е.) — Моше бачить кущ, що не згорає.
Рівно за рік до Виходу Моше, який пас стада свого тестя Ітро, виявляє біля підніжжя гори Синай дивовижну річ — кущ, що горить і не згорає. Заінтригований Моше підходить ближче, і тоді Всевишній звертається до нього з палаючого куща, наказуючи вирушити до Єгипту, щоб визволити його народ з єгипетського рабства.
15 нісана 2448 року (1313 рік до н. е.) — Вихід євреїв з Єгипту.
Рівно опівночі 15 нісана, через 210 років з моменту поселення Якова в Єгипті і 430 років по тому після укладення «Союзу між двома розсіченими частинами» Всевишній вразив єгиптян останньою, десятою карою — смертю первістків. Смерті зуміли уникнути лише ті первістки, в сім'ях яких того вечора відбувся перший в історії «седер», коли жертовне ягня було зарізане і з'їдене. А його кров, нанесена на одвірок вхідних дверей, позначила єврейські будинки, мешканці яких підкорилися Всевишньому (за деякими даними, таких було не більше третини від числа всіх євреїв).
Ця кара зламала фараона (єдиного неєврейського первістка, залишеного в живих для повчання іншим), і він благав євреїв якнайшвидше покинути його країну.
15 нісана 3389 року (371 рік до н. е.) — Пророк Даниїл у ямі з левами.
У книзі пророка Даниїла розповідається, як Даниїл був оббріханий і за наказом царя Дарія кинутий на розтерзання левам, які, однак, не чіпали його. Побачивши це, Дарій наказав кинути левам наклепників з їхніми сім'ями і проголосив Бога Даниїла «живим Богом».
16 нісана 2048 року (1713 рік до н. е.) — Знищення міст Сдома та Аморри.
Розташовані в Сдомській долині міста Сдом (Содом), Аморра (Гоморра), Цвоїм, Адма та Цоар славилися неналежним поводженням мешканців. В один із моментів чаша терпіння Всевишнього переповнилася і… доля міст була вирішена. Аврааму вдалося вмовити Всевишнього пощадити міста, якщо там знайдеться хоча б 10 праведників, однак їх не знайшлося і врятуватися вдалося лише племіннику Авраама Лоту, його дружині та двом дочкам. Дружина Лота порушила наказ Бога «Не озиратися» і перетворилася на соляний стовп. Міста Аморра, Адма і Цвоїма були повністю знищені вогнем з небес, а ось місто Цоар вціліло, хоча його нечестиві мешканці також були знищені.
Тепер на місці колись квітучої долини розташовується Мертве море.
16 нісана 2196 року (1566 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Леві бен Яакова-авіну
Леві — третій син нашого праотця Яакова і праматері Леї, був родоначальником колена Леві. Він наймолодший з людей, згаданих у Торі як «іш», «чоловік» — на той момент йому було 13 років, і саме це визначило вік єврейського повноліття (бар-міцва).
Зі племені Леві походять Моше, Мірьям та Агарон. Нині плем'я Леві — одне з двох (поряд із племенем Єгуди) племен Ізраїлевих, що вціліли. Вказівка на походження від левітів збереглася в таких єврейських прізвищах, як Леві, Галеві, Левін, Левінзон, Левінський, Левітан, Левітас, Левітін, Левицький тощо. Левитського походження здебільшого є носії прізвищ Гурвич, Гуревич, Хорвіц, Ландау, Сегал та Епштейн.
Повна відсутність левітів відзначається серед гірських євреїв, Бней-Ісраель (Індія) і фалаша (Ефіопія), а також у єврейській громаді острова Джерба (Туніс); дуже мало їх серед грузинських євреїв і курдських євреїв Іраку.
16 нісана 2488 року (1273 до н. е.) — Закінчилося випадання мани (небесної манни)
Через шість днів після вступу євреїв під керівництвом Йегошуа бін-Нуна в Ерец-Ісраель закінчилося постачання їх «небесною їжею» — маном, що супроводжував єврейський народ усі роки перебування в пустелі.
16 нісана 3404 року (357 рік до н. е.) — Естер відкриває своє походження Ахашверошу.
На третій день посту, оголошеного Мордехаєм після видання Аманом указу, цариця Естер з'явилася перед Ахашверошем. Це кричуще порушення палацового етикету могло привести її на плаху, але цар не розсердився на дружину, а навпаки прийняв її запрошення на «маленьку сімейну вечерю зі свічками та друзями — дядьком Мордехаєм і прем'єр-міністром Аманом». Під час вечері Естер і розповіла чоловікові про те, звідки вона походить і чим її народу загрожує указ лиходія Амана.
17 нісана 3404 року (357 року до н. е.) — Повішення Амана.
Під час вечері «в інтимній обстановці», яку цариця Естер влаштувала для царя Ахашвероша і прем'єр-міністра Амана, вона відкрила цареві своє походження і пояснила, яке злодіяння замислив Аман. Коли царський євнух Харвона згадав про 25-метрову шибеницю, яку Аман приготував для Мордехая, цар наказав повісити на ній самого Амана, тим самим відкривши євреям шлях до порятунку.