26 нісана 2115 року (1245 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єгошуа бін Нуна.
Рабі Єгошуа бін Нун (у біблійних перекладах — Ісус Навин) був наступником Моше (Мойсея) і керівником єврейського народу під час заселення та завоювання Ерец-Ісраель.
Єгошуа народився в Єгипті, і спочатку його ім'я було Ошеа (пізніше, вже в пустелі за вказівкою Всевишнього, воно було змінено, і до нього додалася літера «йуд» (І) (в івритському варіанті). Традиція говорить, що це була та сама літера «йуд», що була віднята від імені дружини Аврагама Сари (раніше її звали Сарай).
Рабі Єгошуа супроводжував Моше, коли той піднімався на гору Синай і охороняв під час відсутності Мойсея скинію (Ковчег Завіту), а також очолював євреїв у битві з амалекітянами при Рефідімі (Шмот 17:9–13). Будучи одним із 12 розвідників, посланих оглядати землю Кнаану, Єгошуа бін Нун разом із Калевом бен Ієфуне заперечував десятьом іншим, які злякалися сили супротивника, і наполягав на вступі в обіцяну Всевишнім землю. В нагороду за твердість і віру в перемогу лише Єгошуа та Калеву — двом з усього покоління — була надана можливість увійти до Землі Обітованої. Моше-рабейну призначив Єшуа своїм наступником, поклавши на нього обов'язок завоювання Ерец-Ісраель і поділу її між колінками Ізраїлю.
Дружиною Єгошуа стала жінка на ім'я Рахав, власниця заїжджого двору в Єрихоні, яка свого часу врятувала розвідників, що прийшли в це місто.
27 нісана 5626 року (12 квітня 1866 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Мордехая, сина рабі Йосефа-Іцхака з Овруча та онука рабі Менахема-Мендела (Ребе Цемах-Цедека).
Рабі Шнеур-Залман-Мордехай був братом ребецн Стерни-Сари, дружини п'ятого Любавицького Ребе — рабі Шолома-Дов-Бера (Ребе Рашаб). Рабі Шнеур-Залман-Мордехай відрізнявся надзвичайними здібностями і вже у віці 17 років став рабином Житомира. На жаль, він помер зовсім молодим, ще за життя батька. Сталося це через два тижні після смерті його дідуся — ребе Цемаха-Цедека (13 нісана 1826 року).
27 нісана 5703 року (2 травня 1943 року) — Повстання у Варшавському гетто.
Влітку 1942 року понад 300 тисяч євреїв були відправлені з Варшави до табору смерті Треблінка. Коли звістка про те, що відбувається в концтаборі, дійшла до гетто, серед євреїв, що залишилися, почали формуватися загони Опору. 14 нісана (19 квітня), коли німецькі війська розпочали операцію з остаточної ліквідації гетто (на той час із 450 тисяч у ньому залишалося 35 тисяч мешканців), почалося повстання, яке стало найбільшим збройним виступом проти німецьких військ в окупованій Європі (крім Югославії).
Німці були відкинуті й зазнали важких втрат, після чого почали систематично спалювати будинки гетто, ретельно уникаючи вуличних боїв. Єврейські бойові групи вели активну боротьбу до 8 травня 1943 року, коли німцям вдалося захопити штаб-квартиру Єврейської бойової організації, але кілька груп повстанців продовжували збройний опір до червня 1943 року, та й протягом наступних кількох місяців німці виловлювали останніх євреїв, які переховувалися в руїнах.
19 квітня 1948 року, у п'яту річницю повстання, у Варшаві на площі імені Героїв гетто було відкрито пам'ятник бійцям гетто. День 27 нісана відзначається в Ізраїлі як День Катастрофи та Героїзму європейського єврейства.
27 нісана 5744 року (29 квітня 1984 року) — З ініціативи Ребе починаються щоденні уроки за книгою «Мішна Тора» Рамбама (рабі Моше бен Маймона).
Ось що говорив з цього приводу Ребе: «Багаторазово говорилося про намагання об'єднати всіх синів Ізраїлю, чим наближається Визволення (оскільки причиною Вигнання є протилежність ідеї любові між євреями). Один із шляхів до цього — коли всі сини Ізраїлю об’єднуються вивченням однієї ідеї в Торі, завдяки чому об’єднуються всі, хто вивчає, «єдністю дивовижною, подібної до якої єдності немає…».
Для цього слід встановити щоденний урок за книгою «Мішна Тора» Рамбама, оскільки ця книга «збирає в собі всю Усну Тору цілком». Щодо обсягу щоденного уроку варто встановити, щоб вивчали щодня по три розділи книги. А ті, хто з якоїсь причини не здатні вивчати три розділи щодня, — нехай вивчають, принаймні, один розділ на день, таким чином, щоб закінчити вивчення всієї книги за три роки.
Для того, щоб об'єднати цим вивченням весь Ізраїль «від хлопчика до старого, маленьких дітей і жінок», - слід, щоб також жінки і діти приєдналися до цього, за рахунок того, що будуть протягом року вивчати 613 заповідей Тори, у тому вигляді, в якому про них йдеться] у книзі Рамбама «Сефер міцвот».
28 нісана 2488 року (1273 рік до н. е.) — Завоювання Єрихону.
Першим містом Ерец-Ісраель, яке впало перед євреями, був Єрихон — потужна фортеця. Протягом семи днів євреї обходили навколо міських стін із Ковчегом Завіту, а потім когени затрубили в шофар, народ закричав, і від цього крику та звуків шофара впали стіни міста.
28 нісана 5751 року (11 квітня 1991 року) — Звернення Ребе.
Цього вечора Ребе виступив з промовою перед хасидами, в якій говорив про Визволення та прихід Месії. Зокрема, він сказав:
«… у зв’язку з тією увагою, яка в ці дні приділяється Визволенню, неминуче постає питання: «Чому ж, незважаючи на всі ці знамення, Месія досі не прийшов?» Пояснити це неможливо.
Незрозуміло й інше: чому щоразу, коли десять (і в багато разів більше, ніж десять) євреїв збираються разом у дні, коли могло б настати Визволення, вони не нарікають і не висловлюють своє обурення з такою силою, яка змусила б Месію прийти негайно? Невже вони можуть змиритися з тим, що Месія, не дай Боже, можливо, не прийде ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.
На жаль, євреї вигукують: «Ад матай?» (доки нам залишатися у вигнанні?) лише тому, що їм так веліли. Якби цими словами вони висловлювали і своє справжнє бажання, і вимогу, то Месія напевно вже прийшов би.
Що ще я можу зробити, щоб спонукати весь єврейський народ у повний голос вимагати Визволення і таким чином дійсно наблизити прихід Месії? Все, що було зроблено досі, не привело до реальних результатів, бо ми, як і раніше, у вигнанні. Більше того, ми перебуваємо ще й у внутрішньому вигнанні щодо нашого служіння Б-гу!
Мені залишилося тільки одне — передати це завдання у ваші руки. Відтепер ви повинні зробити все можливе, щоб Месія прийшов сьогодні ж, зараз же! <…> Я зробив усе, що міг! Відтепер ви повинні зробити все, що у ваших силах».
29 нісана 5380 року (2 травня 1620 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хаїма бен Йосефа Віталя.
Один із найвидатніших кабалістів усіх часів народився в місті Цфат. Навчався кабалі у великого кабаліста рабі Моше Кордоверо, а потім став найближчим учнем великого кабаліста рабі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), який стверджував, що його учень володіє частинками душі рабі Аківи та царя Хізкіягу, а також великого мудреця епохи Талмуда рабі Меїра Баал га-Нес (рабі Меїр-Чудотворець).
Арізаль викладав своє вчення усно, і саме рабі Хаїм записав його у вигляді збірки «Ец га-хаїм» («Дерево життя») — на думку вчителя, саме його сприйняття було найбільш адекватним. І лише йому Арізаль передав свої обширні знання практичної кабали. Після відходу Арізаля з цього світу рабі Хаїм очолив цфатських кабалістів, і його зв'язок з учителем не перервався. Арізаль протягом 20 років майже щоночі приходив до учня уві сні, навчаючи його найпотаємнішим таємницям Тори. Потім він з'являвся йому раз на місяць, а згодом — раз на три місяці.
За бажанням рабі Хаїма майже всі його рукописи були поховані разом з ним у місті Дамаск (Сирія), проте через рік кабалісти рабі Авраам Азулай та Яаков Цемах під час кабалістичних медитацій отримали від нього дозвіл розкрити його могилу та забрати рукописи.
1 іяра 2449 року (1272 р. до н. е.) — з волі Всевишнього Моше, Агарон і дванадцять глав колін перерахували єврейський народ, причому кожен єврей був зарахований до певного роду та родини. На той момент всі без винятку євреї точно знали свій родовід аж до своїх предків — синів праотця Яакова. Цього ж дня в Марі сталося диво з гіркою водою. Всевишній показав Моше-рабейну (Мойсею) дерево і наказав кинути його в гірку воду, і вода стала солодкою.
1 іяра 2928 року (832 р. до н. е.) — цар Шломо (Соломон) почав будувати перший Єрусалимський Храм.
1 іяра керівники єврейського народу, які повернулися з вавилонського вигнання, приступили до відновлення Єрусалимського Храму.
2 іяра 5548 року (9 травня 1788 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендела з Вітебська.
Рабі Менахем-Мендл був улюбленим учнем Межерицького магіда (рабі Дов-Бер) — учня засновника хасидизму рабі Баал Шем-Това і єдиним учнем Магіда, якому довелося зустрітися з Баал-Шемом. Менахем-Мендлу на той час було одинадцять років, він уже здобув славу блискучого талмудиста, і сам рабі Дов-Бер представив його Бешту. Баал-Шем, оточений своїми послідовниками, пильно поглянув на хлопчика і почав розповідати йому історію. Деякі з присутніх її одразу ж забули, а від решти вислизнув її потаємний зміст, і лише маленький Менахем-Мендл запам’ятав притчу в усіх подробицях і зрозумів її значення, бо це була історія його життя від першого до останнього дня. Почесті, труди, хвороби, розчарування, радості, прикрощі, паломництво до Святої Землі — все було там. Згодом, щоразу, коли його здоров’я турбувало друзів, він заспокоював їх: «Не хвилюйтеся, мені ще належить пройти половину або чверть шляху».
Лідером хасидів він став таким чином: Магід, приймаючи делегацію своїх прихильників із Вітебська, передав їм пояс і посох. І те, і інше слід було вручити якомусь раби Менахем-Мендлу, що мешкав у їхньому місті. Повернувшись додому, мандрівники почали шукати цього щасливчика, але марно — у Вітебську не було рабина Менахема-Мендла. Вони старалися настільки, що запитували навіть перехожих, і, нарешті, якась обшарпана жінка сказала їм: «Я знаю тільки одного Менахема-Мендла — мого власного зятя». Стрімголов кинулися вони до неї додому, і, не кажучи ні слова, вручили йому пояс Магіда. Менахем-Мендл прийняв їх, і в ту ж мить відвідувачі побачили, що він став іншою людиною (Прим. взагалі-то рабі Менахем-Мендл був зятем одного з мінських багатіїв, і той навіть збирався будувати для нього синагогу та єшиву, яку той міг би очолити, але обурені його хасидськими звичаями, мінські міснагдім домоглися його вигнання. Тож він цілком міг бути обідраним, але навряд чи у вигнання пішла й його теща).
Цю чуйну стриману людину любили і представники вищого суспільства, і мешканці міських околиць. У своєму заповіті Магід призначив рабі Менахема-Менделя своїм спадкоємцем, який мав очолити рух після його сина. Усі листи, написані учнями Магіда, рабі Менахем-Мендель підписував першим…
У 1777 році рабі Менахем-Мендл разом з Альтер-ребе їздив до Вільно, щоб переговорити з головним противником хасидизму — Віленським гаоном, але, на жаль, ця місія закінчилася невдачею. Того ж року рабі Менахем-Мендель приймає рішення переїхати з групою хасидів до Землі Ізраїлю і навесні на чолі групи з 300 хасидів прибуває до Ерец-Ісраель. Спочатку вони оселилися в Цфаті, але турки й араби переслідували їх доти, доки вони не залишили місто й не переїхали до Тверії.
Труднощі тогочасного життя на Святій Землі дали про себе знати і, через 10 років рабі Менахем-Мендл з Вітебська покинув цей світ. Перед самою смертю учні запитали його, поруч з ким він хоче бути похований, адже багато хто хоче бути похованим біля праведників. Рабі з подивом відповів їм: «Що за дивне запитання? Мені буде добре лежати поруч із кожним євреєм. Дай Б-г, щоб жоден єврей не соромився мене, так само як я не соромлюся жодного єврея».