Только вот этих, отрыгивающих жвачку и имеющих раздвоенные копыта, не ешьте...
(Ваикра 11:4)
В нашем народе есть слова, которые не произносят вслух, настолько они отвратительны. Первое из этих постыдных слов — «свинья». В Талмуде её называют «другой вещью»: если человек, ослабленный после кровопускания, встретит «другую вещь», то может заболеть «другой вещью» (имеется в виду проказа, болезнь, которая считалась связанной со свиньями).
В современном Израиле даже в некошерных ресторанах, где подают мясо «другой вещи», его стыдливо именуют «белым мясом». В государстве Израиль их разводить запрещено законом (кроме христианских поселений), и это соответствует постановлению мудрецов Талмуда (Бава Кама 82): «Да не будет человек выращивать свиней в Земле Израиля».
В главе «Шмини» свинья упоминается в числе животных, запрещенных нам в пищу: хотя у неё есть один признак кошерности — раздвоенные копыта, но нет второго: она не отрыгивает жвачку.
Автор книги «Ор ѓа-Хаим» приводит мидраш о том, что в будущем ее мясо будет разрешено есть, то есть оно станет кошерным. Ведь слово «хазир» («свинья» на иврите) — от корня «хазара» («возвращение»), потому что в будущем свинья вновь станет чистой, как и все животные до греха Древа познания, когда весь мир был безгрешен.
Многие комментаторы отметают возможность «возвращения» свиньи. Автор книги «Яфе Тоар» в своем комментарии на «Ваикра рабба» вообще отрицает существование такого мидраша. Знаменитый каббалист Радбаз (Респонсы, ч. 2, 828) и многие другие пишут, что такой мидраш есть, но это намек на царство Эдом, которое разрушило наш Храм и «уподобилось свинье», а в будущем поднимется к святости и поможет нам в строительстве Храма. Однако в буквальном смысле, считают они, свинья так и останется нечистым животным.
Если же этот мидраш верен, то встают два вопроса: во-первых, как явный запрет может быть отменен, ведь заповеди Торы вечны и неизменны! Во-вторых, почему кошерным животным станет именно свинья? Если уж мы готовы, так сказать, принять в свое общество новых членов, то почему не станут кошерными другие – кстати, намного более симпатичные нечистые животные, упомянутые в нашей главе, например верблюд или заяц? Кстати, интересно: чем «другая вещь» заслужила такую ужасную репутацию? Чем она хуже обезьяны или слона?
Гемара (Бава Кама, там же) связывает запрет на выращивание свиньи в Земле Израиля с тем, что из-за нее прекратились ежедневные жертвоприношения в Храме. Во время тяжелой осады Иерусалима, когда закончились кошерные животные для принесения ежедневных жертв, коѓены договорились с осаждавшими, что будут покупать двух кошерных животных за корзину золотых монет. И действительно, заслуга жертвоприношений хранила Иерусалим, и враг не мог пробить стену. Но один старик раскрыл вражеской армии секрет: «Пока в Храме приносят ежедневную жертву, Иерусалим неприступен». На следующий день, когда коѓены спустили корзину с золотом, враги посадили туда свиней, и когда корзина поднялась до середины стены, свиньи ударили копытами в стену Иерусалима, и «содрогнулась земля на четыреста парса вокруг города». В тот день прекратились ежедневные жертвоприношения, и городу был вынесен приговор.
Свинья считается символом лицемерия и притворства. Она любит валяться на спине, выставляя на всеобщее обозрение свои раздвоенные копытца, как бы притворяясь кошерным животным. То есть, она использует то немногое хорошее, что в ней есть, чтобы обмануть и ввести в заблуждение людей.
Как же символ разрушения и обмана может превратиться в нечто доброе и кошерное? «Ор ѓа-Хаим» говорит, что в будущем она станет отрыгивать жвачку, так что не будет причины её запрещать. То есть, изменится не Тора — изменится реальность. Однако остается второй вопрос: почему именно свинья? Что дает ей право измениться и вернуться к прежней чистоте (сделать тшуву)? Почему не изменится природа и других животных?
Любавичский Ребе в двух коротких строках в сноске внизу страницы дает нам великое прозрение о разнице между ней и остальными животными.
Свинья — единственное животное, которое имеет раздвоенные копыта, но не отрыгивает жвачку. Остальные нечистые животные либо вообще не имеют признаков кошерности, либо отрыгивают жвачку, но не имеют раздвоенных копыт. У свиньи все в порядке «с ногами», но проблемы с верхней частью тела, — с системой пищеварения. А тот, у кого все хорошо «с ногами» — с практическим действием — в будущем вернется к истокам и станет чистым. Копыта символизируют того, кто чист «в ногах», то есть, живет в соответствии с Галахой, строго исполняя практические заповеди. Утром он встает, совершает омовение рук, идет в синагогу, накладывает тфилин и молится. Отрыгивание жвачки, напротив, символ того, кто разбирается в теории и пренебрегает практическими действиями. Такой человек знаком с мнениями мудрецов по любому вопросу, он может подробно рассказать о различиях во взглядах между Рамбамом и книгой «Кузари» относительно «смысла заповедей», но пренебрегает их практическим исполнением. Для него исполнение заповедей — удел тех, кто не умеет мыслить.
И Тора здесь учит нас самим основам иудаизма: еврей стоит на ногах, а не на голове. У того, кто исполняет заповеди на практике, всё будет в порядке, его дети не отойдут от иудаизма, и даже те, кто отошел от еврейства, в конце концов к нему вернутся. Тот же, кто сосредоточен на идеях, так и останется в мире идей и не укоренится в реальности.
Вот история, случившаяся в начале девяностых годов. К раввину Исраэль- Меиру Лау, главе раввинских судов, пришел репатриант для подтверждения еврейства. У него не было подходящих документов, но он привел с собой двух надежных свидетелей: один засвидетельствовал, что участвовал в его обрезании сорок лет назад, а второй, пожилой хасид Хабада с длинной бородой, рассказал поразительную историю про мать этого человека. Она была врачом в государственной больнице в Москве и внешне ничем не отличалась от окружающих, но у нее была одна привычка, которую она соблюдала с самоотверженностью. Она была заядлой курильщицей. Каждую ночь она вынимала из пачки одну сигарету и клала в шкатулку под кроватью. Каждый год после праздника Пурим она доставала сигареты, скопившиеся за весь год, и отдавала этому хабаднику. Он продавал их на черном рынке, покупал два килограмма муки и пёк для нее мацу для пасхального седера. От этой заповеди она не отходила никогда. И вот сын этой матери поднялся в Израиль и стоит перед раввином, настаивая на своем еврействе. Разве это не чудо?
Слушал и записал Яков Шапиро
Тільки ось цих, що відригують жуйку і мають роздвоєні копита, не їжте...
(Ваїкра 11:4)
У нашому народі є слова, які не вимовляють уголос, настільки вони огидні. Перше з цих ганебних слів — «свиня». У Талмуді її називають «іншою річчю»: якщо людина, ослаблена після кровопускання, зустріне «іншу річ», то може захворіти на «іншу річ» (мається на увазі проказа, хвороба, яка вважалася пов'язаною зі свинями).
У сучасному Ізраїлі навіть у некошерних ресторанах, де подають м'ясо «іншої речі», його сором'язливо називають «білим м'ясом». У державі Ізраїль їх розводити заборонено законом (крім християнських поселень), і це відповідає постанові мудреців Талмуда (Бава Кама 82): «Нехай людина не вирощує свиней на Землі Ізраїлю».
У розділі «Шміні» свиня згадується серед тварин, заборонених нам у їжу: хоча у неї є одна ознака кошерності — роздвоєні копита, але немає другої: вона не відригує жуйку.
Автор книги «Ор га-Хаїм» наводить мідраш про те, що в майбутньому її м'ясо буде дозволено їсти, тобто воно стане кошерним. Адже слово «хазір» («свиня» на івриті) — від кореня «хазара» («повернення»), тому що в майбутньому свиня знову стане чистою, як і всі тварини до гріха Дерева пізнання, коли весь світ був безгрішним.
Багато коментаторів відкидають можливість «повернення» свині. Автор книги «Яфе Тоар» у своєму коментарі до «Ваїкра рабба» взагалі заперечує існування такого мідрашу. Знаменитий каббаліст Радбаз (Респонси, ч. 2, 828) та багато інших пишуть, що такий мідраш є, але це натяк на царство Едом, яке зруйнувало наш Храм і «подібнилося до свині», а в майбутньому підніметься до святості та допоможе нам у будівництві Храму. Однак у буквальному сенсі, вважають вони, свиня так і залишиться нечистою твариною.
Якщо ж цей мідраш вірний, то постають два питання: по-перше, як явна заборона може бути скасована, адже заповіді Тори вічні й незмінні! По-друге, чому кошерною твариною стане саме свиня? Якщо вже ми готові, так би мовити, прийняти до свого суспільства нових членів, то чому не стануть кошерними інші — до речі, набагато симпатичніші нечисті тварини, згадані в нашому розділі, наприклад верблюд або заєць? До речі, цікаво: чим «інша річ» заслужила таку жахливу репутацію? Чим вона гірша за мавпу чи слона?
Гемара (Бава Кама, там само) пов’язує заборону на вирощування свині в Землі Ізраїлю з тим, що через неї припинилися щоденні жертвоприношення в Храмі. Під час важкої облоги Єрусалима, коли закінчилися кошерні тварини для принесення щоденних жертв, когени домовилися з обложниками, що купуватимуть двох кошерних тварин за кошик золотих монет. І справді, заслуга жертвоприношень захищала Єрусалим, і ворог не міг пробити стіну. Але один старий розкрив ворожій армії секрет: «Поки в Храмі приносять щоденну жертву, Єрусалим неприступний». Наступного дня, коли коені спустили кошик із золотом, вороги посадили туди свиней, і коли кошик піднявся до середини стіни, свині вдарили копитами по стіні Єрусалима, і «земля здригнулася на чотириста парсів навколо міста». Того дня припинилися щоденні жертвоприношення, і місту було винесено вирок.
Свиня вважається символом лицемірства та удавання. Вона любить валятися на спині, виставляючи на загальний огляд свої роздвоєні копитця, ніби вдаючи з себе кошерну тварину. Тобто, вона використовує те небагато хорошого, що в ній є, щоб обдурити та ввести в оману людей.
Як же символ руйнування та обману може перетворитися на щось добре та кошерне? «Ор га-Хаїм» каже, що в майбутньому вона почне відригувати жуйку, тож не буде причини її забороняти. Тобто, зміниться не Тора — зміниться реальність. Однак залишається друге питання: чому саме свиня? Що дає їй право змінитися і повернутися до колишньої чистоти (зробити тшуву)? Чому не зміниться природа й інших тварин?
Любавичський Ребе у двох коротких рядках у примітці внизу сторінки дає нам велике прозріння щодо різниці між нею та іншими тваринами.
Свиня — єдина тварина, яка має роздвоєні копита, але не відригує жуйку. Решта нечистих тварин або взагалі не мають ознак кошерності, або відригують жуйку, але не мають роздвоєних копит. У свині все гаразд «з ногами», але є проблеми з верхньою частиною тіла — з системою травлення. А той, у кого все добре «з ногами» — з практичною діяльністю — у майбутньому повернеться до витоків і стане чистим. Копита символізують того, хто чистий «у ногах», тобто живе відповідно до Галахи, суворо виконуючи практичні заповіді. Вранці він встає, здійснює обмивання рук, йде до синагоги, накладає тфілін і молиться. Випльовування жуйки, навпаки, символ того, хто розбирається в теорії і нехтує практичними діями. Така людина знайома з думками мудреців з будь-якого питання, вона може докладно розповісти про розбіжності в поглядах між Рамбамом і книгою «Кузарі» щодо «сенсу заповідей», але нехтує їх практичним виконанням. Для неї виконання заповідей — доля тих, хто не вміє мислити.
І Тора тут вчить нас самим основам іудаїзму: єврей стоїть на ногах, а не на голові. У того, хто виконує заповіді на практиці, все буде гаразд, його діти не відійдуть від іудаїзму, і навіть ті, хто відійшов від єврейства, зрештою до нього повернуться. Той же, хто зосереджений на ідеях, так і залишиться у світі ідей і не вкорениться в реальності.
Ось історія, що трапилася на початку дев’яностих років. До рабина Ісраель-Меїра Лау, голови рабинських судів, прийшов репатріант для підтвердження єврейства. У нього не було відповідних документів, але він привів із собою двох надійних свідків: один засвідчив, що брав участь у його обрізанні сорок років тому, а другий, літній хасид Хабада з довгою бородою, розповів вражаючу історію про матір цієї людини. Вона була лікарем у державній лікарні в Москві і зовні нічим не відрізнялася від оточуючих, але у неї була одна звичка, якої вона дотримувалася з самовідданістю. Вона була завзятою курцем. Щоночі вона виймала з пачки одну сигарету і клала в скриньку під ліжком. Щороку після свята Пурім вона діставала сигарети, що накопичилися за весь рік, і віддавала цьому хабаднику. Він продавав їх на чорному ринку, купував два кілограми борошна і пек для неї мацу для пасхального седеру. Від цієї заповіді вона ніколи не відступала. І ось син цієї матері приїхав до Ізраїлю і стоїть перед рабином, наполягаючи на своєму єврействі. Хіба це не диво?
Слухав і записав Яків Шапіро