Розповідають, що одного разу Баал Шем Тов прибув до одного штетла (містечка) і попросив зануритися в місцеву мікву. Служитель мікви, не впізнавши гостя, вибачаючись, попередив, що вода дуже холодна і не придатна для занурення шанованої людини, але Баал Шем Тов не звернув уваги на його слова і увійшов у крижану воду. Коли він вийшов, його обличчя сяяло незвичайним світлом. А на запитання учнів він відповів: «Знайте: коли людина занурюється у воду в повному самозреченні і з бажанням приліпитися до Творця, вода перестає відчуватися як холодна чи тепла — вона стає тими вищими водами, з яких був створений світ».
Сьогодні, відвідуючи тунелі Західної стіни в Єрусалимі, людина переживає воістину потужний духовний і фізичний досвід. Ці підземні галереї відкривають перед нами шари стіни такими, якими вони були тисячі років тому — немов застиглими в часі, що зберігають велич минулого. Кульмінацією екскурсії, безумовно, є «великий камінь» — вражаюча інженерна споруда: брила вагою понад 570 тон, довжиною понад 13 метрів і висотою близько 3 метрів. До її відкриття вважалося, що найважчі будівельні блоки давнини знаходяться в єгипетських пірамідах, але цей камінь зруйнував колишні уявлення. І кожен відвідувач задається питанням: як стародавні зуміли перемістити таку масу без сучасної техніки? Одне з припущень стверджує, що камінь був висічений вище на схилі, а потім просто скочений вниз — так що його ніколи не доводилося підіймати.
Однак поруч із цими гігантськими каміннями близько десяти років тому було зроблено не менш вражаюче відкриття — ціла серія стародавніх мікв неподалік від Храмової гори. Вони свідчать про те, що за часів Другого Храму ритуальна чистота була не привілеєм обраних, а природною частиною повсякденного життя. Їхня архітектура вражає продуманістю: чіткий поділ між тими, хто входить нечистим, і тими, хто виходить очищеним, запобігав будь-якому контакту, здатного порушити чистоту. В одній з мікв вода тече досі — живе свідчення стародавньої інженерії, заснованої на природному потоці без втручання людини. Те, що мікви знаходять практично під час кожного археологічного розкопу в Ізраїлі, свідчить про центральну роль цього поняття в житті народу.
У чому ж таємниця мікви? Тора називає закони чистоти й нечистоти «хукім» — установками, що не піддаються простому раціональному поясненню. Адже чистота не пов'язана з гігієною: людина може годинами митися в гарячій мильній воді і все ж залишатися нечистою, тоді як коротке занурення в правильно влаштовану мікву робить її чистою, навіть якщо вода далека від ідеальної. Щоб зрозуміти глибинний зміст, потрібно звернутися до самого кореня слова «міква» в Торі. Вперше воно з'являється не в книзі «Ваїкра», а в оповіданні про створення світу в книзі Буття: «Зберуться води під небом в одне місце, і з'явиться суша» (Брейшит 1:9). Іншими словами, перша «міква» — це саме збирання вод, що дозволило з'явитися суші.
Згідно з мідрашем і вченням хасидизму, на початку світ був «водою у воді» — станом повної Б-жественної присутності, де не існувало окремої реальності творінь. Все було розчинено у Творці. Щоб з’явився світ, у якому людина може існувати як самостійна істота, знадобилося «скорочення» — цимцум. Води були зібрані й відступили, поступившись місцем суші — символу матеріального світу, де Б-жественне приховане, даючи людині свободу вибору.
З цієї точки зору міква — це свого роду «острівець» первозданного світу. Входячи в неї, людина на мить залишає світ «суші» — світ розділення, гордині та матеріальності — і повертається у світ води, де все розчинено в Б-жественному. Тому вода мікви має бути «живою» — дощовою або джерельною, не торкнутою людською рукою. Вона символізує первозданну силу — ті самі первісні води творіння.
Хасидизм звертає увагу на те, що слово «той, хто занурюється» (товель) складається з тих самих літер, що й «самоанулювання» (бітуль). Занурення — це акт внутрішньої відмови від власного «я». Людина повністю покривається водою і на короткий мить опиняється в стані, де вона не може існувати самостійно — вона цілком оточена Б-жественним. Виходячи з води, вона немов народжується заново, несучи з собою чистоту водного світу у своє повсякденне життя.
Раббі Аківа висловив це у своїй знаменитій фразі: «Щасливі ви, Ізраїль… Г-сподь — міква Ізраїлю» (Йома 8:9). Зазвичай слово «міква» розуміють як «надія», але тут воно розкривається інакше: сам Всевишній — це джерело очищення. Як міква очищає людину, так і Б-г очищає Ізраїль. Зв'язок людини з Творцем — це не тільки думка чи почуття, а реальне «занурення» у Б-жественну реальність.
Будь то обмивання в холодному джерелі Арізаля в Цфаті, що залишає глибокий слід у душі, або занурення в сучасну мікву з дощовою водою — суть залишається незмінною: це можливість доторкнутися до самого джерела творіння. Великий камінь біля Стіни нагадує про могутність матеріального, але мікви поруч із ним свідчать про справжню силу народу Ізраїлю — здатність очищатися, упокорюватися та відроджуватися знову й знову.
Іншими словами, чистота — це не лише поняття минулого, пов’язане з Храмом, а й живий духовний інструмент. Щоразу, коли людина прагне піднятися вище, звільнитися від тягаря минулого або знову знайти зв’язок зі своїм корінням, міква чекає на неї — як повернення до Б-жественного «лона», до оновлення та повної чистоти.
«І окроплю вас чистою водою, і ви очиститеся» (Єзекіїль 36:25) — ця обіцянка супроводжує нас від початку творіння і до повного визволення.