2 іяра 5538 року (29 квітня 1778) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шмуеля (Шмельке) бен Цві-Гірша га-Леві Гурвіца з Нікольсбурга.
Первісток рабі Цві-Гірша з Чорткова отримав своє ім’я на честь одного з найбільших пророків — Шмуеля. У юності Шмуель і його брат Пінхас, який також згодом став відомим рабином, навчалися в нехасидській («литовській») єшиві, але після поїздки до Межирича і зустрічі з Магідом — рабі Дов-Бером — стали його відданими учнями і послідовниками.
Рабі Шмуель був рабином у польських містах Ричилув і Сенява, а потім разом зі своїми прихильниками перебрався до чеського міста Нікольсбург (нині — Мікулов), де став спочатку головою релігійного суду (ав бейт-дін), а згодом рабином.
У Нікольсбурзі рабі Шмельке заснував знамениту єшиву, в якій навчалися рабі Яаков із Любліна (Хозе мі-Люблін), рабі Менахем-Мендл із Риманова, рабі Ісраель із Кожниць, рабі Леві-Іцхак із Бердичева, рабі Мордехай Банет і рабі Мойше-Лейб із Сасова.
Рабі Шмуель був відомий своєю праведністю і добротою — майже все своє майно він роздавав бідним. Одного разу до нього в дім постукав бідняк, але, на лихо, в домі вже не було нічого цінного, крім персня дружини. Дружини вдома не було, і рабі Шмуель віддав перстень біднякові. Коли дружина повернулася, вона дорікнула чоловікові, адже перстень коштував 300 дукатів, а бідняк, не знаючи його вартості, напевно продасть його за десятку. І тоді рабі Шмуель кинувся навздогін. Ледве наздогнавши бідняка (який вирішив, що в нього хочуть відібрати подарунок), він сказав: «Це дуже дорогий перстень — не продавайте його дешево!».
Рабі Шмуель залишив цей світ у віці 52 років, відкривши своїм учням у день смерті, що його душа була втіленням душі пророка Шмуеля, і тому він мав, як і той, прожити у цьому світі 52 роки.
2 іяра 5548 року (9 травня 1788 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендла з Вітебська.
Рабі Менахем-Мендл був улюбленим учнем Межеричського Магіда (рабі Дов-Бера) — учня засновника хасидизму рабі Баал Шем-Това і єдиним учнем Магіда, якому довелося зустрітися з Баал-Шемом. Менахему-Мендлу тоді було одинадцять років, він уже здобув славу блискучого талмудиста, і сам рабі Дов-Бер представив його Бешту. Баал-Шем, оточений своїми послідовниками, пильно глянув на хлопчика і почав розповідати йому історію. Деякі з присутніх одразу її забули, а від інших вислизнув її сокровенний зміст, і лише маленький Менахем-Мендл запам’ятав притчу в усіх подробицях і зрозумів її значення, бо це була історія його життя від першого до останнього дня. Почесті, труди, хвороби, розчарування, радощі, прикрощі, паломництво до Святої Землі — все було там. Згодом, щоразу, коли його здоров’я непокоїло друзів, він застерігав їх: «Не хвилюйтеся, мені ще належить половина або чверть шляху».
Лідером хасидів він став таким чином: Магід, приймаючи депутацію своїх прихильників із Вітебська, передав їм пояс і палицю. І те, й інше належало вручити певному рабі Менахему-Мендлу, який жив у їхньому місті. Повернувшись додому, мандрівники почали шукати цього щасливця, але марно — у Вітебську не було рабі Менахема-Мендла. Вони докладали стільки зусиль, що запитували навіть перехожих, і нарешті якась обідрана жінка сказала їм: «Я знаю лише одного Менахема-Мендла — мого власного зятя». Вони стрімголов кинулися до її дому і, не кажучи ні слова, передали йому пояс Магіда. Менахем-Мендл прийняв їх, і тієї ж миті відвідувачі побачили, що він став іншою людиною (прим.: рабі Менахем-Мендл був зятем одного з мінських багатіїв, і той навіть збирався будувати для нього синагогу та єшиву, яку той міг би очолити, але обурені його хасидськими звичками мінські міснагдим домоглися його вигнання. Тож він цілком міг бути обідраним, але навряд чи в заслання пішла й його теща).
Цю чутливу й стриману людину любили і представники вищого суспільства, і мешканці міських околиць. У своєму заповіті Магід призначив рабі Менахема-Мендла своїм спадкоємцем, який мав очолити рух після його сина. Усі листи, написані учнями Магіда, рабі Менахем-Мендл підписував першим…
У 1777 році рабі Менахем-Мендл разом з Алтер ребе їздив до Вільно, щоб переговорити з головним противником хасидизму Віленським гаоном, але, на жаль, ця місія завершилася невдачею. Того ж року рабі Менахем-Мендл вирішує переїхати з групою хасидів до Землі Ізраїлю і навесні на чолі групи з 300 хасидів прибуває до Ерец-Ісраель. Спочатку вони оселилися в Цфаті, але турки й араби переслідували їх, доки вони не залишили місто і не переїхали до Тверії.
Труднощі тодішнього життя на Святій Землі далися взнаки, і через 10 років рабі Менахем-Мендл з Вітебська залишив цей світ. Перед самою смертю учні запитали його, поруч із ким він хоче бути похований, адже багато хто прагне бути похованим біля праведників. Рабі з подивом відповів: «Що за дивне запитання? Мені буде добре лежати поруч з кожним євреєм. Дай Б-г, щоб жоден єврей не соромився мене так само, як я не соромлюся жодного єврея».
2 іяра 5594 року (4 травня 1834 року) — День народження четвертого Любавицького ребе рабі Шмуеля (ребе Маґараш).
Після великої пожежі в Любавичах третій Любавицький ребе — ребе Цемах-Цедек — ухвалив рішення придбати ділянку землі і збудувати на ній великий будинок, який включав би також єшиву. З поваги до Ребе міський голова безкоштовно надав йому з власного лісу все необхідне для будівництва.
Ребе хотів влаштувати новосілля на свято Швуес, однак ребецн побажала, щоб пологи відбулися в новому домі, і коли почалися перейми, вирушила туди. Коли ребе Цемах-Цедеку повідомили про це, він поспішив до нового дому, зайшов у кімнату і стояв там, повернувшись обличчям до стіни, весь час пологів.
І ще про ребе Маґараша. У дитинстві та юності він серйозно захоплювався різьбленням по дереву, і в Любавичах було два «ритуальні» свічники його роботи: триколірний тринадцятиствольний, з 613 частин — його ставили в залі єшиви на Песах, і чотириствольний, з яким проводжали Ребе додому в ніч Сімхат-Тори.
2 іяра 5702 року (19 квітня 1942 року) — Розпочато написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Машіаха.
У день свята Сімхат-Тора 5702 року Шостий Любавицький Ребе, рабі Йосеф-Іцхак, проголосив написання сувою Тори, присвяченого зустрічі Машіаха. Було оголошено, що написання розпочнеться 20 числа місяця хешван 5702 року, однак з різних причин початок написання сувою Тори було відкладено, і воно відбулося 2 іяра.
Усі витрати, пов’язані з написанням сувою Тори, фінансувалися з особистого рахунку Ребе, а всі благодійні пожертви на цю справу Ребе передав до каси Центру з питань виховання.
Написання сувою Тори було розпочато у 5702 році (1942), однак його завершення тривало багато років — до 5730 року (1970).
3 іяра приблизно 3600–3700 року (I–II століття до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Хоні (Йоханана) га-Меагеля.
У Талмуді в трактаті Тааніт розповідається: «В один із років місяць адар уже наближався до кінця, а дощу не було вже три роки. Звернулися до рабі Хоні (Йоханана). Він помолився, але дощ не пішов. Тоді він накреслив на землі коло, став усередину нього і сказав: “Володарю світу! Твої діти звернулися до мене, і я клянусь Твоїм іменем, що не зрушу з місця, доки Ти не зглянешся над Своїми дітьми”. Крапнуло кілька крапель. Рабі Хоні сказав: “Володарю світу! Я прошу, щоб дощ був сильнішим”. Пішов дуже сильний зливовий дощ, що загрожував перерости в потоп, але рабі Хоні сказав: “Володарю світу, я просив дощу, який не буде загибеллю світу, а благословенням”. І тоді пішов звичайний дощ, а рабі Хоні прозвали га-Меагель («той, що окреслює коло»)».
Йосиф Флавій розповідає, що один із останніх нащадків династії Хасмонеїв, Арістобул II, воюючи зі своїм братом Гірканом II, який оскаржував його право на престол, обложив Храмову гору. Обложені прихильники Гіркана звернулися до рабі Хоні, який тоді перебував у Храмі, з проханням проклясти ненависного їм Арістобула, однак рабі Хоні відмовився проклинати Арістобула і попросив Всевишнього не приймати молитви обох сторін. Розгнівані прихильники Гіркана забили рабі Хоні камінням.
Онуки рабі Хоні — Абба Хілкія і Ханаан га-Нехба — також користувалися народною любов’ю і були відомі своєю здатністю викликати дощ.
3 іяра 5703 року (8 травня 1943 року) — під час повстання у Варшавському гетто загинув один із керівників повстання Мордехай Анілевич. З 1948 року цей день було проголошено Днем пам’яті бійців підпільних організацій і загиблих солдатів.
4 іяра 4925 року (11 квітня 1165 року) — Порятунок родини Рамбама.
У 1165 році родина рабі Маймона покинула марокканське місто Фес і вирушила до Ерец-Ісраель. День від’їзду з Феса відзначався нащадками Маймона як сімейний піст, а день прибуття родини до порту Акко став святом. Окремим постом відзначався також день 4 іяра, коли судно, на якому вони пливли, було врятовано від бурі.
5 іяра 5708 року (14 травня 1948) — День проголошення незалежності Держави Ізраїль.
7 іяра 3425 року (335 рік до н.е.) — Завершення будівництва фортечних мурів Єрусалима.
Через 88 років після руйнування вавилонським царем Навуходоносором Єрусалимського Храму і самого міста фортечні мури, що оточували місто, були відбудовані заново.
7 іяра 5379 року (21 квітня 1619 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шломо-Ефраїма бен Аарона Лунчиця (Клі Якар).
Рабі Шломо-Ефраїм (при народженні отримав ім’я Ефраїм, але під час хвороби, у віці 51 року, додав до нього ім’я Шломо) відомий нам за назвою одного зі своїх творів — «Клі якар» («Дорогоцінна посудина»). Рабі Ефраїм був учнем відомого знавця Талмуду рабі Шломо бен Єхієля Лурії (Маґаршаль) і спочатку очолював єшиву у Львові, а потім переїхав до Праги, де разом із рабі Йешаягу Горовіцем очолив празький міський суд (єврейський, звісно). Серед учнів рабі Ефраїма були визначні рабини рабі Йом-Тов Ліпман Геллер і рабі Шабтай Горовіц (син рабі Йешаягу).
Рабі Ефраїм був одним із найвидатніших проповідників (даршанів) і славився своїм риторичним мистецтвом, що захоплювало слухачів.
8 іяра 4856 року (3 травня 1096 року) — початок Першого Хрестового походу, який відкрив період гонінь і релігійних переслідувань європейського єврейства.