17 іяра 5553 року (29 квітня 1793 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єхезкеля бен Єгуди Ландау (Нода б’Єгуда).
Рабі Єхезкель народився в містечку Опатув у почесній і шанованій родині — його батько був одним із керівників Вааду чотирьох земель (керівного органу польського єврейства). Він навчався в Бродах, а потім очолював громади Бродів, Ямполя і Праги (тут, окрім громади, він також очолив одну з найбільших єшив того часу).
Рабі Єхезкель Ландау відомий також як рабі Нода б’Єгуда («Відомий в Юдеї») — за назвою одного зі своїх творів, але не меншу важливість має інший його твір «Ігерет шалом» («Послання миру»). У ньому він намагався примирити двох найвидатніших європейських рабинів того часу — рабі Яакова Емдена з Альтони і рабі Йонатана Айбешица з Праги, конфлікт між якими загрожував розколоти єврейський народ.
17 іяра 5560 року (12 травня 1800 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше-Хаїма-Ефраїма бен Єхіеля із Судилкова.
Рабі Моше народився в Меджибожі в родині рабі Єхіеля Ашкеназі та ребецн Аделі (Годл) — доньки засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това.
Баал Шем-Тов ніжно любив свого онука і дуже високо цінував його здібності до навчання. Після відходу дідуся з цього світу рабі Моше навчався у його учнів — Межеріцького магіда рабі Дов-Бера і рабі Яакова-Йосефа з Полонного — найстаршого учня Баал Шем-Това.
Закінчивши навчання, рабі Моше оселився в містечку Судилків, де був головою громади. До Меджибожа (де залишився його молодший брат, рабі Борух) він повернувся незадовго до смерті.
Його могила розташована неподалік від могили рабі Баал Шем-Това.
18 іяра приблизно 3880 року (120 рік н. е.) — закінчилася епідемія, що лютувала серед учнів рабі Аківи.
За чотири з лишком тижні, що минули від Песаха, епідемія встигла забрати життя 24 тисяч учнів рабі Аківи. Усі вони були великими мудрецями і знавцями Тори, а загибель спіткала їх через те, що, за словами Талмуду, «вони не поважали один одного».
На 33-й день лічби омеру епідемія припинилася, і загроза розриву безперервного ланцюга передачі Тори від Моше-рабейну минула (рабі Аківа був главою покоління, і в нього навчалися ті, хто мав у майбутньому очолити єврейський народ). Саме це стало однією з причин того, що 33-й день лічби омеру («Лаг ба-Омер» на івриті) був оголошений святковим днем.
18 іяра приблизно 3900–3950 року (II століття н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шимона бар Йохая (Рашбі).
Рабі Шимон бар Йохай, також відомий під акронімом Рашбі, — поряд із рабі Меїром належав до четвертого покоління танаїв (мудреців, укладачів Талмуду) і був одним із найвидатніших єврейських законоучителів, автором «Сіфрей» — однієї з книг, що доповнюють Талмуд.
Рабі Шимон навчався у рабана Гамліеля II і рабі Єгошуа бен Хананії, а потім у рабі Аківи. Навіть коли рабі Аківа потрапив до в’язниці за порушення заборони викладати єврейський закон, рабі Шимон відвідував його і продовжував брати в нього уроки. Рабі Аківа дуже цінував його і возвів рабі Шимона та рабі Меїра в сан рабі (згодом повторну смиху вони отримали від рабі Єгуди бен Бави). Крім того, в кабалістичних книгах повідомляється, що рабі Шимон був одним із втілень Моше-рабейну.
За різкий відгук про римлян, про який владі стало відомо внаслідок доносу, рабі Шимон був засуджений до смертної кари і протягом 13 років переховувався разом із сином Елазаром у печері.
Рабі Шимон був одним із найбільших кабалістів в історії та автором першої книги з Кабали «Зоѓар» (до цього вся кабалістична інформація передавалася лише усно, і всі спроби її записати закінчувалися невдачею. Втім, рукопис «Зоѓара» був знайдений лише у XII столітті, і за переказом його виявив в Ерец-Ісраель рабі Моше бен Нахман (Рамбан), який переправив його до Іспанії, де він і був опублікований рабі Моше де Леоном.
Рабі Шимон покинув цей світ на 33-й день лічби омеру. У день свого відходу він зібрав своїх учнів і провів із ними урок, на якому відкрив їм найглибші таємниці Тори. Після завершення уроку він попросив їх не сумувати з приводу його відходу, тому що саме сьогодні він піднявся на вершину, до якої йшов усе життя. Другою його просьбою було — в цей день, на згадку про нього, запалювати багаття.
Рабі Шимон і його син Елазар поховані на горі Мерон неподалік від Цфата, і в Лаг ба-Омер туди приходять кілька сотень тисяч євреїв. Там же на Мероні запалюють найбільше лаг-ба-омерське багаття висотою 20–30 метрів.
18 іяра 5332 року (1 травня 1572 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше бен Ісраеля Ісерлеса (Рама).
Рабі Моше народився в багатій і шанованій родині одного з лідерів єврейської громади Кракова і з дитячих років вирізнявся видатними здібностями (родинне прізвисько Ісерліс утворилося від слова «Ісройлес», тобто син рабі Ісраеля). Навчався в люблінській єшиві рабі Шалома Шахни і згодом став членом суду (бейс-дін) у Кракові. Рабі Рама очолював засновану ним у Кракові єшиву, учнів якої утримував власним коштом.
Найбільшу відомість рабі Моше принесла його книга доповнень до зводу законів «Шулхан арух» рабі Йосефа Каро. Річ у тім, що, будучи сефардським євреєм, рабі Каро уклав книгу, спираючись на сефардські традиції та звичаї, причому багато з них розходилися з традиціями ашкеназьких (європейських) євреїв. Книга рабі Моше якраз і містила вказівки на ашкеназькі традиції. Оскільки «Шулхан арух» перекладається як «Накритий стіл», рабі Рама назвав свою книгу «Мапа» — «Скатертина», і з середини XVI століття «скатертина» стала невід’ємною частиною «Накритого столу».
Рабі Моше Ісерлес користувався величезною повагою, і після його відходу з цього світу на його могилі було зроблено напис: «Від Моше до Моше не було подібного Моше» (такий самий напис є на могилі Рамбама — рабі Моше бен Маймона — і там маються на увазі Моше-рабейну і сам Рамбам; тут же напис означає «Від Моше (Рамбама) до Моше (Ісерлеса)…»).
До Другої світової війни тисячі євреїв з усіх кінців Польщі здійснювали паломництво до могили Рама в Кракові на Лаг ба-Омер.
18 іяра 5792 року (24 травня 1932 року) — заручини ребецн Шейни, доньки шостого Любавицького Ребе рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), і Менахема-Мендела Горенштейна, онука четвертого Любавицького Ребе рабі Шмуеля (ребе Магараш).
Цього дня Ребе Раяц виголосив хасидський маймор (трактат, що пояснює деякі положення хасидизму) «Шир га-малот ле-Довид гіне ма-тов у-ма-наїм».
18 іяра 5764 року (9 травня 2004 року) — урочисте внесення до одеської синагоги «Хабад Шомрей Шабос» нових сувоїв Тори, написаних коштом членів громади.
Вперше за останні, щонайменше пів століття, в Одесі з’явилися власні, «одеські» сувої. Святкова процесія, в якій брали участь євреї всіх вікових категорій, пройшла вулицями міста від будівлі єшиви (де дописувалися останні літери у сувоях) до синагоги, де відбулися святкові гакофот — обходи зі сувоями навколо біми (підвищення, з якого читають Тору), подібно до того, як це робиться в день Симхат-Тора.
18 іяра 5767 року (6 травня 2007 року) — урочисте внесення до одеської синагоги «Хабад Шомрей Шабос» нових сувоїв Тори, написаних коштом членів громади.
Цього дня в Одесі було завершено і урочисто внесено до синагоги 4 (!) нових сувої Тори — подія значна за мірками будь-якої громади. Святкова процесія, в якій брали участь кілька тисяч людей — євреї всіх вікових категорій, пройшла вулицями міста від кошерного ресторану «Розмарин» (там дописувалися останні літери в сувоях) до синагоги, де відбулися святкові гакофот — обходи зі сувоями навколо біми, подібно до того, як це робиться в день Симхат-Тора.
19 іяра 5053 року (27 квітня 1293 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Меїра бен Баруха (Маѓарам) із Ротенбурга.
Рабі Меїр бен Барух, відомий як Маѓарам, був неперевершеним авторитетом для європейських євреїв, і його коментарі слугували важливим джерелом для складання у XVI столітті зводу життєвих норм єврея — «Шулхан арух».
Після сходження у 1286 році на німецький престол Рудольфа I Габсбурга на євреїв країни було накладено додатковий податок, який одночасно змінював статус німецького єврейства і перетворював їх та все їхнє майно на особисту власність імператора. Відповіддю на це став масовий вихід євреїв із Німеччини. Провідником цього виходу став рабі Меїр, який пізніше був заарештований і ув’язнений. Оскільки влада вимагала як викуп величезну суму — один мільйон марок, рабі Меїр заборонив громаді викупляти його, щоб не створювати прецедент і запобігти здирництву з боку влади (у Талмуді сказано, що якщо за полоненого просять суму, яка значно перевищує розумні межі, викуповувати його не можна, щоб не спокушати викрадачів легким заробітком). Рабі Меїр помер у в’язниці в 1293 році, але його останки не видавали для поховання аж до 1307 року, коли євреї викупили їх за велику суму (комерсант рабі Александр-Зіскінд Вімпфен витратив на це весь свій статок). Похований рабі Меїр у Вормсі.
19 іяра 5575 року (29 травня 1815 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Мендела з Риманова.
По материнській лінії рабі Менахем-Мендл походив від відомих мудреців рабі Давида га-Леві (Таз) і Натана-Нета Шапіро.
Рабі Менахем-Мендл уперше познайомився з хасидизмом у 11-річному віці, коли його представили Межеріцькому Магіду рабі Дов-Беру, наступнику засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това. У юності він разом із двома друзями — рабі Яаковом-Іцхаком га-Леві Горовіцем («Провидець із Любліна») і рабі Ісраелем Офштейном (Кожницький магід) — навчався у відомого хасидського цадика рабі Шмельке з Нікольсбурга.
Далі він навчався в Ліженську у рабі Елімелеха, і після відходу вчителя з цього світу багато його учнів пішли за рабі Менахемом-Менделом, який уже мав репутацію святого і чудотворця. Серед його учнів були такі видатні хасидські лідери наступного покоління, як рабі Нафталі з Ропшиц і рабі Цві-Елімелех з Динова. Щодня рабі Мендл намагався вивчити 18 аркушів Талмуду, і якщо з якихось причин це не вдавалося, наступного дня він намагався надолужити пропущене. На його робочому столі завжди лежав кодекс законів, складений рабі Іцхаком бен Яаковом Альфасі (Ріф), який він постійно вивчав і знав напам’ять — знаючі люди казали, що рабі Мендл був одним із втілень душі Ріфа.
Будучи надзвичайно співчутливою людиною, рабі Менахем-Мендл витрачав усі кошти на благодійність, так що його родині доводилося задовольнятися хлібом і водою.
У 1812 році, коли Наполеон вторгся в Росію, рабі Менахем-Мендл разом зі своїми друзями — Провидцем із Любліна і Кожницьким магідом — молився про те, щоб ця війна привела до звільнення євреїв і їхнього повернення в Ерец-Ісраель, але їхнє прохання було відхилене Небесним судом, оскільки там вирішили, що це покоління недостойне Визволення.
Рабі Менахем-Мендл пішов із життя того ж року. І в той самий рік пішли з життя і його друзі — Провидець із Любліна та Кожницький магід.
20 іяра 2449 року (1312 рік до н. е.) — після завершення першого перепису євреїв увесь народ був поділений на встановлені коліна, роди та сімейства і розділений на чотири дегелі (буквально: «прапори») по три коліна в кожному. Ці чотири дегелі оточували Переносний Храм (Мішкан) з чотирьох сторін, а табір левітів (які не входили до жодного дегеля) знаходився посередині. Відтепер саме в такому порядку єврейський народ розбивав табір і в такому ж порядку рухався у своїх мандрах пустелею.
Саме 20-го іяра єврейський народ уперше — за велінням Всевишнього — здійснив перехід у порядку дегелів і колін, виконуючи також усі інші заповіді, встановлені Всевишнім на період мандрів.
20 іяра 5597 року (25 травня 1837 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мордехая бен Менахем-Нахума Тверського з Чорнобиля.
Батько рабі Мордехая, рабі Менахем-Нахум Тверський (за переказом, прізвище взяте на згадку про предків із Тверії), був учнем засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това і його наступника — Межеріцького магіда рабі Дов-Бера. Рабі Менахем оселився в містечку Чорнобиль і заснував тут відому хасидську чорнобильську династію. Його син, рабі Мордехай, був одружений спочатку з донькою рабі Аѓарона «Великого» з Карліна, а потім із донькою рабі Давида Лейкеса, одного з найближчих учнів Баал Шем-Това. Від цих двох шлюбів у нього було 1 донька і 8 синів, які очолювали хасидські рухи в різних містечках України та Росії.
Незадовго до відходу з цього світу рабі Мордехай висловив бажання бути похованим у містечку Анатовка, тому що «там немає місця ідолопоклонству і дзвін дзвонів не буде затьмарювати мій спокій».
Багато чорнобильських хасидів загинули у вогні Катастрофи, але справу чорнобильського хасидизму продовжив Сквирський ребе рабі Давид Тверський, який заснував у штаті Нью-Йорк місто під назвою Нью-Сквир.
21 іяра 5712 року (20 травня 1949 року) — в Ізраїлі засновано місто Кфар-Хабад (у перекладі з івриту — «Хабадське поселення»).
Першими його мешканцями були євреї, які вирвалися з СРСР, вціліли у вогні Катастрофи та горнилі сталінських репресій. У зв’язку зі святом тодішній Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц) подарував майбутнім мешканцям Кфар-Хабада сувій Тори.