23 іяра 5684 року (27 травня 1924 року) — Попередній любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) переносить місце свого проживання до Ленінграда.
Восени 1923 року гоніння більшовиків на юдаїзм досягли апогею, і Ребе Раяц, який тоді проживав у Ростові-на-Дону, був єдиним, хто безстрашно боровся проти них.
Навесні 1924 року Ребе Раяц вирушив до Москви, і керівництво ростовського ГПУ вирішило покласти край його діяльності, заарештувавши його одразу після повернення. Це стало відомо хасидам, і після «обговорення» з керівництвом ГПУ було досягнуто «угоди» — вони не заарештовують Ребе, якщо він добровільно залишить Ростов.
За два тижні до свята Швуес Ребе Раяц залишив Ростов і переїхав до Ленінграда, де ще ширше розгорнув свою діяльність. Наслідком цього став арешт у 5687 (1927) році.
25 іяра 5115 року (7 травня 1355 року) — Різанина в Толедо.
Цього дня внаслідок нападу християн і мусульман на єврейські квартали Толедо особливо сильно постраждали жителі неукріпленого кварталу Алькана. У цей день від рук сусідів загинули 1200 євреїв.
26 іяра 4702 року (16 травня 942 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Саадії-гаона.
Рабі Саадія бен Йосеф походив із роду великого мудреця і чудотворця рабі Ханіни бен Доси і народився в містечку Ділас єгипетського оазису Фаюм (звідки пішло його прізвисько ал-Фаюмі (арабською) або га-Пітомі (івритом)), але згодом переїхав до Ерец-Ісраель, а звідти — до Багдада.
Тут йому довелося виступити як головному опонентові рабі Аѓарону Бен-Меїру, який очолював єрусалимську єшиву. Йшлося про порядок визначення строків свят, початку місяця тощо (чи мають на це право лише мудреці Ерец-Ісраель, чи й мудреці, що живуть у вигнанні). Конфлікт і різниця поглядів призвели до того, що євреї Ерец-Ісраель відзначали Рош га-Шана 4683 року (922 р.) у вівторок, а євреї Вавилонії — у четвер! У подальшій полеміці рабі здобув перемогу і був визнаний одним із найвидатніших авторитетів у галузі складання календаря.
Рабі Саадія вів рішучу боротьбу з рухом караїмів, що набирав силу (секта, яка заперечувала Усну Тору і Талмуд та дотримувалася буквального, дослівного тлумачення тексту Тори). Значною мірою завдяки його зусиллям поширення караїмства в Ерец-Ісраель і країнах Сходу вдалося зупинити.
Глава вавилонських євреїв екзиларх Давид бен Закай призначив рабі Саадію керівником колись знаменитої, а нині занепадаючої єшиви в місті Сура. І рабі Саадія (тепер він носив титул «гаон» — «геній», яким нагороджували найвидатніших мудреців того часу, що очолювали єшиви Сури і Пумбедити) взявся за вирішення двох завдань: збільшення кількості учнів і зміцнення фінансового становища єшиви.
Він досяг успіху, але незалежність і сміливість рабі Саадії-гаона викликали гнів екзиларха і призвели до конфлікту (приводом стала відмова рабі Саадії підтвердити умови певного заповіту, який мав принести значну вигоду екзиларху). Розгніваний Давид бен Заккай усунув рабі Саадію і призначив гаоном рабі Йосефа бен Яакова бар Сатію. У свою чергу, рабі Саадія-гаон призначив екзилархом замість Давида бен Закая його брата Йошію (Хасана).
Протягом деякого часу перевага була на боці рабі Саадії, але після сходження на престол нового халіфа становище змінилося, і рабі Саадія був змушений відмовитися від посади гаона і глави єшиви. Щоправда, згодом відбулося примирення, і рабі Саадія знову очолив сурську єшиву та навіть виховував рано осиротілого онука Давида бен Закая.
Рабі Саадія був автором першого перекладу Тори арабською мовою, і багато його книг написані арабською, хоча він також був автором першого словника івриту та підручника з граматики івриту. Крім того, його перу належить знаменита книга «Кітаб ал-аманат ва-л-і‘тикадат» («Книга вірувань і думок»), написана арабською мовою і перекладена івритом під назвою «Сефер га-емунот ве-га-деот» (зазвичай використовується скорочена назва «Емунот ве-деот»). Це перший твір середньовічної єврейської філософії, що зберігся повністю. Загалом саме твори рабі Саадії є першими книгами в сучасному розумінні, зі структурою, притаманною сучасній книзі.
26 іяра 5506 року (16 травня 1746 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Моше-Хаїма бен Яакова-Хая Луццато (Рамхаль).
Рабі Моше-Хаїм Луццато, відомий під акронімом Рамхаль, народився в італійському місті Падуя і походив з однієї з найстаріших єврейських сімей Італії. Уже в юному віці відзначався великими знаннями як у релігійних, так і в світських науках, володіючи івритом, арамейською, латиною, грецькою, італійською та французькою мовами. Тоді ж він почав вивчати кабалу під керівництвом рабі Моше Закуто — одного з найвидатніших кабалістів того часу.
Рабі Моше було приблизно двадцять років, коли він почав розповідати товаришам, що час від часу його відвідує Малах га-магід («ангел-проповідник»). Те, що рабі Моше чув від ангела, він використовував у своїх книгах, і ці тексти вражають потужною глибиною і справді нелюдською силою проникнення в самі основи світобудови (так що розмови про ангела, найімовірніше, були не просто розмовами). Люди, які добре знали рабі Моше, розповідали про його справді надприродні можливості і про ті чудеса, що відбувалися при ньому, тому багато рабинів почали побоюватися, що своєю діяльністю обдарований молодий чоловік може спричинити біди, подібно до лжемесії Шабтая Цві.
Учителі рабі Моше намагалися захистити учня, але врешті-решт після довгої боротьби Рамхаль погодився передати свої кабалістичні писання на зберігання вчителям і утримуватися від запису одкровень «магіда» та викладання кабали. Рамхаль одружився, усунувши тим самим одне із заперечень проти його занять кабалою (неодруженим це не рекомендувалося), але суперечка навколо його поглядів тривала, і він був змушений покинути Італію та вирушити до Амстердама. Там він заробляв на життя шліфуванням лінз і паралельно багато писав, створивши чудові книги (які не мали жодного стосунку до кабали). Пізніше рабі Рамхаль переселився до Ерец-Ісраель і деякий час жив в Ако. Рабі Моше-Хаїм Луццато і вся його сім’я померли під час епідемії чуми. Його могила знаходиться в місті Тверія (на березі озера Кінерет), неподалік від могили рабі Аківи.
26 іяра 5617 року (20 травня 1857 року) — Йорцайт мудреця і праведника рабі Іцхака-Айзека Епштейна з Гомеля — одного з перших хасидів Хабаду.
Він народився у 1770 році в Гомелі і вже в юному віці пов’язав свою долю із засновником руху Хабад Алтер ребе та його молодими учнями. Йдучи на першу особисту аудієнцію (єхидус) до Алтер ребе, рабі Іцхак-Айзек написав йому записку (квітл, підьон-нефеш) із запитанням: «Душа втомилася, як їй наблизитися до Всевишнього?». При цьому, передаючи квітл Алтер ребе, він так розхвилювався, що знепритомнів.
Будучи протягом 58 років рабином у Гомелі, рабі Іцхак-Айзек був обізнаний як у питаннях Тори, так і у вченні хасидизму і був автором багатьох хасидських книг, серед яких «Шней га-меорот», «Гіне Аріель» та інші.
Після відходу з цього світу Алтер ребе рабі Іцхак-Айзек був хасидом його сина, другого Любавицького ребе — Мітелер ребе, а потім і його сина — третього Ребе — Ребе Цемах Цедека.
26 іяра 5727 року (5 червня 1967 року) — початок Шестиденної війни.
Бойові дії тривали «лише» шість днів, але за цей час армія Ізраїлю змогла здобути перемоги над значно переважаючими силами противників із трьох держав — Єгипту, Йорданії та Сирії. У результаті Шестиденної війни були звільнені великі території Ерец-Ісраель у Галілеї та на Голанських висотах, у пустелі Негев, Юдеї та Шомроні (Самарії), секторі Газа. А найголовніше — був звільнений Єрусалим і єврейський квартал міста. Крім того, в руках євреїв опинилася Західна стіна (Стіна плачу) і навіть Храмова гора! Щоправда, через день правителі Ізраїлю повернули Храмову гору мусульманам.
29 іяра 2600–2700 року (1100 років до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) пророка Шмуеля бен Елькани.
Пророк Шмуель був останнім із суддів Ізраїлю. Після народження він був відданий на навчання коѓенам у Шило (там у той момент знаходився Переносний Храм), оскільки його мати Хана, яка багато років була безплідною, пообіцяла, що присвятить народженого сина служінню Б-гу.
Після смерті первосвященника Елі він став первосвященником (цікаво, що як сини Елі — Пінхас і Хофні, так і діти Шмуеля — Йоель і Авія виявилися недостойними цього поста).
Після того як старійшини Ізраїлю звернулися до нього з проханням поставити над ними царя «як у інших народів», Шмуель, спочатку не схвалюючи цю ідею, був змушений (за наказом згори) погодитися і помазав на царство обраного Всевишнім Шауля з коліна Ефраїма. Потім, знову за вказівкою Всевишнього (коли Шауль виявився недостойним такого поста), він помазав на царство Давида з коліна Йеѓуди.
Могилою Шмуеля вважається пагорб ан-Набі Самвіл поблизу Єрусалима.
29 іяра 5727 року (8 червня 1967 року) — Звільнено Єрусалим і Храмову гору
У цей день Старе місто Єрусалима і Західна стіна (Стіна плачу) були звільнені солдатами ізраїльської армії. У єврейських руках навіть опинилася Храмова гора. Але через день її повернули мусульманам (вони довго відмовлялися прийняти її, підозрюючи підступ із боку євреїв — у них просто не вкладалося в голові, що ТАКЕ можна добровільно віддати).
В Ізраїлі цей день відзначений у календарі як День Єрусалима.