1 сівана 1656 року (2105 рік до н.е.) — Зниження рівня води Всесвітнього Потопу.
Через 150 днів після припинення дощу, що спричинив Всесвітній Потоп, бурхливі води заспокоїлися, і рівень води, яка повністю покривала поверхню землі, почав зменшуватися (на один лікоть (0,45 м) кожні чотири дні).
1 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Табір біля гори Синай.
Через шість тижнів після Виходу з Єгипту євреї, вже готові отримати Тору, розбили табір у Синайській пустелі, біля підніжжя гори Синай.
1 сівана 2449 року (1312 рік до н.е.) — Земля поглинула Кораха та його прихильників.
Корах і його прихильники протестували проти того, щоб Моше і Аѓарон (до речі, племінники Кораха) очолювали єврейський народ. Бунтівники загинули, коли, як розповідається в Торі: «…розступилася земля під ними. І відкрила земля уста свої, і поглинула їх і їхні домочадців, і всіх людей Кораха, і все майно» («Койрах» 16:31–32).
У трактаті «Піркей авот» розповідається, що уста Землі (жерло), які мали поглинути Кораха і його спільників, були створені в сутінках наприкінці шостого дня Творіння.
1 сівана 4856 року (25 травня 1096 року) — Різанина у Вормсі.
8 іяра (22 дні тому) почався Перший хрестовий похід, що приніс євреям незліченні лиха. Єврейські жителі німецького міста Вормс намагалися знайти порятунок у замку місцевого феодала, однак хрестоносці увірвалися туди, і євреї Вормса були жорстоко вбиті під час ранкової молитви.
1 сівана 5636 року (24 травня 1876 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) ребецн Двойри-Леї.
Ребецн Двойра-Лея була донькою другого Любавицького ребе рабі Дов-Бера (Мітелер ребе) і дружиною мудреця і праведника рабі Яакова-Ісраеля з Черкас.
Історія її йорцайту така: вона і її чоловік, рабі Яаков-Ісраель, викликали свого онука рабі Мордехая-Дова, засновника горностайпільської хасидської династії, і попросили вирішити, хто з них має піти з цього світу першим: ребецн, якій після відходу чоловіка судилося б сумне самотнє існування вдовуючої королеви, чи ребе, який не може уявити, як жити в цьому дивному і незручному світі без ребецн. Як онук скаже, так і зроблять.
Рабі Мордехай-Дов узяв день на роздуми і після цього вирішив так: «Бабуся має рацію, але заперечити дідусеві язик не повертається. Тому живіть довго і щасливо і покиньте цей світ в один, ні, день — це не в моїх силах, в один сезон, в одну пору року».
Ребецн Двойра-Лея пішла з цього світу 1 сівана, а рабі Яаков-Ісраель — 13 елуля.
2 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Перші слова Тори передані євреям. Обрання євреїв
У цей день Моше (Мойсей) передав євреям слова Всевишнього, які стали ніби вступом до самої Тори. Моше пояснив єврейському народові, чого вимагає від нього Всевишній. І в цей же день було сказано: «І нині, якщо будете слухати голосу Мого і берегти Мій завіт, то будете Моїм надбанням понад усі народи, бо Мені належить уся земля. І ви будете для Мене царством служителів святого і святим народом».
3 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Початок підготовки до Дарування Тори.
У цей день почалася підготовка до Дарування Тори. Євреї отримали «заповідь про межу» — Всевишній заборонив підходити до гори і точно вказав, яку лінію біля гори Синай вони не повинні перетинати. Кожен, хто перетнув би цю лінію і наблизився до гори, підлягав би смерті.
Також євреї отримали заповіді про освячення. Їм була заборонена подружня близькість, а також вони повинні були очистити своє тіло і одяг.
3 сівана 5589 року (4 червня 1829) — Прийняття ребе Цемах-Цедеком керівництва хасидами Хабаду.
Після відходу з цього світу Мітелер ребе ребе Цемах-Цедек, незважаючи на рішення старших хасидів, відмовлявся очолювати Хабад. Він вважав більш гідними кандидатами синів Алтер ребе — рабі Хаїма-Авраѓама і рабі Нахума або онука Алтер ребе — рабі Аѓарона з Кременчука. І лише після тривалих умовлянь він погодився зайняти цю посаду за умови, що його не будуть обтяжувати питаннями, пов’язаними з матеріальними речами.
4 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Моше почав записувати Тору.
У цей день (за два дні до Синайського одкровення) Моше записав перші 68 глав Тори, що розповідають про події від Створення світу і до Виходу з Єгипту.
5 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Наасе ве нішма.
У цей день біля підніжжя гори Синай Моше уклав угоду з народом, під час якої «І взяв він [Моше] книгу завіту, і прочитав уголос народові, і сказали вони: Усе, що сказав Господь, виконаємо і будемо слухати» (Мішпатім 24:7). Поставивши слова «наасе» (виконаємо) перед «нішма» (будемо слухати), євреї підтвердили свою беззастережну довіру до Всевишнього і готовність виконувати будь-які заповіді, навіть якщо їхній зміст ще прихований від нашого розуміння (тому «виконаємо» стоїть перед «будемо слухати»).
6 сівана 2448 року (1313 рік до н.е.) — Дарування євреям Тори на горі Синай.
Через сім тижнів після Виходу з Єгипту Всевишній явив себе єврейському народові на горі Синай. Тут 600 тисяч євреїв (а в той момент біля гори Синай перебували також душі євреїв, яким судилося народитися в усіх майбутніх поколіннях) почули перші дві з десяти заповідей, однак злякалися того, що відбувається, тому решта вісім заповідей були передані через Моше-рабейну. Далі Моше піднявся на вершину Синая і провів там 40 днів, отримуючи решту Тори.
6 сівана 2854 року (906 р. до н.е.) — день народження великого мудреця і праведника, царя Давида.
Мідраш розповідає, що Всевишній, створюючи першу людину, Адама, провів перед його внутрішнім зором усі майбутні покоління, і Адам побачив немовля, якому було призначене велике майбутнє, але яке мало померти одразу після народження. І Адам, якому було відведено 1000 років життя, пожертвував 70 із них на користь цього немовляти. Цим немовлям і був Давид, молодший син голови коліна Єгуди Ішая і правнук відомої праведниці Рут.
6 сівана 2924 року (836 р. до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) царя Давида.
Один із найвидатніших у єврейській історії царів і мудреців, праведник і співець Ізраїлю Давид бен Ішай прожив рівно 70 років, відійшовши з цього світу в той самий день, коли й прийшов у нього. Мідраш розповідає, що Ангел Смерті довго не міг забрати царя Давида, тому що він постійно був занурений у вивчення Тори. І тоді він зламав гілку дерева. Давид відволікся на звук, і ангел зробив свою справу.
Батько Давида, Ішай, був реінкарнацією голови коліна Єгуди Нахшона бен Амінадава (який під час переходу через Червоне море першим увійшов у воду). На царство Давида помазав пророк Шмуель, і надалі саме його нащадки були визнані законними єврейськими царями (Мошіах також походить із роду царя Давида).
Цар Давид був великим воїном, який переміг велетня Голіята і відвоював Єрусалим у євусеїв, а потім зробив його своєю столицею. Цар Давид купив у останнього євусейського царя Аравни Храмову гору (саме купив у вже переможеного противника, а не просто захопив як переможець), на якій згодом його син Шломо (Соломон) збудував Храм. Сам Давид мав намір розпочати будівництво Храму, але Всевишній заборонив йому це, оскільки він, будучи воїном, пролив багато крові.
А ще цар Давид був автором багатьох псалмів, зібраних у книгу Теѓілім.
Похований цар Давид у Єрусалимі. Коли в XVI столітті турецький султан Сулейман вирішив обнести Єрусалим новою міською стіною, могила праведника через недогляд архітекторів опинилася поза межами міста. Розгніваний султан, який сподівався, що могила праведника охоронятиме місто не гірше за міцні стіни, стратив архітектора.
6 сівана 5520 року (21 травня 1760 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) засновника хасидизму рабі Ісраеля бен Еліезера Баал Шем-Това (рабі Бешт).
Рабі Ісраель народився у 1698 році в невеликому українському містечку Окуп на кордоні з Польщею і Валахією у побожних, але бідних і вже немолодих батьків. Рано осиротівши, він служив помічником меламеда, а згодом сторожем у синагозі; у 18 років одружився, незабаром овдовів і почав мандрувати єврейськими містечками Східної Галичини. Через два роки він одружився вдруге — з дочкою купця Ефраїма Кутовера, а через деякий час усамітнився в Карпатських горах, де провів кілька років, заробляючи на життя важкою фізичною працею. У 1730 році рабі Ісраель оселився в Тлусті, а у 1740 році рабі Ісраель бен Еліезер, уже відомий як Баал Шем-Тов, переїхав до Меджибожа (Хмельницька область), який став центром його діяльності.
Багато років Баал Шем-Тов збирався здійснити подорож до Ерец-Ісраель і, здається, навіть вирушив у дорогу (кажуть, що доїхав до Стамбула), але з невідомої причини повернувся назад.
У рабі Ісраеля були син Цві-Гірш і донька Годл (Адель), сини якої — рабі Моше-Хаїм-Ефраїм із Судилкова і Борух із Меджибожа, а також онук рабі Нахман із Брацлава стали главами хасидських рухів.
Рабі Ісраель пішов із цього світу у віці 61 року, 8 місяців і 18 днів. Перед смертю він сказав, що має можливість, щоб з ним сталося, як із пророком Еліягу (пророк Ілля), який був узятий живим на небеса, але він не хоче втрачати те, про що сказано: «Бо порох ти, і в порох повернешся».
Рабі Бешт похований у місті Меджибожі. Після його відходу хасидський рух очолив рабі Дов-Бер із Межерича.
7 сівана 5509 року (24 травня 1749 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраѓама бен Авраѓама Потоцького (гер-цедек).
Гер-цедек («праведний прозеліт», тобто праведник, який прийняв юдаїзм) жив за часів Віленського гаона рабі Еліягу бен Шломо-Залмана. Народився він в одній із найзнатніших польських родин — Потоцьких і був відомий як граф Валентин Потоцький.
Вирушивши на навчання до Парижа, граф Потоцький подружився там з іншим польським аристократом — паном Зарембою. Одного разу друзі побачили старого єврея, зануреного у вивчення Талмуду, і звернулися до нього з проханням ознайомити їх з основами юдаїзму, поклявшись, що приймуть його, якщо переконаються у хибності християнської віри. Заремба забув про обітницю, а Потоцький, повчившись деякий час у Папській академії в Римі, поїхав до Амстердама і там прийняв юдаїзм, узявши ім’я Авраѓам. Заремба дізнався про зникнення Потоцького і згадав про клятву. Він вирушив із сім’єю з Литви до Амстердама, також прийняв юдаїзм і згодом оселився в Ерец-Ісраель. Потоцький повернувся до Литви і оселився поблизу Вільно.
Одного разу Авраѓам насварив хлопчика, який заважав молитві в синагозі, і його батько доніс владі про прозеліта. Перехід християнина в юдаїзм карався смертю, тому Авраѓама заарештували і віддали під суд. Незважаючи на вмовляння, він не зрікся юдаїзму і був спалений на вогнищі біля стіни вільненської фортеці, промовивши перед смертю благословення для тих, хто приймає мученицьку смерть (кідуш га-Шем). Один із місцевих євреїв, Еліезер Зіскес, проникнувши під виглядом християнина на місце страти, зібрав частину попелу і вцілілий палець страченого і поховав їх на єврейському кладовищі. На його могилі виросло велике дерево, але на початку XX століття її було зруйновано католиками. Після Другої світової війни євреї Вільнюса перепоховали Потоцького, Віленського гаона, його дружину і сина на новому єврейському кладовищі і звели над їхніми могилами спільний склеп.
7 сівана 5521 року (9 червня 1761 року) — рабі Дов-Бер (Магід) із Межерича очолив хасидський рух.
Після відходу рабі Ісраеля Баал Шем-Това його син, рабі Цві, був обраний главою руху хасидизму. Через рік учні Бешта — «Святе братство» («Хевра кадіша») побачили, що його сили слабкі, а рухові в тих умовах потрібен був сильний керівник.
На святковій трапезі другого дня свята Швуес, після першої річниці відходу Бешта, рабі Цві сидів на чолі столу, одягнений у одяг свого батька, а «Хевра кадіша» сиділа навколо нього. Після того як рабі Цві завершив виголошення Тори, він підвівся і сказав:
— Сьогодні до мене приходив мій святий батько і повідомив мені: «Свита згори разом зі своїми слугами, які зазвичай були з ним, сьогодні перейшли до святого і грізного рабі Берінья, сина рабі Авраѓама (тобто до Бера — Межеріцького Магіда). Тому, сину мій, передай йому керівництво в присутності всієї “Хевра кадіша”, а він сяде на моє місце на чолі столу, а ти сядеш на його місце. І знай, що буде з вами удача і подвійна духовна сила».
Сказавши це, рабі Цві звернувся до Магіда з благословенням «Мазл тов!», зняв своє верхнє вбрання і передав його рабі Дов-Беру, а сам одягнув його вбрання і сів на його місце.