Одного разу, напередодні свята Шавуот, святий праведник рабі Леві Іцхак із Бердичева стояв біля вікна й спостерігав за євреями, які поспішали завершити останні приготування до свята. Потім він звернувся до небес зі словами: «Владико світу! Поглянь на Твій народ, Ізраїль. Якби земний цар наказав їм з’явитися у визначений день і час, вони напевно скаржилися б на труднощі й шукали б виправдання. А Ти дарував нам Тору й не встановив фіксованої дати, а пов’язав її з освяченням місяця та відліком омера. І все ж подивися, з яким запалом вони біжать! Вони ніби не відчувають утоми, і все їхнє бажання — лише дізнатися, коли здійснюється Твоя воля, щоб вони могли поєднатися з Тобою у свято Шавуот».
Багато з нас знайомі зі звичайними розмовами, які ведуться довкола єврейського календаря. «Цього року Песах дуже ранній» або «Рош га-Шана цього разу випадає дуже пізно». Здається, що свята постійно підносять нам сюрпризи, ніби вони ніколи не настають саме тоді, коли ми їх очікуємо. Люди планують складні відпустки, поїздки за кордон або морські круїзи й раптом несподівано виявляють, що дата виїзду збігається з днями суду або з ніччю седера. Звичайне виправдання: «Я не помітив, що це так рано».
Важливо зрозуміти механізм: у деякі роки свята настають раніше, і тому варто зазирнути в календар перед тим, як остаточно планувати справи. З іншого боку, бувають роки, коли ситуація протилежна — Песах припадає дуже пізно через високосний рік і додавання другого місяця адара, що відсуває свято на цілий місяць. Сьогодні, у сучасну епоху, дуже легко стежити за датами єврейських свят, і потрібно лише трохи уважності, щоб уникнути неприємностей.
Однак з історичної точки зору ситуація була зовсім іншою. У біблійні часи та в епоху Мішни ніхто не міг заздалегідь знати, коли будуть свята. Тора встановила, що Песах припадає на 15 нісана, але питання про те, коли настане новий місяць нісана, залишалося відкритим до останнього моменту. Єврейський календар ґрунтувався на фактичному спостереженні за місяцем, і суд в Єрусалимі очікував двох свідків, які підтверджували, що бачили молодик, і лише тоді проголошували «освячення місяця». Це означало, що лише за два тижні до свята народ Ізраїлю дізнавався, на який день тижня припаде ніч седера. Неможливо було забронювати готель за три місяці наперед, бо цієї інформації просто не існувало до початку місяця.
Мішна в трактаті «Рош га-Шана» описує систему передачі повідомлень у ті дні. Спочатку використовували сигнальні вогнища: на вершинах гір встановлювали жердини з кедра й запалювали на них вогонь. Спостерігач на наступній горі бачив світло й запалював своє вогнище, і таким чином інформація швидко поширювалася з Єрусалима до Вавилона, доки вся діаспора ніби перетворювалася на один ланцюг вогнів. Це був блискучий засіб зв’язку. Однак, як це інколи буває, знаходилися ті, хто намагався порушити процес. Ті, що жили поруч з євреями й ворогували з ними, представники народу кутім запалювали вогнища в неправильні дати, щоб ввести людей в оману, і в результаті цей метод було скасовано й замінено людськими посланцями, які вирушали пішки до віддалених громад.
Посланці виходили з Єрусалима одразу після освячення місяця. До близьких громад вони добиралися швидко, але шлях до далеких місць, таких як Єгипет, Сирія й Вавилон, займав багато днів. У громадах, де не були впевнені, що посланці встигнуть прибути до свята, виникала невизначеність щодо точного дня, і тому було встановлено святкувати два дні — те, що нам відомо як «другий святковий день діаспори». Саме тому за межами Землі Ізраїлю свято Шавуот відзначають два дні, тоді як у самій Землі Ізраїлю — лише один. Усе це пов’язано з обмеженнями пересування посланців у давнину.
Тут виникає принципове запитання: чому Всевишній обрав таку складну систему? Чому не встановити фіксований календар заздалегідь, як у нас сьогодні, що дозволяє знати дати свят навіть на п’ятдесят років наперед? Адже астрономічні розрахунки були відомі мудрецям уже тоді. Навіщо покладати на народ Ізраїлю цей тягар — очікування свідків, відправлення посланців і постійну невизначеність?
Відповідь криється в сутності свята Шавуот, яке символізує шлюбний союз між Всевишнім і громадою Ізраїлю. У будь-яких подружніх стосунках найбільший ворог — це рутина й звичка. Сімейні консультанти завжди підкреслюють важливість елементу несподіванки та різноманітності. Ми бачимо це вже на етапі залицяння: пропозиція руки й серця часто містить елемент сюрпризу — особливе місце, несподіваний час, щось таке, що порушує рутину й запалює емоції (хоча у хасидів процес більш структурований, внутрішня сутність прагнення до єднання залишається тією самою).
Всевишній хотів, щоб життя свят нагадувало живі й динамічні стосунки. Свята — це «спільна відпустка» Б-га і Його народу. На Песах ми вирушаємо в тривалу подорож, а на Шавуот — у коротшу й більш інтимну зустріч. Завдяки тому, що точна дата залежить від освячення місяця людьми внизу, виникає елемент очікування й несподіванки. Ніби навіть на небесах чекають рішення суду в Єрусалимі, щоб визначити, коли розпочнеться ця «спільна відпустка». Ця невизначеність робить зустріч більш живою, менш технічною і більш емоційною.
Для нас, що живемо за межами Землі Ізраїлю, ця реальність дала додатковий привілей — ще один святковий день із Всевишнім. Якщо порівняти це з чоловіком, який несподівано запрошує дружину в подорож до екзотичного місця, дружина не почне перелічувати свої щоденні справи чи записи в розкладі; вона з натхненням збереться й поїде з ним. Так і нам слід ставитися до свят. Коли Всевишній запрошує нас провести з Ним два святкові дні, не варто скаржитися на робоче навантаження чи важливі зустрічі. Треба відкласти все осторонь, скористатися цією можливістю й віддатися цьому особливому зв’язку: «Я належу моєму коханому, і мій коханий — мені» (Шир га-Ширім, 6:3). Свята — це не просто дати в календарі, а моменти оновлення й несподіванки в наших вічних стосунках із Творцем.