Наш раввин рассказывал в праздник Шавуот
«Вот Тора, которую Моше передал сынам Израиля!» Дварим 4:44
В праздник Шавуот мы читаем в главе «Итро» Десять заповедей, которые наши предки услышали от Всевышнего на горе Синай. Это, бесспорно, самый важный и самый известный еврейский текст. В нашей синагоге тоже можно увидеть начальные слова Десяти заповедей, вырезанные на Арон ѓа-Койдеш (шкафе для свитков Торы).
В книге Дварим — пятой, последней книге Торы, своеобразном завещании и наставлении Моше еврейскому народу, — он повторяет ключевые послания, полученные нами от Б-га. В главе «Ваэтханан» Моше снова произносит Десять заповедей, полученных на Синае, — но, что поразительно, вносит в них изменения!
Эти изменения касаются очень важных вещей. Вот заповедь о Шаббате: в главе «Итро» сказано «Помни (“Захор”) день субботний», а в главе «Ваэтханан» — «Соблюдай (“Шамор”) день субботний».
В главе «Итро» сказано, что цель субботнего покоя — помнить о покое Всевышнего в седьмой день: «Ибо в шесть дней создал Господь небо и землю... а в день седьмой покоился». В главе «Ваэтханан» смысл Шабата совершенно иной — память об Исходе из Египта: «И помни, что рабом был ты в земле Египетской, и вывел тебя Господь, Б-г твой, оттуда рукою крепкою».
О награде за почитание родителей в «первых» десяти заповедях сказано: «Чтобы продлились дни твои на земле», а во «вторых» Моше добавляет: «И чтобы хорошо было тебе».
В «первых» заповедях запрещено домогаться имущества ближнего своего, Моше же добавляет еще два слова: «И не возжелай (“Вэ-ло титваве”)».
Встает огромный вопрос: почему Моше осмелился вносить изменения в слова Самого Вс-вышнего?
Автор комментария «Кли Якар», раби Эфраим из Луншица, живший в Польше около четырехсот лет назад, утверждает, что Моше ничего не придумывал от себя: Сам Всевышний дал две разные версии Десяти заповедей – одну для всего человечества, другую — для народа Израиля.
Известный мидраш рассказывает, что Всевышний предлагал Десять заповедей всем народам мира. Однако все отказались: потомки Эсава не захотели взять заповедь «Не убивай», потомки Ишмаэля — «Не кради», и так далее. Только народ Израиля безоговорочно согласился, сказав: «Наасе вэ-нишма» (“Сделаем и услышим!”).
Но даже после этого Всевышний надеялся, что народы мира тоже примут требования Торы. Поэтому на горе Синай Он дал Десять заповедей в более общем виде.
Прошло сорок лет странствований евреев в пустыне, и стало ясно, что народы не намерены учиться у евреев и идти по их пути. Поэтому Моше от имени Б-га дал Десять заповедей с более высокими моральными требованиями.
Теперь все изменения становятся понятны
«Помни (“Захор”) день субботний» в первых заповедях говорит лишь о семейном празднике, с кидушем и трапезой — это нечто приятное и прекрасное, что доступно и нееврею. Во вторых же заповедях, предназначенных именно для Израиля, сказано «Соблюдай» (“Шамор”), что означает абсолютное воздержание от работы — это повышенное требование Бога к евреям, избранному Им народу.
В первых заповедях есть лишь обещание долголетия в этом мире — «чтобы продлились дни твои». Во вторых же заповедях добавляется обещание награды в Мире Грядущем: «и чтобы хорошо было тебе».
В первых заповедях сказано только «Не желай (“Ло тахмод”)», поскольку от нееврея требуется лишь не завладевать чужим имуществом. Во вторых заповедях повеление гораздо более жесткое, «Не возжелай (“Ло титваве”)» — то есть еврею запрещено даже желать чужое.
Выводы «Кли Якар» вполне логичны, но Любавичский Ребе в беседе по главе Итро 5752 / 1992 г. раскрыл гораздо более глубокую идею: вторые заповеди отражают переход Моше с позиции слушающего Всевышнего к позиции партнера в деле творения.
Первые заповеди — это слова Самого Бога, вторые заповеди — это те же слова, но уже переосмысленные разумом Моше. Ведь вся история Торы — это переход еврея от позиции ребенка, получателя благ — к позиции взрослеющего человека, который меняет мир своими руками.
Тора начинается с того, что Всевышний творит мир для человека. Но затем человек заново обустраивает и как бы «творит» этот мир для Всевышнего. После того как Б-г выводит их из Египта с великими чудесами, евреи вкладывают все свои силы, средства, талант и энергию в построить Мишкана – Святилища, в котором Он будет обитать. А когда Всевышний приведет их к дверям Обетованной земли, им предстоит завоевать ее своими силами, а затем освящать будничную жизнь естественным путем.
Еврей должен каждое утро вставать и находить в себе силы освящать свой дом, семью, окружение и работу, освящать материальность во Имя Б-га. И силы для этого мы берем из самой Торы.
Каждый из нас должен подумать, как сделать этот дополнительный шаг и перейти из позиции слушателя в позицию созидателя и лидера, когда человек не просто молится и учит Тору, но помогает окружающим в их духовном развитии. Когда человек побеждает вожделение или слабость и заново выковывает свой характер. Когда человек привносит духовный смысл в свою семью. Когда человек становится представителем Бога, показывая окружающим пример верной и честной жизни.
Все эти поступки приближают приход Машиаха, который озарит нас светом подлинного Освобождения в самом скором времени, омейн!
Слушал и пересказал Яков Шапиро
=======================================
Наш рабин розповідав у свято Шавуот
«Ось Тора, яку Моше передав синам Ізраїлю!» Дварім 4:44
У свято Шавуот ми читаємо в главі «Ітро» Десять заповідей, які наші предки почули від Всевишнього на горі Синай. Це, безперечно, найважливіший і найвідоміший єврейський текст. У нашій синагозі також можна побачити початкові слова Десяти заповідей, вирізані на Арон ѓа-Койдеш (шафі для сувоїв Тори).
У книзі Дварім — п’ятій, останній книзі Тори, своєрідному заповіті й настанові Моше єврейському народові, — він повторює ключові послання, отримані нами від Б-га. У главі «Ваэтханан» Моше знову промовляє Десять заповідей, отримані на Синаї, — але, що вражає, вносить до них зміни!
Ці зміни стосуються дуже важливих речей. Ось заповідь про Шабат: у главі «Ітро» сказано «Пам’ятай (“Захор”) день суботній», а в главі «Ваэтханан» — «Дотримуйся (“Шамор”) дня суботнього».
У главі «Ітро» сказано, що мета суботнього спокою — пам’ятати про спокій Всевишнього в сьомий день: «Бо за шість днів створив Господь небо і землю... а в день сьомий спочив». У главі «Ваэтханан» зміст Шабату зовсім інший — пам’ять про Вихід з Єгипту: «І пам’ятай, що рабом був ти в землі Єгипетській, і вивів тебе Господь, Б-г твій, звідти рукою сильною».
Про нагороду за шанування батьків у «перших» десяти заповідях сказано: «Щоб продовжилися дні твої на землі», а у «других» Моше додає: «І щоб добре було тобі».
У «перших» заповідях заборонено зазіхати на майно ближнього свого, Моше ж додає ще два слова: «І не пожадай (“Ве-ло титваве”)».
Постає велике питання: чому Моше наважився вносити зміни в слова Самого Всевишнього?
Автор коментаря «Клі Якар», рабі Ефраїм із Луншица, який жив у Польщі близько чотирьохсот років тому, стверджує, що Моше нічого не вигадував від себе: Сам Всевишній дав дві різні версії Десяти заповідей — одну для всього людства, іншу — для народу Ізраїлю.
Відомий мідраш розповідає, що Всевишній пропонував Десять заповідей усім народам світу. Однак усі відмовилися: нащадки Есава не захотіли прийняти заповідь «Не вбивай», нащадки Ішмаеля — «Не кради», і так далі. Лише народ Ізраїлю беззастережно погодився, сказавши: «Наасе ве-нішма» («Зробимо і почуємо!»).
Але навіть після цього Всевишній сподівався, що народи світу також приймуть вимоги Тори. Тому на горі Синай Він дав Десять заповідей у більш загальному вигляді.
Минуло сорок років мандрів євреїв пустелею, і стало зрозуміло, що народи не мають наміру вчитися у євреїв і йти їхнім шляхом. Тому Моше від імені Б-га дав Десять заповідей із вищими моральними вимогами.
Тепер усі зміни стають зрозумілими:
«Пам’ятай (“Захор”) день суботній» у перших заповідях говорить лише про сімейне свято, з кідушем і трапезою — це щось приємне і прекрасне, доступне і неєврею. У других же заповідях, призначених саме для Ізраїлю, сказано «Дотримуйся» (“Шамор”), що означає абсолютне утримання від роботи — це підвищена вимога Бога до євреїв, обраного Ним народу.
У перших заповідях є лише обіцянка довголіття в цьому світі — «щоб продовжилися дні твої». У других же заповідях додається обіцянка нагороди у Майбутньому світі: «і щоб добре було тобі».
У перших заповідях сказано лише «Не бажай (“Ло тахмод”)», оскільки від неєврея вимагається лише не заволодівати чужим майном. У других заповідях веління значно суворіше: «Не пожадай (“Ло титваве”)» — тобто єврею заборонено навіть бажати чужого.
Висновки «Клі Якар» цілком логічні, але Любавицький Ребе в бесіді за главою «Ітро» 5752 / 1992 р. розкрив значно глибшу ідею: другі заповіді відображають перехід Моше з позиції слухача Всевишнього до позиції партнера у справі творіння.
Перші заповіді — це слова Самого Бога, другі заповіді — це ті самі слова, але вже переосмислені розумом Моше. Адже вся історія Тори — це перехід єврея від позиції дитини, отримувача благ, — до позиції дорослої людини, яка змінює світ своїми руками.
Тора починається з того, що Всевишній творить світ для людини. Але потім людина заново впорядковує і ніби «творить» цей світ для Всевишнього. Після того як Б-г виводить їх з Єгипту великими чудесами, євреї вкладають усі свої сили, засоби, талант і енергію в побудову Мішкана — Святилища, в якому Він буде перебувати. А коли Всевишній приведе їх до дверей Обіцяної землі, їм належить завоювати її власними силами, а потім освячувати буденне життя природним шляхом.
Єврей має щоранку вставати і знаходити в собі сили освячувати свій дім, сім’ю, оточення і працю, освячувати матеріальність в Ім’я Б-га. І сили для цього ми беремо із самої Тори.
Кожен із нас повинен замислитися, як зробити цей додатковий крок і перейти з позиції слухача в позицію творця і лідера, коли людина не просто молиться і вивчає Тору, але допомагає іншим у їхньому духовному розвитку. Коли людина перемагає хіть або слабкість і наново кує свій характер. Коли людина привносить духовний зміст у свою сім’ю. Коли людина стає представником Бога, показуючи оточенню приклад вірного і чесного життя.
Усі ці вчинки наближають прихід Машіаха, який осяє нас світлом справжнього Визволення у найближчий час, амейн!
Слухав і переказав Яків Шапіро