15 сівана 2196 року (1565 рік до н.е.) — День народження Єгуди.
15 сівана 2315 року (1466 рік до н.е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Єгуди.
Єгуда — родоначальник відповідного коліна був четвертим сином нашого праотця Яакова та його дружини Леї.
Єгуду завжди вирізняли лідерські якості (зокрема саме він переконав братів не вбивати Йосефа, а продати в рабство, і він же, згодом, відіграв провідну роль у процесі примирення). Коли перед смертю Яаков благословляв своїх синів, нащадкам Єгуди було передбачено лідерське становище: «не відійде скіпетр від Єгуди і законодавець від стегон його».
У Єгуди було п’ятеро синів — Ор, Онан, Шела і близнюки Перец і Зерах, які і започаткували коліно Єгуди, найчисельніше з усіх колін. Нащадком Переца був цар Давид, який започаткував єдину легітимну єврейську правлячу династію. Мошіах також буде нащадком Давида.
Після смерті сина Давида — Шломо — єдине єврейське царство розкололося на дві частини. Північне, під владою якого перебували 10 колін, отримало назву Ізраїль, південне (зі столицею в Єрусалимі) — Юдея (насправді там жили представники не лише коліна Єгуди, але й малочисельного коліна Шимона і певна кількість левітів, які не мали свого наділу і служили в Храмі)).
Хоча коліно Єгуди історично володіло невеликою територією в центрі країни, з часом назва Юдея поширилася на всю Ерец-Ісраель (при створенні держави Ізраїль також дискутувалося питання, як назвати нове державне утворення — Ізраїль чи Юдея). Крім того назва «юдей», яка раніше була назвою вихідців із відповідного коліна, з часом стала синонімом слова «єврей» (так само, як і єврейська релігія отримала назву «юдаїзм»).
Єгуда прожив 119 років і залишив цей світ, коли євреї жили в Єгипті.
15 сівана 5665 року (18 червня 1905 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шмуеля-Бецалеля Шефтеля (Рашбац), учителя і наставника шостого Любавицького ребе, рабі Йосефа-Іцхака.
Вперше рабі Рашбац, уродженець міснагедського містечка (тобто містечка, де жили противники хасидизму), прибув до Любавичів у неділю вдень 1 адара 5608 (1848) року. За наступні майже шість десятиліть Рашбац став не просто прихильником хасидських ідей, а одним із найвидатніших хасидів третього Любавицького ребе, рабі Менахема-Мендела (ребе Цемах-Цедек), а також одним із найвидатніших хасидів четвертого і п’ятого ребе — відповідно рабі Шмуеля (ребе Маѓараш) і рабі Шолом-Дов-Бера (ребе Рашаб).
15 сівана 5687 року (15 червня 1927 року) — Шостий Любавицький ребе, рабі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц), був заарештований і поміщений до Шпалерної в’язниці.
Це сталося в ніч з вівторка на середу, з 14 на 15 червня. Ребе Раяц у своїй квартирі на Моховій, 22, щойно закінчив прийом останніх відвідувачів, які бажали особисто поспілкуватися з ним (така особиста аудієнція називається на івриті єхідуc). Останні відвідувачі прийшли о 23.00, тому лише близько опівночі ребе зміг прочитати вечірню молитву «Маарів», омити руки і сісти разом з усією родиною за вечірню трапезу. Але… ледве минуло кілька хвилин після опівночі, як пролунав дзвінок у двері. Двері відчинили і до кімнати увірвалися люди з вигуками «Це ГПУ! Хто тут Шнеєрсон?»
Очолювали «операцію» з арешту Ребе два євреї — Нахмансон і Лулов — вихідці з хасидських родин, які, на жаль, опустилися до рівня прислужників зла.
15 сівана 5695 року (16 червня 1935 року) — Шостий Любавицький ребе, ребе Раяц, переселяється до польського міста Отвоцьк.
Після висилки з Радянського Союзу ребе оселився в столиці незалежної Латвії — Ризі. У 1932 році він залишає місто і вирушає до столиці Польщі — Варшави, а в 1935 році ребе Раяц переїжджає звідти до розташованого неподалік невеликого містечка Отвоцьк.
16 сівана 5573 року (14 червня 1813 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) доньки Алтер ребе — ребецн Фрейди.
Ребецн Фрейда була чудовою і дуже розумною жінкою. Алтер ребе дуже любив свою доньку, давав їй уроки хасидуту (хасидської філософії) і часто казав, що її душа належить до «алма дедухра» (чоловічого світу), але чомусь Всевишній вирішив помістити її в тіло жінки. Навіть брат Фрейди, майбутній глава хасидів, рабі Дов-Бер (Мітелер ребе), коли хотів з’ясувати якесь питання з хасидизму, звертався саме до неї, а вже вона запитувала вчителів.
Ребецн Фрейда народилася у 1763 році і залишила цей світ через пів року після смерті батька, оточена любов’ю і повагою. Ребецн Фрейда була похована поруч з Алтер ребе на єврейському кладовищі в Гадячі (Полтавська область).
16 сівана 5669 року (5 червня 1909 року) — день народження рабі Ісраеля-Ар’є-Лейба Шнеєрсона, молодшого брата Ребе.
Рабі Ісраель також народився в Миколаєві і з дитинства вирізнявся величезною любов’ю до навчання, і для того, щоб нагодувати його, матері (ребецн Хані) доводилося, у буквальному сенсі цього слова, силою відтягувати сина від книжок.
17 сівана 1656 року (2105 рік до н.е.) — Ноїв ковчег причалює до гори Арарат.
Через сім місяців після початку Всесвітнього Потопу і через 17 днів після того, як вода, що покривала землю, почала спадати, ковчег з Ноахом, його родиною і всіма тваринами, які там знаходилися, підійшов до вершини гори Арарат.
17 сівана приблизно 3620 року (140 рік до н.е.) — Перемога війська братів Маккабі.
У цей день війська під керівництвом братів Маккабі відбили у греків фортецю Мігдаль-Цур. У Талмуді (трактат «Тааніт») сказано, що цей день був оголошений святковим.
17 сівана 5632 року (23 червня 1872 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Аѓарона бен Ашера (Аѓарон II) з Карліна.
Рабі Аѓарон був онуком рабі Аѓарона «Великого» з Карліна, першого карлінського ребе, і сином рабі Ашера, другого карлінського ребе. У 26 років він став карлінським ребе, увійшовши в історію під ім’ям рабі Аѓарона II. Саме за нього карлінський хасидизм досяг свого розквіту, і тоді ж з’явилися найвідоміші карлінські наспіви і пісні.
У 1867 році рабі Аѓарон переїхав до містечка Столін, і з цього моменту рух отримав назву «карлін-столінський хасидизм».
Як і його батько, рабі Ашер, рабі Аѓарон всіляко підтримував хасидів, які оселилися в Ерец-Ісраель. Нині карлін-столінський хасидизм — досить впливовий і динамічний хасидський рух, основні центри якого знаходяться в Єрусалимі і Тверії (Ізраїль), Брукліні (США). Є карлін-столінські хасиди і в Україні (у Києві).
20 сівана 4931 року (26 травня 1171) — Кривавий наклеп у Блуа (Франція).
Рабі Йосеф га-Коген записав у своїй книзі «Емек га-Баха» історію єврейських погромів в епоху хрестових походів, починаючи з 4846 року (1096), де розповів про жахливу долю єврейської громади міста Блуа. Ось що він пише:
«Один чоловік, єврей, повів свого коня на водопій і зустрів там іншого чоловіка, неєврея. Єврей злякався, бо побачив, як неєврей топить неєврейського юнака. Неєврей також злякався, прийшов до свого пана і сказав йому: «Я бачив єврея, який кинув у воду маленького хлопчика, який завдавав неприємностей євреям — і повідомляю тобі про це». За наказом лиходія-пана були заарештовані рабі Йехіель бен Давид і рабі Йекутіель бар Йегуда, когени, учні рабейну Шмуеля, а також рабі Єгуда бен Агарон. Потім лиходії розвели вогонь, закололи мечами зв’язаних євреїв і кинули їхні тіла у вогонь — але вони не згоріли! Були вбиті й інші євреї, заарештовані разом з ними, усього тридцять одна людина, душі покинули їхні тіла, але тіла не згоріли у вогні багаття! Ці євреї померли на багатті зі словами «Алейну лешабейах» («Наш обов’язок — славити Володаря світу») на устах, і душі їх піднеслися на небо.
Ці люди стояли перед вибором: перейти в християнство або зійти на вогнище, але всі вони залишилися вірними Всевишньому. Їх піддали жорстоким тортурам, сподіваючись таким чином схилити до відступництва. Вони відмовилися від пропозицій ворогів і всіляко підтримували один одного.
Їхні тіла кинули у вогонь, але вони не згоріли, хоча душі залишили їх. Коли необрізані побачили, що їхні тіла не згорають, вони були вражені і сказали один одному: «Безсумнівно, ці люди — святі, і все, що сталося — перст Всевишнього».
На пам’ять про жертв наклепу рабі Яаков бен Меїр (рабейну Там) і найвидатніші з єврейських мудреців Франції проголосили 20 сівана днем посту.
20 сівана 5409 року (31 травня 1649 року) — Початок немирівського погрому.
У 1648–1649 роках банди Богдана Хмельницького, нехай будуть прокляті їхні імена, знищили в Україні сотні громад і багато десятків тисяч євреїв. Наступного року рабини і громадські діячі, що входили до вищого законодавчого єврейського органу Польщі — «Рада чотирьох земель» — зібралися під час люблінського ярмарку і оголосили 20 сівана днем жалоби за загиблими єврейськими громадами, а також днем пам’яті двох мучеників — рабі Йехіеля Міхла з Немирова і рабі Шимшона бен Песаха з Острополя, убитих саме в цей день.
Було встановлено, що всі чоловіки віком від вісімнадцяти років і старші, а також усі жінки віком від п’ятнадцяти років зобов’язані постити в цей день так, як постять у дні громадських постів. Постанова стосувалася лише євреїв Польщі, але рада литовських громад, яка керувала єврейськими громадами тієї частини Литви, що не входила до польського королівства, також погодилася з цим рішенням і заборонила литовським євреям протягом трьох років носити багатий одяг.
20 сівана 5662 року (25 червня 1902 року) — Розташована в Любавичах єшива «Томхей тмімім» була закрита за розпорядженням влади.
Заснована у 1897 році єшива слугувала надійним заслоном новим віянням — асиміляції і «просвітництву», що поширювалися серед євреїв, що викликало ненависть прихильників цих віянь — маскілім. Саме вони і доклали значних зусиль для того, щоб домогтися її закриття.
У 1902 році їхні зусилля увінчалися успіхом, однак рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), який керував єшивою, не здався, і незабаром то в одному, то в іншому місті Росії, Польщі, а потім і всього світу почали відкриватися нові єшиви, які також називалися «Томхей тмімім». З 1999 року єшива «Томхей тмімім» діє і в Одесі.