Розповідають, що одного разу багаті хасиди святого рабі Боруха з Меджибожа, онука святого Баал Шем Това, вирішили: недостойно, щоб керівник громади їздив у простому й старому возі, запряженому звичайними, простими кіньми, як він звик робити під час численних поїздок для потреб народу. Хасиди зібрали гроші й придбали для рабі Боруха розкішну карету, подібну до графської чи князівської, а також сильних, статних коней, здатних мчати з великою швидкістю.
Коли нову карету привезли до Меджибожа й показали її ребе, хасиди очікували отримати благословення й подяку. Проте рабі Борух подивився на розкішну карету, його святе обличчя посерйознішало, і він рішуче відмовився піднятися в неї. Він звернувся до своїх хасидів і докірливо сказав: «Невже ми залишимо прямі й прості шляхи, які проклали нам наші батьки? Адже прості коні й старий віз несуть у собі іскри святості смирення, і через них було здійснено багато спасінь для народу Ізраїлю. А ця розкішна карета лише привертає увагу й веде до гордині переможців».
Ребе наказав повернути розкішну карету продавцям і продовжив їздити лише у своєму старому й простому возі.
Коли ми звертаємося до сторінок історії та книг Танаха, ми виявляємо, що в біблійний період люди користувалися трьома основними видами тварин як засобом пересування: кіньми, верблюдами та ослами. Звісно, між ними існують значні відмінності у швидкості та можливостях. Усім зрозуміло, що осел не вирізняється швидкістю й рухається відносно повільно. З іншого боку, між конем і верблюдом існує цікава подібність: деякі види верблюдів здатні розвивати швидкість приблизно сорок миль на годину — майже як коні.
У давньому світі ті, кому потрібно було дістатися до місця призначення якомога швидше, або ті, хто хотів продемонструвати своє багатство, обирали для їзди коней або верблюдів, які вважалися престижними й швидкими засобами пересування. А ті, хто не поспішав або не мав грошей на купівлю дорогої тварини, такої як кінь, були змушені задовольнятися простою й повільною їздою на ослі.
Коли ми вивчаємо джерела Тори й намагаємося дізнатися, на яких тваринах їздили лідери народу та наші праотці, ми стикаємося з дивовижним явищем. У розповідях Тори надзвичайно важко знайти згадку про важливу єврейську особу, яка б обирала для їзди коня. Верблюди, навпаки, згадуються більш явно, але в специфічних контекстах. Найяскравіший приклад — подорож Еліезера, слуги Авраѓама, який вирушив шукати наречену для Іцхака. Писання прямо говорить, що Еліезер узяв із собою десять верблюдів. Це цілком зрозуміло: Еліезер перебував під сильним тиском часу — Іцхакові вже виповнилося сорок років, і потрібно було терміново знайти йому дружину. Тому він обрав найшвидший і найефективніший засіб пересування, доступний у ті дні.
Однак коли Тора описує способи пересування праотців і найбільших духовних лідерів, ми виявляємо трьох центральних особистостей, які свідомо, знову й знову, обирали саме простого осла.
Перша особистість — Авраѓам-авіну, у ключовій історії про «акедат Іцхак» (жертвоприношення Іцхака). Тора описує, як Авраѓам встає рано-вранці, щоб виконати Божественний наказ, і прямо сказано: «І встав Авраѓам рано вранці й осідлав свого осла» (Берешит 22:3).
Авраѓам був дуже багатим і міг дозволити собі розкішного коня. Більше того, він хотів поспішити виконати заповідь, як видно з його раннього підйому. І все ж він обрав вирушити в дорогу верхи на ослі.
Друга особистість — Моше-рабейну. Коли Всевишній явився йому в Мідіяні й наказав іти до Єгипту, щоб вивести Ізраїль із дому рабства, Писання описує його вихід у дорогу: «І взяв Моше свою дружину та своїх синів і посадив їх на осла» (Шмот 4:20).
Як бачимо, Моше також із певної причини віддав перевагу ослові перед більш почесними тваринами. Це було настільки дивно й незрозуміло для народів, що Талмуд у трактаті «Мегіла» (9а) згадує: коли цар Птолемей змусив 72 мудреців перекласти Тору грецькою мовою, вони свідомо змінили переклад цього вірша. Замість «осел» вони написали «носій людей». Раші пояснює, що це було зроблено, щоб Птолемей не насміхався: «Невже у вашого Моше не було грошей купити коня чи високого верблюда?»
Попри це, Моше пишався цим ослом, і навіть під час суперечки з Корахом він сказав Всевишньому: «Жодного осла від них я не взяв», маючи на увазі, що навіть осла, на якому він їхав із Мідіяна до Єгипту, він оплатив власними коштами.
Третя й найважливіша особистість — цар Мошіах, на якого народ Ізраїлю очікує тисячі років. Пророк Зхарья описує його прихід і прямо говорить: «Ось, цар твій прийде до тебе — праведний, спасенний, смиренний і їдучий на ослі» (9:9).
З цих прикладів випливає первинне розуміння: у духовному житті є особлива цінність у спокійному, розміреному русі — подібно до кроку осла — на відміну від стрімкого, галасливого галопу, характерного для коней.
Однак зрозуміло, що справа не лише у швидкості. Тут прихований набагато глибший духовний зміст.
Щоб зрозуміти його, повернімося до історичної події, що сталася у 1986 році у дворі Любавицького Ребе. У ті роки Ребе возили на машині, якою керував один із секретарів. Це був «Каділлак» 1973 року. Звісно, машина була вже дуже старою, часто ламалася й багато часу проводила в ремонті. Багато хасидів вважали, що недостойно, щоб Ребе їздив на такому старому автомобілі, і неодноразово пропонували купити йому новий і розкішний, але Ребе незмінно відмовлявся.
Того року кілька хасидів вирішили діяти. Вони купили новий, довгий і розкішний «Каділлак» і поставили його перед Севен Севенті — світовим центром Хабаду. Їхній план був такий: коли Ребе вийде з будівлі й побачить нову машину, готову й очікуючу його, він не відмовиться й погодиться сісти в неї. Того дня серед учнів і хасидів панувало велике хвилювання: вони оточили машину, розглядали її переваги й із нетерпінням чекали реакції Ребе.
Коли Ребе вийшов і підійшов до розкішного автомобіля, секретар пояснив, що це нова машина, і назвав ім’я хасида, який її пожертвував. Ребе не вразився, подякував дарувальнику, але одразу процитував відоме висловлювання мудреців: «Той, хто ненавидить подарунки, буде жити».
Ребе рішуче наказав повернути розкішний автомобіль і чітко дав зрозуміти, що хоче продовжувати користуватися лише старою машиною. Потрібен був час, щоб секретарі пригнали назад старий автомобіль, і було видно, що Ребе незадоволений усією цією метушнею.
Через два місяці, на одному з суботніх фарбренгенів, Ребе публічно звернувся до цього випадку. Він розповів хасидам, що були ті, хто намагався переконати його замінити машину, стверджуючи, що оббивка сидінь у старому автомобілі вже зношена й це не відповідає гідності лідера. Ребе усміхнувся й пояснив, що йому не потрібен зовнішній блиск, і що саме за допомогою цієї старої й простої машини він зміг здійснити багато важливих і святих справ, і тому він бачить особливу цінність у продовженні її використання.
Справжнє пояснення відмови Ребе прийняти нову машину, як і вибору Авраѓама, Моше та Мошіаха їздити на ослі, приховане в коментарі Раші до вірша в книзі пророка Зхар’ї. На слова «смиренний і їдучий на ослі» Раші пише: «Смиренний — означає скромний; їдучий на ослі — це ознака смирення».
Сам Ребе пояснював у своїх маамарах, що спільний вибір Моше й Мошіаха — осел — безпосередньо випливає з їхньої абсолютної скромності, далекої від будь-якого прояву гордині, влади чи зовнішнього блиску. З цієї ж причини Ребе відмовився від розкішного «Каділлаку».
Урок для нашого повсякденного життя ясний і глибокий: у служінні Богу й у підготовці світу до Геули нам не потрібні «коні» чи «верблюди» — тобто блискучі, престижні й гучні засоби. Ми здатні принести світло Мошіаха й змінити світ на краще і через «осла» — через прості, тихі, щоденні справи, наповнені смиренням і щирістю.