Стаття рабина Аврагама Вольфа, присвячена 3 тамуза
У збірці хасидських оповідань «Шемуот ве-сипурім» наведено автентичну історію, що ілюструє глибину постійного зв’язку, якого сьомий Любавицький Ребе вимагав від своїх хасидів — зв’язку, не обмеженого ні часом, ні місцем. Одного разу, у перші роки керівництва Ребе, до нього на єхидут прийшов літній хасид. Пов’язаний серцем і душею з Фрідикер Ребе (попереднім Ребе), Ребе Раяцем, він із тугою згадував минуле. Із сльозами та тремтінням у голосі хасид описував духовне пробудження, яке переживав у особливі дні та свята, перебуваючи поруч із попереднім Ребе, і скаржився, що тепер, серед буднів і повсякденності, він почувається спустошеним і не може зберегти те саме святе полум’я і ту саму піднесеність духу, що в ті дні, дні світла.
Ребе поглянув на нього поглядом, сповненим доброти й водночас пронизливим, і відповів словами, які змінили всю його світоглядну картину: «Хасида не вимірюють хвилинами піднесення, коли світло відкрите. Новизна хасидизму — взяти те пробудження, яке переживають у дні світла та особливі часи, і силою ввести його в буденну, сіру повсякденність. Справжній зв’язок перевіряється саме тоді, коли світло приховане від очей, а робота стає важкою та щоденною».
Ця історія є ключем до розуміння суті святих днів загалом і дня 3 Тамуза зокрема.
Є дати в календарі, які торкаються найглибших струн душі. Для кожного, хто визначає себе як хасида Хабад, день 3 тамуза — це щорічна точка перелому, коли серце починає битися інакше, швидше й сильніше. У цей день у кожного відбувається внутрішня зміна. Один хасид збере всі сили й полетить до святого оѓелю Ребе, відчуваючи, що інакше вчинити неможливо. Інший заглибиться у вивчення багатющого вчення Ребе. Третій переведе свої почуття в дію й вийде на вулицю виконувати доручення Ребе: запропонувати єврею накласти тфілін, дати цдаку або навчити Торі. Стиль у кожного свій, але спільне одне — ніхто не може залишитися байдужим перед цим днем.
3 тамуза — день, наповнений протиріччями. У ньому поєднані глибока печаль, пекучий біль і безмежна туга, а також солодкі спогади, глибоке вивчення та зміцнення зв’язку з насі га‑дор (главою покоління). У цей особливий день кожен єврей на мить зупиняє виснажливий біг життя, підноситься над суєтою світу й присвячує себе Ребе. Це можливість для хасида струсити з себе пил буднів і заново відкрити свою справжню, сяючу сутність — сутність, яка за природою пов’язана з джерелом.
Але саме тут прихована велика небезпека. Обмежитися одноразовим духовним спалахом у цей день — недостатньо. Справжня мета 3 тамуза — бути духовною заправною станцією, звідки черпають сили та міць на всі інші буденні дні року. Наш обов’язок — перенести цей високий рівень зв’язку в повсякденність. Недостатньо раз на рік тужити за Ребе або згадувати минуле лише в цей день. Ми повинні зберегти величезну любов і душевну тугу 3 тамуза й пронести їх через хешван, тевет, ыяр та всі інші місяці, щоб хасид у нас ішов із гідністю весь рік.
Це дивовижно нагадує те, що наведено в молитовнику Йом Кіпура від імені Шла га‑Кадош (рабі Йешая Гурвіц). Там сказано, що в останні миті молитви «Неіла», коли народ вигукує «Шма Ісраель» із великим трепетом, кожен повинен у думці бути готовим віддати душу за освячення Імені. Це — вершина духовного піднесення, коли душа сяє після дня посту та піднесеної молитви. Але той, хто думає, що цим він виконав свій обов’язок, і обмежується цим раз на рік, стає «євреєм Йом Кіпура». Справжній виклик — узяти цей крик душі й ввести його в буденне життя, у постійну роботу служіння Б-гу — вранці й увечері, взимку й улітку, у будні й у свята.
Алтер Ребе чітко пояснює це в 25‑й главі «Танії». Він пояснює, чому Моше заповідав поколінню, що входить у Землю Ізраїлю, двічі на день читати «Шма» й приймати на себе ярмо Небесного Царства з готовністю віддати душу. Причина в тому, що тривале виконання Тори й заповідей можливе лише тоді, коли людина постійно, день і ніч, пам’ятає про самопожертву заради Б-га. Ця думка не повинна залишати її розум, бо тільки завдяки постійному спогаду людина може протистояти своєму єцеру й перемагати його завжди. Вершина «Неіли» — свята й прекрасна, але вона повинна розкластися на щоденні дії.
Інший приклад — поведінка святого рава Агарона з Карліна, як наведено в молитовниках Рош га‑Шана. Розповідають, що одного разу, промовляючи слово «га‑Мелех» у молитві Рош га‑Шана, він знепритомнів від потрясіння. Пізніше він пояснив, що в той момент згадав слова мудреців: «Якщо Я — Цар, чому ти досі не прийшов до Мене?» — і ця думка потрясла його. Звідси ми вчимо, що не можна прийти до синагоги раз на рік, вигукнути «Цар!» і забути про це. Царство Всевишнього — постійне, і воно зобов’язує нас пам’ятати про це щомиті й поводитися відповідно.
Так само й хасид не може бути пов’язаний із Ребе лише в моменти піднесення або лише в день 3 тамуза. Неможливо жити хасидом за інерцією. Піднесення цього дня має стати постійним у серці — удень і вночі. Тільки так ми збережемо справжній образ хасида, і тільки так кожна наша дія — особиста, у шліхуті чи в громадській діяльності — буде точно відповідати волі Ребе, який для нас — «Цар».
Якщо ми обмежимося тимчасовим зв’язком, відірваним від світу лише на двадцять чотири години з трьохсот шістдесяти п’яти, ми ризикуємо збитися з дороги й стати хасидами одного дня. Наш обов’язок — кричати крик зв’язку щодня наново. Як це робити на практиці? Кожен хасид повинен знайти свою особисту точку, яка підносить його над виснажливою буденністю. Один пробудиться, переглянувши відео з фарабренгену; інший — дивлячись на зображення святого обличчя Ребе під час читання щоденного псалма; третій — згадуючи, як бачив Ребе; четвертий — почувши автентичну історію про роздачу доларів або про отримання сидура з рук Ребе.
Головний принцип такий: не можна обмежувати свою хасидськість лише днем 3 тамуза. Оскільки Ребе прихований від наших фізичних очей увесь рік, ми повинні взяти це внутрішнє пробудження душі, міцно закріпити його «цвяхами» і перетворити кожен день року на день, повністю наповнений духом 3 тамуза.
=========================================================
Статья раввина Аврагама Вольфа, посвященная 3 тамуза
В сборнике хасидских рассказов «Шемуот ве‑сипурим» приводится подлинная история, иллюстрирующая глубину постоянной связи, которую седьмой Любавичский Ребе требовал от своих хасидов — связи, не ограниченной ни временем, ни местом. Однажды, в первые годы руководства Ребе, к нему на йехидус пришел пожилой хасид. Связанный сердцем и душой с фридикер Ребе (предыдущим Ребе), ребе Раяцем, он с тоской вспоминал прошлое. Со слезами и дрожью в голосе хасид описывал духовное пробуждение, которое он переживал в особые дни и праздники, находясь рядом с предыдущим Ребе, и жаловался, что теперь, посреди буден и повседневности, он чувствует себя опустошённым и не может сохранить то же святое пламя и ту же возвышенность духа, что в те дни, дни света.
Ребе посмотрел на него взглядом, полным доброты и одновременно проникающим в самую глубину, и ответил словами, которые изменили всю его мировоззренческую картину: «Хасида не измеряют по минутам подъёма, когда свет раскрыт. Новизна хасидизма — взять то пробуждение, которое переживают в дни света и особые времена, и силой ввести его в будничную, серую повседневность. Настоящая связь проверяется именно тогда, когда свет скрыт от глаз, а работа становится трудной и ежедневной».
Эта история является ключом к пониманию сути святых дней вообще и дня 3 тамуза в частности.
Есть даты в календаре, которые затрагивают самые глубокие струны души. Для каждого, кто определяет себя как хасида Хабад, день 3 тамуза — это ежегодная точка перелома, когда сердце начинает биться иначе, быстрее и сильнее. В этот день происходит внутренняя перемена в каждом. Один хасид соберёт все силы и полетит к святому оѓелю Ребе, чувствуя, что иначе поступить невозможно. Другой углубится в изучение богатейшего учения Ребе. Третий переведёт свои чувства в действие и выйдет на улицу выполнять поручения Ребе: предложить еврею надеть тфилин, дать цдаку или обучить Торе. Стиль у каждого свой, но общее одно — никто не может остаться равнодушным перед этим днём.
3 тамуза — день, наполненный противоречиями. В нём заключены глубокая печаль, жгучая боль и бесконечная тоска, но вместе с тем — сладкие воспоминания, глубокое изучение и укрепление связи с наси ѓа-дор (главой поколения). В этот особый день каждый еврей на мгновение останавливает изнуряющий бег жизни, поднимается над суетой мира и посвящает себя Ребе. Это возможность для хасида стряхнуть с себя пыль будней и заново раскрыть свою истинную, сияющую сущность — сущность, по природе своей связанную с источником.
Но именно здесь скрыта большая опасность. Ограничиться разовой духовной вспышкой в этот день — недостаточно. Истинная цель 3 тамуза — быть духовной заправочной станцией, откуда черпают силы и мощь на все остальные будничные дни года. Наша обязанность — перенести этот высокий уровень связи в повседневность. Недостаточно раз в год тосковать по Ребе или вспоминать прошлое только в этот день. Мы должны сохранить огромную любовь и душевную тягу 3 тамуза и пронести их через хешван, тевет, ияр и все остальные месяцы, чтобы хасид внутри нас ходил с гордостью весь год.
Это удивительно похоже на то, что приводится в молитвеннике Йом‑Кипура от имени Шла ѓа-кадош (рабби Йешая Гурвиц). Там сказано, что в последние мгновения молитвы «Неила», когда народ кричит «Шма Исраэль» с огромным трепетом, каждый должен мысленно быть готов отдать душу за освящение Имени. Это — вершина духовного подъёма, когда душа сияет после дня поста и возвышенной молитвы. Но тот, кто думает, что этим он выполнил свою обязанность, и ограничивается этим раз в год, становится «евреем Йом‑Кипура». Настоящий вызов — взять этот крик души и ввести его в будничную жизнь, в постоянную работу служения Б‑гу — утром и вечером, зимой и летом, в будни и праздники.
Алтер Ребе ясно объясняет это в 25‑й главе «Тании». Он объясняет, почему Моше заповедал поколению, входящему в Землю Израиля, дважды в день читать «Шма» и принимать на себя бремя Небесного Царства с готовностью отдать душу. Причина в том, что длительное соблюдение Торы и заповедей возможно, только если человек постоянно, день и ночь, помнит о самоотверженности ради Б-га. Эта мысль не должна покидать его разум, потому что только благодаря постоянному воспоминанию о ней человек может противостоять своему дурному началу и побеждать его всегда. Вершина «Неилы» — свята и прекрасна, но она должна разложиться на ежедневные действия.
Другой пример — поведение святого рава Аѓарона из Карлина, как приводится в молитвенниках Рош ѓa‑Шана. Рассказывают, что однажды, произнося слово «ѓа‑Мелех» в молитве Рош ѓa‑Шана, он упал в обморок от потрясения. Позже он объяснил, что в тот момент вспомнил слова мудрецов: «Если Я — Царь, почему ты до сих пор не пришёл ко Мне?» и эта мысль потрясла его. Отсюда мы учим, что нельзя прийти в синагогу раз в год, крикнуть «Царь!» и забыть об этом. Царство Всевышнего — постоянно, и оно обязывает нас помнить об этом каждую секунду и вести себя соответственно.
Так же и хасид не может быть связан с Ребе только в моменты подъёма или только в день 3 тамуза. Нельзя жить хасидом по инерции. Подъём этого дня должен стать постоянным в сердце — днём и ночью. Только так мы сохраним истинный облик хасида, и только так каждое наше действие — личное, в шлихуте или в общественной деятельности — будет точно соответствовать желанию Ребе, который для нас — «Царь».
Если мы ограничимся временной связью, оторванной от мира лишь на двадцать четыре часа из трёхсот шестидесяти пяти, мы рискуем сбиться с пути и стать хасидами одного дня. Наша обязанность — кричать крик связи каждый день заново. Как это делать на практике? Каждый хасид должен найти свою личную точку, которая поднимает его над изнуряющей повседневностью. Один пробудится, посмотрев видео с фарабренгена; другой — глядя на изображение святого лица Ребе во время чтения ежедневного псалма; третий — вспоминая, как видел Ребе; четвёртый — услышав подлинный рассказ о раздаче долларов или о получении сидура из рук Ребе.
Главный принцип таков – нельзя ограничивать свою хасидскость только 3 тамуза. Поскольку Ребе скрыт от наших физических глаз весь год, мы должны взять это внутреннее пробуждение души, крепко-накрепко закрепить его «гвоздями» и превратить каждый день года в день, полностью наполненный духом 3 тамуза.