6 тамуза 5736 року (4 липня 1976 року) — Операція «Йонатан» (також відома як «Операція «Ентеббе»).
Арабські терористи, які захопили літак із ізраїльськими заручниками, сховалися в аеропорту міста Ентеббе, столиці африканської країни Уганда. Правителем Уганди був жорстокий диктатор-антисеміт Іді Амін, тому терористи були впевнені у своїй безкарності. Однак у результаті зухвалої операції ізраїльських «командос» заручників було звільнено. Під час операції загинув керівник групи спецназу Йонатан Нетаньягу (брат чинного ізраїльського прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу).
8 тамуза 5651 року (14 липня 1891) — Заручини ребецн Хаї-Мушки, молодшої дочки четвертого Любавицького ребе, рабі Шмуеля (ребе Магараш) та рабі Моше га-Когена Горенштейна.
Рабі Моше Горенштейн був видатним мудрецем і праведником, тож брати Хаї-Мушки, зокрема майбутній п’ятий Ребе, рабі Шолом-Дов-Бер (Ребе Рашаб), доклали чимало зусиль, щоб заручини відбулися.
8 тамуза 5659 року (16 червня 1899 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу Мані.
Рабі Еліягу Мані народився в Багдаді (Ірак), проте, отримавши браху (благословення) від великого кабаліста рабі Йосефа-Хаїма бен Еліягу аль-Хахама (рабі Бен Іш Хай), він переїхав до Ерец-Ісраель, де оселився в Хевроні й очолив єврейську громаду.
Рабі Еліягу користувався повагою не тільки євреїв, а й арабських мешканців Хеврона, які називали його «шейхом». Після смерті рабі Еліягу його поховали на єврейському кладовищі, однак араби викрали його тіло й перепоховали на мусульманському кладовищі. Єврейській громаді довелося не просто домогтися повернення тіла рабі Еліягу, а й виставити охорону біля його могили.
9 тамуза 3338 року (423 рік до н. е.) — Вавилоняни проломили стіну Єрусалима.
Цього дня армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила стіни Єрусалима й увірвалася до міста. Цар Юдеї Цідкіягу здався і був відведений до Вавилону. Через місяць Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм було зруйновано, а більшу частину євреїв вивезено у вигнання.
Довгі роки цей день відзначався постом, однак після того, як через 490 років римські легіонери 17 тамуза пробили пролом у єрусалимських стінах (це призвело до руйнування Другого Храму), дати обох постів були об’єднані.
9 тамуза 5004 року (17 червня 1244 року) — Спалення на Гревській площі Парижа трактатів Талмуда.
У 1240 році король Людовик IX Святий влаштував у своїй резиденції диспут між євреями та християнами, причому євреїв туди доставили насильно під конвоєм. Євреїв представляли чотири рабини, християн — найвченіший із ченців, францисканець, професор Сорбонни, вихрест Микола Донін із Ля-Рошелі. Свідки повідомляють, що Микола «виглядав слабко», але перевага «істинної віри» «не могла не проявитися», тож, згідно з вироком, євреїв було визнано переможеними. А через 4 роки було спалено два десятки возів, наповнених томами Талмуда.
Це було перше в історії спалення єврейських книг, і на згадку про цю подію було встановлено піст. Однак, як написано в книзі «Таня равта»: «Піст не прив’язаний до днів року, бо мудрецям стало відомо, що текст Тори передбачив цю подію заздалегідь», тобто постяться не 9 тамуза, а в шостий день тижня, коли читають главу «Хукат»
11 тамуза 5591 року (22 червня 1831 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Цві-Гірша з Жидачева.
Рабі Цві-Гірш народився в галицькому містечку Самбор і разом зі своїм молодшим братом, рабі Моше з Самбора, навчався у рабі Яакова-Іцхака га-Леві Горовиця, сліпого Провидця з Любліна.
Рабі Цві-Гірш дружив із відомим хасидським цадиком рабі Нафталі-Цві з Ропшиць, а серед його учнів були такі видатні лідери наступного покоління, як рабі Іцхак-Айзік з Комарни, рабі Цві-Елімелех з Дінова (відомий також як Бней Іссахар), рабі Іцхак-Айзік із Жидачева, рабі Шимон із Ярославля та рабі Шалом із Кам’янки.
Рабі Іцхак-Айзік із Комарни писав, що душа його вчителя була частиною душі рабі Хаїма Віталя — найкращого учня великого кабаліста рабі Іцхака Лурії Ашкеназі (Арізаль), а та, у свою чергу, була частинкою душі рабі Аківи. Ще один його учень, рабі Іцхак-Айзік із Жидачева, переказував зі слів вчителя, що в минулому житті він був одним із учнів найвидатнішого кабаліста рабі Шимона бар Йохая. Деякі з хасидських цадиків — сучасників рабі Цві — вважали, що його душа — це душа знаменитого мудреця Януки (малюка), згаданого в кабалістичній книзі рабі Шимона бар Йохая «Зогар». Сам же рабі Цві-Гірш говорив своєму братові, рабі Моше із Самбора, що його душа в одному з попередніх втілень була душею рабі Ішмаеля-первосвященика.
11 тамуза 5696 року (12 липня 1935 року) — Йорцайт (річниця смерті) рабі Шнеура-Залмана Слоніма, онука ребецн Менухи-Рохл, дочки другого Любавицького ребе — Мітелер ребе.
Рабі Шнеур-Залман народився в 5622 році в Хевроні (Ерец-Ісраель) у родині рабина та великого хасида рабі Мордехая-Довбера Слоніма, сина ребецн Менухи-Рохл. Сам він також був великим знавцем Тори та хасидської філософії (хсидуса або хасидута). Його дружиною стала ребецн Мушка, дочка його дядька, рабина Леві-Іцхака Слоніма. У 1885 році, коли Хабад очолив п’ятий Любавицький Ребе рабі Шолом-Довбер (Ребе Рашаб), рабі Шнеур-Залман приїхав до Любавичів і залишився там надовго.
Ребе наблизив його до себе, а взимку 1886 року взяв із собою у відому ялтинську подорож, де вони провели багато годин, спільно вивчаючи хасидизм. Крім того, під час перебування в Ялті рабі Шнеур-Залман був меламедом (вчителем) юного рабі Йосефа-Іцхака (майбутнього шостого Ребе — Ребе Раяца).
Після повернення на Святу Землю він розпочав листування з Ребе Рашабом, і в опублікованих збірках послань Ребе Рашаба містяться десятки послань до рабі Шнеура-Залмана.
Цікаво, що, звертаючись до рабі Шнеура-Залмана, Ребе Рашаб жартома називав його «моїм онуком», а його батька, рабі Мордехая-Довбера — «зятем». Справа в тому, що коли рабі Мордехай-Довбер приїхав до Любавичів до четвертого Ребе — рабі Шмуеля (Ребе Магараш), син Ребе (майбутній ребе Рашаб) проводив з ним довгі години, слухаючи розповіді про попередніх Ребе, які рабі Мордехай чув від своєї мами, ребецн Менухи-Рохл.
Одного разу Ребе Магараш теж послухав розповіді рабі Мордехая, і вони йому сподобалися настільки, що він сказав синові: «Запроси його до себе як зятя за стіл». (У ті часи заможні євреї прагнули видавати своїх дочок нехай і за бідних, але зате вчених юнаків і брали на себе зобов’язання утримувати зятя певний час, даючи йому можливість продовжувати навчання. Тож фраза про «запрошення зятя за стіл» означала визнання мудрості рабі Мордехая, здатного прикрасити будь-яку родину). Так і стало заведено. А син «зятя» став відповідно «онуком».
У 1900 році він отримав від рабі Шнеура-Залмана з Любліна (автора книги «Торат хесед») пропозицію очолити громаду Яффо. Заручившись благословенням Ребе Рашаба, рабі Слонім очолив громаду Тель-Авіва-Яффо і залишався на цій посаді 35 років, аж до кінця своїх днів.
Похований рабі Шнеур-Залман у Тель-Авіві.
12 тамуза 5100 року (8 липня 1340 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова бен Ашера бен Єхіеля (Баал ѓа-Турім).
Рабі Яаков був сином рабі Ашера, сина Єхіеля (відомого як рабі Рош). Він народився в Німеччині, але потім разом із батьком переїхав до Іспанії, у Толедо, де, відмовившись від посади рабина, жив у великій бідності, присвячуючи весь свій час вивченню Тори. Найбільшу популярність рабі Яакову бен Ашеру принесла книга «Арба ѓа-турім» («Чотири ряди»), яка дала йому, як це часто буває, друге ім’я. Вважаючи, що на той час «аргументи стали хибними, розбіжності посилилися, думки розмножилися, так що не залишилося жодного галахічного правила, щодо якого існує згода», рабі Яаков вирішив написати книгу, яка охоплювала б усі закони та звичаї, що стосуються як людини, так і громади.
У «Арба ѓа-турім» щодо кожного питання в лаконічній формі наведено думки всіх провідних авторитетів попередніх поколінь, щоб будь-який рабин, який користується цією книгою, міг самостійно зробити остаточний висновок, оцінивши та порівнявши різні думки.
Відповідно до назви книга складається з чотирьох частин. «Орах хаїм» («Спосіб життя») об’єднує правила щоденної поведінки, а також закони суботи, свят і будніх днів; «Йоре деа» («Вчитель мудрості») присвячена кашруту, законам обрізання, жалобі тощо; «Евен га-езер» («Скеля допомоги») містить положення про шлюб і розлучення; «Хошен мішпат» («Знак суду») присвячена судочинству та заповідям, що регулюють майнові відносини.
Згідно з переказами, рабі Яаков помер дорогою до Ерец-Ісраель.
12 тамуза 5640 року (21 червня 1880 року) — День народження рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), шостого Любавицького Ребе.
Його мати, ребецн Штерна-Сара, розповідала: «Після нашого весілля минуло кілька років. Я була дуже молода і перебувала далеко від дому своїх батьків. У нас досі не було дітей, і це дуже мене травмувало.
Одного разу, у свято Сімхат-Тора, під час кідушу, який відбувався вдома у мого свекра, рабі Шмуеля (четвертого Любавицького Ребе, Ребе Маѓараша), прочитали «Мішеберах» (молитву за здоров’я) за всіх жінок і дівчат «Дому Ребе», але про мене чомусь забули. Я дуже засмутилася, і, хоча пізніше благословили й мене, осад залишився. Я пішла до своєї кімнати й почала думати про те, що в мене досі немає дітей, про свою самотність, про цю історію з «Мішеберах». Я заплакала і так, у сльозах, задрімала. І тоді мені приснився сон.
Я побачила уві сні чоловіка імпозантної зовнішності, який увійшов до моєї кімнати й запитав мене: «Дочко моя, чому ти плачеш?» Я розповіла про все, що було в моєму серці, і він сказав: «Не плач, дочко моя! Обіцяю тобі, що цього року у тебе народиться син, але одразу після свята ти маєш роздати 18 рублів зі своїх особистих грошей на цдаку».
Закінчивши говорити, чоловік вийшов із кімнати й зник. Через кілька хвилин він повернувся у супроводі ще двох осіб і повторив перед ними висунуту мені умову. Ті, хто прийшов із ним, погодилися, і всі троє, благословивши мене, вийшли з кімнати.
Через кілька годин повернувся мій чоловік. Я розповіла йому про сон, і він, поспішивши до свого батька, переказав йому його. Тесть покликав мене й попросив розповісти йому сон у всіх подробицях. Коли я закінчила розповідь, тесть сказав: «Перший, хто відвідав тебе, був ребе Цемах-Цедек, а двоє інших — Мітелер-ребе й Алтер-ребе».
Після свята я мала виконати поставлене мені у сні завдання, але звідки я могла взяти «18 рублів моїх особистих грошей»? У мене була сукня, пошита за останньою модою тих часів, але свекор не хотів, щоб я її одягала. Тоді я покликала жінку, яка опікувалася потребами громади, і попросила її продати цю сукню. А з виручених за сукню грошей я відклала 18 рублів на цдаку.
Того ж року у мене народився син, ребе Раяц» — закінчила свою розповідь ребецн Штерна-Сара.
12 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу-Йосефа Рівліна з Дрібіна, автора книги «Огель Йосеф»
Рабі Еліягу-Йосеф із Дрибіна був великим мудрецем, одним із найвидатніших хасидів другого та третього Любавицьких Ребе — Мітелер-Ребе та Ребе Цемах-Цедека, і одним із стовпів хасидизму тих часів. Ребе Цемах-Цедек казав: «У нього є два з половиною хасиди, один із яких — рабі Еліягу-Йосеф». Спочатку він був рабином містечка Дрібін, потім переїхав до Полоцька, а звідти у 1847 році перебрався до Ерец-Ісраель, де став рабином і наставником хасидської громади. Серед іншого він облаштував синагогу «Цемах-Цедек» у Старому місті Єрусалима.
Похований рабі Еліягу-Йосеф у Єрусалимі, на Оливній горі.
12 тамуза 5655 року (4 липня 1895 року) — Ребе Рашаб (рабі Шолом-Дов-Бер) призначив свого сина, рабі Йосефа-Іцхока (майбутнього Ребе Раяца), своїм секретарем
На той момент майбутньому шостому Любавицькому Ребе було всього 15 років, але Ребе Рашаб призначив його своїм секретарем з питань загального управління. Того ж року рабі Раяц був присутній на з’їзді рабинів як представник Ребе Рашаба.
Оскільки Йосеф-Іцхак був все-таки молодий, Ребе Рашаб відправив разом із ним рабі Шмуеля-Бецалеля, попередивши його, що хоча він, Шмуель-Бецалель дуже розумний, а Йосеф-Іцхак дуже молодий, чим менше Шмуель-Бецалель втручатиметься в його дії, тим краще.
12 тамуза 5687 року (12 липня 1927 року) — «Свято Визволення». Цього дня шостий Любавицький Ребе рабі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц) отримав повідомлення про його звільнення з костромського заслання.
Ребе Раяц замість розстрілу був відправлений на трирічне заслання до Костроми, але рада, створена для його звільнення, ухвалила рішення продовжувати роботу над його повним звільненням. Члени ради знову звернулися до пані Пешкової, представниці «Червоного Хреста» в СРСР, і вона спробувала домогтися від радянського керівництва звільнення Ребе. На противагу їй ленінградські чекісти заявили, що якщо Ребе повернеться до Ленінграда, то його одразу ж заарештують.
Ребе Раяцу було наказано щовівторка з’являтися в костромське відділення ГПУ, але, коли 12 тамуза, у вівторок, ребе Раяц і рабин Еліягу-Хаїм Алтгойз, який його супроводжував, прийшли туди, чекіст привітно прийняв їх і сказав: «Надійшов наказ про ваше звільнення, і я радий повідомити вам про ваше звільнення».
Оскільки того дня костромське відділення ГПУ не працювало, там не змогли видати свідоцтво про звільнення, і Ребе був змушений чекати на отримання свідоцтва до 13 тамуза.